Ринкова економіка вільної конкуренції

Ринкова економіка, за теорією А. Сміта, – це лад, заснований на приватній власності, в якому здійснюється вільна гра ринкових сил.

Ринкова економіка – форма організації економіки, за якої продукт, що виробляється, стає товаром, тобто виробляється з метою продажу на ринку.

Ринкова економіка дає можливість людям купувати те, чого вони хочуть, а також реалізовувати виготовлені ними товари. При цьому ціни визначаються рівнем попиту на товари та їхньою кількістю. Ринкова модель господарювання дозволяє без примусу спрямовувати ресурси туди, де вони необхідні, і перерозподіляти їх у разі зміни попиту. В ринковій системі ці процеси забезпечуються пріоритетом економічних методів управління, рівноправним існуванням різних форм власності, домінуванням споживача над виробником, децентралізацією управління, конкуренцією.

Основними ознаками ринкової економіки вільної конкуренції є такі:

- приватна власність на виробничі й трудові ресурси;

- необмежена чисельність суб'єктів ринку, абсолютно вільний доступ на ринок і вихід з нього;

- вільна конкуренція;

- доступність всебічної інформації про ринок для кожного суб'єкта;

- свобода учасників господарської діяльності;

- самостійне встановлення цін на товари та послуги;

- стихійне ринкове регулювання економічних процесів;

- відсутність у кожного із суб'єктів ринкових відносин можливості безпосередньо впливати на рішення, які приймаються іншими суб'єктами.

Таким чином, ринкова економіка – це економічна система, господарська діяльність якої базується на рівноправності різних форм і масштабів власності та економічної ініціативи, свободі учасників підприємницької діяльності, вільному ціноутворенні та вільній конкуренції.

Змішана економічна система – економіка, у якій ряд рішень по розподілу ресурсів приймається приватними компаніями та господарствами, – а деякі приймаються урядом країни.

Особливості змішаної економічної системи:

- створено умови для розвитку вільної конкуренції та підприємницької діяльності;

- сформовано розвинуту ринкову інфраструктуру;

- соціальний захист непрацездатного і малозабезпеченого населення;

- суттєво посилилась роль держави в регулюванні фінансової, кредитної та цінової політики та ін.

Ознаки змішаної економічної системи:

- колективна приватна та державна власність;

- взаємодія і взаємозв'язок її форм господарювання;

- державне регулювання національної економіки з метою стимулювання сукупної пропозиції та сукупного попиту;

- маркетингова система управління національним виробництвом;

- чітка соціальна спрямованість національного господарства на основі економічного зростання.

Змішаною економікою є сучасні національні господарства розвинутих країн, бо вони однорідні за своєю соціально-економічною структурою.

Для змішаної економіки сучасних розвинутих країн світу характерне поєднання принципів самостійності та певної централізації в управлінні національним виробництвом. Це стосується не лише відносин між державою і корпораціями, а й організації економічної діяльності самих корпорацій. Будучи певною мірою централізованою системою, велика корпорація всіляко стимулює розвиток підприємницької діяльності у власних межах, надає великої самостійності її складовим ланкам. Отже, в змішаній економічній системі поєднується регулююча роль ринкових механізмів з державним управлінням національною економікою.

Існує ряд національних і регіональних моделей змішаної економіки, а саме:

1) американська, або ліберальна модель;

2) неоліберальні моделі Західної Європи (німецька, шведська та ін.);

3) японські моделі нових індустріальних країн Південно-Східної Азії (Південна Корея, Тайвань, Сінгапур та ін.).

Кожна з цих моделей має свої специфічні особливості, спрямованість, але досить ефективно функціонує у відповідній країні чи на континенті.

Основними критеріями, на базі яких визначається специфіка різних моделей господарювання, є:

- цільове спрямування економіки;

- форми і структура власності (зокрема, питома вага державної власності);

- важелі і форми втручання держави в економіку, які розрізняються співвідношенням державного і приватного секторів, їх структурою і значенням, а також методами і комбінаціями взаємодії при регулюванні економічних процесів на різних рівнях.

Таким чином, сутність різноманітних моделей розвитку національних ринкових економік полягає в тому, що в них поєднується регулююча роль ринкових механізмів з державним управлінням на макроекономічному рівні, що дає змогу підвищити темпи економічного зростання і на цій підставі ефективніше розв'язувати соціальні питання, захищати інтереси всього народу.

На сучасному етапі багато розвинутих країн перейшли до соціально-ринкової економіки.

Соціально-ринкова економіка – це такий тип економічного розвитку, коли свобода ринку і підприємництва тісно поєднується з демократичністю і соціальним захистом усіх членів суспільства.

Найважливішими критеріями цієї моделі є оптимальне поєднання ринкового і планового господарства, тобто регульована економіка з відповідною системою соціального захисту населення.

В Україні нині розбудовується соціально орієнтована ринкова економіка, де головним завданням є утвердження демократичного, соціально відповідального, солідарного суспільства, що ґрунтуватиметься на історичних традиціях та менталітеті українського народу, органічно поєднуватиме в собі працю, талант та капітал суспільства, яке забезпечуватиме права і свободи кожної особи.

Формування та розвиток в Україні сучасних цивілізованих ранкових відносин є вирішальним засобом для швидкого економічного зростання національного виробництва та піднесення добробуту народу.

Поиск по сайту: