Основні етапи становлення та розвитку світового господарства

Формування світового господарства – процес тривалий і безперервний. Він розпочався відносно давно, триває зараз і буде продовжуватися в неосяжній перспективі. І хоча мета його, визначена об'єктивними тенденціями розвитку людства, залишається незмінною, окремі етапи цього історичного процесу досить суттєво відрізняються один від одного своїм конкретним змістом. З певною мірою умовності на сьогоднішній день можна виділити таких чотири етапи становлення світового господарства (рис. 16.1).

Рис. 16.2. Етапи формування світового господарства

На першому етапі створюються передумови для формування світового господарства у вигляді світового ринку. Тому його можна назвати підготовчим. Він охоплює період від виникнення суспільного поділу праці (V-IV тисячоліття до н. е.) до становлення великої машинної індустрії у виробництві (середина XIX ст.). Поява суспільного поділу праці породжує передумови для виникнення місцевого ринку, який з часом трансформується регіональний та регіонально-світовий.

Світовий ринок — це система стійких торгових відносин між країнами, які засновані на міжнародному поділі праці й інших факторів виробництва. Міжнародний поділ праці євищою формою суспільного територіального поділу праці, причому в сучасних умовах він існує в різних своїх функціональних формах; загального, приватного, одиничного. Поділ праці пов’язаний з поділом таких факторів виробництва, як природні ресурси капітал, підприємницькі переваги людей, що виявляються продуктом як природного, так і історичного процесу. Становлення світового ринку є лише першим етапом перетворення переважно закритих національних господарських систем під дією могутніх законів товарного виробництва, що зламують національні кордони в пошуках нових факторів економічного росту і реалізації економічних інтересів людей.

На другому етапі (середина XIX - початок XX ст.) світове господарство набуває рис світового капіталістичного господарства, тобто об’єднує країни капіталістичної системи. Проте єдність соціально-економічної системи не означала рівноправності. Світове господарство на даному етапі складалося з двох підсистем: ринкового господарства індустріальне розвинутих країн і малорозвинутого ринкового і доринкового господарства колоніальних і залежних країн. Між ними склалася система нерівноправного міжнародної поділу праці.

Третій етап (з 20-х - до 90-х p.p. XX ст.) починається з відокремлення капіталістичної системи світового господарства Радянського Союзу та другої світової війни ряду країн Східної Європи, Азії, Америки. Найважливішою характерною рисою цього етапу є те, що капіталістична система господарювання перестала бути всесвітньою. Поруч з нею виникла нова, соціалістична система світового господарства.

Структура сучасного світового господарства включає дві складові частини по перше, всі національні господарства, яких сьогодні налічується понад 190; по-друге — міжнародні економічні зв’язки (відносини) між країнами-партнерами. У структуру світового господарства входять світові ринки товарів і послуг капіталів, робочої сили, міжнародна валютна система, міжнародна кредитно-фінансова система, сфера обміну в області науки, техніки й інформації, міжнародний туризм та ін.

Отже, світове господарство у своєму розвитку пройшло декілька етапів. Його сучасний етап характеризується тенденцією до економічної інтеграції окремих країн, посиленням взаємозалежності між ними, зростанням цілісності світу.

У відповідності з певними критеріями у розвитку світового господарства економічна наука виділяє декілька етапів.

За функціональними ознаками:

- етап світової торгівлі, на якому мала місце абсолютна перевага зовнішньої торгівлі в міжнародних економічних зв'язках, були відсутні стійкі зв'язки та панувала нееквівалентність обміну товарами і при наданні послуг;

- етап іноземних інвестицій, коли активно розвивалось іноземне інвестування, промислова кооперація, виникали такі нові форми зовнішньоекономічних зв'язків, як торгівля інформацією, об'єктами інтелектуальної власності;

- етап економічної інтеграції з притаманним йому активним розвитком виробничої підприємницької діяльності за кордоном та створенням міжнародних економічних організацій, діяльність яких спрямована на регулювання міжнародних економічних відносин.

Формування в тій чи іншій формі регіональних союзів групи країн світу спрямовувалось на стимулювання економічного співробітництв між країнами-учасниками у галузі виробництва, торгівлі, валютних операцій та інших сферах. Економічні процеси, що мають місце на цій основі і які зв'язують та об'єднують господарства цих держав, отримали назвуміжнародної економічної інтеграції.

Міжнародна економічна інтеграція – це не тільки регіональні форми економічного співробітництва країн світу, а й об'єктивний, усвідомлюваний та відповідно спрямований процес зближення, взаємо пристосування та зрощення національних господарських систем на основі саморегулювання та розвитку, в основі якого лежить економічний інтерес самостійних господарських суб'єктів та міжнародний поділ праці.

Найважливішими рисами міжнародної економічної інтеграції виступають:

- міждержавне регулювання економічних процесів;

- поступове формування єдиного регіонального (замість відособлених національних) господарського комплексу із спільною структурою та інфраструктурою відтворення;

- усунення адміністративних та економічних бар'єрів, які перешкоджають вільному рухові у межах регіонального формування товарів, капіталів технологій та робочої сили;

- зближення внутрішніх економічних умов суспільного відтворення у державах, які беруть участь в інтеграційних об'єднаннях.

Економічна інтеграція є якісно новим етапом інтернаціоналізації господарського життя, оскільки передбачає зближення і взаємопроникнення національних економік, проведення узгодженої державної економічної політики. Це природний процес, який випливає із об'єктивних потреб розвитку міжнародного поділу праці і науково-технічної революції.

Нині чітко окреслились такі основні види інтеграційих об'єднань:

1) зона вільної торгівлі, коли країни-учасниці обмежуються відміною митних бар'єрів у взаємній торгівлі;

2) митний союз, коли вільне переміщення товарів і послуг всередині угруповання країн доповнює єдиний митний тариф щодо третіх країн;

3) спільний ринок, коли ліквідуються бар'єри між країнами не тільки у взаємній торгівлі, а й для переміщення робочої сили і капіталу;

4) економічний союз, який передбачає доповнення до перелічених інтеграційних процесів - проведення державами-учасницями єдиної соціально-економічної політики, створення системи міждержавного регулювання соціально-економічних процесів, які мають місце у регіоні.

Перелічені види міжнародних інтеграційних об'єднань розглядаються також як етапи їх розвитку, коли кожний наступний вид не може бути реалізований без розв'язання проблем та завдань попереднього. В практиці діяльності міжнародних економічних угруповань поєднуються особливості та окремі елементи різних етапів розвитку міжнародної економічної інтеграції. Але рух від простіших до більш складних простежується досить чітко.

Поиск по сайту: