АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Суспільний продукт і його форми. Методи обчислення суспільного продукту

Читайте также:
  1. I. ОРГАНИЗАЦИОННО-МЕТОДИЧЕСКИЙ РАЗДЕЛ
  2. I.ЗАГАЛЬНІ МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ
  3. III. Метод, методика, технология
  4. III. МЕТОДИЧЕСКИЕ РЕКОМЕНДАЦИИ СТУДЕНТАМ ПО ПОДГОТОВКЕ К СЕМИНАРУ
  5. III. Общие методические указания по выполнению курсовой работы
  6. IV. Учебно-методический блок.
  7. IV. УЧЕБНО-МЕТОДИЧЕСКОЕ, ИНФОРМАЦИОННОЕ И МАТЕРИАЛЬНО-ТЕХНИЧЕСКОЕ ОБЕСПЕЧЕНИЕ ДИСЦИПЛИНЫ
  8. V. Учебно-методическийблок
  9. VII. УЧЕБНО-МЕТОДИЧЕСКОЕ ОБЕСПЕЧЕНИЕ ДИСЦИПЛИНЫ
  10. VII. УЧЕБНО-МЕТОДИЧЕСКОЕ ОБЕСПЕЧЕНИЕ КУРСА
  11. А. Методика розрахунків збитків внаслідок забруднення атмосферного повітря
  12. Анализ ВКР на соответствие требованиям методических указаний

Сукупний суспільний продукт – найбільш загальний показник суспільного виробництва. Сукупний суспільний продукт (ССП) – це вся маса матеріальних і духовних благ, створених суспільством за певний проміжок часу (як правило, за рік).

За системи товарного ви­робництва кожен продукт виступає як товар, що має певну на­туральну і вартісну форму, а за взаємодії з ринком – ще й рин­кову вартість.

Так, як виробництво базується на глибокому поділі праці, то при аналізі результатів виробництва варто обчислювати проміж­ний продукт і кінцевий продукт.

Кінцевими продуктами є матеріальні блага і послуги, які ви­робляються для кінцевого використання, а не для подальшої об­робки чи переробки або перепродажу.

Проміжні продукти це матеріальні блага і послуги, які використовуються для подальшої обробки, переробки чи для пе­ре продажу.

Рис. 12. 3. Методи обчислення суспільного продукту

Система національних рахунків (СНР) це адекватний ринковій економіці національний облік, побудований у вигляді набору рахун­ків і балансових таблиць, що розкривають результати економіч­ної діяльності, структуру економіки, найважливіші взаємозв’язки в національному господарстві.

Метою СНР є надання кількісної інформації про виникнення, розподіл і використання національного доходу, для чого застосовується система макроекономічних показників. СНР використовується для макроекономічного аналізу з метою вивчення й удосконалювання національної економіки, а також для упорядкування економічних прогнозів.

Перевагами СНР є:

- охоплення не тільки сфери матеріального виробництва, але й сфери нематеріальних послуг;

- реально відбивається економічна взаємодія господарських суб'єктів;

- найбільше підходить для економічного аналізу.

У СНР використовуються дві класифікації:

І) функціо­нальна – застосовується в рахунках виробництва, споживання і капіталоутворення, і виглядає так:

а) галузі виробництва товарів і послуг;

б) органи загального державного управління;

в) приватні некомерційні організації, що обслуговують домаш­ні господарства;

г) домашні господарства.

ІІ) інституціональна – використовується в рахунках видатків і доходів та в розрахунках капітальних витрат:

а) нефінансові підприємства;

б) фінансові організації;

в) органи загального державного управління;

г) приватні некомерційні підприємства, що обслуговують до­машні господарства;

д) домашні господарства, включаючи дрібні підприємства.

Одиницею обліку при складанні національних рахунків є еконо­мічна операція. Вона реєструється, як правило, в момент її оплати.

За системи національних рахунків подвійний рахунок виклю­чається, що є ключовим аспектом цього методу обліку результа­тів суспільного виробництва. Статистики, розраховуючи кінце­вий продукт як потік доходів, дуже обережні і враховують у ньому тільки те, що називається доданою вартістю.

Додану вартість можна визначити:

а) за статистикою – це різниця між продажем підприємств та їх придбанням матеріалів і послуг у інших підприємств;

б) як економічну категорію – це вартість, яка додана до вартості спожитих у процесі виробництва предметів праці, тобто оборотного капіталу (не враховуючи заробітну плату).

Метод балансу народного господарства (БНГ). Баланс на­родного господарства являє собою систему взаємопов'язаних ба­лансових таблиць, кожна з яких відображає окремі, найбільш принципові сторони економічного процесу. До них належить від­творення: матеріального продукту – сукупного суспільного продукту і чистого матеріального продукту; національного доходу національного багатства.

БНГ розмежовує дві сфери:

1) Матеріальне виробництво:

- виробництво засобів виробництва (І підрозділ);

- виробництво предметів споживання (II підроз­діл)є

2) Невиробнича сфера.

Система балансів – це зведений матеріальний баланс, між­галузевий баланс, зведений фінансовий баланс, баланс грошових доходів, баланс трудових ресурсів та ін.

Отже, БНГ обчислює тільки матеріальне виробництво в еко­номіці, при цьому розмежовується виробництво засобів виробниц­тва і предметів споживання.

Сучасні форми суспільного продукту. За системою балансу народного господарства обчислюється валовий суспільний про­дукт (ВСП), який являє собою суму всіх благ, включаючи проміж­ні, створені в суспільному виробництві за певний період (зазви­чай рік). Він також може бути визначений як сума продукції окремих виробників (підприємств, об'єднань) за цей самий про­міжок часу.

Головними і вихідними показниками системи національних рахунків є валовий внутрішній продукт (ВВП), валовий національ­ний продукт (ВНП).

Валовий внутрішній продукт (ВВП) являє собою сукупну вар­тість кінцевих товарів і послуг, вироблених у поточному періоді на території країни, незалежно від національної належності підприємств.Валовий внутрішній продукт підраховується за так званим територіальним принципом.

Існує три методи обчислення валового внутрішнього продукту:

1) Виробничий метод або за виробленою продукцією передбачає розрахунок ВВП шляхом підсумовування доданої вартості, яка створена всіма галузями економіки.

Отже, за цим методом:

 

(12.2)

де ∑ДВ – сума доданих вартостей;

Тнч – чисті непрямі податки.

 

2) Метод кінцевого використання або за витратами передбачає підсумовування витрат всіх економічних агентів, які використовують ВВП: домогоспо­дарств, фірм, держави та іноземців, які експортують товари з да­ної країни. У підсумку отримуємо сукупну вартість усіх товарів і послуг, спожитих суспільством.

(12.3 )

де С – споживчі витрати домогосподарств; І – валові приватні інвестиційні витрати; Д – витрати держави; E – чисті витрати закордону (чистий експорт).

3) Розподільний метод або за доходами передбачає підсумовування всіх видів факторних доходів (заробітна плата, прибуток, процент, рен­та), а також амортизаційних відрахувань.

Згідно даного методу ВВП розраховується за формулою:

 

(12.4)

де ЗП – заробітна плата; P – прибуток підприємств і корпорацій; іч – чистий процент, який дорівнює різниці між отриманим і сплаченим процентом; R – рента; НП – непрямий чистий податок на бізнес; А – амортизація основного капіталу.

 

Обчислення ВВП ускладнюється інфляцією (зростанням цін), яка властива всім країнам з ринковою економікою. У зв'язку з цим розрізняють поняття номінального і реального ВВП.

Номінальний ВВП – це обсяг виробництва, обчислений за діючими, фактичними цінами.

Реальний ВВП – це обсяг виробництва, вартість якого скоригована на величину річ­ного зростання цін.

Близьким до ВВП за змістом є показник вало­вого національного продукту.

Валовий національний продукт характеризує сукупну вартість кінцевих товарів і послуг, ство­рених за певний період вітчизняними підприємствами в країні і за її межами.

ВНП обчислюється як валовий внутріш­ній продукт і відрізняється від нього на величину, яка дорівнює сальдо розрахунків із зарубіжними країнами. У закритій економі­ці за відсутності зовнішніх потоків товарів і капіталів ВНП і ВВП рівні.

Відмінності між ВВП і ВНП незначні. Але в країнах, що розви­ваються, ВВП, як правило, більший від ВНП, оскільки цим країнам доводиться сплачувати великі проценти за зовнішні позички, а для розвинутих країн, навпаки, ВНП, як правило, більший від ВВП.

Обчислення обсягів ВВП і ВНП не лише полегшує міжнарод­не зіставлення темпів і рівнів економічного розвитку різних кра­їн, але й дає змогу поглибити макроекономічний аналіз.

У системі національних рахунків існує також низка інших взаємопов'язаних макроекономічних показників, які можуть бути розраховані на основі ВВП (а також ВНП).

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) це ВВП, зменшений на величину амортизаційних відрахувань:

ЧВП = ВВП - Амортизаційні відрахування. (12.5)

 

Національний дохід (НД) можна отримати, якщо ЧВП змен­шити на величину непрямих податків на бізнес (податок на дода­ну вартість, акцизи, мито, ліцензійні платежі та ін.):

 

НД = ЧВП - Непрямі податки на бізнес; (12.6)

НД = ВВП - Амортизаційні відрахування - Непрямі податки на бізнес. (12.7)

Національний дохід – це сукупний дохід в економіці, який отримують власники факторів виробництва: праці, капіталу, землі підприємницького хисту. Національний дохід – це чистий внутрішній продукт, зменшений на величину податків на бізнес.

Кількісно ЧВП і НД дуже близькі між собою.

Національний дохід є дуже важливим показником результатив­ності суспільного виробництва, національної економіки. Вироб­ництво національного доходу на душу населення найбільш опти­мально визначає рівень добробуту населення.

На основі національного доходу визначають особисті доходи (ОД). Якщо від суми національного доходу відняти внески (подат­ки) на соціальне страхування, податок на доходи підприємств, а також прибуток, що використовується для розширення виробниц­тва (нерозподілений прибуток підприємств), і додати трансфертні платежі, які включають виплати соціального страхування по ста­рості, від нещасних випадків, допомогу і виплати по безробіттю, різноманітні виплати неімущим і непрацездатним тощо (транс­фертні виплати – виплати, які не пов'язані з трудовою діяльніс­тю, тобто не зароблені, а одержані), то отримаємо суму так званого особистого доходу. Особистий дохід – це одержаний дохід, а національний доход – це зароблений дохід.

Якщо від суми всього особистого доходу відняти всі індивідуальні податки, то одержимо дохід в особис­тому розпорядженні домогосподарств — кінцевий показник си­стеми національного рахівництва. Він використовується на спо­живання та заощадження.

Кожна людина зацікавлена у зростанні національного доходу, тому що від його рівня залежать процеси розширеного відтво­рення, нагромадження (розширення суспільного виробництва), рівень добробуту населення, економічної могутності країни.

4. Зміст та структура національного багатства

Національне багатство – - це сукупність у грошовій формі матеріальних і духовних благ, нагромаджених за всю історію функціонування національної економіки.

В економічній науці мають місце два концептуальні підходи до його розуміння і визначення.

Концептуальні підходи до визначення національного багатства
Концепція БНГ Концепція національних рахунків
Національне багатство постає як сукупність матеріальних благ, якими розпоряджається суспільство та які створені працею людей за попередній період розвитку Національне багатство визначається як сума чистого власного капіталу всіх господарюючих суб'єктів, тобто в нього входять: матеріальні блага і ресурси, невиробничі матеріальні активи (авторські права, ліцензії і т. ін.), фінансові активи (без фінансових зобов'язань).

Національне багатство країни можна визначити як сукупність матеріальних і культурних благ, нагромаджених на відповідний момент у даній країні протягом її історичного розвитку.

До складу національного багатства входять:

- основні виробничі і невиробничі фонди;

- оборотні виробничі фонди і матеріальні запаси та резерви;

- природні ресурси, які включені до народногосподарського обороту або розвідані й оцінені та які можуть бути включені до нього в найближчий час.

Однак такий підхід до трактування складу національного багатства потребує доповнення й уточнення. Він ґрунтується на уявленнях представників класичної школи, породжених реальними потребами виробництва індустріальної епохи в умовах постіндустріальної стадії людської цивілізації, до якої вона переходить та яка характеризується інформатизацією суспільства та якісним зростанням його добробуту.

Сучасна економічна теорія все частіше критикує тезу про матеріальний зміст багатства і висловлюється за його уточнення і доповнення новими елементами. Це пов’язане з тим, що в наш час у розвинутих країнах відбувається посилення гуманістичних тенденцій у теорії і практиці господарювання. Розвиток суспільства розглядається в єдності матеріальних, духовних, етнічних і культурних цінностей.

Особливої актуальності в сучасних умовах набувають до­слідження, формування і розвиток нематеріальних форм багатст­ва, пов'язаних з людиною.

Нематеріальне багатство суспільства – це ті його елемен­ти, що перш за все визначають якість робочої сили – науково-технічний, освітній, культурний потенціал.

Таким чином, у широкому розумінні національне багатство включає в себе як матеріальне, так і нематеріальне багатство країни.

Основними елементами матеріальної форми національного багатства є:

- виробничий капітал (основний і оборотний капітал);

- основний капітал сфери нематеріального виробництва (школи, лікарні, культурно-освітні і спортивні об'єкти, житлові будинки);

- резерви капітальних благ (законсервовані запаси основного капіталу);

- майно домашніх гос­подарств (індивідуальне житло, засоби праці і предмети тривало­го використання – автомобілі, меблі, побутова техніка тощо);

- запаси і резерви споживчих благ.

До складу національного багатства відносять і природні ре­сурси країни, котрі залучені до господарського обороту (земля, надра, вода, ліси, атмосфера, клімат). Корисні копалини, які лише розвідані, а тим більше потенційні, до складу національного ба­гатства не входять.

Розрізняють відтворювані і невідтворювані природні ресур­си. Так, існують природні ресурси, які не створені працею (на­приклад ліс), але можуть бути відтворені. У той самий час деякі види природних ресурсів (природні копалини) у своїй основній частині не відтворювані.

Основними елементами нематеріальної форми національного багатства є духовні і культурні цінності (нагромаджений вироб­ничий досвід, освітній потенціал нації, досягнення науково-тех­нічної думки, інформаційні ресурси, інтелектуальний рівень та ін.).

Масштаби, структура та якісний рівень національного багатства не залишаються незмінними. У процесі відтворення воно не тільки постійно зростає, а й безперервно оновлюється. Тому для нарощування національного багатства великого значення набуває раціональне використання виробничого потенціалу, від якого за­лежать темпи зростання валового внутрішнього продукту і відпо­відно добробуту нації, фізичний і духовний стан людини. Важливу роль у зростанні національного багатства відіграють природні ресурси. Винищення природних багатств України при­зводить до втрати їх значної частини, якою вже ніколи не скористаються прийдешні покоління.

Національне багатство виступає як важливий показник еконо­мічної могутності країни та джерело її соціально-економічного прогресу.

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 | 43 | 44 | 45 | 46 | 47 | 48 | 49 | 50 | 51 | 52 | 53 | 54 | 55 | 56 | 57 | 58 | 59 | 60 | 61 | 62 | 63 | 64 | 65 | 66 | 67 | 68 | 69 | 70 | 71 | 72 | 73 | 74 | 75 | 76 | 77 | 78 | 79 | 80 | 81 | 82 | 83 | 84 | 85 | 86 | 87 | 88 | 89 | 90 | 91 | 92 | 93 | 94 | 95 | 96 | 97 | 98 | 99 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.008 сек.)