Розділ IX. Юридична відповідальність

участь у прийнятті найважливіших державних рішень¹. О. О. Майданник схильна розширити коло суб'єктів конституційної відповідаль-ності, відносячи до них фізичних осіб (громадян України, іноземців, осіб без громадянства)².

Видається, що коло суб'єктів конституційної відповідальності мо-же поділятися на два види. У широкому значенні суб'єкти консти­туційної відповідальності — це всі учасники правовідносин, що пов'язані з конституційно-правовою відповідальністю — народ, дер­жава, фізичні особи, органи та посадові особи державної влади, ор-гани та посадові особи місцевого самоврядування, об'єднання гро­мадян. У вузькому значенні суб'єктами конституційної відповідаль­ності є учасники конституційно-правових відносин пов'язаних з конституційною відповідальністю, що наділені конституційною деліктоздатністю, тобто лише ті суб'єкти, які можуть нести юридич-ну відповідальність на основі норм чинного конституційного зако-нодавства. До таких суб'єктів належать: Верховна Рада України, Пре­зидент України, органи виконавчої влади, органи судової влади, на-родні депутата України, місцеві ради, сільські, селищні, міські голо-ви, політичні партії, громадські організації тощо. Умовно коло суб'єктів конституційної відповідальності можна поділити на три ос-новні категорії: конституційно-правова відповідальність органів дер­жавної влади та їх посадових осіб; конституційно-правова відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування; конституційно-правова відповідальність політичних партій та інших об'єднань громадян.

Конституційно-правовій відповідальності, як і будь-якому іншому виду юридичної відповідальності, властива: наявність складу консти­туційного правопорушення, під яким розуміють протиправне, соціально небезпечне, винне діяння, відповідальність за яке передба-чена нормами конституційного права.

Тобто конституційна відповідальність настає виключно за діяння, що посягає на норми конституційного права. ІДі діяння та їх наслідки повинні мати суспільно небезпечний характер (заподіяння шкоди об'єктам, що охороняються конституційним правом України). Діян

¹ Шон Д. Т. Конституционная ответственность // Государство и право. — 1995. —
№ 7. — С. 35.

² Майданник О. О. Конституційно-правова відповідальність. — К., 2000. — С. 14-15.

9.2 Конституційно-правова відповідальність

ня мають бути винними, що є обов'язковою умовою конституційно-правової відповідальності¹. «Безвинна відповідальність» у консти-туційному праві є недопустимою. Умовою настання конституційно-правової відповідальності є факт діяння, тобто об'єктивна сторона конституційного правопорушення. Діяння може бути виражене у формі протиправної діяльності (вчинення Президентом України дер­жавної зради або іншого злочину, порушення вимоги щодо не-сумісності депутатского мандата) або бездіяльності (невиконання урядової программ Кабінетом Міністрів України). Санкції, тобто міра юридичної відповідальності за конституційний делікт, визначається чинним конституційним законодавством.

За підставами настання конституційно-правової відповідальності, тобто за діями або бездіяльністю деліктоздатних суб'єктів консти-туційної відповідальності, прийнято розрізняти нормативно-правові та фактичні підстави конституційно-правової відповідальності². Нор­мативно-правові підстави конституційної відповідальності представ-лені сукупністю конституційно-правових норм, що визначають принципи, підстави і порядок реалізації конституційно-правової відповідальності. Ці підстави визначаються виключно національним законодавством у сфері конституційного права України. Фактичні підстави визначаються юридичним фактом конституційного делікту.

Наступним критерієм класифікації конституційно-правової від­повідальності є інстанції цієї відповідальності, тобто коло суб'єктів перед якими суб'єкти конституційно-правової відповідальності не­суть юридичну відповідальність. Відповідно до ч. 2 ст. 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є на­род, що здійснює свою владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Отже, Український на­род, а також органи державної влади та місцевого самоврядування є основними інстанціями конституційно-правової відповідальності.

Пріоритетною інстанцією, перед якою суб'єкти конституційно-правової відповідальності несуть юридичну відповідальність, є Ук­раїнський народ. Частина 3 ст. 5 Основного Закону декларує, що пра­во визначати й змінювати конституційний лад України належить ви­ключно народові і не може бути узурповане державою, її органами та

¹ Матвеев Г. К. Психологический аспект виньі советских юридических лиц //
Советское государство и право. — 1978. — № 8. — С. 41.

² Майданник О. О. Конституційно-правова відповідальність. — К., 2000. — С. 15.

Розділ IX. Юридична відповідальність

посадовими особами. Тобто Український народ є пріоритетним суб'єктом конституційно-правових відносин. Виходячи з цього конституційного припису, всі суб'єкти конституційної відповідальності несуть юридичну відповідальність за порушення норм конституцій-ного права саме перед Українським народом.

Важливою інстанцією конституційної відповідальності в Україні є людина (громадянин України, іноземець, особа без громадянства). Частина 2 ст. 3 визначає, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є основним обов'язком держави. Порушення прав і свобод людини є підставою для конституційної відповідальності держави та її органів і посадових осіб перед людиною. Конституція України в ч. 3 ст. 9 зазна-чає, що звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Основного Закону гарантується.

Наступною інстанцією конституційно-правової відповідальності є Верховна Рада України. Конституція України чітко визначає коло суб'єктів, що несуть конституційно-правову відповідальність перед парламентом і підстави відповідальності: а) народні депутати України несуть відповідальність при порушенні вимоги ч. 3 ст. 81 Конституції про несумісність депутатського мандата з іншими видами діяльності; при відмові скласти присягу народного депутата України (ч. 5 ст. 79); при порушення норм і правил робота депутата у Верховній Раді Ук­раїни та її органах (ст. 17 Закону України «Про статус народного депу­тата України», глава 4.1. Регламенту Верховної Ради України); б) Кабінет Міністрів України несе відповідальність перед парламен­том. Відповідно до ч. 4 ст. 115 Конституції, Верховна Рада України має право прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів України, що має наслідком його відставку; відповідно до п. 6 ст. 116 Консти­туції Кабінет Міністрів України відповідальний перед Верховною Ра­дою України за виконання Державного бюджету України; в) Гене-ральний прокурор України відповідно до п. 25 ст. 85 і ст. 122 Консти­туції несе відповідальність перед парламентом. Висловлення не­довіри Верховною Радою України має своїм наслідком відставку Гене­рального прокурора України; г) Верховна Рада Автономної Рес-публіки Крим несе відповідальність перед парламентом за порушен­ня Конституції України і законів України (п. 28 ст. 85 Конституції Ук­раїни); г) судді судів загальної юрисдикції відповідно до ч. 1 ст. 128 Конституції несуть відповідальність перед Верховною Радою України

9.2 Конституційно-правова відповідальність

при безстроковому обранні суддів. Конституційною санкцією є необ-рання суддів безстроково.

Наступною інстанцією конституційно-правової відповідальності є Президент України. Перед Президентом України несуть консти-туційно-правову відповідальність: а) Верховна Рада України. Прези­дент України згідно з п. 30 ст. 106 Конституції України має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним їх поверненням на повторний розгляд парламенту. Президент України також уповноважений достроково припинити повноваження Верхов­ної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися (п. 8 ст. 106 Конституції України); б) Кабінет Міністрів України. У разі невідповідності актів уряду чинному законодавству України Президент України скасовує їх (п. 16. Ст. 106 Конституції України). Відповідно до п. 9 ст. 106, ст. 115 Основного Закону Президент України припиняє повноваження Прем'єр-міністра України та приймає рішення про його відставку. Перед Президентом України також несуть відповідальність члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних органів виконав-чої влади, а також голови місцевих державних організацій (п. 10 ст. 106, ст. 115, 118 Конституції України); в) Президент України має право скасовувати акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим (п. 16 ст. 106 Конституції України).

Важливою інстанцією конституційно-правової відповідальності є Кабінет Міністрів України. Згідно з ч. 5 ст. 118 Конституції України конституційну відповідальність перед урядом несуть місцеві державні адміністрації та їх голови.

Іншою інстанцією конституційної відповідальності є Консти-туційний Суд України. Перед Конституційним Судом України несуть відповідальність Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим. Відповідно до ст. 150 Конституції України Конституційний Суд Ук­раїни має право вирішувати питання про відповідність Конституції (конституційність) нормативно-правових актів перелічених вище. Конституційно-правова санкція передбачає припинення дії таких актів. Відміна дії незаконного нормативного акта як міра юридичної відповідальності визнається й російською юридичною наукою¹. Крім

¹ Малеин И. С. Современньіе проблемьі юридической ответственности // Государство и право. — 1994. — № 6. — С. 23.

Розділ IX. Юридична відповідальність

Конституційного Суду України, питання про конституційно-правову відповідальність, як правило у поєднанні з іншими видами юридич-ної відповідальності, здійснюють суди загальної юрисдикції.

Ще однією інстанцією конституційно-правової відповідальності є органи місцевого самоврядування. Зокрема, місцеві державні адмі-ністрації підзвітні і підконтрольні місцевим радам у частині повнова-жень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами (ч. 6 ст. 118 Конституції).

Втім термін «інстанція конституційно-правової відповідальності» є доволі умовним, про що зазначала й О. О. Майданник¹. Доцільно говорити про коло суб'єктів, перед якими суб'єкти конституційно-правової відповідальності несуть юридичну відповідальність.

Конституційно-правова відповідальність класифікується згідно з суб'єктами, уповноваженими розглядати справи про конституційні правопорушення. Коло таких суб'єктів наближене до кола суб'єктів, перед якими суб'єкти конституційно-правової відповідальності не­суть юридичну відповідальність, але нетотожне останнім.

Суб'єктами, уповноваженими розглядати справи про консти­туційні правопорушення, є Верховна Рада України, Президент Ук­раїни, Кабінет Міністрів України, органи правосудия, органи місце­вого самоврядування. Повноваження цих органів у справах про кон­ституційні правопорушення визначаються чинним конституційним законодавством України. Втім слід погодитися з точкою Ю. М. Тоди-ки про недостатнє в процедурно-процесуальному аспекті законодав-че забезпечення конституційно-правової відповідальності².

Конституційна відповідальність також класифікується за формами здійснення контролю за дотриманням конституційно-правових норм. Так, існують дві основні форми такого контролю — судова і по-засудова.

Судовий контроль здійснюється органами судової влади і прояв­ляемся в розгляді справ про конституційне правопорушення з обов'яз-ковим винесенням рішення, яке визначає винність (невинність) суб'єкта правопорушення, а в разі винності — визначає міру консти­туційно-правової відповідальності. Прикладом діяльності органів пра­восудия в конституційно-правових справах є рішення Печерського

¹ Майданник О. О. Конституційно-правова відповідальність. — К., 2000. — С. 21.

² Тодьіка Ю. Н. Конституция Украиньі: Проблемьі теории и практики. — X., 2000. —
С.190-191.

9.2 Конституційно-правова відповідальність

районного суду м. Киева від 21 грудня 1999 р. про скасування Постано­ви ЦВК № 444 «Про подання міського голови м. Житомира щодо реєстрації ініціативної групи всеукраїнського референдуму» від 4 груд­ня 1999 р. та обов'язкову реєстрацію ЦВК цієї ініціативної фупи¹.

Особливим видом судової форми конституційного контролю є рішення і висновки Конституційного Суду України. Цей орган за ха­рактером своїх повноважень є квазісудовим органом, але формально належить до органів судової влади України. Конституційний Суд Ук­раїни як єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні посідає пріоритетне місце в системі органів, уповноважених здійснювати су-довий контроль за дотриманням конституційно-правових норм.

Іншою формою конституційного контролю є позасудовий кон­троль, який здійснює коло суб'єкті, наділених відповідною юрисдик-цією. До таких суб'єктів належать державні органи та посадові особи, органи та посадові особи місцевого самоврядування, а також об'єднання громадян — Верховна Рада України, Уповноважений Вер-ховної Ради України з прав людини, Президент України, Кабінет Міністрів України, місцеві ради та їх виконавчі комітети, голови сільських, селищних і міських рад, політичні партії, інші громадські об'єднання тощо.

Зазначені органи здійснюють позасудовий контроль у різно-манітних процесуальних формах. Зокрема, Верховна Рада України наділена виключними повноваженнями: здійснювати контроль за ви-конанням Державного бюджету (п. 4 ст. 85 Конституції); усувати Пре­зидента України з поста в порядку імпічменту (ст. 111 Конституції); здійснювати контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України (пп. 11 —13 ст. 85 Конституції) тощо.

Народ України не може безпосередньо на загальнодержавному рівні здійснювати конституційний контроль, оскільки чинне законо-давство не визначило таких форм, як відкликання народного депута­та України, всеукраїнський референдум, який мав би своїм наслідком дострокове припинення повноважень вищих органів держави.

Наступним критерієм класифікації конституційно-правової від-повідальності виступає предмет конституційного правопорушення, тобто сфера суспільних відносин, що охороняються конституційним правом України.

¹ Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Референдуми в Україні: Історія та сучасність. — К., 2000. — С. 150.

Поиск по сайту: