Суспільний продукт і його форми. Методи обчислення суспільного продукту

Сукупний суспільний продукт – найбільш загальний показник суспільного виробництва. Сукупний суспільний продукт (ССП) – це вся маса матеріальних і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу (як правило, за рік).

За системи товарного ви­робництва кожен продукт виступає як товар, що має певну на­туральну і вартісну форму, а за взаємодії з ринком – ще й рин­кову вартість.

Так, як виробництво базується на глибокому поділі праці, то при аналізі результатів виробництва варто обчислювати проміж­ний продукт і кінцевий продукт.

Кінцевими продуктами є матеріальні блага і послуги, які ви­робляються для кінцевого використання, а не для подальшої об­робки чи переробки або перепродажу.

Проміжні продукти – це матеріальні блага і послуги, які використовуються для подальшої обробки, переробки чи для пе­ре продажу.

Система національних рахунків (СНР) – це адекватний ринковій економіці національний облік, побудований у вигляді набору рахун­ків і балансових таблиць, що розкривають результати економіч­ної діяльності, структуру економіки, найважливіші взаємозв’язки в національному господарстві.

Метою СНР є надання кількісної інформації про виникнення, розподіл і використання національного доходу, для чого застосовується система макроекономічних показників. СНР використовується для макроекономічного аналізу з метою вивчення й удосконалювання національної економіки, а також для упорядкування економічних прогнозів.

Перевагами СНР є:

- охоплення не тільки сфери матеріального виробництва, але й сфери нематеріальних послуг;

- реально відбивається економічна взаємодія господарських суб'єктів;

- найбільше підходить для економічного аналізу.

У СНР використовуються дві класифікації:

І) функціо­нальна – застосовується в рахунках виробництва, споживання і капіталоутворення, і виглядає так:

а) галузі виробництва товарів і послуг;

б) органи загального державного управління;

в) приватні некомерційні організації, що обслуговують домаш­ні господарства;

г) домашні господарства.

ІІ) інституціональна – використовується в рахунках видатків і доходів та в розрахунках капітальних витрат:

а) нефінансові підприємства;

б) фінансові організації;

в) органи загального державного управління;

г) приватні некомерційні підприємства, що обслуговують до­машні господарства;

д) домашні господарства, включаючи дрібні підприємства.

Одиницею обліку при складанні національних рахунків є еконо­мічна операція. Вона реєструється, як правило, в момент її оплати.

За системи національних рахунків подвійний рахунок виклю­чається, що є ключовим аспектом цього методу обліку результа­тів суспільного виробництва. Статистики, розраховуючи кінце­вий продукт як потік доходів, дуже обережні і враховують у ньому тільки те, що називається доданою вартістю.

Додану вартість можна визначити:

а) за статистикою – це різниця між продажем підприємств та їх придбанням матеріалів і послуг у інших підприємств;

б) як економічну категорію – це вартість, яка додана до вартості спожитих у процесі виробництва предметів праці, тобто оборотного капіталу (не враховуючи заробітну плату).

Метод балансу народного господарства (БНГ). Баланс на­родного господарства являє собою систему взаємопов'язаних ба­лансових таблиць, кожна з яких відображає окремі, найбільш принципові сторони економічного процесу. До них належить від­творення: матеріального продукту – сукупного суспільного продукту і чистого матеріального продукту; національного доходу національного багатства.

БНГ розмежовує дві сфери:

1) Матеріальне виробництво:

- виробництво засобів виробництва (І підрозділ);

- виробництво предметів споживання (II підроз­діл)є

2) Невиробнича сфера.

Система балансів – це зведений матеріальний баланс, між­галузевий баланс, зведений фінансовий баланс, баланс грошових доходів, баланс трудових ресурсів та ін.

Отже, БНГ обчислює тільки матеріальне виробництво в еко­номіці, при цьому розмежовується виробництво засобів виробниц­тва і предметів споживання.

Сучасні форми суспільного продукту. За системою балансу народного господарства обчислюється валовий суспільний про­дукт (ВСП), який являє собою суму всіх благ, включаючи проміж­ні, створені в суспільному виробництві за певний період (зазви­чай рік). Він також може бути визначений як сума продукції окремих виробників (підприємств, об'єднань) за цей самий про­міжок часу.

Головними і вихідними показниками системи національних рахунків є валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий національ­ний продукт (ВНП).

Валовий внутрішній продукт (ВВП) являє собою сукупну вар­тість кінцевих товарів і послуг, вироблених у поточному періоді на території країни, незалежно від національної належності підприємств.Валовий внутрішній продукт підраховується за так званим територіальним принципом.

Існує три методи обчислення валового внутрішнього продукту:

1) Виробничий метод або за виробленою продукцією передбачає розрахунок ВВП шляхом підсумовування доданої вартості, яка створена всіма галузями економіки.

Отже, за цим методом:

(12.2)

де ∑ДВ – сума доданих вартостей;

Т_нч – чисті непрямі податки.

2) Метод кінцевого використання або за витратами передбачає підсумовування витрат всіх економічних агентів, які використовують ВВП: домогоспо­дарств, фірм, держави та іноземців, які експортують товари з да­ної країни. У підсумку отримуємо сукупну вартість усіх товарів і послуг, спожитих суспільством.

(12.3 )

де С – споживчі витрати домогосподарств; І – валові приватні інвестиційні витрати; Д – витрати держави; E – чисті витрати закордону (чистий експорт).

3) Розподільний метод або за доходами передбачає підсумовування всіх видів факторних доходів (заробітна плата, прибуток, процент, рен­та), а також амортизаційних відрахувань.

Згідно даного методу ВВП розраховується за формулою:

(12.4)

де ЗП – заробітна плата; P – прибуток підприємств і корпорацій; і_ч – чистий процент, який дорівнює різниці між отриманим і сплаченим процентом; R – рента; НП – непрямий чистий податок на бізнес; А – амортизація основного капіталу.

Обчислення ВВП ускладнюється інфляцією (зростанням цін), яка властива всім країнам з ринковою економікою. У зв'язку з цим розрізняють поняття номінального і реального ВВП.

Номінальний ВВП – це обсяг виробництва, обчислений за діючими, фактичними цінами.

Реальний ВВП – це обсяг виробництва, вартість якого скоригована на величину річ­ного зростання цін.

Близьким до ВВП за змістом є показник вало­вого національного продукту.

Валовий національний продукт характеризує сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, ство­рених за певний період вітчизняними підприємствами в країні і за її межами.

ВНП обчислюється як валовий внутріш­ній продукт і відрізняється від нього на величину, яка дорівнює сальдо розрахунків із зарубіжними країнами. У закритій економі­ці за відсутності зовнішніх потоків товарів і капіталів ВНП і ВВП рівні.

Відмінності між ВВП і ВНП незначні. Але в країнах, що розви­ваються, ВВП, як правило, більший від ВНП, оскільки цим країнам доводиться сплачувати великі проценти за зовнішні позички, а для розвинутих країн, навпаки, ВНП, як правило, більший від ВВП.

Обчислення обсягів ВВП і ВНП не лише полегшує міжнарод­не зіставлення темпів і рівнів економічного розвитку різних кра­їн, але й дає змогу поглибити макроекономічний аналіз.

У системі національних рахунків існує також низка інших взаємопов'язаних макроекономічних показників, які можуть бути розраховані на основі ВВП (а також ВНП).

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) – це ВВП, зменшений на величину амортизаційних відрахувань:

ЧВП = ВВП - Амортизаційні відрахування. (12.5)

Національний дохід (НД) можна отримати, якщо ЧВП змен­шити на величину непрямих податків на бізнес (податок на дода­ну вартість, акцизи, мито, ліцензійні платежі та ін.):

НД = ЧВП - Непрямі податки на бізнес; (12.6)

НД = ВВП - Амортизаційні відрахування - Непрямі податки на бізнес. (12.7)

Національний дохід – це сукупний дохід в економіці, який отримують власники факторів виробництва: праці, капіталу, землі підприємницького хисту. Національний дохід – це чистий внутрішній продукт, зменшений на величину податків на бізнес.

Кількісно ЧВП і НД дуже близькі між собою.

Національний дохід є дуже важливим показником результатив­ності суспільного виробництва, національної економіки. Вироб­ництво національного доходу на душу населення найбільш опти­мально визначає рівень добробуту населення.

На основі національного доходу визначають особисті доходи (ОД). Якщо від суми національного доходу відняти внески (подат­ки) на соціальне страхування, податок на доходи підприємств, а також прибуток, що використовується для розширення виробниц­тва (нерозподілений прибуток підприємств), і додати трансфертні платежі, які включають виплати соціального страхування по ста­рості, від нещасних випадків, допомогу і виплати по безробіттю, різноманітні виплати неімущим і непрацездатним тощо (транс­фертні виплати – виплати, які не пов'язані з трудовою діяльніс­тю, тобто не зароблені, а одержані), то отримаємо суму так званого особистого доходу. Особистий дохід – це одержаний дохід, а національний доход – це зароблений дохід.

Якщо від суми всього особистого доходу відняти всі індивідуальні податки, то одержимо дохід в особис­тому розпорядженні домогосподарств — кінцевий показник си­стеми національного рахівництва. Він використовується на спо­живання та заощадження.

Кожна людина зацікавлена у зростанні національного доходу, тому що від його рівня залежать процеси розширеного відтво­рення, нагромадження (розширення суспільного виробництва), рівень добробуту населення, економічної могутності країни.

4. Зміст та структура національного багатства

Національне багатство – - це сукупність у грошовій формі матеріальних і духовних благ, нагромаджених за всю історію функціонування національної економіки.

В економічній науці мають місце два концептуальні підходи до його розуміння і визначення.

Національне багатство країни можна визначити як сукупність матеріальних і культурних благ, нагромаджених на відповідний момент у даній країні протягом її історичного розвитку.

До складу національного багатства входять:

- основні виробничі і невиробничі фонди;

- оборотні виробничі фонди і матеріальні запаси та резерви;

- природні ресурси, які включені до народногосподарського обороту або розвідані й оцінені та які можуть бути включені до нього в найближчий час.

Однак такий підхід до трактування складу національного багатства потребує доповнення й уточнення. Він ґрунтується на уявленнях представників класичної школи, породжених реальними потребами виробництва індустріальної епохи в умовах постіндустріальної стадії людської цивілізації, до якої вона переходить та яка характеризується інформатизацією суспільства та якісним зростанням його добробуту.

Сучасна економічна теорія все частіше критикує тезу про матеріальний зміст багатства і висловлюється за його уточнення і доповнення новими елементами. Це пов’язане з тим, що в наш час у розвинутих країнах відбувається посилення гуманістичних тенденцій у теорії і практиці господарювання. Розвиток суспільства розглядається в єдності матеріальних, духовних, етнічних і культурних цінностей.

Особливої актуальності в сучасних умовах набувають до­слідження, формування і розвиток нематеріальних форм багатст­ва, пов'язаних з людиною.

Нематеріальне багатство суспільства – це ті його елемен­ти, що перш за все визначають якість робочої сили – науково-технічний, освітній, культурний потенціал.

Таким чином, у широкому розумінні національне багатство включає в себе як матеріальне, так і нематеріальне багатство країни.

Основними елементами матеріальної форми національного багатства є:

- виробничий капітал (основний і оборотний капітал);

- основний капітал сфери нематеріального виробництва (школи, лікарні, культурно-освітні і спортивні об'єкти, житлові будинки);

- резерви капітальних благ (законсервовані запаси основного капіталу);

- майно домашніх гос­подарств (індивідуальне житло, засоби праці і предмети тривало­го використання – автомобілі, меблі, побутова техніка тощо);

- запаси і резерви споживчих благ.

До складу національного багатства відносять і природні ре­сурси країни, котрі залучені до господарського обороту (земля, надра, вода, ліси, атмосфера, клімат). Корисні копалини, які лише розвідані, а тим більше потенційні, до складу національного ба­гатства не входять.

Розрізняють відтворювані і невідтворювані природні ресур­си. Так, існують природні ресурси, які не створені працею (на­приклад ліс), але можуть бути відтворені. У той самий час деякі види природних ресурсів (природні копалини) у своїй основній частині не відтворювані.

Основними елементами нематеріальної форми національного багатства є духовні і культурні цінності (нагромаджений вироб­ничий досвід, освітній потенціал нації, досягнення науково-тех­нічної думки, інформаційні ресурси, інтелектуальний рівень та ін.).

Масштаби, структура та якісний рівень національного багатства не залишаються незмінними. У процесі відтворення воно не тільки постійно зростає, а й безперервно оновлюється. Тому для нарощування національного багатства великого значення набуває раціональне використання виробничого потенціалу, від якого за­лежать темпи зростання валового внутрішнього продукту і відпо­відно добробуту нації, фізичний і духовний стан людини. Важливу роль у зростанні національного багатства відіграють природні ресурси. Винищення природних багатств України при­зводить до втрати їх значної частини, якою вже ніколи не скористаються прийдешні покоління.

Національне багатство виступає як важливий показник еконо­мічної могутності країни та джерело її соціально-економічного прогресу.

Поиск по сайту: