Основні форми і методи державного регулювання та їхній механізм

Рис. 14.3. Форми державного регулювання

Директивне (або імперативне) планування здійснювалось у СРСР і означало централізоване доведення обов'язкових завдань до підприємств (що і скільки виробля­ли, за якою ціною продавати, а також централізоване забезпечен­ня ресурсами), що сковувало їх ініціативу, призводило до зростання товарно-матеріальних запасів, посилення затратного характеру економіки, зниження ефективності виробництва тощо.

Індикативне (тобто рекомендаційне) планування передба­чає встановлення державою основних макроекономічних показни­ків, системи економічних стимулів та прямих і опосередкованих важелів, які орієнтують суб'єктів господарювання на виконання планів, а також забезпечення їх необхідною інформацією. На відміну від директивного, індикативне планування значною мірою зводиться до орієнтації економічної діяльності товаровиробників.

Таке планування, започатковане у Франції і Нідерландах, у 60-ті роки набуло поширення в інших розвинених країнах. Найбільш поширеними є середньострокові індикативні плани. У Франції, наприклад, реалізується 12-й п'ятирічний план.

Стратегічне планування стосується, передусім, стратегії по­ведінки на ринку і спрямоване на виживання національної економіки за будь-яких умов шляхом управління змінами, проведення найбільш важливих заходів.

Програмування національної економіки означає комплексний аналіз її стану, виявлення найважливіших проблем, які не можуть бути вирішені за допомогою ринкових важелів, а відтак, розробку та реалізацію окремих стратегічних програм.

Основою програмування є структурне регулювання економі­ки (або структурне програмування), яке є вищою формою еконо­мічного регулювання на національному рівні, має системний (у т. ч. комплексний) характер і базується на виконанні довго- (10-20 років), середньо- (4-5 років) і короткострокових програм. За рівнем охоплення виділяють комплексно-цільові народногос­подарські програми, програми соціально-економічного розвитку, науково-технічні та ін.

Планування та програмування економіки тісно пов'язані з її прогнозуванням, тобто науковим передбаченням тенденцій роз­витку економіки на перспективу передусім таких макроеконо­мічних показників, як темпи економічного зростання, кон'юнк­тура ринку, тенденції розвитку науки і техніки, структурні зміни в межах технологічного способу виробництва й економічної влас­ності тощо.

Під методами державного регулювання економіки слід розуміти способи впливу держави в особі законодавчих і виконавчих органів на сферу підприємництва, інфраструктури ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їх діяльності відповідно до національної економічної політики.

Класифікація методів ДРЕ.

І. За формами впливу на суб’єкти ринку методи державного регулювання розділяють на дві групи:

1. Методи прямого впливу (адміністративного характеру: державні замовлення, різного роду ліміти, централізовано встановлені ціни, обмеження, штрафи, дозволи, ліцензії, квоти тощо, а також методи, засновані на застосуванні бюджету як джерела дотування, цільового фінансування окремих суб'єктів і сфер діяльності).

2. Методи непрямого (опосередкованого) впливу належать ті, що не прямо регламентують поведінку суб'єктів ринку, а через створення певного середовища для його діяльності, яке мотивує ту або іншу його поведінку (податкове регулювання, регулювання через політику прискореної амортизації, методи стимулювання конкуренції тощо).

ІІ. Залежно від застосування засобів впливу на ринок розрізняють:

- правові;

- адміністративні;

- економічні, в тому числі фінансово-бюджетні і кредитно-грошові методи регулювання ринку.

Механізм поєднання методів прямого і непрямого регулювання, правових, адміністративних і економічних може бути різним – залежно від ступеня розвитку ринкових відносин, фінансової і економічної ситуації в країні.

Правові методи регулювання розвитку економіки здійснюються шляхом прийняття законів і законодавчих актів Верховної Ради Ук­раїни, нормативних актів Уряду (декретів, постанов), видання указів Президента, а також вироблення механізму їх реалізації і контролю.

Закони, законодавчі і нормативні акти визначають об'єкт регулювання, зміст регулювання, відповідальність юридичних і фізичних осіб за їх невиконання.

Закони здійснюють функцію довгострокового правового регулювання, а укази, нормативні акти, як правило, – короткострокового, або оперативного.

Важливе значення для розвитку ринкових відносин і зокрема обмеження монополізму і розвитку здорової конкуренції має антимонопольне законодавство.

Особливість економіки України полягає у тому, що за відсутності ефективної конкуренції тут склався надзвичайно своєрідний і небезпечний тип монополізму: збереження деяких принципових рис адміністративно-командної системи, стійкість і масовий дефіцит у народному господарстві, який перетворює виробників дефіциту товарів на монополістів.

Для здійснення державного контролю за розвитком конкуренції і обмеженням монополістичної діяльності в Україні створено Антимонопольний комітет.

Адміністративні методи регулювання ринку виражають по суті пряме управління з боку держави і включають застосування системи державних замовлень і контрактів, державне підприємництво, застосування державою санкцій і штрафів, ліцензій, дозволів, квот, встановлення норм і стандартів, які регламентують вимоги до якості робіт, послуг, продукції, до організації виробничих процесів, операцій на внутрішньому і зовнішньому ринку тощо.

Суть адміністративних методів виявляється багатогранне — залежно від обраного засобу управління суб'єктами ринкової діяльності. Так ліцензування як адміністративний метод державного регулювання здійснюється з метою недопущення на споживчий ринок неякісної продукції, впорядкування підприємництва у видах діяльності, які не можуть регулюватися ринком.

Ліцензії – спеціальні дозволи, які видаються суб'єктам підприємницької діяльності на здійснення окремих її видів (пошук та експлуатація родовищ, корисних копалин, ремонт мисливської зброї, виготовлення та реалізація медикаментів, хімічних речовин, пива, горілчаних, лікерних, коньячних виробів, виробництво і реалізація тютюнових виробів, здійснення ветеринарної, медичної, юридичної практики, утримання ігрових закладів і ще деякі види діяльності).

Квотування (як метод державного регулювання) – означає пряме встановлення державою для учасників монополістичної діяльності їх частки у виробництві, збуті або експорті продукції. Квота також відображає частку, частину, норму, яка в чомусь допускається (наприклад: імпортна квота).

В Україні квоти застосовуються як кількісна межа товарів певних категорій, дозволених для ввозу в країну.

Система санкцій – це заходи, які передбачає держава або законодавство проти порушення або невиконання суб'єктами ринку встановлених умов діяльності (сплату неустойки, штрафу, пені за невиконання певних зобов'язань, вилучення виручки від незаконної діяльності до держбюджету).

Система норм і стандартів (як адміністративний метод ДРЕ) означає пряму регламентацію діяльності суб'єктів господарської та іншої діяльності у сфері праці, якості продукції, охорони навколишнього середовища з боку держави через встановлення міри або вимог щодо їх стану.

Норма – науково обґрунтована міра суспільно необхідних затрат ресурсів на виготовлення одиниці продукції (виконання робіт, надання послуг) заданої якості. Норматив – по елементна складова норми, яка характеризує ступінь використання ресурсу на одиницю виміру (продукції, роботи, поверхні, обсягу і та ін.).

До основних норм, якими держава регулює різні сфери діяльності в Україні, слід віднести норми і нормативи затрат праці, норми і нормативи капітальних вкладень, норми і нормативи витрат і запасів сировини, норми і нормативи охорони навколишнього середовища тощо.

Стандартизація – це встановлення єдиних норм за типами, марками, параметрами, розмірами і якістю виробів, а також за величинами вимірювань, методами випробовування, контролю і правилами упаковки, маркування і зберігання продукції, технології виробництва.

Об'єктами стандартизації є конкретна продукція, норми і нормативи, вимоги, методи, терміни, позначення, які мають перспективу багаторазового використання і застосовуються в науці, техніці, різних галузях н\г, а також у міжнародних економічних відносинах. Дотримання державних стандартів є обов'язковим для всіх суб'єктів ринкової діяльності.

Особливе місце у складі адміністративних методів займає механізм державних замовлень, контрактів та управління майном, що є у загальнодержавній власності.

Поиск по сайту: