Розділ II. Історія конституційного права України

«Про правосудия і право» (ОеішШіа е(у'иге), стверджував: «Вивчення права розпадається на дві частини: публічне і приватне (право). Публічне право, яке (належить) до положення римської держави, приватне, яке (належить) до користі окремих осіб; існує корисне в суспільному відношенні та корисне в приватному відношенні»¹. От-же, Ульпіан відносив до публічного права не норми державного пра­ва, а правові положення, пов'язані з регулюванням публічних суспільних відносин у цілому. Якщо приватне право у Давньому Римі вже було розвинене, то публічне — залишалося малорозвиненим. За-гальновідомо, що у римському праві не було конституційного, адміністративного і, навіть, повноцінного кримінального права.

Сам термін «конституція» виникає у римському праві в період Принципату та Домінату. Акти конституції принципсів і домінусів стали важливими джерелами римського права цього періоду². Вва-жається, що термін «конституція» походив від латинського слова соп-зііШіо — устрій, але В. Ф. Мелащенко звертав увагу на те, що цей термін міг існувати раніше, в період Імперії і походив від звороту гет риЬИсит сотііїиіге, з якого починаються акти римських імператорів. У Давньому Римі також використовувався термін Іех/ипсіатепіаіез — ос-новний закон³. Але давньоримські «конституції» не були першими джерелами конституційного права у його сучасному розумінні. Ці «конституції» були лише формою затвердження тогочасних джерел давньоримського публічного права.

Перші конституційні акти з'являються набагато пізніше. Втім, безперечно, ідеї, втілені в таких загальновідомих історичних пам'ят-ках права давньої історії й раннього Середньовіччя, як Закони Ману, Законник царя Хаммурапі, Книга законів царства Вей, Закони Дра-конта, Закони Лікурга, Закони XII таблиць, Салічна правда, Ріпу-арська правда, Бургундська правда, Саксонська правда, Руська прав­да, Велика хартія вольностей, Золота булла, Павійська унія та інші, а так само — у творах видатних мислителів Давнього Китаю (Конфуцій, Мо-цзи, Шан Ян), Давньої Греції й Давнього Риму (Платона, Аристо­теля, Полібія, Ціцерона, Гая, Папініана, Ульпіана, Модестина та ін.)

¹ Дигести Юстиниана. Избранньіе фрагмента в пер. и с примеч. И. С. Пере­
терского. — М.: Изд-во «Наука», 1984. — С. 23.

² Федоров К. Г. Історія держави і права зарубіжних країн. — К., 1994. — С. 181.

³ Конституційне право України / За ред. В. Ф. Погорілка. — 2-ге вид. — К., 2000. —
С. 88.

2.1 Основні етапи становлення і розвитку конституційного права...

та Середньовіччя (А. Августин, Ф. Аквінський, Н. Макіавеллі, Т. Кам-панелла, Т. Мюнцер, Ж. Боден, Ібн Хальдун та ін.) — стали предтечею розвитку і становлення світової конституційно-правової думки. Ці історичні пам'ятки регулювали й пояснювали існуючі на той час най-важливіші суспільно-економічні відносини в конкретних державах. Але жодне із зазначених історичних джерел не може вважатися конституцією в сучасному розумінні цієї категорії ні за змістом, ні за формою, а так само — не може вважатися джерелом конституційного права через відсутність об'єктивного існування самої галузі консти­туційного права.

Справедливою є думка С. С. Дністрянського про те, що кожна дер­жава мусить мати певну форму, в якій вона регулює суспільний лад, але система державного ладу «була інша в грецькій «поліс» та римській сіуіїах старовинних віків, інша в монархічній германській державі середніх та початку нових віків, і знову інша в консти-туціоналізмі найновіших віків»'.

Становлення й розвиток конституційного права у світі відбували-ся поетапно. Основні етапи становлення й розвитку конституційного права найбільш рельефно виділяються в конституціях, які втілили якісно нове конституційне право у кожному з періодів, і дали основу для подальшого розвитку конституційного законодавства. Таких періодів було п'ять: перший період (перша половина XVII ст. — се­рєдина XVIII ст.) характеризувався зародженням і становленням пер­ших у світі конституційних актів, що втілили здобутки ряду перших буржуазно-демократичних революцій; другий період (серєдина XVIII ст. — 1918 р.) ознаменувався поширенням конституційного права у більшості країн Європи та Америки; третій (міжвоєнний) період (1918-1945 рр.) сприяв поширенню та демократизації кон­ституційного права в окремих країнах, але в 1925—1945 рр. спос-терігався певний регрес конституціоналізму з огляду на встановлення недемократичних режимів у багатьох країнах Європи та Японії; чет-вертий період (1945—1989 рр.) характеризується поширенням кон­ституційного права в усіх країнах світу та падінням системи соціалістичного державного (конституційного) права у світі; п'ятий (новітній) період (1989—2006 рр.) став найвищою точкою розвитку

Мністпрянський С. Теорія конституції // Стецюк П. Б. Станіслав Дністрянський як конституціоналіст. — Л., 1999. — С. 186.

Розділ II. Історія конституційного права України

конституційного права як фундаментально! та системоутворюючої галузі в усіх національних системах права.

Такий поділ на періоди є доволі умовним і грунтується на загаль-носвітових тенденціях генезису конституційного права. Запропоно-вані періоди становлення та розвитку галузі конституційного права мають неоднакові хронологічні межі для певних країн світу, в тому числі України. Зокрема, п'ятий період історії конституційного права для України фактично розпочався з часу проголошення її незалеж-ності в 1991 р. і містить у своєму складі кілька етапів, пов'язаних із легітимізацією незалежності України в 1991 р., створенням Консти-туції України 1996 р., спробою провести конституційну реформу в 2000 р., виборами Президента України в 2004 р. та Помаранчевою ре-волюцією, реалізацією конституційної реформи в 2006 р. тощо.

Становлення і розвиток конституційного права як галузі права в перший період (перша половина XVII ст. — серєдина XVIII ст.) пов'язані насамперед із виникненням конституцій та реалізацією їх основних положень. Загальновизнано, що перші конституції з'явля-ються в період війни за незалежність у Північній Америці та буржуаз-но-демократичних революцій у Європі. Цей історичний факт не є звичайним збігом обставин — перші конституції закріпили наслідки та основні здобутки новонароджуваної буржуазії, її вимоги щодо юридичної охорони своїх прав і свобод та обмеження всевладдя мо-нархів і феодальної аристократа.

Перші писані конституційні акти побачили світ у Великій Британії та колоніальних поселеннях Північної Америки. Вперше консти­туційні ідеї були нормативно закріплені в «Колоніальному договорі», або ж «Договорі на Мейфлауері», який уклали 11 листопада 1620 р. під час подорожі на човні «Травнева квітка» до Північної Америки вигнані з Англії конфеціоналісти-священнослужителі в кількості 41 особи та «сервенти» (корабельні слуги). У цьому договорі вони зобов'язувалися для досягнення спільної мети та побудови «єдиного громадянського політичного організму» видавати справедливі та однакові для всіх за-кони. Природнім вважалося прав громадян обирати посадових осіб, носити зброю, створювати на власний розсуд військові загони, брати участь у оподаткуванні. На думку деяких учених, «Колоніальний до-говір» 1620 р. можна вважати першою писаною конституцією¹.

¹ дбзеев Б. С. Конституция. Правовое государство. Конституционньш суд. — М., 1997. — С. 12; Тодика Ю. Н. Конституция Украиньг: Проблемьі теории и прак­тики. — X., 2000. — С. 11.

2.1 Основні етапи становлення і розвитку конституційного права...

Текст Договору урочисто проголошував:

«Ім'ям Господа, амінь!

Ми, вірні піддані нашого могутнього суверенного господаря Яко­ва, Божою ласкою короля Великобританії, Франції та Ірландії, захис-ника віри та ін., здійснивши в славу Божу — для розповсюдження християнської віри і слави нашого короля і вітчизни — подорож з ме­тою заснувати колонію в північній частині Вірджинії, цим урочисто і взаємно перед особою Бога об'єднуємося в громадський політичний організм для підтримання серед нас кращого порядку і безпеки, а та-кож для досягнення вищезазначеної мети; і в силу цього ми створимо і введемо такі справедливі й однакові для всіх закони й ордонанси, ак­та, постанови й адміністративні установи, що в той або інший час бу-дуть вважатися найбільш відповідними загальному добру колонії, і яким ми обіцяємо слідувати і підкорятися. У свідчення чого ми стави­мо наші підписи.

мис Код, 11 листопада... Аппо Оотіпі 1620»'.

Американські вчені визнали цей акт за початкову точку відліку розвитку американського конституціоналізму, хоча, на думку В. М. Калашникова, — це модернізоване уявлення про сутність дале-кої від нас події, із якої почалася державність США². Втім до сьогодні інші, більш ранні діючі конституційні акти залишаються невідомими широкому колу правознавців.

«Колоніальний договір» став правовим підГрунтям для всіх посе-ленських договорів, які укладалися при заснуванні північноамери-канських колоній. Поселення з часом утворювали політичні союзи, які після їх легітимізації хартіями уряду Великої Британії набували статусу колоній. Положення договору вперше повною мірою були втілені в колонії Массачусетс, заснованій у 1629 р. У 1631 р. на основі поселенського договору колоніалісти обрали інтенданта Роджера Уйллємса своїм духівником і за його ініціативою проголосили свобо­ду совісті та відділення церковної влади від світської³. Тотожні поло­ження були закріплені в поселенських договорах у Коннектикуті,

¹ ТНє Зіогу оі іЬе РШ&гіт РаіЬегз, 1606-1623; аз ТоИ Ьу ТКетаеІУез ТЬеіг Ггіешів апй ТЬеіг Епетіез / Ей. Ьу Е. АгЬег. — Ь., 1897. — Р. 278-280.

Калашников В. М. Генеза конституційного права США // Правова держава. — Вип. 12. — К., 2001. — С. 552.

Дністрянський С. Теорія конституції // Стецкж П. Б. Станіслав Дністрянський як конституціоналіст. —Л., 1999. — С. 190.

Розділ II. Історія конституційного права України

Провідансі, Нью-Гавені (1639 р.) та ряді інших північноамериканських колоній.

У Великій Британії одним із перших писаних конституційних актів періоду буржуазно! революції став акт, що мав назву «Знаряддя управління». Цей акт був прийнятий у 1653 р. і закріплював протекто­рат О. Кромвеля. «Знаряддя управління» декларувало належність за-конодавчої влади однопалатному парламентові та лордові-протекто-ру Лорд-протектор також був наділений всією повнотою виконавчої і фактично судової влади. Посада лорда-протектора була виборною се­натом, але передбачалося, що О. Кромвель обіймає цю посаду по-життєво. Водночас «Знаряддя управління» конституційно закріплю-вало одноособову диктатуру О. Кромвеля.

Після реставрації монархії в Англії та перемоги партій консерва-торів (колишні торі) та лібералів (колишні віги) в 1679 р. на парла­ментских виборах того ж року приймається важливий парламентс­кий закон НаЬеаз согриз асі. Його зміст визначається гарантіями про-ти неправосудних досудових арештів. Відповідно до цього акта: арешт може здійснюватися лише на підставі судового рішення; заарештова-ний має право на клопотання про звільнення до лорда-канцлера, лор-да-зберігача печатки або до будь-якого судді про негайне судочинст-во або про звільнення з-під арешту під грошову заставу; право на кло­потання надавалося й іншим особам, які діють в інтересах заарешто-ваного; встановлювалася юридична відповідальність суддів та тюрем-ної адміністрації за невиконання НаЬеаз согриз асі; заарештований звільняється за будь-яких обставин, за винятком обвинувачення в державній зраді або здійсненні державного злочину, в разі коли його справа залишається нерозглянута у суді протягом 6 місяців. НаЬеаз согриз асі вперше закріпив право людини на справедливе судочинство і обмежив феодальне свавілля, але, оцінюючи цей акт у його тогочас-ному розумінні, слід враховувати, що парламент залишав за собою право призупинення дії закону 1679 р.

Після «славетноїреволюції» 1688 р., повалення Якова та коронації штатгальтера Голландії В. Оранського на англійський престол в 1689 р., останнім був підписаний акт, що став юридичним підгрунтям англійської конституційної монархії, — «Білль про права» (1689 р.). Цей акт був конструктивним компромісом між феодальною земель­ною аристократією й буржуазією. Білль декларував, що всі закони й податки виходять тільки від парламенту; ніхто, крім парламенту, не має права звільняти з-під дії закону, відмінювати закон або призупи-

2.1 Основні етапи становлення і розвитку конституційного права...

няти його дію; свободу дискусій у парламенті та свободу парламентсь-ких петицій; парламент визначав склад і чисельність армії на кожен поточний рік і виділяв кошти на її утримання. Білль про права фак-тично закріпив парламентську форму монархії у Великій Британії.

У подальшому положення Білля про права, який став відправною точкою британського конституційного права, розвивалися в Трирічному акті (1689 р.), Акті про престолоспадкування (1701 р.), а пізніше — в Акті про об'єднання з Шотландією 1703 р., Акті про пар­ламент 1911 і 1949 рр., Акті проперство 1963 р., Акті про міністрівКо-рони 1937 і 1964 рр., Акті про місцеве управління 1972 р., Акті про па­лату общин 1978 р., Акті про громадянство 1981 р., Акті про народне представництво 1983 р. з наступними доповненнями, постійних пра­вилах палата лордів і палата общин, звичаях діяльності парламенту та численних парламентських статутах і судових прецедентах, які на сьогодні становлять зміст поняття британської Конституції.

Природній розвиток конституційних ідей у колоніях Північної Америки був прискорений подіями у Великій Британії, що послаби­ли владу монарха, а також необхідністю об'єднання в протистоянні з французькою колонізацією. В 1748 р. Б. Франклін розробив перший проект північноамериканської федерації, але Англія відхилила цей конституційний проект. Натомість саме на колонії був перенесений основний податковий тягар Британської імперії. Це призвело до по-силення незадоволення колоній та їх відкритої боротьби з метро-полією весною 1775 р.

У червні 1776 р. представники 13 колоній на зібранні в м. Філа-дельфія склали та проголосили «Декларацію незалежності Сполуче-них Штатів», головним автором якої став Т. Джефферсон. Декларація визнавала народний суверенітет, природні права людини і проголо-шувала за штатами всі права суверенної держави. Також викликає інтерес Конституція Віргінії 12 червня 1776 р., яку Т. Джефферсон назвав «першою конституцією, створеною у всіх Сполучених Шта­тах», і наголошував, що її «основний принцип полягає в тім, що штат має управлятися як республіка»¹. Ця Конституція мала великий резо­нанс у Північній Америці, про що свідчить той факт, що у 1776—1809 рр. було прийнято 25 конституцій, при цьому 3 з них — на референдумах.

Джефферсон Т. Заметки о штате Виргиння // Мухаев Р.Т. Хрестоматия по теории государства и права, политологии, истории политических и правовьіх учений. — М., 2000. — С. 252, 256.

Розділ II. Історія конституційного права України

Першою загальнодержавною конституцією Штатів стали «Статті конфедерації» 1781 р., які легітимізували міждержавний союз 13 штатів. Відповідно до їх положень кожний штат зберігав суве-ренітет, свободу, незалежність, органи публічної влади та юрис-дикцію. 3 метою вирішення загальносоюзних питань створювалися уповноважені парламентами штатів, які вирішували питання війни і миру, міжнароднихдоговорів, бюджетно-грошової системи тощо. Са-ме цим Статті стали своєрідною конституцією новоствореної конфе­дерації.

Перемога Штатів над Англією стала поворотним пунктом амери-канської війни за незалежність — національна буржуазія прагнула до роззброєння революційної армії, що викликало незадоволення в армії, які призвели до повстання проти центральної влади. Для подо-лання кризи в 1787 р. було створено Установчий конвент, який розро-бив Конституцію США 1787 р. Ця Конституція укріпила правовий статус центральних органів влади і юридично перетворила північноа-мериканську конфедерацію на федерацію. Конституція США закріпила принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову і створила юридичний механізм стримувань і противаг між гілками влади; чітко врегулювала взаємовідносини між штатами та централь­ною владою федерації. Але Конституція могла набути чинності лише після ії ратифікації не менш як 9 штатами з 13, тоді як легіслатури штатів звернули увагу на відсутність у тексті Конституції Білля про права.

Новостворений конгрес федерації 25 серпня 1789 р. прийняв Білль про права з 10 статей. У 1791 р. він був ратифікований штатами і на-був сили закону Отже, наприкінці XVIII ст. у США вперше була прийнята писана Конституція і створена досконала на той час систе­ма конституційного законодавства.

Майже водночас із утвердженням буржуазної республіки у США відбувається зародження буржуазного конституційного права у Польщі та Франції. Так, 3 травня 1791 р. надзвичайним сеймом була прийнята перша писана європейська Конституція — «Урядовий за­кон», більше відома як «травнева Конституція Польщі 1791 р.». Про­ект цього конституційного акта розроблявся за ініціативи шляхтичів-реформаторів і за безпосередньої участі поляків-львів'ян з масонської ложі «Цілковитої рівності». До складу Конституції входили 11 статей, у яких декларувалися права і свободи шляхти та інших соціальних прошарків Польщі, народний суверенітет як єдине джерело влади, та

2.1 Основні етапи становлення і розвитку конституційного права...

конституційно обмежувалася влада короля. Конституція підлягала обов'язковому перегляду через кожні 25 років, але вже в 1793 р. після чергового поділу Речі Посполитої остання припинила своє існування як держава¹.

французька буржуазна революція дала людству відому Декларацію прав людини і громадянина від 26 серпня 1791 р., яка стала основним документом для формування не лише французького конституційного права, а й конституціоналізму в усій континентальній Європі. Декла-рація проголошувала: свободу і рівність прав людини; захист держа­вою свободи, власності, безпеки; право на «опір пригніченню»; сво­боду думки, слова і друку; презумпцію невинуватості, а також говори­ла про невизнання будь-якого ладу «конституційним» у разі відсут-ності поділу влади в державі (ст. 16 Декларації). Прийнята в 1791 р. якобінська Декларація прав людини і громадянина розширювала ко­ло прав і свобод особи і громадянина та визначала їх гарантії.

Важливе значення для всього європейського конституційного пра­ва мала Конституція Франції, розроблена Установчими зборами і підписана Людовіком XVI в 1791 р., яка мала виражати інтереси бур-жуазії та дворянства й закріплювати конституційну монархію у Франції. Положення Конституції 1791 р. передбачали реалізацію до-ктрини поділу влади: законодавча влада мала належати однопалатно­му парламенту — Національним зборам, що обиралися двоступеневи-ми виборами; виконавча влада — королю, який призначав міністрів; судова влада мала бути представлена виборними суддями всіх рівнів, що виконували свої повноваження пожиттєво. Конституція 1791 р. також гарантувала здійснення місцевої влади виборними органами. Але перманентний характер Французької революції не дав змоги повною мірою реалізувати згадані положення Конституції 1791 р.

Конституція 1793 р., розроблена якобінцями, так і не набула чинності, оскільки декларовані в ній конституційні ідеї мали розбіжності з юридичною практикою «революційного уряду». Але Конституція 1793 р. є цінною як пам'ятка європейського конституціоналізму. По-казово, що її першою частиною стала якобінська Декларація прав лю­дини і фомадянина 1791 р. Конституція також проголошувала право власності й свободу підприємницької діяльності (ст. 16—17); принцип

Мироненко О. М. Конституція Польщі 1791 // Юридична енциклопедія. — Т. 3. — К., 2001. — С. 298-299.

Розділ II. Історія конституційного права України

народного суверенітету (ст. 27); право народу на повстання проти уря­ду, що порушує права людини (ст. 35); загальне виборче право для чо-ловіків, які досягли 21 року тощо.

Після повалення якобінської диктатури та проголошення Дирек-торії була прийнята Конституція Франції 1793 р., що відтворювала ос-новні положення попередніх французьких конституцій про права лю­дини і громадянина, але конституювала особливу форму державного правління — Директорію, на чолі якої стояв Законодавчий корпус з 5 членів, якому підпорядковувалися міністри, арія та департа-ментська влада.

Після Брюмерського перевороту бонапартистський режим прого­лосив Конституцію Франції 1799 р., яка знаменувала відхід від про-гресивних ідей попередніх революційних конституцій та закріплення особистої влади Наполеона Бонапарта. Це підтверджують зміни до Конституціі' 1799 р.: в 1802 р. Наполеон був проголошений по-життєвим консулом, а в 1804 р. — на референдумі Наполеон був про­голошений імператором Франції.

Лише після Реставрації в Хартії 1814 р., яка також мала назву «Се-наторіальна конституція», відтворювалося багато положень Консти­туціі' 1791 р., була зроблена спроба компромісу між прибічниками мо-нархії та конституціоналістами, між дворянством і буржуазією щодо суспільного і державного ладу Франції. Французька модель консти-туціоналізму була поширена і в інших країнах Європи. Основні поло­ження Декларації прав людини і громадянина 1789 р., Конституціі' Франції 1791 р. і Хартії 1814 р. були відображені в Конституціі' Швей-царії 1830 р., Конституціі' Норвегії 1814 р., Нассауському патенті 1814 р., Конституціі' Нідерландів 1815 р., Конституціі' Бадена 1818 р., Конституціі" Ліхтенштейну 1818 р., Конституціі' Бельгії 1831 р., Кон­ституція Сербії 1838 р.

3 початку XIX ст. зародження конституційного права відбувається і на Американському континенті. Посилення національної са-мосвідомості, нещадна експлуатація колоній метрополій і послаблення ролі країнметрополій на європейському континенті призвели до війни за незалежність (1810—1826 рр.) на території сучасної Латинсь-кої Америки. Війна за незалежність розпочалася у Венесуелі 19 квітня 1810р. і охопила більшість іспанських (Нова Гранада, Ла-Плата, Мек­сика, Перу та ін.), португальських (Бразилія) та інших колоній. У війні за незалежність колишні колонії набули статусу незалежних держав (Аргентина, Мексиканські Сполучені Штати, Бразилія, Ко-

2.1 Основні етапи становлення і розвитку конституційного права...

лумбія, Перу, Чилі, Парагвай, Болівія, Венесуела, Еквадор, Нова Гра­нада та ін.) і проголосили свої конституції.

Конституції латиноамериканських держав цього періоду легіти-мізували незалежність і державний суверенітет, а також закріпили ос-нови конституційного ладу, основні права громадян та систему ор-ганів державної влади. Аналіз положень цих конституцій дає змогу зробити висновок, що вони відтворюють основні положення Консти­туції США 1878 р., проголошуючи президентські республіки, поділ влади, федералізм, двопалатні парламенти тощо.

В Україні у цей період конституційні ідеї, в тому числі втілені у конституціях США та Франції, мали певний прояв у Зборівському договорі 1649 р., Білоцерківському договорі 1651 р., Березневих стат-тях 1654 р., Переяслівських конституціях 1659 і 1674 рр., Батуринських конституціях 1663 р., Московських конституціях 1665 р., Глухівських конституціях 1669 р., Конотопських конституціях 1672 р., Колмацьких конституціях 1687 р., Бендерських конституціях 1710 р., Петербурзьких конституціях 1728 р. та інших документах. Але за змістом і формою козацькі конституції більше відповідали давньо-римським «конституціям».

Найбільш суперечливою у вітчизняній правовій думці є так звана «Конституція Пилипа Орлика 1710 р.», яку ряд українських вчених схильні вважати першою європейською конституцією. «Пункта й конституції законів та вольностей Війська Запорозького між ясно-вельможним паном Пилипом Орликом, новообраним Гетьманом Війська Запорозького, та між старшиною, полковниками, а також на­званий Військом Запорозьким, прийняті публічною ухвалою обох сторін і підтверджені на вільних виборах встановленою присягою на-званим ясновельможним гетьманом, року Божого 1710, квітня 5, при Бендерах», або ж Бендерські конституції 1710 р., були складені вихо-ванцем Києво-Могилянської академії П. Орликом та козацькою старшиною у вигнанні. Цей акт за своєю формою є ідентичним до інших козацьких конституцій, але за змістом Бендерські конституції визначають не лише державний устрій майбутньої козацької держави та права і обов'язки гетьмана і старшини, а й визначають майбутній суспільний устрій цієї держави. Більша частина Бендерської консти­туції має описовий характер і не містить норм конституційного права. Основні положення конституції грунтуються на звичаєвому праві, християнських канонах та надбаннях тогочасної філософсько-право-вої думки.

3 6-200 65

Розділ II. Історія конституційного права України

На жаль, Бендерська конституція так і залишилася нереалізова-ною, як і більшість раніше прийнятих козацьких конституцій (Га-дяцький договір 1658 р., Слободищенський трактат 1660 р., Бучаць-кий мир 1672 р.) та деяких інших актів українських можновладців, що прагнули до конституційних перетворень в Україні¹.

У вітчизняній юридичній науці існує думка, що Конституция П. Орлика 1710 р. так і не знайшла надежного місця у світовій історії становлення та розвитку конституційного права. На думку окремих правознавців, постановка питання про Бендерську конституцию як першоджерело більш пізніх конституцій у світі є ідеологічною. «Пак­та...» залишилися лише конституційним проектом і не були застосо-вані на практиці².

Втім Конституція П. Орлика 1710 р. є однією з найвидатніших пам'яток конституційного права тогочасної епохи і одним із найбільш вдалих конституційних проектів Європи, що отримав висо-ку оцінку вітчизняних і зарубіжних мислителів, політиків, право­знавців початку XVIII ст. Бендерська конституція є цінною для вітчизняного конституційного права й тим, що заклала підвалини національної конституційної теорії та практики.

Проте усі спроби становлення національного конституційного права в Україні були спростовані II Малоросійською колегією на чолі з П. Рум'янцевим. Гетьманство було скасоване у 1764 р., а залишки української автономії — протягом наступних років. Попри високий рівень конституційно-правової думки, конституційне право в пер­ший період своєї світової історії так і не було сформоване.

Отже, перший період історії конституційного права знаменувався народженням якісно нової галузі права, основним предметом право­вого регулювання якої стають відносини владарювання. Консти­туційне право було покликане закріпити нові буржуазно-економічні відносини в суспільстві, врегулювати стосунки між дворянством та буржуазією, та обмежити абсолютну владу монарха, яка гальмувала розвиток нових суспільно-економічних відносин. У цей період бур-

¹ Конституція незалежної України / За ред. В. Ф. Погорілка, Ю. С. Шемшученка, В. О. Євдокимова. — К., 2000. — С. 19.

²Кресін О. Конституція України. Традиційне та нове // Віче. — 1998. — № 9. — С. 49; Кресін О. В. «Пакти і конституції законів і вольностей Війська Запорозького...» 1710 року: Політичний та правовий аспекти // Правова держава. — Вип. 12. — К., 2001. —С. 97.

2.1 Основні етапи становлення і розвитку конституційного права...

/*с^^^^".......................... '.........................................................................................................

жуазія не могла прямо протистояти монархії, її основним союзником став народ. Саме тому соціально-економічні перетворення відбували-ся у формі демократичних революцій, основним гаслом яких стали ідеї верховенства влади народу, прав і свобод людини і громадянина та поділу влади, — як основних чинників обмеження повновладдя мо­нарха.

Здобутки буржуазно-демократичних революцій потребували своєї легітимізації. Така легітимізація відбулася в конституціях, декла-раціях, хартіях, що закріпили правові основи нового ладу. Але найбільш вдалими за змістом, формою і юридичними властивостями виявилися конституції, які й стали основним джерелом консти­туційного права. В окремих випадках конституційне праве отримало свій розвиток у конституційному законодавстві. В цей самий період у ряді монархій приймаються нормативні акти, що не мали са-мостійного значення як конституція, але в майбутньому стали скла-довими елементами сучасних чинних конституцій, зокрема Акт про престолонаслідування від 26 вересня 1810 р. (Швеція).

Витоки конституційного права як галузі права дають підстави го­вори™ про два магістральні напрями його формування — британсь-кий і французький. Перший, британський напрям характеризується переважно еволюційним шляхом формування конституційних норм, що зумовлюється особливостями англо-саксонської правової систе-ми. В подальшому цей шлях був сприйнятий Австралією, Новою Зе-ландією, Канадою та багатьма колишніми британськими колоніями, але спроба його рецепції в Північноамериканських колоніях виявила-ся невдалою — формування конституційного права в США було рево-люційним і більш наближеним до практики революційної Франції. Але саме конституційний досвід США став позитивним прикладом для латиноамериканських країн, що здобули незалежність у їх кон­ституційному будівництві та формуванні конституційного права.

Другий, революційний напрям формування конституційного пра­ва існував у Франції. Ствердження конституційного права відбувало-ся як наслідок і результат Французької буржуазної революції на кож­ному з її етапів. У цей період французький шлях був унікальним і не знайшов свого продовження в інших країнах, хоча здобутки франЦузького конституційного права були сприйняті в багатьох країнах світу і навіть реалізовані на практиці.

Запропонована класифікація шляхів формування конституційно­го права є доволі умовною. Зокрема, не знайшла належної правової

Розділ II. Історія конституційного права України

оцінки перша у Європі конституція — Конституція Польщі 3 травня 1791 р., так звана Травнева конституція, яка виявилася недовготрива-лою, та ряд інших менш відомих конституційних актів, що стали відправною точкою для розвитку національного конституційного права у багатьох країнах світу.

Головним здобутком конституційного права в цей період стало визначення предмета правового регулювання, методів його здійснення та форм існування конституційно-правових норм. Хоча тогочасні конституції стали своєрідним компромісом між буржуазією та дво­рянством, а їх положення мали здебільшого декларативний характер, проте важливість цього періоду для конституційного права полягає в практичній реалізації ідей конституціоналізму. Апробація консти­туційних ідей дала змогу виявити як їх здобутки, так і прорахунки.

Другий період (серєдина XVIII ст. — 1918 р.) розвитку консти­туційного права був пов'язаний із революційними подіями у Європі та подальшим розвитком буржуазного ладу, а також створенням но-вих національних держав у світі.

Новий період ознаменувався революційними подіями 1848 р. у Франції, наслідки яких були закріплені в Конституції Франції 1848 р. Ця Конституція проголошувала Францію республікою, основними цінностями якої є сім'я, праця, власність і громадський порядок. Конституційні положення залишили майже недоторканною існуючу систему публічної влади в центрі та на місцях, але ст. 43 закріплює ви-конавчу владу за президентом республіки, який обирався загальним голосуванням — плебісцитом. У грудні того самого року президентом було обрано Луї Наполеона Бонапарта, який у 1851 р. здійснив анти-конституційний переворот і узурпував владу. Спочатку сенат, а потім і народ на плебісциті 1852 р. затвердили за ним титул імператора На­полеона III.

Поразка Франції у франко-прусській війні була причиною до ска-сування імперії й поновлення республіки у Франції. Соціально-еко-номічні негаразди та нездатність новоствореного «уряду національної оборони» вирішувати соціальні проблеми призвели до нової рево-люції 18 березня 1871 р., яка розгорнулася під гаслами поновлення «соціальної держави», декларованої Конституцією 1848 р. План дер-жавних перетворень у Франції був виражений у Декларації до французького народу. У ньому, зокрема, йшлося про створення Французь-кої Республіки, яка мала об'єднати вільні комуни на зразок Паризь-кої, які б були наділені всією повнотою місцевого самоврядування.

2.1 Основні етапи становлення і розвитку конституційного права...

Паризька комуна зазнала поразки, але республіканські ідеї були виражені у Конституції Франції 1875 р. Франція проголошувалася Третьою Республікою на чолі з президентом, який обирався верхньою палатою парламенту — Національними зборами на 7 років. Законо-давча влада належала двопалатному сенату, судова — судам всіх інстанцій. Конституція також закріплювала основні права людини і громадянина. Ця Конституція була зразком для багатьох консти-туційних актів континентальної Європи другої половини XIX ст.

Події у Франції мали резонанс в усій Європі. Так, у 1848 р. рево-люційні події відбувалися на території сучасної Німеччини, до складу якої входили численні князівства. Революційні події сприяли прий-няттю Конституції Пруссії 1850 р., яка вперше конституювала деякі інститути демократії, наприклад куріальні вибори до Національних зборів. Конституція також декларувала недоторканність особи, сво­боду слова, зібрань і союзів тощо.

Конституція Пруссії стала основою для нової Конституції Німецької імперії 1871 р. 3 ініціативи Пруссії було створено об'єднану Німецьку імперію, до складу якої входили 22 князівства і кілька вільних міст. Основний Закон 1871 р. конституював об'єднання Німеччини в єдину державу. Відповідно до його поло-жень главою імперії був король Пруссії, якому присвоювався титул імператора. Імператор формував уряд, призначав союзного канцле­ра. В імперії діяв двопалатний парламент у складі верхньої (бундес­рату) та нижньої (рейхстагу) палат. Через історичні обставини конституційне право Німеччини мало на меті насамперед легітимізацію об'єднання німецьких земель і створення сильної держави, тому тривалий період ця галузь права мала назву «держав-не право».

Під впливом революційних подій 1848 р. опинилася й Австрія. Поразка у війні 1850 р. з італійським визвольним рухом, та у війні

1866 р. з Пруссією змусила Австрію шукати нові форми держави. В

1867 р. була утворена Австро-Угорська імперія, до складу якої вхо­дили Чехія, Моравія, Словакія, Хорватія, Долмація, Сілезія, Буко­вина, Галіція та Угорщина, якій була надана внутрішня автономія. Конституційно-правовий статус імперії закріпив Основний Закон Держави «Про загальні права громадян королівств і земель, які пере-бувають в імперській раді» від 21 грудня 1867 р., октройований Францем-Йосипом. Проголошувалося, що імператор Австрії водно-час був королем Угорщини. У Відні почав функціонувати двопалат-

Розділ П. Історія конституційного права Украіни

ний парламент — рейхсрат, до складу якого входили палата панів і палата депутатів. Фактично з цього часу конституційний розвиток Галичини, Буковини і Закарпаття перебував у межах Австро-Угорсь-кої імперії.

Де-юре об'єднання швейцарських кантонів у єдину федеративну державу — Швейцарський Союз закріпила Конституція Швейцарії 1874 р. В цей період у Швейцарії формується доволі досконала систе­ма галузі конституційного права. Зокрема, тільки інститути безпосе-редньої демократії отримують не лише конституційне закріплення, а й інституалізуються в самостійних законодавчих актах: Законі від 17 червня 1874 р. про народні голосування та Регламент! Федерально'! ради від 2 травня 1879 р.

Революція 1848 р. вплинула на активізацію національно-визволь-ного руху в італійських землях. У ході об'єднання італійських ко-ролівств та вільних міст було створено єдину державу Італія (1870 р.). її першим конституційним актом став П'ємонтський статут, прийня-тий ще в 1848 р. Відповідно до його положень Італія стала консти-туційною монархією: влада короля обмежувалася двопалатним парла­ментом.

У цей самий період були прийняті Конституція Данії 1848 р., Кон­ституція Нідерландів 1848 р., Конституція Андорри 1866 р. («Проект реформи, затверджений у Долинах Андорри 31 травня 1866 р.»), Кон­ституція Іспанії 1867 р. і Конституція Португалії 1885 р., які в цілому відобразили основні здобутки конституційного права вищеназваних країн континентальної Європи. Ці конституції декларували основні права людини і громадянина, обмежували абсолютну владу монарха тощо.

Революційні події 1848 р. у Європі дали поштовх до посилення національно-визвольного руху та утворення національних держав у ряді інших європейських країн, зокрема на Балканах. їх статус легітимізувався конституційними актами, які й стали відправною точкою розвитку національного конституційного права у цих держа­вах. Це — Конституція Румунії 1866 р., Конституція Сербії 1869 р., Конституція Туреччини 1876 р., Тирновська Конституція (Болгарія) 1879 р., Конституція Чорногорії 1905 р.

Отримало подальший розвиток і конституційне право латиноаме­риканских країн. У цей період були підготовлені проекти і прийняті конституції Аргентини 1860 р., Болівії 1880 р., Бразилії 1891 р., Вене-суели 1904 р., Гватемали 1879 р., Еквадору 1806 р., Колумбії 1886 р.,

2.1 Основні етапи становлення і розвитку конституційного права...

Коста-Ріки 1871 р., Куби 1901 р., Панами 1904 р., Парагваю 1870 р., Перу 1860 р., Уругваю 1829 р., Чилі 1893 р. Одним із найцікавіших конституційних актів стала Конституція Бразилії 1891 р., що закріпи-ла здобутки національного руху, який сприяв поваленню монархії в 1889 Р- її положення майже повністю відтворювали Конституцію США 1787 р. Окрім державного ладу та федерального устрою, Кон­ституція Бразилії закріпила і офіційну назву держави — Сполучені Штати Бразилії.

Але латиноамериканські конституції, на відміну від Конституції США 1787 р., були нестабільними. Зокрема, з 1810 р. до 2006 р. у країнах цього регіону діяло близько 200 конституцій.

Конституційний процес мав певний успіх і в певних країнах Азії. Наприклад, наприкінці 60-х рр. XIX ст. відбулася буржуазна революція в Японії, більш відома як «революція Мейдзі». Бона по-клала початок буржуазно-демократичним перетворенням в абсо-лютистській Японії, наслідки яких отримали концентрований ви-гляд у Конституції Японії 1889 р. В її основу була покладена Кон­ституція Пруссії. Імператор зберігав всю повноту виконавчої вла-ди, але вже з'являється і представницький орган — двопалатний парламент, до складу якого входили палата перів і палата представ-ників.

Утім розвиток конституційного права у країнах Азії в зазначений період не варто переоцінювати, оскільки, крім Конституції Японії 1889 р., до актів конституційного права можна віднести лише «Статут Національного Зібрання та Сенату» Перси 1905 р.

Конституційне право наприкінці XIX ст. було розвинене і на Ав-сталійському континенті. В 1897-1898 рр. у Австралії відбувся кон­ституційний референдум, який затвердив проект Конституції Авст­ралії. Пройшовши ряд формальних процедур, Конституція Австралії в 1900 р. набула чинності.

Революційні події мали відомий вплив і на Україні. У Наддніпрянській Україні, що перебувала у складі Російської імперії, конституційне право формувалося в численних конституційних про­ектах, таких як «Начерки конституції республіки» Г. Андрузького, «Проекті основаній устава українського общества» М. Драгоманова, викладений у праці «Вільний союз» — «Вільна спілка», Основний За­кон «Самостійної України» Спілки народу українського та ряд інших, які так і не були втілені у життя.

Розділ II. Історія конституційиого права України

Конституційне право на терені Російської імперії, в тому числі у Наддніпрянській Україні, почало формуватися на початку XX ст., ко­ли 17 жовтня 1905 р. Микола II видав Маніфест, який проголосив фундаментальні основи громадянської свободи на засадах дійсної не-доторканності особи, свободи совісті, слова, зібрань і союзів. Маніфест декларував створення позастанового законодавчого органу та обмеження самодержавно/ влади монарха. У поєднанні з основни-ми законами від 23 квітня 1906 р. та рядом наступних конституційних актів та діяльністю Дум, Маніфест дав початок конституційному пра­ву в Російській імперії.

Постало питання прийняття Конституції Російської імперії. Чис-ленні проекти С. Фортунатова, М. Ковалевського, П. Мілюкова, П. Струве, С. Муромцева, М. Грушевського та інших так і не були прийняті. Конституційний процес був перерваний Лютневою рево-люцією 1917 р., під час якої конституційна монархія Миколи II була повалена. 1 вересня 1917 р. Росія була проголошена республікою.

Розвиток конституційиого права у другий період характеризується закріпленням у конституційних актах основних здобутків буржуазних революцій, національних рухів за об'єднання держави і національно-визвольних воєн. Конституційне право цього періоду набуває яскра-во виражений буржуазний характер. Положення чинних на той час конституційних актів проголошують республіканську або обмежено монархічну форму державного правління, конституюють, як правило, двопалатні парламенти, закріплюють більшість з існуючих і нині гро-мадянських, політичних та економічних прав і свобод, лібералізують виборче законодавство та декларують повноваження муніципальних органів. Порівняно з попереднім етапом рельефно простежується тенденція щодо обмеження ролі парламентів у зв'язку з обмеженням кола їх повноважень, посилення влади уряду та розростання адмі-ністративно-бюрократичного апарату, зростання військово-поліційних структур. На початок XX ст. припадає парламентська кри­за: парламенти звинувачують у неспроможності запобігти світовій економічній кризі та розв'язанні Першої світової війни.

Конституційне право як галузь, на відміну від попереднього періоду, не лише отримало подальший розвиток у Великій Британії, США, Франції, Бельгії, Люксембурзі, Швейцарії, а й було поширене в більшості європейських країн, а також у країнах Латинської Америки, Азії та Австралії. В цих країнах конституційне право розвивається під впливом конституційних актів США (країни Латинської Америки),

2.1 Основні етапи становлення і розвитку конституційного права...

конституційних актів Франції та Бельгії (країни Європи). Але виникає також нова модель розвитку конституційного права, в основу якої бу-ла покладена Конституція Пруссії, яка сприяла об'єднанню німецьких князівств та міст у єдину імперію. Схожі за змістом і правовою приро­дою конституційні акти виникли у Австро-Угорщині, Італії, Японії.

Водночас розвиток конституційного права в цей період характери-зується фрагментарністю і неповнотою: були відсутні цілі інститути сучасного конституційного права (інститут конституційного право-суддя), а інші не отримали надежного розвитку. Це особливо рельефно проявляється в декларативному характері та нестабільності конституцій, відсутності гарантій їх положень та недосконалій сис-темі конституційного законодавства. На відміну від таких розвинених галузей права, як цивільне або кримінальне, що були представлені численними кодифікованими актами, такими як Цивільний кодекс Франції 1804 р., Торгівельний кодекс Франції 1807 р., Кримінально-процесуальний кодекс Франції 1808 р., Кримінальний кодекс Франції 1810 р., Австрійське цивільне уложення 1811 р., Німецький кримінальний кодекс 1871 р., Німецьке цивільне уложення 1900 р., Швейцарське цивільне уложення 1907 р. та інші численні кодифіко-вані акти і окремі закони, конституційне право в багатьох країнах бу-ло представлене лише в конституціях і не знаходило свого розвитку в конституційному законодавстві.

Другий період становлення та розвитку конституційного права як галузі був перерваний подіями, пов'язаними з Першою світовою війною (1914—1918 рр.), рядом тогочасних соціалістичних революцій, національно-визвольних рухів та руйнацією світових імперій. Наслідки цих глобальних подій були відображені у конституційному праві третьего періоду історії конституційного права.

Третій період (1918—1945 рр.) розвитку конституційного права у світі ознаменувався кризою буржуазної соціально-економічної фор-мації та зародженням двох магістральних напрямів розвитку — капіталістичного і соціалістичного. Наслідки Першої світової війни спричинили до значних геополітичних змін. Розпад імперій призвів До посилення національного та соціалістичного рухів.

Найбільший вплив на повоєнне конституційне право мала Жовт-нева революція 1917 р. у Росії та Листопадова революція 1918 р. у Німеччині.

Після перемоги Лютневої революції влада перейшла до коаліцій-ного тимчасового уряду, який вважав себе правонаступником царсь-

Розділ II. Історія конституційного права України

кого уряду. В період діяльності Тимчасового уряду в Україні продов-жувало діяти законодавство Російської імперії, що не суперечило здо-буткам революції. Конституційне право залишалося несформованим.

Революційні події у Росії сприяли активізації національно-виз-вольного руху на Україні, що привело до заснування 3 березня 1917 р. Центрально? Ради України. Діяльність Центральної Ради сприяла национальному державотворенню та формуванню українського кон­ституційного права. У його основу було покладено Універсали Цент­ральної Ради, закони та Конституція УНР 1918 р.

Універсали не були конституційними актами за змістом і формою. їх приписи не мали властивостей конституційно-правових норм. Це були звернення програмного характеру, які містили положення про організацію Української держави та ії статус. I Універсал від 10 червня 1917 р. був зверненням до українського народу, до організації розбу-дови української національно-територіальної автономії у складі Росії та декларував прагнення утворити шляхом виборів Українських Уста­новчих зборів. II Універсал УЦР від 3 липня 1917 р. обнародував по­ступки Тимчасового уряду щодо автономії України.

25 жовтня 1917 р. II Всеросійський з'їзд Рад прийняв Декрет про владу, який юридично оформив більшовицький переворот і дав поча­ток формуванню радянського державного права. Революція у Росії спричинила до остаточного руйнування імперії.

Після Жовтневої революції УЦР видала III Універсал від 7 листо­пада 1917 р., в якому висловлювалася стурбованість України за свою подальшу долю. Відповідно до цього Універсалу Україна отримувала назву Української Народної Республіки у складі Федеративної Російської Республіки. III Універсал скасовував приватну власність на поміщицькі, удільні, монастирські, церковні та кабінетні землі й проголошував їх власністю всього трудового народу, запроваджував ряд політичних та соціально-економічних свобод, а також визначав 27 грудня днем виборів Українських Установчих зборів. IV Універсал від 9 січня 1918 р. констатував знесилення України чотирма роками війни та діями більшовицького війська. Універсал проголошував Ук-раїну самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу, яка прагне жити у мирі та злагоді з усіма сусідами.

На останньому засіданні Центральної Ради 29 квітня 1918 р. було розглянуто і ухвалено «Статут про державний устрій, права і вольнос­ти УНР», більш відомий в історії права як Конституція УНР 1918 р.

2.1 Основні етапи становлення і розвитку конституційного права...

дле ця Конституція не була промульгована та оприлюднена і не на­брала юридичної сили, оскільки через кілька годин після и прийнят-_тя УЦР була розігнана німецькими окупаційними військами. Тому Конституцію УНР 1918 р. можна вважати важливим історико-право-вим документом доби Центрально! Ради.

«Статут про державний устрій, права і вольности УНР» за змістом і формою відповідав тогочасним європейським і американським конституційним актам й водночас відображав особливості національного державотворення. Конституція УНР: закріплювала принципи народ­ного суверенітету, поділу влади, парламентаризму, єдиного громадянства; декларувала основні права та свободи людини і громадянина; визначала конституційно-правовий статус органів влади УНР тощо.

29 квітня 1918 р. у Києві зібрався Хліборобський конгрес у складі 6 432 представників від 8 українських губерній. Присутні висловили незадоволення діяльністю УЦР і постановили відродити українську державу в історичній формі гетьманату. Гетьманом був обраний П. Скоропадський. У ніч з 29 на 30 квітня прихильники гетьмансько-го перевороту за підтримки німецьких військ, що напередодні роз-зброїли Синьожупаннудивізію, зайняли всі державні установи¹.

Конституційне право Української гетьманської держави було відображене у «Грамоті до всього українського народу» та «Законах про тимчасовий державний устрій України», виданих 29 квітня 1918р. Ці акти мали програмний характер і мали на меті закріпити широкі владні повноваження гетьмана, який до обрання на маибутнє сейму України, фактично був обраним монархом. Закони приділяли значну увагу правам і обов'язкам громадян, хоча в умовах війни більшість із них залишалися фікцією. Успіхи П. Скоропадського в галузі науки і освіти та зовнішньої політики були безперечними, але конституційне право, порівняно з добою УНР, зробило крок назад. Показовим став гетьманський універсал 16 жовтня 1918 р., яким фактично поновлю-валася станова структура українського суспільства.

Після зречення П. Скоропадським влади 14 грудня 1918 р. було встановлено владу Директора УНР. Найвідомішим актом консти­туційного характеру, виданим Директорією, стала Груднева декла-

¹ Рум'янцев В. О. Природа влади і основні напрямки діяльності Гетьманської держави П. Скоропадського // Вісник Академії правових наук України. — 1996. — № 5. — С. 102.

Розділ II. Історія конституційного права України

рація Директорії (1918 р.), в якій декларувалося повне знищення геть-манщини у всіх и проявах та побудову якісно нової української дер-жави робітників та селян. Закони Директорії про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в УНР та про Державну Раду УНР були затверджені напередодні падіння Директорії. 3 огляду на історичні події жодне з конституційних положень Директорії не було реалізованим — 15 листопада 1919 р. Директорія передала владу С. Петлюрі.

Отже, формування національного конституційного права періоду визвольних змагань 1917—1920 рр. не збагатили український консти-туціоналізм жодною діючою небільшовицькою конституцією Ук­раїни як цілісним юридичним актом¹. Було прийнято багато норма-тивнихдокументів конституційного змісту — Універсали УЦР, п зако­ни про вибори, про основи тимчасового управління в Україні, про герб і прапор, про новий адміністративний поділ України, про суд і судочинство, Конституція УНР 1918 р., Закони про тимчасовий дер­жавний устрій України П. Скоропадського та його ухвали і універса­ли про цензові вибори, впровадження нової системи місцевого уп­равління, фомадянство, Державний сенат, декларації й універсали Директорії, але вони не були реалізованими.

Шсля падіння Директорії УНР та встановлення в України радянської влади в конституційному праві України розпочинається новий, радянський етап, що мав свої здобутки і прорахунки. Початок форму­вання українського радянського конституційного (державного) права розпочинається із затвердженням Всеукраїнським з'їздом Рад 10 бе-резня 1919 р. та прийняттям у кінцевій редакції ВУЦВК 14 березня 1919 р. Конституції УСРР.

Відповідно до положень Конституції УСРР 1919 р. УСРР визнача-лася як організація диктатури трудящих та експлуатованих має проле-таріату і найбіднішого селянства над їх споконвічними експлуатато-рами — капіталістами і поміщиками. Це положення якнайкраще ха-рактеризує класовий зміст новонароджуваного радянського консти­туційного права. Конституція УСРР вбачала основне завдання дикта­тури у здійсненні переходу від буржуазного ладу до соціалізму, після чого диктатура, а потім і держава, зникнуть взагалі. Проголошувало-

¹ Конституція незалежної України / За ред. В. Ф. Погорілка, Ю. С. Шемшученка, В. О. Євдокимова. — К., 2000. — С. 29.

2.1 Основні етапи становлення і розвитку конституційного права...

ся скасування державної власності, повновладдя робітничого класу. Права і свободи, як і вибори, мали дискримінаційний характер і не визнавали за «експлуататорами» права голосу. Радянська Україна та-_Кож заявила про братерську солідарність з усіма радянськими рес-публіками і про свою готовність увійти до складу Єдиної Міжнарод-ної Соціалістичної Радянської Республіки. Державна влада мала здійснюватися Радами робітничих, селянських та червоноармійських депутатів. Центральними органами державної влади проголошували-ся Всеукраїнський з'їзд Рад робітничих, селянських та червоно­армійських депутатів, ВУЦВК та РНК. Окремим розділом до Консти-туції було включено текст Декларації прав і обов'язків трудящого і ек-сплуатованого народу, затверджений петрофадським ВЦВК 3 січня 1918 р. і III Всеросійським з'їздом Рад 18 січня 1918 р.¹.

Конституційне право радянської України почало розвиватися в межах радянської федерації після укладення договору про утворення СРСР 30 грудня 1922 р. Цей договір до 1924 р. фактично був консти-туцією новоутвореної федерації. В ньому визначалися основи дер­жавного ладу СРСР, правовий статус союзних органів, їх компетенція та взаємовідносини з республіканськими органами тощо. Після прийняття Договору до Конституції УСРР було внесено зміни і до-повнення з метою приведення її у відповідність з Договором.

Після прийняття Конституції СРСР 1924 р. почало формуватися державне право СРСР, в площині якого і розвивалося конституційне право України та інших радянських союзних республік. Ця тенденція розвитку конституційного права була оформлена у Конституції УСРР, затвердженій XI Всеукраїнським з'їздом Рад 15 травня 1929 р.

Конституція УРСС 1929 р. визначала основи радянського держав­ного і суспільного ладу; устрій радянської влади; основи радянського виборчого права; положення про Державний бюджет УРСС; поло­ження про державні символи і столицю УРСС. Права і свободи, як і в попередній радянській конституцій, визнавалися лише за трудящи­ми. Після прийняття Конституції УРСС було прийнято ряд консти-туційних законів, що і оформили становлення радянського держав­ного (конституційного) права в Україні.

Революційні процеси, в тому числі соціалістичні революції, відбу-валися у 1918—1919 рр. і в інших країнах Європи. В цей період особли-

¹ Мироненко О. Конституція УСРР // Українське державотворення: Невитребуваний потенціал / За ред. О. М. Мироненка. — К., 1997. — С. 250-251.

Розділ И. Історія конституційного права України

вої популярності набула ідея світової соціалістичної революції, що ма­ла привести до формаційних змін у всіх країнах Європи, а потім і світу.

Після поразки у війні кайзерівська Німеччина опинилася в еко-номічному занепаді. Соціальні виступи, що розпочалися повстанням військових моряків у м. Кіле, призвели до буржуазно-демократичної революції, що охопила всю Німеччину. 9 листопада революційні сили на чолі з Соціал-демократичною партією Німеччини перемогли в Берліні, що змусило кайзера Вільгельма та його родину залишити країну. Криза влади створила умови, коли владу на місцях здійснюва-ли стихійно утворювані Ради робітничих і солдатських депутатів та партійні функціонери. Але протиріччя між німецькими соціалістами та поява на політичній арені, створеної в грудні 1918 р. Комуністич-ної партії Німеччини, призвели до непорозумінь між революційними силами і сприяли перемозі в січні 1919 р. соціал-демократичних сил, які представляли крупну національну промислову буржуазію.

Основними наслідками Листопадової революції 1918—1919 рр. стало повалення у Німеччині монархії та перемога німецької промис-лової буржуазії. Здобутки революції були закріплені в першій по-воєнній європейській конституції — Веймарській конституції 1919 р. її характер зумовив зміст і форми розвитку конституційного права в країнах Західної Європи.

Веймарська конституція проголошувала Німеччину буржуазною парламентською федеративною республікою на чолі з президентом. Влада вдержаві належала народові. Народний суверенітет реалізував-ся як безпосередньо (вибори, референдум), так і через представ-ницькі органи (парламент, президента, ландтаги). Соціальною цінністю визнавалася власність у всіх її формах.

Закріплювалися основні права, свободи і обов'язки людини і гро-мадянина: право на життя, честь і гідність; свобода слова; свобода друку; свобода совісті тощо.

Вища законодавча влада належала нижній палаті парламенту — рейхстагу, що обирався на 4 роки загальними прямими виборами за пропорційною виборчою системою. Верхня палата — рейхсрат, пред­ставляла інтереси суб'єктів федерації — земель (15 республік і 3 вільних міста), які мали свої законодавчі органи — ландтаги.

Главою держави був президент, що обирався загальними прямими виборами при таємному голосуванні. Він був верховним головноко-мандувачем, призначав уряд на чолі з канцлером, який був відпові-дальний перед рейхстагом.

2.1 Основні етапи становлення і розвитку конституційного права...

Інша держава, яка зазнала поразки в Першій світовій війні та соціальних потрясінь, — Австро-Угорщина. Революція 1918 р. в Угор-щині призвела до скасування дії на її території Основного Закону «Про загальні права громадян королівств і земель, які перебувають в імперській раді» від 21 фудня 1867 р. і проголошення Угорщини рес-публікою. В березні 1919 р. влада перейшла до представників соціал-демократичної та комуністичної партій і держава була проголошена Угорською Радянською Республікою. За підтримки радянської Росії в короткий термін були запозичені основні конституційні норми рево-люційної доктрини Росії — створено Червону Армію, націоналізова-на промисловість і банки, а пізніше — землі поміщиків. Конституція Угорської Соціалістичної Федеративної Республіки відверто копіюва-ла Конституцію РРФСР 1918 р. Але вже в серпні 1919 р. в Угорщині була відновлена монархія.

Розпад імперії Габсбургів сприяв утворенню й інших національних держав. 12 листопада 1918 р. утворилася Австрійська Республіка; 13 листопада — Західноукраїнська Народна Республіка; 14 листопа­да — Чехословацька Республіка; 1 грудня — Королівство сербів, хор-ватів і словенів.

Після утворення ЗУНР було прийнято Тимчасовий Основний За­кон ЗУНР від 13 листопада 1918 р., який містив 5 артикулів, що закріплювали назву нової держави та її герб, визначали державні кор-дони, встановлювали державний устрій. Конституція ЗУНР проголо-шувала єдиним джерелом влади у державі народ ЗУНР, який шляхом виборів мав обрати у майбутньому установчі збори — сейм ЗУНР, а до цього реалізував свою владу через парламент — Українську Національну Раду та уряд — Державний секретаріат. Формуванню національного конституційного права сприяла і законотворча діяльність Української Національної Ради.

Згідно з розпорядженням Української Національної Ради від 1 ли­стопада на всій території держави належало ліквідувати всі старі орга-ни державної влади і управління та шляхом виборів утворити нові — у повітах обрати повітових комісарів та повітові національні ради, у містах і селах — відповідно міських і громадських комісарів та їх «прибічні ради». 15 листопада Українська Національна Рада прийня-ла закон про доповнення свого складу представниками від повітів і усіх більших міст. Цим склад Української Національної Ради збільшився до 150 послів. 16 листопада було видано Закон «Про адміністрацію ЗУНР», положення якого визначили чинність попе-

Розділ II. Історія конетитуційного права України

реднього австрійського законодавства, якшо воно не суперечить суті, інтересам і меті держави. У листопаді Українська Національна Рада утворила Корпус державної жандармерії, метою якого було забезпе-чення охорони громадського порядку, державного і особистого майна та публічної безпеки. 4 січня 1919 р. був прийнятий закон про ство-рення президії та відцілу Української Національноі' Ради. Українська Національна Рада також реформувала судову систему, прийняла зако-ни про мову в державному житті республіки, про фомадянство, про чужинців, про вибори. Зовнішня загроза змусила створити на почат­ку 1919р. 120-тисячнурегулярнуУкраїнську ГалицькуАрмію'. Водно-час за короткий проміжок часу в ЗУНР було сформоване дієве конституційне законодавство, проте воно мало тимчасовий характер.

Поиск по сайту: