Інфляція: її сутність, види та наслідки

Інфляція (від лат. inflatio – роздування) – зростання загального рівня цін та знецінення грошей, що є двома сторонами одного й того самого процесу. Інфляція як економічний термін не має єдиного загальноприйнятого визначення, однак практично усі вони виходять з вищенаведених сторін.

Темпи інфляції визначаються як величина зміни індексів цін (що є вираженням вартості споживчого кошику по відношенню до певного періоду, %). Найбільш поширеним показником є зміна індекса споживчих цін (ІСЦ, англ. CPI – commodity price index) – споживча інфляція, індекса цін виробників (ІЦВ) та дефлятора ВВП. Зручність використання ІСЦ полягає насамперед у використанні досить великої кількості товарів (Державний комітет статистики України використовує споживчий кошик з 296 компонентів) та високої частоти оновлення даних статистичними органами (зазвичай місяць), тоді як дані щодо дефлятора ВВП, який охоплює більшу кількість товарів, доступні лише щоквартально.

Індекс цін (I) – це відношення ціни в період t (P_t) до ціни базового періоду (P_b), тобто:

(8.1)

Розрізняють наступні основні види індекса цін:

- індекс споживчих цін,

- індекс цін виробників,

- дефлятор ВВП.

Темп інфляції визначається як відношення різниці індекса цін поточного періоду та індекса цін попереднього поріоду до індекса цін попереднього періода:

(8.2)

Річні темпи інфляції (або для кращого вирізнення їх в окремий показник – рівень інфляції) відображають зміну інфляції за рік (в тому числі, досить часто використовують поняття «плинного року», тобто за останні 12 місяців). Річний рівень інфляції використовується для відображення реальної процентної ставки за виразом, що отримав назву формула Фішера:

(8.3)

де: n – рівень інфляції, r – реальна процентна ставка, i – номінальна процентна ставка.

Розрізняють наступні види інфляції за величиною її темпів:

1) повзуча інфляція, яка проявляється в тривалому поступовому зростанні цін;

2) галопуюча інфляція – зростання цін темпами в межах 10-50% за місяць;

3) гіперінфляція – з дуже високими темпами зростання цін (більше 50 % за місяць).

Споживчу інфляцію можна розподілити на наступні складові:

1) Базова інфляція (є мірою інфляції попиту – за перевищення сукупного попиту свого довгострокового рівноважного рівня), включає в себе вузьку базову інфляцію – зміну цін імпортованих товарів, відображаючи таким чином вплив зміни обмінного курсу.

2) Н ебазова інфляція (відображає вплив пропозиції), остання включає в себе зміну цін, що регулюються адміністративно, зміну цін на товари з малою ступінню обробки (сирі овочі, фрукти та ін.), а також зміну цін на паливо.

За способами виникнення розрізняють:

1) відкриту інфляцію, яка виникає за рахунок росту цін на споживчі товари і споживчі ресурси;

2) приховану інфляцію, яка є наслідком товарного дефіциту і супроводжується прагненням держави утримати ціни на тому самому рівні; в такій ситуації відбувається перетік товарів з контрольованої державою сфери обігу на тіньові «чорні ринки», де ціни продовжують зростати. Наслідком прихованої інфляції є утворення дефіциту;

3) класичну інфляцію – викликану емітування урядом надмірної кількості нових грошей, зазвичай для фінансування бюджетних витрат;

4) інфляцію пропозиції (витрат), яка проявляється в зростанні цін на ресурси та фактори виробництва;

5) інфляцію попиту, яка виникає по причині перевищення попиту над пропозицією;

6) імпортовану інфляцію, викликану надмірним притоком в країну іноземної валюти або ж підвищенням цін на імпортні товари;

7) інфляцію, викликану погіршенням очікувань.

Інфляція є протилежністю дефляції, котра проявляється в падінні рівня цін, що, в свою чергу, є підвищенням купівельної спроможності грошей.

Інфляція звужує мотиви до трудової діяльності, тому що вона підриває можливості нормальної реалізації цінових заробітків. Інфляція, особливо в умовах істотного росту цін, підсилює соціальну диференціацію населення, розрив між крайніми групами одержувачів доходів.

Інфляція є прихованим податком, зокрема, на заощадження, вона звужує можливості нагромадження. Заощадження в ліквідній формі скорочуються, частково приймають натуральну форму – купівля нерухомості, золота тощо. Співвідношення між споживаною й заощаджуваною частинами доходів, зрушується убік споживання.

Інфляція послабляє позиції владних структур. Прагнення державних органів одержати за допомогою емісії додаткові засоби для рішення невідкладних завдань має своїм наслідком ріст невдоволення, посилення тиску з боку різних соціальних груп з метою збільшення заробітків, одержання додаткових пільг і субсидій. Знижується довіра до програм і заходів, що намічаються і проводяться урядом. Реакція населення на погіршення умов на споживчому ринку, у виробництві приймає нерідко досить гострі форми.

До негативних наслідків інфляційних процесів відносяться:

- зниження реальних доходів населення (при нерівномірному зростанні номінальних доходів);

- знецінення заощаджень населення (підвищення відсотків на внески, як правило, не компенсує падіння реальних розмірів заощаджень);

- втрата у виробників зацікавленості в створенні речовинних товарів (збільшується випуск товарів низької якості, скорочується виробництво щодо дешевих товарів);

- посилення диспропорцій між виробництвом промислової й сільськогосподарської продукції;

- обмеження продажу сільськогосподарських продуктів у силу зниження зацікавленості, чекаючи підвищення цін на продовольство;

- погіршення умов життя переважно представників соціальних груп із твердими доходами (пенсіонерів, службовців, студентів, чиї доходи формуються за рахунок держбюджету).

Поиск по сайту: