Відсоток, прибуток і рента

Ринок капіталів. Як фактор виробництва ка­пітали – це засоби, застосування яких дає змогу збільши­ти ефективність людської праці. Заощадження стають об'єктом купівлі-продажу на ринку факторів, де і складається їхня ціна – плата за право скористатися цими засобами, називається відсотком. Як на будь-якому ринку, ціна (норма відсотка) складається під впливом співвідно­шення попиту та пропозиції. Пропозиція на кредитному ринку визначається схильністю одержувачів доходів до заощадження певної їх частини. Попит же визначається, за рахунок:

1) прагнення до придбання більшої кількості споживчих благ;

2) рішеннями виробників збіль­шити випуск за рахунок додаткових капіталовкладень.

Ринкова норма відсотка встановлюється в точці пере­тину кривих попиту на позикові засоби та їхньої пропо­зиції, у якій і досягається рівновага.

Інвестиційний попит, у свою чергу, залежатиме від так званої лізингової вартості устаткування. У більшості ви­падків нові капіталовкладення означають не придбання фірмою устаткування у власність, а його оренду в спеціа­лізованих лізингових фірм за певну плату, величина якої коливається залежно, від пропонованої кіль­кості та від попиту на неї.

Між лізинговою вартістю і нормою відсотка існує пев­на залежність. За низької норми відсотка вигіднішим ви­являється вкладати кошти в підприємницьку діяльність, і попит на інвестиційні кредити зростає. Це обумовлює високу лізингову вартість устаткування, з одного боку, і тенденцію до підвищення норми відсотка – з іншого. Проте у міру зростання інвестицій пропозиція капіталь­них благ зростатиме, лізингова вартість знижуватиметь­ся, що зумовить падіння інвестиційного попиту на кре­дити і зниження норми відсотка. Ці залежності вплива­ють на прийняття фірмою рішення про те, придбавати устаткування чи ні, чи здійснювати капіталовкладення при цій лізинговій вартості й існуючій нормі відсотка. Приймаючи таке рішення, варто порівнювати існуючі і майбутні доходи від капіталовкладень. Необхідно враховувати, що альтернативними витратами існуючих витрат на устаткування будуть суми доходів, які можна отрима­ти у вигляді відсотків, якби гроші були віддані в позич­ку, а не вкладені в справу. Тому, оцінюючи існуючу вартість очікуваних через кілька років доходів від капі­таловкладень, її слід зменшити на величину доходу, що наростає за цей період за правилом складних відсотків. Така процедура називається дисконтуванням.

Ринок природних ресурсів. На ринку чинників виробництва формується ще одна специфічна сфера — ринок природних ресурсів. Особливість такого типу чинників — їхня невідтворюваність, а отже, постійна, фік­сована пропозиція.

Такий ресурс обмежений та невідтворюваний і незалеж­но від рівня попиту на нього кількість залученої до еконо­мічної діяльності землі у певний період й у певному місці залишається незмінною. Збільшення земельної площі за рахунок меліорації, осушення болот, ділянок моря тощо не може розглядатися як природний ресурс у чистому вигляді; це, скоріше, застосування капіталу, і принесений дохід буде в цьому випадку відсотком на капітал.

Що ж стосується доходу, який винагороджує участь в економічній діяльності чинника, пропозиція якого зовсім нееластична у тривалий період, він називається чистою економічною рентою, її ринковий рівень встановлюється в точці перетину кривої пропозиції, що відбиває обме­женість природних ресурсів, та кривої попиту, що відтво­рює їхню продуктивність, тобто граничний дохід від пев­ного чинника. З вели­чиною ренти пов'язана і ціна тієї ділянки землі, з якої вона одержується. Ціна на землю є капіталізованою вартістю ренти, тобто сумою, яка за певної норми відсотка давати­ме дохід, який дорівнює річній ренті з усієї ділянки:

(11.1)

де R – рента; S – норма позичкового відсотка.

Підприємницький прибуток. Власники чинників виробництва реалізують їх на ринку, одержуючи відповідні доходи: заробітну плату, відсоток, ренту. Але на цьому ринку виступають і покупці чинників – підприємці, які, комбінуючи їх по різному, роблять матеріальні блага та послуги. Якщо ви­торг від продажу товарів перевищує повні витрати на їхнє виробництво, виникає ще один вид доходу, який нази­вається прибутком.

Питання про джерело та причину утворення прибут­ку здавна є предметом дискусій в економічній науці. Тру­дова теорія вартості, особливо в її марксистській інтерп­ретації, єдиним джерелом прибутку вважає працю найманих робітників, здатну створювати вартість більшу, ніж та, котра виплачується у вигляді заробітної платні. Цей надлишок над вартістю робочої сили привласнює у вигляді прибутку власник засобів виробництва. Не будь його, надлишок розподілився б між всіма учасниками трудового процесу.

Теорія чинників виробництва пропонує інше пояснен­ня такого процесу. Прибуток розглядається як винагорода четвертого чинника виробництва – підприємницької діяльності. Це особлива здатність до організації економіч­ної діяльності, без якої поєднання інших чинників вироб­ництва було б чи неможливо, чи неефективно. Як і інші чинники виробництва, цей ресурс обмежений: не кожен спроможний організувати бізнес. Отже, підприємницька діяльність заслуговує винагороди за свій внесок у вироб­ництво товарів та послуг. Разом із тим такий чинник має свою, дуже суттєву специфіку:

1) він не має кількісної одиниці виміру, а отже, неможливо точно визначити ціну одиниці цього чинника;

2) прибуток як винагорода за підприємницьку діяльність не може виникнути в ситуації повної економічної рівноваги. Тому вартість продукту має розподілитися між тради­ційними ресурсами: працею, капіталом, природним чинни­ком. Прибуток виникає тоді, коли порушується рівновага і власники інших ресурсів змушені поступитися частиною своїх доходів підприємцю.

У чому ж полягає його внесок у виробництво, що ви­магає оплати й утворення особливого виду доходу? Насамперед, це ризик. Практично наслідки вкладень завжди невизначені: можна виграти й отримати прибуток, можна і програти, і зазнати збитків. Той, хто ризикнув, вправі у випадку успіху розраховувати на винагороду у вигляді надлиш­ку виторгу над витратами. Це плата за ризик, за уміння ефективніше й раціональніше за інших передбачати невизначене майбутнє. Власники інших чинників змушені будуть погодитися на зменшення своїх доходів на ко­ристь підприємця як нагороду за те, що він бере на себе велику частину ризику.

Прагнення дістати прибуток змушує підприємця та­кож шукати і застосовувати різні технічні й організаційні нововведення. За допомогою цих новацій створюються мож­ливості для одержання прибутку, оскільки той, хто застосував нововведення, стає, принаймні тимчасово, своєрід­ним монополістом, порушуючи економічну рівновагу, при якій прибуток неможливий. Прибуток – це могутній сти­мул технічного й економічного прогресу.

Поиск по сайту: