Розділ I. Конституційне право як галузь права в системі права України. цього свідчить і той факт, що на сьогодні у вітчизняній і зарубіжній конституційно-правовій науці дослідженням методів науки конституційного права присвячена

цього свідчить і той факт, що на сьогодні у вітчизняній і зарубіжній конституційно-правовій науці дослідженням методів науки конституційного права присвячена більша увага, ніж дослідженням методу конституційного права як галузі національного права. У західноєвропейській науці конституційного права проблеми методу конституційного права майже не досліджуються відповідною галузевою юридичною наукою.

Але ігнорування методу конституційного права як способу регу­лювання суспільних відносин, що є предметом конституційного пра­ва, призводить до неповного уявлення про сутність і зміст консти­туційного права, мету та завдання цієї галузі права, її роль та місце в національній правовій системі.

Увага до проблеми методу конституційного регулювання була зосереджена з огляду на об'єктивне розширення національних систем права за рахунок нових комплексних галузей права, які часто мало схожий предмет правового регулювання з фундаментальними галузями права. Це значною мірою ускладнювало розмежування традиційних і нових галузей права, призводило до правових колізій і, врешті, ускладнювало правове регулювання суспільних відносин у цілому.

Тривалий час для розмежування галузей права застосовувався лише критерій предмета їх правового регулювання, але згодом кількість споріднених галузей права зростала і критерій предмета припинив задовольняти потреби теорії та практики в розмежуванні галузей права. Під час чергової дискусії щодо системи радянського права та критеріїв її побудови у 60-х рр. XX ст. радянські правознавці визнали важливим поряд із предметом правового регулювання такий критерій розмежування галузей права, як метод правового регулювання¹. Тобто предмет правового регулювання перестав вважатися єдиним критерієм розмежування галузей права. Загальноприйнятим для юридичної науки стало твердження, що кожна галузь права має власний предмет і метод правового регулювання.

Визнання методу правового регулювання (методу права) сприяли розвитку відповідних наукових досліджень у галузі загальної теорії права. Втім визнання методу правового регулювання важливою пра­вовою характеристикою галузей права не вирішувало проблеми

¹ Иоффе О. С. Советское гражданское право. — М., 1967. — С. 7.

1.3 Метод конституційного права

визначення сутності та змісту методу кожної окремої галузі права, виявлення системи галузевих методів тощо. Правознавці, які спеціалізувалися на дослідженні проблем теорії та практики окремих галузей пра­ва, у тому числі й радянського державного (конституційного) права, почали досліджувати галузеві методи правового регулювання, хоча ще в 40-х рр. XX ст. С. О. Голунський і М. С. Строгович категорично заперечували можливість застосування методу правового регулювання як критерію виявлення структури системи права¹.

Метод радянського державного (конституційного) права одними з перших дослідили М. Д. Шаргородський й О. С. Іоффе. Вчені вважали, що особливістю методу державно-правового регулювання є те, що норми державного (конституційного) права значною мірою не деталізують сформульованих у них положень, оскільки така деталізація має здійснюватися в інших галузях права². Тобто правознавці схилялися до ототожнення загальних методів у цілому і методів радянсько­го державного (конституційного) права, що видавалося цілком виправданим, виходячи з положень тогочасного розуміння предмета конституційного права «в широкому розумінні».

Втім не всі радянські вчені-правознавці беззастережно підтримували вищенаведену точку зору щодо методу конституційного права. Так, М. С. Равін дотримувався прямо протилежної точки зору — нор­ми державного (конституційного) права у переважній більшості містять детальне викладення сформульованих у них положень, не більш лаконічне, ніж інші галузі права. Така деталізація суспільних відносин нормами конституційного права є наслідком застосування конституційно-правового методу, який передбачає безпосереднє за­стосування норм конституційного права для регулювання суспільних відносин, що є предметом конституційного права³.

Інший радянський учений Б. В. Щетинін вважав, що особливості методу конституційно-правового регулювання, визначені М. С. Равіном, не є унікальними. Вони властиві й методу більшості інших га­лузей права. На думку Б. В. Щетиніна, конституційному права

Голунский С. А., Строгович М. С. Теория государства и права. — М., 1940. —

Шаргородский М. Д., Иоффе О. С. О системе советского права // Советское государство и право. — 1957. — № 6. — С. 107.

гавин М. С. Основньіе особенности советского государственного права // Известия вузов. Серия Правоведение. — 1961. — № 1. — С. 5-6.

Розділ I. Конституційне право як галузь права в системі права України

властивий насамперед нормоустановчий метод, що не виключає застосування цією галуззю права інших методів — дозвільного, упереджую-чого, регламентуючого тощо, які використовуються іншими галузями права¹. Втім Б. В. Щетинін, досліджуючи проблеми методу радянського державного (конституційного) права, обмежився констатуванням того, що цій галузі права властиві окремі загальні методи права, характерні й для інших галузей права. Існували й інші дослідження проблем методу радянського державного (конституційного) права.

Отже, у радянській державно-правовій науці сформувалися кілька точок зору щодо сутності та змісту методу конститущйного права. Одні вчені, виходячи з «широкого розуміння» конститущйного права, вважали, що цій галузі притаманні всі методи права в цілому, другі на-впаки — наголошували на тому, що для конститущйного права найбільш характерним, домінуючим є імперативний метод правового голосування, хоча не виключали можливість застосування й інших методів.

Схожі погляди властиві й сучасним російським ученим-консти-туціоналістам, які досліджували проблеми методу конститущйного права. Вони не дійшли до єдиного висновку щодо сутності та змісту методу цієї галузі права та системи методів конститущйного права. Погляди російських правознавців лише дещо розвинули та мо-дернізували основні здобутки радянської державно-правової думки щодо методів відповідної галузі права.

Зокрема, Ю. А. Дмитрієва й I. В. Мухачов вважали, що для консти­тущйного права найхарактернішим є імперативний метод правового регулювання, але із подальшим розвитком цієї галузі права і загаль-ною тенденцією щодо демократизації суспільного життя посилюється значення диспозитивного методу суспільних відносин, які є предме­том конститущйного права. Так, на думку вчених, метод вольового впливу в поєднанні з окремими елементами договору на сьогодні більше властивий для державного (конститущйного) та інших галузей публічного права².

¹ Щетинин Б. В. Проблеми теории советского государственного права. — М., 1969. —
С. 11-12.

² Дмитриева Ю.А., Мухачев И. В. Понятие, предмет и метод конституционного права
Российской Федерації — от исторических истоков к современности. — М., 1998. —
С. 23-24.

1.3 Метод конституційного права

Схожої точки зору дотримується й О. О. Кутафін, який писав, що конституційно-правове регулювання суспільних відносин грунтується на владно-імперативних засадах, конституційне право перед-бачає у багатьох випадках можливість виникнення конституційно-правових відносин, сформованих на засадах юридичної рівності сторін. На думку О. О. Кутафіна, саме такі відносини виникають між Російською Федерацією та и суб'єктами, між суб'єктами Російської федерації тощо¹. А. О. Безуглов і С. О. Солдатов також дотримуються точки зору, що методам конституційного права властиве органічне поєднання імперативних і диспозитивних методів правового регулю­вання із переважанням перших².

Так, на думку Б. О. Страшуна, для державного (конституційного) права властиві методи зобов'язання, заборони, дозволу та ін. Хоча в цілому цій галузі права властиві методи, що Грунтуються на владно-імперативних засадах³.

На думку В. В. Лазарева, існують різні методи конституційного права. До них можна віднести методи встановлення прав, покладення обов'язків і відповідальності, дозволу, заборони і т. д.⁴. Російські вчені називають й інші загальні методи конституційно-правового ре­гулювання, розширюючи їх номенклатуру за рахунок виявлення за-гальною теорією нових методів права в цілому.

Більша увага приділялася дослідженню методів конституційного права в Україні. Перші дослідження цієї актуально'! проблеми припа-дають на серєдину 90-х рр. XX ст., коли розробники проектів Консти-туції України постали перед проблемою вибору оптимальної моделі конституційно-правового регулювання суспільних відносин, які мала встановлювати, регулювати та охороняти нова Конституція України.

Здобутки радянської державно-правової науки щодо методів регу­лювання суспільних відносин у сфері державного (конституційного) права не могли задовольнити теоретичні та практичні потреби творців Конституції України, оскільки в незалежній Україні голо-вним суб'єктом проголошувалася не держава, а народ України, що

Кутафин О. Е. Предмет конституционного права. — М., 2001. — С. 43.

Безуглов А. А., Солдатов С. А. Конституционное право России: Учеб.: В 3 т. — Т. 1. — М., 2001. —С. 16.

Конституционное (государственное) право зарубежньіх стран: Учеб.: В 4 т. — ^т- 1-2 / Отв. ред. Б. А. Страшун. — М., 1995. — С. 3-4. * Конституционное право: Учеб. / Отв. ред. В. В. Лазарев. — М., 1999. — С. 15.

2 6-200 ' 33

Розділ I. Конституційне право як галузь права в системі права України

потребувало пошуку нових способів регулювання найважливіших відносин у суспільстві та державі.

Результати пошуків нових методів регулювання конституційно-правових відносин в Україні спряли відповідним науковим дослі-дженням. Уперше в науці конститущйного права незалежної України методи конституційно-правового регулювання були досліджені В. Ф. Мелащенком, який вважав, що сутність, структурні та функ-ціональні особливості методу правового регулювання визначаються характером та специфікою предмета конститущйного регулювання.

В. Ф. Мелащенко вважав, що за допомогою конституційно-право­вого регулювання закріплюються не всі, а найголовніші, кардинальні принципи і положення, які визначають зміст і основні напрями роз-витку суспільства. Інтегративна роль методу конституційного права полягає в тому, щоб об'єднати волю народу України в єдине ціле, спрямовуючи їі на досягнення мети і завдань, які стоять перед ними¹.

Пріоритетна роль серед методів конституційного права, на думку В. Ф. Мелащенка, належить методу безпосереднього конституційно­го закріплення суспільних відносин, що є предметом конституційно­го права. Водночас конституційному праву властиві й інші методи встановлення і застосування норм конституційного права. Вибір цих методів насамперед залежить від того, які конституційно-правові відносини регламентуються: загальні чи конкретні. При виникненні загальних відносин і правових станів застосовуються методи декла-рацій, встановлення принципів, мети і завдань організації та діяль-ності суб'єктів конституційного права. При регулюванні конкретних видів конституційно-правових відносин можуть застосовуватися й інші методи, наприклад, метод безпосереднього конституційного нормозакріплення, метод позитивного зобов'язання, метод дозволу, метод заборони, метод регламентування структури тощо².

Втім В. Ф. Мелащенко констатував, що в конституційно-правово-му регулюванні переважає метод імперативного, централізованого регулювання, при якому відносини між суб'єктами права грунтують-ся на засадах субординації тобто підпорядкування одного суб'єкта іншому. I це не випадково, оскільки об'єктом конституційного право­вого впливу є основоположні відносини владарювання народу Ук-

¹ Мелащенко В. Ф. Основи конституційного права України: Курс лекцій. — К., 1995.
— С. 14.

² Там само. — С. 15.

1.3 Метод конституційного права

раїни. Така імперативність відрізняє галузь, що розглядається, від інших, де такий високий рівень категоричності приписів може бути значно послаблений.

В. Ф. Мелащенко також визначав ряд інших особливостей методу конституційного права: установчий характер; універсалізм, що перед-бачає поширення дії конституційного права на всі сфери суспільного і державного життя; поєднання прийомів безпосереднього правового регулювання з непрямою дією всієї Конституції, її інститутів і окре-мих норм; стабільність і динамізм методу конституційного права тощо¹.

Проблеми методу конституційного права також досліджувалися іншим вітчизняним правознавцем Ю. М. Тодикою, який запропону-вав розуміти під категорією «метод конституційного права» спосіб впливу конституційного права України на певний вид суспільних відносин, що є предметом регулювання цієї галузі права. Ю. М. Тоди-ка вслід за В. Ф. Мелащенком відзначає серед особливостей методу конституційного права такі його ознаки, як: 1) загальний характер; 2) максимально високий юридичний рівень; 3) імперативний харак­тер; 4) універсальний характер; 5) установчий характер; 6) поєднання прямого та опосередкованого регулювання².

Ю. М. Тодика наголошує, що конституційне право має широкий
діапазон способів впливу на учасників суспільних відносин. Серед
найважливіших методів конституційного права Ю. М. Тодика називає
метод зобов'язання, метод дозволу, метод заборони та ін. Приєдную-
чись до поглядів В. Ф. Мелащенка, правознавець також вважає, що
для конституційно-правового регулювання суспільних відносин, що
є предметом конституційного права, характерним є владно-імпера-
тивний метод³..

На думку О. Ф. Фрицького, специфіка конституційного методу правового регулювання полягає в тому, що він є сукупністю способів регулювання політико-правових суспільних відносин, які становлять предмет конституційного права. До основних специфічних методів

Мелащенко В. Ф. Основи конституційного права України: Курс лекцій. — К., 1995.— С. 15-16.

іоаьіка Ю. Н. Конституционное право Украиньі: Отрасль права, наука, учебная Дисциплина: Учебное пособие. — X., 1998. — С. 14.

^К°н^с>пи>пуційне право України / За ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, *и- М. Тодики. — К., 1999. — С. 12.

Розділ I. Конституційне право як галузь права в системі права України

конституційного права вчений відносить методи: владного впливу; загального (конституційного) нормування; конкретного регулюван­ня, притаманний для регулювання більшості конституційно-право-вих відносин.

Конституційне право також використовує такі загальноправові методи, як дозвіл, заборона, покладення обов'язків тощо. Як і всі інші галузеві методи, ці методи конституційного права, на думку О. Ф. Фрицького, здійснюються у формідодержання, виконання, ви-користання і застосування¹.

Отже, метод конституційного права є однією з найважливіших кваліфікуючих ознак національного конституційного права, який сприяє ідентифікації цієї галузі права в системі права України та дає можливість розмежувати конституційне право з іншими, насамперед публічними, галузями національного права.

Термін «метод конституційного права» є умовним, оскільки він: 1) опосередковує систему методів нормативно-правового регулюван­ня суспільних відносин нормами конституційного права, тобто під цим терміном слід розуміти сукупність методів конституційного пра­ва; 2) стосується правового регулювання суспільних відносин і не існує абстраговано від цих відносин, тобто йдеться про метод консти-туційно-правового регулювання.

Отже, метод конституційного права, або метод конституційно-право-вого регулювання, — це система способів, прийомів цілеспрямованого юридичного впливу норм конституційного права на суспільні відносини, що є предметом конституційно-правового регулювання.

Метод конституційно-правового регулювання є похідним від методу правового регулювання як способу впливу юридичних норм на суспільні відносини. Йому властиві такі самі загальні ознаки (кваліфікації), що й методу правового регулювання в цілому: сто­сується тільки юридичних норм; забезпечує єдність правового регу­лювання; гарантується у необхідних випадках засобами державного примусу; є одним із основних критеріїв поділу норм права на га­лузі².

Водночас методу конституційного права властиві й спеціальні оз­наки, що дають змогу розмежовувати цю галузь національного права

¹ Фрицький О. Ф. Конституційне право України: Підруч. — К., 2002. — С. 15-16.

² Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та
ін. — Т. 3: К-М. — К., 2001. — С. 617.

1.3 Метод конституційного права

з іншими, виявляють її особливості, специфічні якості, а саме: регу-лює найважливіші політичні, економічні, соціальні, культурні (ду-ховні) та інші тісно пов'язані з ними суспільні відносини; зумовлений функціями конституційного права; має здебільшого імперативний (категоричний) характер; сприяє реалізації інтегративної функції конституційного права щодо інших галузей національного права; по-даний сукупністю різноманітних способів (методів) спеціального впливу на конституційно-правові відносини тощо.

Як уже зазначалося, методу конституційно-правового регулюван­ня властивий системний характер. Це не один метод впливу норм конституційного права на певний вид суспільних відносини, а су-купність взаємопов'язаних і взаємозумовлених методів консти­туційного права, що здійснюють цілеспрямований вплив на суспільні відносини, змінюючи їх якісні властивості, після чого ці відносини набувають конституційно-правових властивостей.

До системи методів конституційно-правового регулювання нале­жать загальні (загальноправові) методи, що властиві всім або пере-важній більшості галузей національного публічного права, та особ-ливі методи, які характерні винятково конституційному праву або найбільше виявляють свої основні юридичні властивості саме в кон­ституційному праві.

Зокрема, у конституційному праві широко і найбільш повно, порівняно з іншими галузями національного права, застосовуються основні види, способи і типи правового регулювання, властиві праву в цілому.

Як зазначав С. С. Алексеев, є два первинних, найпростіших прий-оми регулювання суспільних відносин, які існують, як правило, в тих чи інших модифікаціях, що визначають спрямованість кожної окремо взятої галузі права — метод централізованого, імперативного регулю­вання (метод субординацп') і метод децентралізації, диспозитивного регулювання (метод координаци)'. Сутність і зміст цих двох основних методів визначається правосуб'єктністю учасників правовідносин.

Для конституційного права характерним методом правового регу­лювання є метод субординацп (або імперативний метод), що передба-чає регулювання суспільних відносин зверху-донизу на владно-імпе-

Проблемьі теории государства и права: Учеб. / Под ред. С. С. Алексеева. — М., 1987.— С. 232.

Розділ I. Конституційне право як галузь права в системі права України

ративних засадах. Зокрема, імперативний метод використовується в конституційному праві при визначенні основних принципів ор-ганізації та діяльності органів виконавчої влади.

Втім метод субординації (або імперативний метод) у сучасному конституційному праві втрачає свої виняткові позиції. Це позначило-ся на тому, що багато суб'єктів конституційного права не перебувають між собою в імперативно-субординаційних зв'язках. Так, відповідно до Конституції України місцеве самоврядування на сьогодні відок-ремлене від держави, а органи та посадові особи місцевого самовря­дування не перебувають між собою у прямих субординаційних зв'яз­ках. Тобто імперативний метод, що застосовувався до радянської си-стеми рад всіх рівнів, втратив актуальність щодо регулювання суспільних відносин, пов'язаних із місцевим самоврядуванням в Ук-раїні.

Натомість характерною ознакою сучасного конституційного права стала юридична рівність багатьох суб'єктів конституційного права, зокрема: народу України і національних меншин та інших соціальних спільнот; державної влади та місцевого самоврядування; вищих ор­ганів державної влади між собою. Навіть відносини між особою та державою на сьогодні втратили імперативний характер. Ці тенденції розвитку сучасного конституційного права сприяли активному прак-тикуванню диспозитивного методу правових відносин, що є предме­том конституційного права.

Втім методи конституційного права продовжують зберігати імпе­ративний характер, що зумовлюється визнанням домінування в конституційно-правових відносинах двох основних суб'єктів, наділених абсолютним суверенітетом — народу України і Української держави. Усі інші суб'єкти конституційного права прямо чи опосередковано перебувають у стані субординації з цими суб'єктами і залежать від на­родного та державного суверенітету. Тож для сучасного консти­туційного права властиве органічне поєднання двох основних методів правового регулювання — субординаційного і координаційного, із домінуванням імперативного методу.

Загальними методами здійснення юридичного впливу права на суспільні відносини, що активно застосовуються і в конституційному праві, є метод позитивного зобов'язання, метод дозволу та метод за­борони.

Метод конституційного зобов'язання виявляється в спонукально-му щодо суб'єктів конституційного права характері конституційних

1.3 Метод конституційного права

приписів. Наприклад, ст. 66 Конституції України визначає: «Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки».

Метод конституційного дозволу нормативно виражений у поло­женнях чинного конституційного законодавства України про міру можливої правової поведінки суб'єктів конституційного права. Так, ч. 1 ст. 41 Конституції України закріплює: «Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності».

Значно рідше в конституційному праві використовується метод за­борони. Як правило, цей метод передбачає юридичне обмеження пра-восуб'єктності учасників конституційно-правових відносин, що має на меті упередження конституційного делікту. Наприклад, ст. 74 Кон­ституції України забороняє проведення всеукраїнського референдуму з питань податків, бюджету та амністії.

Крім загальних методів правового регулювання, в конституційно­му праві застосовуються спеціальні методи конституційно-правового регулювання, що властиві виключно або переважно саме цій галузі національного права. Так, О. Ф. Фрицький називав серед таких ме­тодів метод: владного впливу, метод загального (конституційного) нормування, метод конкретного регулювання та ін.

До спеціальних методів конституційного права можна віднести, насамперед, метод конституційного установлення, зміст якого поля- * гає в нормативному установленні, визначенні основ суспільного і державного ладу, безпосередньої демократії, правового статусу люди-ни, організації та функціонування органів державної влади, загальних засад місцевого самоврядування тощо. Цей метод, зокрема, об'єктивізується в конституційних нормах-принципах і нормах-дефініціях. Яскравим прикладом застосування в Україні методу кон­ституційного установлення є ст. 1 Конституції України: «Україна є су-веренна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава».

Метод конституційного нормування, на думку О. Ф. Фрицького, характерний для закріплення правового статусу особи (за винятком політичних прав) у межах та обсязі конституційного закріплення без конкретизації цього інституту¹. Не виключається можливість вияв-лення й інших методів конституційно-правового регулювання.

¹ Фрицький О. Ф. Конституційне право України: Підруч. — К., 2002. — С. 15.

Розділ I. Конституційне право як галузь права в систем! права України

Загальні та спеціальні методи регулювання найважливіших суспільних відносин, що є предметом конституційного права, перебу-вають у стійких структурно-функціональних зв'язках і утворюють си­стему методів конституційно-правового регулювання більш відому в юридичній науці як категорія «метод конституційного права».

1.4 Принципи конституційного права України

Сутність і зміст конституційного права як галузі права та її основні завдання у найбільш загальному вигляді відображають принципи конституційного права. Ця категорія є загальновизнаною в юри­дичній науці, але доволі неоднозначною та умовною через супереч-ливість розуміння категорії «принцип» у різних науках.

Зокрема, в природничих і точних науках під принципом права тра-диційно розуміють об'єктивно існуючі в природі закони. У суспільних і юридичних науках категорія «принцип» позбавлена абсо-лютної об'єктивності. Під нею розуміють: вічні ідеї, які є продуктом людського мислення, і які ніяк не пов'язані з оточуючою дійсністю¹; втілені в праві керівні засади, ідеї, що визначають зміст права і зумов-лені об'єктивними закономірностями²; специфічне юридичне вира-ження об'єктивно існуючих економічних і політичних законів суспільного розвитку³ тощо.

«Юридична енциклопедія» так тлумачить категорію «принцип»: 1) Основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значущістю, вищою імперативністю і відображають суттєві положення теорії, вчення, науки, системи внутрішнього і міжнарод-ного права, політичної, державної чи громадської організації (гу-манізм, законність, справедливість, рівність громадян перед законом тощо. 2) Внутрішні переконання людини, що визначає її ставлення до дійсності, суспільних ідей і діяльності⁴.

¹ Лившиц Р. 3. Современная теория права (краткий очерк). — М., 1992. — С. 88-91.

² Александров Н. Г. Социалистические принципьі советского права // Советское
государство и право. — 1957. — № 11. — С. 17-18.

³ Воеводин Л. Д. Юридический статус личности в России. — М., 1997. — С. 58.

⁴ Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та
ін. — Т.5: П-С. — К., 2003. — С. 111-112.

1.4 Принципи конституційного права України

Тобто правознавці, які досліджували принцип права, в цілому схи-ляються до думки, що принципи в праві є категорією, яка водночас зал ежить як від об'єктивних, так і від суб'єктивних чинників. 3 одно­го боку, принципи права об'єктивізують закономірності політичної, економічної, соціальної, культурної (духовної) та інших сфер суспільного життя, а з другого — визначають мету та завдання права щодо найефективнішого регулювання суспільних відносин у всіх сферах суспільного і державного ладу. При цьому вибір ідей, ідеалів, мети права, тобто принципів права, залежить від суб'єктивної волі учасників правотворення.

Виходячи з цього, принципи права можна розглядати як об'єктив-ну правову категорію — сукупність нормативно втілених ідей та іде­алів права, його керівних засад, об'єктивно зумовлених політичними, економічними, соціальними та культурними умовами суспільного життя, а також як суб'єктивну категорію права — суб'єктивне право людини мати власні ідеали права та власне бачення шляхів їх досяг-нення.

Можна зробити припущення, що принципи права стали першими об'єктивними проявами права за часів його виникнення. Вони втілю-вали морально-етичні та релігійні ідеали додержавного суспільства і стали своєрідним «містком» при переход! від соціальних норм, що ре-гулювали найважливіші відносини цього суспільства, до правових норм, які властиві социально неоднорідному суспільству в період фор-мування перших держав.

Багато найважливіших морально-етичних і релігійних принципів з часом були санкціоновані державою і набули ознак права. Зокрема, біблійні заповіді «не вбий», «не кради», «не бреши», «шануй батьків», «працюй» знайшли своє відображення в праві, стали його основними засадами і визначили загальнолюдську цінність права.

Водночас тривалий час принципи права залишалися поза межа­ми правових досліджень. Учені визнавали їх існування, але не досліджували сутність, зміст, їх види, юридичні форми реалізації то-Що.

Галузеві принципи, у тому числі принципи конституційного права, вперше почали системно досліджуватися в юридичній науці нещодав-но — у другій половині XX ст. Як і методи конституційного права, принципи цієї галузі права досліджувалися як важливий критерій Розмежування конституційного права з іншими галузями права, основа побудови системи конституційного права. Зокрема,

Розділ I. Конституційне право як галузь права в системі права України

Г. С. Гурвич писав, що «Конституція повідомляє державному праву його наріжні принципи, ті політичні та правові основоположення, на яких будується система державного права»¹. Л. I. Дембо пропонував вважати принцип права одним із основних (поряд з предметом і ме­тодом права) критеріїв розмежування галузей права, оскільки кожній окремій галузі права властиві свої принципи². Пізніше під час дискусії щодо системи радянського права в 80-х рр. XX ст. ця ідея розвивалася М. В. Вітруком, а С. С. Алексеев висловив думку, що принципи пра­ва разом із предметом і методом права утворюють правовий режим кожної окремої галузі права³.

На сьогодні вітчизняні й зарубіжні правознавці присвятили про-блемі принципів права фундаментальні дослідження, які дають змогу визначити принципи права як складну комплексну юридичну кате-горію. Так, на думку А. М. Колодія, принципи права існують як мо-дифіковані й пристосовані до правової сфери певні загальносоціальні принципи, що перебувають у діалектичній єдності. їх головні джере-ла — політика, економіка, ідеологія, соціальне життя⁴.

П. М. Рабінович визначає принципи права як керівні засади (ідеї), що визначають зміст і спрямованість правового регулювання суспільних відносин. Значення принципів права полягає у тому, що вони стисло відображають найсуттєвіші риси права, є його квінте-сенцією, «обличчям»⁵.

Категорія «принцип права» використовувалася також у галузевих юридичних дослідженнях, зокрема, в конституційному праві. Так, на думку сучасного російського правознавця Д. А. Ковачева, консти-туційні принципи — це об'єктивно існуюча політична та кібернетич-на закономірність, а також закономірність самої правової матерії, що виражена в певній системі конституційних інститутів, та спрямована

¹ Гурвич Г. С. Некоторьіе вопроси советского государственного права // Советское
государство и право. — 1957. — № 12. — С. 111.

² Дембо Л. И. О принципах построення системьі права // Советское государство и
право. — 1956. — № 8. — С. 95.

³ Система советского права и перспективьі ее развития // Советское государство и
право. — 1982. — № 7. — С. 104-105.

⁴ Колодій А. М. Принципи права України. — К., 1998. — С. 7.

⁵ Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та
ін. — Т.5: П-С. — К., 2003. — С. 128.

1.4 Принципи конституційного права України

на забезпечення вільної дії цієї закономірності¹. Існують й інші ви-значення поняття «принципи конституційного права».

Отже, принципи (від лат. ргіпсіріит — початок, основа) консти­туційного права України — це керівні засади, ідеї, ідеали, які визначають сутність, зіиіст, спрямованість і форми конституційно-правового регулю-вання.

Принципи конституційного права Україні мають ряд юридичних ознак, що дають змогу зрозуміти їх юридичні властивості, а саме: принципи конституційного права України є узагальненим і концент-рованим вираженням конституційних ідеалів, тобто найвищих духов-них (ідеологічних) цінностей, досягнення яких є основним стра-тегічним завданням конституційно-правового регулювання; принци­пи конституційного права України втілюють найважливіші ідеї конституційно-правової думки, виражені в теоріях, доктринах і вченнях видатних мислителів давнини і сучасності (Т. Джефферсона, С. Дністрянського, Дж. Локка, Ш. Л. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо, Б. Франкліна та ін.); принципи конституційного права України виз­начають сутність і зміст, спрямованість і форми конституційно-пра­вового регулювання, тобто ці принципи є основними соціальними орієнтирами конституційно-правового регулювання.

Принципи конституційного права умовно можна поділити на ^а-гальні та особливі. Загальні принципи конституційного права — це найбільш узагальнені керівні засади, ідеї, а іноді й завдання цієї галузі права. Загальні принципи конституційного права грунтуються на за-гальних (загальнолюдських і типологічних) принципах права. На думку П. М. Рабіновича, до них належать такі загальнолюдські прин­ципи, як: захист основних прав і свобод людини; юридична рівність однойменних суб'єктів перед державою та законом; верховенство права; верховенство закону як акта нормативного волевиявлення ви-щого представницького органу державної влади або прямого волеви­явлення народу; взаємопов'язаність (єдність) юридичних прав і обов'язків; закріплення у нормах об'єктивного права процедурно-процесуальних механізмів здійснення та захисту суб'єктивних юри­дичних прав і виконання обов'язків людей та інших суб'єктів суспільного життя; здійснення правосуддя незалежними судами; за-

Ковачев Д. А. Конституционньій принцип: Понятие, реальность и фиктивность // Очерки конституционного права иностранньіх государств: Учебное и научно-практическое пособие / Отв. ред. Д. А. Ковачев. — М., 1999. — С.29.

Розділ I. Конституційне право як галузь права в системі права України

стосування юридичної відповідальності тільки в разі вчинення осо­бою винного протиправного діяння (презумпція невинуватості осо­би); та такі типологічні принципи, як: гуманізація права; розширення законодавчого закріплення основних прав і свобод людини і громадя-нина; підвищення рівня справедливості правового регулювання; роз­ширення сфери загальнодозволеного регулювання; соціалізація пра­ва; сприяння затвердженню засад правової держави; «етинизація» та інтернаціоналізація права, тобто відтворення в праві кращих національно-правових надбань та певна уніфікація правового регу­лювання у деяких міждержавних союзах тощо¹.

Запропоновані П. М. Рабіновичем загальнолюдські та типологічні принципи права втілюються в системі загальних принципів консти­туційного права України. До загальних принципів конституційного права України належать принципи публічності, пріоритетності, універсальності, демократизму, активної дієвості, науковості, наступ-ності, системності, програмності тощо.

Так, принцип публічності конституційного права України означав, що ця галузь права має своїм завданням насамперед регулювання суспільних відносин, пов'язаних із здійсненням публічної влади на­родом України та Українською державою. Принцип пріоритетності визначає пріоритетний характер предмета, джерел і суб'єктів консти­туційного права України. Принцип універсальності конституційного права передбачає, що ця галузь права регулює широке коло найваж-ливіших суспільних відносин політичного, економічного, соціально-го та культурного (духовного) характеру. Принцип демократизму пе­редбачає визнання народу України носієм суверенітету і єдиним дже-релом влади в Україні та конституційне закріплення основних форм безпосередньої й представницької демократії. Активна дієвість як принцип конституційного права України виявляється в дієвому ха-рактері конституційно-правових відносин, пов'язаних у першу чергу зі здійсненням влади у суспільстві та державі. Принцип науковості конституційного права України полягає в надежному теоретичному обгрунтуванні всіх конституційно-правових явищ, наявності розви-неної конституційно-правової науки, яка своєчасно й ефективно за-безпечує потреби конституційної практики. Принцип наступності конституційного права України виявляється в історизмі цієї галузі

¹ Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. — Т.5: П-С. — К., 2003. — С. 128.

1.4 Принципи конституційного права України

права, в її еволюційному становленні та розвитку. Системність кон­ституційного права України полягає в тому, що складові елементи конституційного права є найбільш цілісною й комплексною право­вою системою. Програмний принцип конституційного права України виражає перспективи розвитку суспільних відносин, що регулюються цією галуззю права.

Особливі принципи конституційного права України — це керівні засади, ідеї, що виражають сутність і зміст окремих основних інсти­тутів цієї галузі права. Ці принципи розвивають і деталізують загальні принципи конституційного права України, спрямовують їх на конкретні групи суспільних відносин.

Виходячи з системи основних інститутів національного консти­туційного права, слід розрізняти: принципи основ конституційного ладу України; принципи конституційно-правового статусу людини, зокрема, принцип громадянства; принципи форм безпосередньої демократії; принципи організації та діяльності органів державної влади; принципи місцевого самоврядування; принципи конституційної юс-тиції, принципи основ національної безпеки і оборони України тощо.

Наприклад, інституту форм безпосередньої демократії України властиві такі принципи, як: принцип суверенності народу; принцип єдиновладдя народу; принцип повновладдя народу; принцип безпо-середнього волевиявлення народу; принцип поєднання безпосеред­ньої й представницької демократії; принцип пріоритетності безпосе-реднього народовладдя в системі демократії; принцип політичного плюралізму; принцип конституційності та законності; принцип за-гальності у здійсненні безпосереднього народовладдя; принцип рівності у здійсненні безпосереднього народовладдя; принцип реаль-ності безпосереднього народовладдя. Іншим основним інститутам конституційного права також притаманні власні системи принципів.

До того ж, оскільки основні інститути конституційного права Ук­раїни об'єднують ряд інших інститутів (субінститутів), то останнім також властиві свої принципи. Наприклад, інститут основ консти­туційного ладу України складається з інституту основ суспільного ла­ду України та Основ державного ладу України, які мають свої, влас­тиві тільки їм принципи конституційного права. Зокрема, принципа­ми суспільного ладу України є: принцип суверенності суспільства, на­роду, тобто народного (національного) суверенітету; принцип демо­кратизму суспільства, суспільного ладу; принцип конституційності, законності суспільного ладу; принцип політичного, економічного й

Розділ I. Конституційне право як галузь права в системі права України

ідеологічного плюралізму (багатоманітності); принцип етнічної бага-тонаціональності й політичної єдності Українського народу; принцип соціальної справедливості тощо¹. Принципами державного ладу Ук­раїни є такі принципи: суверенності та незалежності держави, демо­кратизму держави, соціальної та правової держави, унітарності (єдності, соборності) держави та республіканської форми правління².

Виходячи з поділу конституційного права на матеріальне та проце-суальне, поряд із матеріальними принципами конституційного права слід розрізняти принципи конституційного процесуального права України. Ю. М. Бисага та В. I. Чечерський виділяють такі принципи конституційного процесуального права України: принцип компе-тентності, принцип процесуальної економії, принцип кворуму і більшості при прийнятті колегіальних рішень, принцип про-порційності голосування, принцип можливості оскарження консти-туційної процедури, принцип процесуальної послідовності, принцип імперативності процедури, принцип недопустимості процесуальної аналоги та ін.³.

Оскільки система конституційного права України представлена й іншими елементами, крім матеріального і процесуального консти­туційного права, то можна припустити, що принципи конституційно­го права України також можна класифікувати як: принципи природ­ного і позитивного конституційного права; принципи об'єктивного і суб'єктивного конституційного права; принципи національного і наднаціонального (наприклад, європейського) конституційного пра­ва тощо.

¹ Конституційне право України: Підруч. / За ред. В. Ф. Погорілка. — К., 2000. —
С. 172.

² Проблеми реалізації Конституції України: Теорія і практика / Відп. ред.
В. Ф. Погорілко. — К., 2003. — С. 26.

³ Бисага Ю. М., Чечерський В. I. Конституційно-процесуальне право: Навч. посіб. —
Ужгород, 2003. — С. 16-18.

и^М

1.5 Роль і місце конституційного права в національній системі права

1.5 Роль і місце конституційного права в національній системі права

Загальновизнаним є твердження про пріоритетність консти­туційного права в системі національного права будь-якої країни світу, про його особливу важливість для формування і функціонування національних систем права і правових систем у цілому. Більшість ук-раїнських і зарубіжних учених-конституціоналістів переконані, що ця галузь права є фундаментальною, системоутворюючою й принци-пово важливою для системи інших галузей національного права і на-самперед для публічних галузей права — адміністративного, криміна-льного, фінансового та інших.

Ці твердження, безперечно, є справедливими, але не містять на­дежного наукового обгрунтування пріоритетності конституційного права в системі національного права. Проте проблеми визначення ролі та місця конституційного права в національній системі права по­чали досліджуватися ще радянською наукою державного (консти­туційного) права в 70-х рр. XX ст. у зв'язку з дискусіями щодо сутності та змісту радянської системи права.

Так, В. Ф. Коток наголошував, що роль і місце конституційного права в системі права визначається його інтегративними функціями щодо цієї проблеми. Ця галузь права, на думку В. Ф. Ко-тока, має винятково фундаментальний характер, оскільки консти-туційне право встановлює вихідні положення та основні принципи для всіх галузей права, визначає порядок видання, зміни і відміни усіх правових актів, до якої б галузі права вони не належали. У цьо-му значенні конституційне право є ніби загальною частиною для всіх галузей права й відіграє в їх системі провідну роль¹.

В. С. Основін, наголошуючи на фундаментальному характері дер­жавного (конституційного) права та його системоутворюючій функції Щодо системи права в цілому, пояснював ці властивості державного права особливостями предмета правового регулювання. Консти-

Коток В. Ф. Содержание советского конституционного права // Советское государство и право. — 1971. — № 2. — С. 108.

Розділ I. Конституційне право як галузь права в системі права України

туційне право регулює суспільні відносини майже в усіх сферах суспільного і державного ладу — політичній, соціально-економічній, духовній та інших¹.

Тобто пріоритетні роль і місце державного (конституційного) пра­ва у системі радянського соціалістичного права радянські вчені пояс-нювали особливістю предмета цієї галузі права та її інтегруючою функцією щодо системи права в цілому і окремих галузей права зок-рема. Тією чи іншою мірою ці аргументи використовуються й суча-сними вченими-конституціоналістами.

Зокрема, російські правознавці К. I. Козлова і О. О. Кутафін вва-жають, що, встановлюючи в правовій формі загальні принципи уст­рою суспільства і держави, визначаючи загальні принципи всіма суспільними процесами, якої б сторони життя суспільства вони не стосувалися, конституційне право тим самим дає орієнтири правово­го регулювання в усіх сферах суспільних відносин². О. О. Кутафін та-кож висловлює думку про спорідненість предмета регулювання й інших галузей публічного права — адміністративного, фінансового, муніципального, земельного та інших. При цьому предмет консти­туційного права є первинним щодо предмета наведених галузей пра­ва³. Втім висловлювані російськими вченими думки щодо ролі та місця конституційного права в системі права є модернізацією точок зору радянських учених стосовно предмета державного (консти­туційного) права в «широкому розумінні», які раніше висловлювали-ся В. Ф. Котоком, В. С. Основіним, Б. В. Щетиніним та іншими пра-вознавцями.

Схожих точок зору щодо цієї проблеми дотримуються й ук-раїнські вчені-конституціоналісти. Так, на думку Ю. М. Тодики, предмет і джерела конституційного права визначають провідну роль конституційного права України в національній правовій системі. «Важливо виходити з того, — пише Ю. М. Тодика, — що у

¹ Основан В. С. Место и роль советского государственного права в системе права // Известия вузов. Серия Правоведение. — 1972. — № 5. — С. 12-14. ^г Козлова Е. И., Кутафин О. Е. Конституционное право России. — М., 1998. — С. 30. ³ Кутафин О. Е. Предмет конституционного права. — М., 2001. — С. 49-51.

1.5 Роль і місце конституційного права в національній системі права

суспільстві, яке прагне побудувати правову, демократичну державу, забезпечити права людини, належним чином їх гарантувати, на пер­ший план у системі галузей права має виходити право консти-туційне, оскільки воно закріплює фундаментальні демократичні цінності»¹.

Водночас вітчизняні правознавці виявляють та систематизують нові аргумента на користь провідної ролі та місця конституційного права в національній системі права.

На думку Ю. М. Тодики, провідна роль конституційного права України в системі вітчизняного права визначається такими чинника-ми: а) у ньому встановлюються основні принципи устрою суспільства та держави; ця галузь визначає орієнтири правового ре-гулювання в усіх сферах суспільних відносин; б) в усіх галузях права України знайшов втілення закріплений у ст. 3 Конституції України принцип, що людина в Україні є найвищою цінністю; в) Консти-туція, як основне джерело конституційного права України, закріплює положення, які є вихідними для всіх галузей національної правової системи².

Як провідна галузь публічного права конституційне право України має багато спільних ознак з іншими галузями публічного права. На-приклад, конституційне право України, як і адміністративне право, регулює владні відносини, але конституційне право України регулює всі владні відносини у суспільстві та державі, а адміністративне — відносини переважно в галузі виконавчої влади.

Втім роль і місце конституційного права в національній системі права можна виявити, визначивши особливі юридичні якості цієї га­лузі права щодо системи галузі права в цілому та інших галузей публічного і приватного права зокрема.

Сучасне конституційне право України відіграє провідну роль у си­стемі національного права та виступає основним елементом правої системи України, оскільки:

1) ця порівняно молода галузь права відіграла провідну роль у ста-новленні та розвитку України як суверенної й незалежної, демокра-

Тодьіка Ю. Н. Конституционное право Украинн: Отрасль права, наука, учебная Дисциплина: Учебное пособие. — X., 1998. — С. 143. ² Там же. — С. 145.

Розділ I. Конституційне право як галузь права в системі права України

тичної, соціальної, правової держави. Саме такі найважливіші конституційно-правові акти, як Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р., рішення всеукраїнського референдуму, а згодом і Конституція України 28 червня 1996 р., стали підгрунтям для розбу-дови національної правової системи і системи права, як ії основного складового елементу.

2) Предмет конституційного права України як галузі права охоп-лює найважливіші політичні та інші, тісно пов'язані з ними, суспільні відносини, які є першоосновою для всіх відносин у суспільстві та дер-жаві. Найважливіші політичні, економічні, соціальні, культурні (ду-ховні, ідеологічні) та інші суспільні відносини, які є предметом кон­ституційного права України отримують логічне продовження свого правового регулювання в нормах інших галузей публічного і приват­ного права України.

3) Сучасний метод конституційного права України, поданий ор-ганічно поєднаними імперативними і диспозитивними предметами і способами правового регулювання суспільних відносин, з домінуванням імперативних методів, прямо чи опосередковано впливає на сутність і зміст інших галузевих методів.

4) Принципи конституційного права України, що опосередкову-ють загальні принципи права в цілому, впливають на якісні характе­ристики галузевих принципів. Загальними принципами для будь-якої галузі вітчизняного публічного і приватного права є саме загальні принципи конституційного права України.

5) Система конституційного права України є однією з найрізно-манітніших серед інших галузевих систем і містить такі аспекти: природне і позитивне право, суб'єктивне і об'єктивне право, ма-теріальне і процесуальне право, загальна й особлива частини тощо. До цієї системи належать різні інститути й норми конституційного права, які на сьогодні подані складнішими нормативними утво-реннями — підгалузями права (виборче право, парламентське пра­во, конституційне процесуальне право тощо). 3 огляду на важ-ливість предмета конституційного права, його система здійснює інтегруючий вплив на всі інші галузі публічного і приватного пра­ва, виступаючи основним елементом національної правової систе­ми.

6) Функції конституційного права України як основні напрями та види впливу цієї галузі права на суспільні відносини прямо чи опо­середковано поширюються на всі суспільні відносини, що виника-

1.5 Роль і місце конституційного права в національній системі права

_ють, змінюються і припиняються в державі. Водночас консти-туційному праву України властиві и специфічні функції, наприклад установча. До того ж конституційному праву, на відміну від більшості інших галузей права, властива зовнішньополітична функція, що нормативно опосередковує більшість зовнішніх функцій Української держави.

7) Конституційному праву України властива особлива, по-
своєму унікальна, система джерел. Конституція України, як основ-
не джерело конституційного права України, що має найвищу юри-
дичну силу в системі джерел національного права, є Основним За­
коном суспільства і держави. Тому кожна галузь національного
права визнає Конституцію України одним із основних галузевих
джерел права. До того ж система джерел конституційного права
містить джерела, невідомі іншим галузям національного права —
Акт проголошення незалежності України, рішення всеукраїнсько-
го референдуму, Декларація проголошення незалежності України
тощо.

8) Для конституційного права властива велика кількість учасників відповідних галузевих правовідносин. Окрім основних суб'єктів кон­ституційного права України — народу України, держави та ії органів і посадових осіб, суб'єктів місцевого самоврядування, — цій галузі права властиві й інші суб'єкти, які в цілому збігаються з усіма суб'єктами національного права.

9) Конституційно-правові відносини є одними з найрізноманіт-ніших правовідносин. їх виникнення, зміна та припинення відобра-жені в інших галузевих правовідносинах.

10) Конституційному праву України властивий дуалістичний ха­
рактер юридичної відповідальності за порушення норм консти­
туційного права: поряд із галузевою конституційно-правовою
відповідальністю, порушення норм конституційного права має своїм
наслідком настання інших видів публічної юридичної відповідаль­
ності — кримінальної, адміністративної. До того ж конституційно-
правова відповідальність, на відміну від інших галузей юридичної
відповідальності, передбачає застосування публічно-політичних
санкцій — визнання результатів виборів та референдумів недійсними,
Дострокове припинення повноважень вищих органів державної влади
тощо.

Розділ I. Конституційне право як галузь права в системі права України

Отже, провідні роль і місце конституційного права України в сис­темі національного права і правовій системі в цілому визначаються особливими юридичними якостями предмета і методу консти­туційного права, принципів конституційного права, його системи та джерел, функцій і правовідносин та юридичної відповідальності.

Розділп

Поиск по сайту: