АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Розділ IX. Юридична відповідальність. У цілому предмет конституційно-правової відповідальності збі-гається з основними інститутами конституційного права

Читайте также:
  1. IV Розділ. Тести на Нью-Йоркську Конвенцію про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень
  2. IV. Відповідальність
  3. VI. Особливості оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 124 КУпАП
  4. VIII. Аналіз внутрішніх функціональних підрозділів
  5. Адміністративна відповідальність юридичних осіб.
  6. Адміністративна відповідальність: поняття, мета, функції, принципи та ознаки.
  7. Апарати для розділення неоднорідних мас
  8. Висновки до другого розділу
  9. Висновки до розділу 1
  10. Висновки до розділу ІІІ
  11. Висновок до розділу
  12. Відповідальність за невиконання зобов'язань

У цілому предмет конституційно-правової відповідальності збі-гається з основними інститутами конституційного права. Можна гово-рити про конституційну відповідальність у сфері: основ консти­туційного ладу; громадянства; прав, свобод і обов'язків людини і гро-мадянина; форм безпосереднього народовладдя; парламентаризму; президентства; виконавчої влади; судової влади; конституційної юс-тиції; контрольно-наглядової влади; територіального устрою; місцево-го самоврядування. Допустимою є і більш детальна класифікація кон­ституційної відповідальності за субінститутами, одноелементними інститутами. Так, можна виділити конституційно-правову відповідаль­ність за порушення чинного законодавства про референдуми; консти­туційно-правову відповідальність народного депутата України тощо.

Наступна класифікація здійснюється за конституційними санк-ціями, тобто на підставі форм і міри конституційно-правової відпо­відальності. Конституційно-правові санкції є доволі різноманітними. Ю. М. Тодика виділяв такі форми юридичної відповідальності, як: а) офіційне визнання роботи державного органу, посадової особи не-задовільною, вказівка на недоліки у роботі; б) дострокове розформу-вання підпорядкованого органу; в) усунення конституційного пору­шення шляхом відміни, призупинення дії актів державних органів і громадських утворень; г) обмеження, позбавлення спеціального ста­тусу;) г) примус до виконання конституційного обов'язку; д) тимча-сова заборона (призупинення) окремих видів чи всієї діяльності, при-мусовий розпуск (ліквідація); е) вираження недовіри; імпічмент Пре­зиденту України і т. д.1. У цілому запропонована вченим класифікація видів конституційної відповідальності за приписами, що містить конституційна санкція, дає повне уявлення про багатоманітність санкцій, але ця класифікація охоплює всі види юридичної відпо­відальності в конституційному праві, в тому числі адміністративну, кримінальну та цивільну.

Основними видами конституційно-правових санкцій є: визнання виборів недійсними народних депутатів України, Президента Ук­раїни, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим (ст. 43 Закону України «Про вибори народних депутатів України»; ст. 42 За­кону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Ре-спубліки Крим»; ст. 47 Закону України «Про вибори депутатів місце-

1 Тодика Ю. Н. Конституция Украиньі: Проблемьі теории и практики. — X., 2000. — С. 189-190.


9.2 Конституційно-правова відповідальність

 

вих рад та сільських, селищних, міських голів») і референдуму; відмо-ва у реєстрації політичної партії (ст. 11 Закону України «Про політичні партії в Україні»); втрата депутатського мандата (ст. 79, 81 Консти­туції); дострокове припинення повноважень Верховної Ради України (ст. 90, п. 8 ст. 106 Конституції); усунення з поста Президента України в порядку імпічменту (п. 10 ст. 85, ст. 111 Конституції); прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінету Міністрів Ук­раїни, що має наслідком відставку Уряду (ст. 115 Конституції Ук­раїни); рішення Конституційного Суду України про неконсти-туційність законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, право­вих актів Верховно'! Ради Автономної Республіки Крим, що має наслідком їх скасування (ст. 150 Конституції України); скасування Президентом України рішень голів місцевих державних адмініст-рацій, що суперечать Конституції України та законам України (ст. 118 Конституції України); висловлення обласною чи районного радою недовіри голові відповідної місцевої державної адміністрації (ст. 118 Конституції України); звільнення Верховною Радою Автономно! Рес­публіки Крим за погодженням із Президентом України з посади Голо-ви Ради Міністрів Автономно"! Республіки Крим (ст. 136 Конституції України); зупинення органами суду рішень органів місцевого само-врядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам Ук­раїни (ст. 144 Конституції України) та інші. Але чинне конституційне законодавство України має певні недоліки не лише з процесуальних питань конституційної відповідальності, а й не завжди належним чи­ном закріплює матеріальні норми, що визначають конституційно-правову відповідальність. Так, Закон України «Про вибори Президен­та України» не визначає підстав визнання недійсними вибори Прези­дента України.

Крім того, конституційні санкції можуть поділятися на основні та додаткові. Наприклад, ст. 111 Конституції передбачає такі санкції у вигляді усунення Президента України з поста Верховною Радою Ук­раїни у порядку імпічменту (основна санкція), а ст. 105 чинного Ос­новного Закону визначає додаткову санкцію — позбавлення звання Президента України в разі усунення його з поста в порядку імпічмен­ту.


Розділ IX. Юридична відповідальність

9.3 Адміністративна відповідальність \ за порушення конституційного законодавства

За порушення конституційно-правових норм, закріплених в Конституції України і законах України, чинним законодавством передба-чена адміністративно-правова відповідальність. Під адміністратив-ною відповідальністю розуміють специфічне реагування держави на адміністративне правопорушення, що полягає в застосуванні уповно-важеним органом або посадовою особою передбаченого законом стягнення до суб'єкта правопорушення1. Схожої точки зору дотриму-ються й інші правознавці2.

Нормативні положення про адміністративні правопорушення знайшли своє відображення в Кодексі України про адміністративні правопорушення, Кодексі адміністративного судочинства України, Митному, Лісовому, Водному, Повітряному кодексах України, законах України «Про надзвичайний стан», «Про охорону державного кордо­ну», «Про боротьбу з корупцією» та ряді інших нормативних актів.

Чільне місце в ієрархії зазначених нормативних актів посідає Ко­декс України про адміністративні правопорушення (КУАП), прийня-тий Верховною Радою Української РСР 7 грудня 1984 р. з наступними змінами і доповненнями. У Кодексі України про адміністративні пра­вопорушення нормативно закріплено поняття і принципи адмі­ністративної відповідальності, визначено коло суб'єктів адміністра­тивної відповідальності, підстави адміністративної відповідальності, основні види адміністративних правопорушень та процесуальні ас­пекта адміністративної відповідальності.

Адміністративна відповідальність згідно зі ст. 12 КУАП поши-рюється на осіб, які на момент вчинення адміністративного делікту досягли 16 років. Відповідно до КУАП суб'єктами адміністративної відповідальності є фізичні особи (посадові особи, військовослуж-бовці та інші особи, на яких поширюється дія дисциплінарних ста-тутів за вчинення адміністративних правопорушень, іноземці та осо-

1 Колпаков В. К. Адміністративне право України: Підруч. — 3-тє вид. — К., 2001.
С. 289.

2 Напр. -.Административное право Украиньі. — Одеса, 1999. — С. 121; Гончарук С. Т.
Адміністративна відповідальність за законодавством України. — К., 1995. — С. 6-7
та ін.


9.3 Адміністративна відповідальність за порушення конституційного...

би без громадянства (ст. 14—16). Серед учених існує думка і про відне-сення до суб'єктів адміністративної відповідальності юридичних осіб1, яка видається перспективною, але на сьогодні не знайшла сво-го нормативного закріплення в чинному законодавстві.

Адміністративне правопорушення (делікт) є підставою для адмі­ністративної відповідальності. Мірою адміністративної відповідаль­ності є стягнення. Перелік адміністративних стягнень визначається чинним Кодексом України про адміністративні правопорушення: по-передження; штраф; оплатне вилучення предмета, який став знаряд-дям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного право­порушення; конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення або грошей, унаслідок вчинення адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого громадянинові (права ке-рування транспортними засобами, права полювання); виправні робо­та; адміністративний арешт (ст. 24 КУАП).

Не всі адміністративні правопорушення, передбачені чинним адміністративним законодавством України, пов'язані з порушенням норм конституційного права. Підставою для адміністративної юри-дичної відповідальності в конституційному праві є ті адміністративні правопорушення, що посягають на об'єкти, які безпосередньо охоро-няються чинним конституційним законодавством України.

До адміністративних правопорушень, які посягають на об'єкти, що захишаються конституційним правом України, насамперед нале­жать правопорушення у сфері прав і свобод людини і громадянина. Глава 15 «Адміністративні правопорушення, що посягають на вста-новлений порядок управління» КУАП передбачає юридичну відпо­відальність за порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій (ст. 185-1); створення умов для організації і проведення з порушенням установленого порядку зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій (ст. 185-2); пору­шення законодавства України про вибори Президента України і на-родних депутатів (ст. 186-2); порушення законодавства про референ­дум (ст. 186-4); порушення законодавства про об'єднання громадян (ст. 186-5). Обов'язковою умовою зазначених адміністративних пра-

1 Административное право Украиньі. — Одеса, 1999. — С. 121; Гончарук С. Т. Адміністративна відповідальність за законодавством України. — К., 1995. — С. 40.


Розділ IX. Юридична відповідальність

вопорушень є порушення норм чинного конституційного законодав-ства про політичні права громадян України.

Зокрема, підставою для адміністративної відповідальності згідно зі ст. 186-2 КУАП є порушення положень Конституції України про ви-бори Президента України, народних депутатів України, органів міс-цевого самоврядування та відповідних законів України. Стаття 186-2 передбачає, що публічні заклики або агітація за бойкотування виборів Президента України або народного депутата, опублікування або по-ширення іншим способом неправдивих відомостей про кандидата в Президенти України або депутата, а так само агітація за або проти кандидата в день виборів — тягнуть за собою накладення штрафу від трьох до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Видача членом дільничної виборчої комісії виборчого бюлетеня для голосування за іншу особу, - тягне за собою накладення штрафу від трьох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Втручання в роботу виборчих комісій, що перешкоджає виконанню ними обов'язків, пов'язаних з реєстрацією кандидатів у Прези­денти України або депутати, підрахунком голосів чи визначенням ре-зультатів або підбиттям загальних підсумків виборів, — тягне за собою накладення штрафу від трьох до шести неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

До адміністративних правопорушень, що посягають на об'єкти, які захищаються конституційним правом України, належать також порушення положень Конституції України про право власності Ук-раїнського народу на землю, ії надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси ії континентального шельфу. Згідно з ч. 1 ст. 13 Основного Закону від імені Українського народу це право власності здійснюється органами державної влади та органами місцевого само­врядування в межах, визначених Конституцією.

Кодекс України про адміністративні правопорушення передбачає юридичну відповідальність за: порушення права державної власності на надра (ст. 47); порушення права державної власності на води (ст. 48); порушення права державної власності на ліси (ст. 49); пору­шення права державної власності на тваринний світ (ст. 50). Зазначені положення застаріли і не відповідають чинній Конституції, оскільки Основний Закон не передбачає «державної власності» на надра, води, ліси, тваринний світ.

Наступна група адміністративних правопорушень, що посягають на об'єкти, які захищаються конституційним правом України, захи-


9.3 Адміністративна відповідальність за порушення конституційного...

щає природу та культурну спадщину. Положення ст. 66 Конституції України закріплює: «Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду при-роді, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки».

Глава 7 КУАП «Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури» передбачає юридичну відповідальність за порушення ви-щецитованого конституційного обов'язку. Зокрема, ст. 92 КУАП рег-ламентує, що порушення правил охорони і використання пам'яток історії та культури тягне за собою попередження, або накладення штрафу на громадян від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження, або накладення штрафу на посадо-вих осіб — від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Адміністративна відповідальність за посягання на об'єкти, що за-хищаються конституційним правом України, також регулюється за­конами України. Зокрема, Закон України «Про надзвичайний стан» від 26 червня 1992 р. у ст. 30 визначає, що порушення особою вимог режиму надзвичайного стану, за винятком правил комендантської го-дини, тягне за собою адміністративне стягнення у вигляді штрафу до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або адміністра-тивний арешт на строк до п'ятнадцяти діб, якщо ці порушення не тяг-нуть за собою кримінальної відповідальності.

Адміністративна відповідальність є важливим складовим елементом юридичної відповідальності в конституційному праві, що дає змогу ефективно реалізувати ретроспективну відповідальність осіб за порушення нормативних положень чинного конституційного зако-нодавства. Водночас потенціал адміністративно-правової відпові­дальності залишається реалізованим не в повній мірі, що пов'язано з невідповідністю чинного КУАП Конституції України. Особливо рельефно це відображається на нормативних положеннях про адміністративну відповідальність за порушення положень консти­туційного законодавства. Об'єкти, що охороняються конституційно-правовими нормами, не знаходять свого повного і комплексного закріплення в КУАП. Спостерігається фрагментарність їх адміністра-тивно-правового захисту.

Певну фрагментарність адміністративно-правової відповідаль­ності за порушення норм конституційного права вдалося частково подолати з прийняттям Верховною Радою України 6 липня 2005 р. Кодексу адміністративного судочинства України (КАСУ), що набув


Розділ IX. Юридична відповідальність

у,^«у^«ч«т^л^^лмл^^*л^^/^л^'™^л%^^

чинності 1 вересня 2005 р. Цей Кодекс не лише детально врегулював основні положення адміністративного процесу, сприяв формуванню системи адміністративних судів України, а й удосконалив механізм адміністративної юридичної відповідальності за порушення норм конституційного права України. Зокрема, глава 6 «Особливості про­вадження в окремих категоріях адміністративних справ» визначила: особливості провадження у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності виборчих комісій, комісій з референдуму, членів них комісій (ст. 172); особливості провадження у справах щодо оскаржен­ня рішень, дій або бездіяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації, підприємств, установ, організацій, їхніх посадових і службових осіб, творчих пра-цівників засобів масової інформації, які порушують законодавство про вибори та референдум (ст. 174); особливості провадження у спра­вах щодо оскарження дій або бездіяльності кандидатів, їхніх довіре-них осіб, партії (блоку), місцевої організації партії (блоку місцевих організацій партій), їхніх посадових осіб та уповноважених осіб, ініціативних груп референдуму, інших суб'єктів ініціювання референ­думу, офіційних спостерігачів від суб'єктів виборчого процесу (ст. 175); особливості провадження у справах щодо скасування реєстрації на пост Президента України (ст. 176); особливості судових рішень за наслідками розгляду справ, пов'язаних з виборчим проце-сом чи процесом референдуму, та їх оскарження (ст. 177); особливості здійснення представництва у справах, пов'язаних з виборчим проце­сом чи процесом референдуму (ст. 178); особливості обчислення строків у справах, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом ре­ферендуму та наслідки їх порушення (ст. 179); особливості провад­ження у справах про дострокове припинення повноважень народно­го депутата України в разі невиконання ним вимог щодо несумісності (ст. 180); особливості провадження у справах за адміністративними позовами суб'єктів владних повноважень про обмеження щодо ре-алізації права на мирні збори (ст. 182); особливості провадження у справах за адміністративними позовами про усунення обмежень у ре-алізації права на мирні зібрання (с. 183). Тобто глава 6 КАСУ безпосе-редньо визначає особливості адміністративного провадження у спра­вах, пов'язаних з реалізацією конституційних політичних прав грома-дян на вибори, референдуми та мирні збори.

Втім адміністративна відповідальність про порушення норматив-них положень Конституції України продовжує залишатися фрагмен


9.3 Адміністративна відповідальність за порушення конституційного...

тарного. Новий КАСУ не визначив особливостей адміністративного провадження у справах, пов'язаних із порушенням інших політичних прав громадян України, передбачених ст. 39—40 (право на мирні мітинги, походи, демонстрації звернення до органів державної влади та місцевого самоврядування тощо). Залишилися поза увагою зако-нодавця й перспективи застосування адміністративної відповідаль-ності до інших видів конституційних деліктів.

Найбільш повно новий КАСУ регулює адміністративне провад­ження у справах, пов'язаних із виборчим процесом чи процесом ре­ферендуму. Наприклад, ст. 172 КАСУ передбачає, що право оскаржу-вати рішення, дії чи бездіяльність комісій з референдуму, членів цих комісій мають ініціативна трупа всеукраїнського референдуму, інші суб'єкти ініціювання референдуму.

Громадянин, що має право голосу на референдуму може оскаржи-ти рішення, дії чи бездіяльність комісій з референдуму, членів цих комісій, якщо таке рішення, дія чи бездіяльність порушує виборчі права або інтереси щодо участі у процесі референдуму його особисто.

Рішення, дії або бездіяльність Центрально'! виборчої комісії щодо встановлення нею результатів всеукраїнського референдуму оскаржу-ються до Вищого адміністративного суду України. Усі інші рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії, членів Централь­ної виборчої комісії оскаржуються до окружного адміністративного суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

Рішення, дії чи бездіяльність обласних комісій з референдуму і
комісії Автономної Республіки Крим з всеукраїнського референдуму,
а також членів зазначених комісій оскаржуються до окружного
' адміністративного суду за місцезнаходженням відповідної комісії.

Рішення, дії чи бездіяльність комісій з референдуму, членів цих ко­
місій, за винятком вищевказаних, оскаржуються до місцевого загаль-
ного суду як адміністративного суду за місцезнаходженням відпо-
і відної комісії.

Позовні заяви щодо рішень, дій чи бездіяльності комісій з рефе­
рендуму, членів цих комісій можуть бути подані до адміністративного
суду у п'ятиденний строк із дня прийняття рішення, вчинення дії або
допущення бездіяльності. Позовні заяви щодо рішень, дій чи
бездіяльності комісій з референдуму, членів цих комісій, що мали
місце до дня голосування, може бути подано до адміністративного су-
1 ду в п'ятиденний строк, але не пізніше двадцять четвертої години дня,

що передує дню голосування.


Розділ IX. Юридична відповідальність

Позовні заяви щодо рішень, дій чи бездіяльності комісій з рефе­рендуму, членів цих комісій, що мали місце у день голосування, під час підрахунку голосів та встановлення результатів голосування на дільниці, може бути подано до адміністративного суду у дводенний строк із дня прийняття рішення, вчинення дії або допущення без­діяльності. Суд приймає позовну заяву щодо рішень, дій чи бездіяль­ності комісій з референдуму, члена відповідної комісії до розгляду не-залежно від сплати судового збору. У разі несплати судового збору на момент вирішення справи суд водночас вирішує питання про стяг-нення судового збору відповідно до правил розподілу судових витрат, встановлених цим КАСУ.

Суд невідкладно повідомляє відповідну комісію з референдуму та Центральну виборчу комісію про надходження позовної заяви та про ухвалення судом рішення. Суд вирішує цю адміністративну справу і у п'ятиденний строк, а справи за позовними заявами, що надійшли до дня голосування — у п'ятиденний строк, але не пізніше ніж за дві го-дини до початку голосування. При цьому неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкод-жає судовому розгляду1.

Адміністративне судочинство у справах про порушення консти-туційного законодавства має здійснювати система адміністративних судів України, яка на сьогоднішні продовжує формуватися відповідно до Закону України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. Утім цей Закон передбачає можливість створення не лише си­стеми адміністративних та господарських спеціалізованих судів за-гальної юрисдикції, а й інших спеціалізованих судів. Враховуючи важливість судового захисту конституційних виборчих прав грома-дян України в майбутньому вбачається створення системи виборчих судів України. Зокрема, система виборчих судів ефективно діє у ряді країн світу (наприклад, Конституція Бразилії 1988 р. передбачила існування Високого суду виборчої юстиції та регіональних виборчих судів).

1 Кодекс адміністративного судочинства України. — К.: Атіка, 2005. — С. 76-84. 538


9.4 Кримінально-правова відповідальність

9.4 Кримінально-правова відповідальність за порушення конституційного законодавства

Окремі види конституційно-правових деліктів тягнуть за собою настання кримінально-правової відповідальності. Вітчизняні вчені-правознавці розглядають кримінальну відповідальність як реальне покладення на особу, яка вчинила злочин, передбачених криміналь-ним законом і конкретизованих вироком суду заходів державного осуду і примусу. В окремих випадках кримінальна відповідальність може зводитися лише до державного осуду особи, яка вчинила зло-чин. Кримінальна відповідальність є видом охоронних кримінально-правових відносин1.

Кримінальний кодекс України (ККУ) від 5 квітня 2001 р., що на-був чинності 1 вересня 2001 р. у. 1 ст. 2 визначає, що підставок» кри-мінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечно-го діяння, яке містить склад злочину, передбаченого ККУ. Об'єктами великої кількості злочинів, передбачених ККУ, є суспільні та дер-жавні цінності (блага), що визначаються і гарантуються Конститу-цією України.

ККУ в Особливій частині виділяє кілька труп злочинів, спрямова-них на об'єкти конституційного права, які умовно можна розділити на: злочини проти суспільства; злочини проти держави і місцевого са-моврядування; злочини проти конституційних прав і свобод людини і громадянина. Втім ККУ не розмежовує ці групи злочинів в окремих розділах. Кожен із розділів ККУ може містити склади злочинів, що посягають на ряд основних об'єктів конституційного права.

Зокрема, злочини проти суспільства, держави та місцевого само-врядування об'єднані в трьох самостійних розділах ККУ. Так, розділ I ККУ «Злочини проти основ національної безпеки України» передба-чає кримінальну відповідальність за дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення держав-ної влади (ст. 109); посягання на територіальну цілісність і недотор-канність України (ст. 110); державну зраду (ст. 111); посягання нажит-тя державного чи громадського діяча (ст. 112); диверсію (ст. 113);

1 Кримінальне право України. Загальна частина: Шдруч. для студ. юрид. вузів і фак-тів / Г. В. Андрусів, П. П. Андрушко, В. В. Бенківський та ін. // За ред. П. С. Матишевського та ін. — К.: Юрінком Інтер, 1997. — С. 75.


Розділ IX. Юридична відповідальність

шпигунство (ст. 144), розділ XIV ККУ «Злочини у сфері охорони дер-жавної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації» (розголошення державної таємниці (ст. 328); незаконне переправлення осіб через державний кордон України (ст. 332) та ін.), розділ XV ККУ «Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань гро-мадян» (наруга над державними символами (ст. 339); втручання у діяльність державного діяча (ст. 344); погроза або насильство щодо державного чи громадського діяча (ст. 346); захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника (ст. 349); самоправство (ст. 356) та ін.), розділ XVIII ККУ «Злочини проти пра-восуддя» (втручання в діяльність судових органів (ст. 376); погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного (ст. 377); посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя (ст. 379); невиконання судового рішення (ст. 382) та ін.) та розділі XX ККУ «Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного право­порядку» (пропаганда війни (ст. 436); застосування зброї масового знищення (ст. 439); геноцид (ст. 442) та ін.) - також визначають під-стави кримінальної відповідальності за злочини проти суспільства, держави та місцевого самоврядування.

Злочини проти прав і свобод людини та громадянина, визначених у Конституції України, містяться у розділах II «Злочини проти життя та здоров'я», III «Злочини проти волі, честі та гідності особи», IV «Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи», V «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і сво­бод людини і громадянина», VI «Злочини проти власності», VIII «Зло­чини проти довкілля», XII «Злочини проти громадського порядку та моральності», XV «Злочини проти авторитету органів державної вла­ди, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян», XVI «Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж і мереж електрозв'яз-ку», XVIII «Злочини проти правосуддя» ККУ. Групи прав і свобод лю­дини і громадянина, що захищають від злочину відповідні розділи ККУ, не збігаються з прийнятою в конституційному праві кла-сифікацією цих прав і свобод на громадянські, політичні, економічні, соціальні, культурні (духовні), екологічні. Хоча в цілому всі основні конституційні права і свободи людини і громадянина захищені кри-мінальним законодавством України від протиправних посягань.


9.4 Кримінально-правова відповідальність

Зокрема, така важлива група прав фомадян, як політичні права за-хищаються відповідними статтями в різних розділах ККУ. Так, розділ V «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і сво­бод людини і громадянина» ККУ передбачає кримінальну відпові­дальність за: перешкоджання здійсненню виборчого права (ст. 157); неправомірне використання виборчих бюлетенів, підлог виборчих документів або неправильний підрахунок голосів чи неправильне оголошення результатів виборів (ст. 158); порушення таємниці голо-сування (ст. 159); порушення законодавства про референдум (ст. 160), а розділ XII «Злочини проти громадського порядку та моральності» ККУ передбачає кримінальну відповідальність за незаконне пере­шкоджання організації або проведению зборів, мітингів, походів і де-монстрацій (ст. 340).

Переважна більшість положень ККУ дає змогу ефективно засто-совувати інститут кримінальної відповідальності щодо протиправ-них посягань на ті цінності (блага), що є об'єктами конституційного права. Наприклад, ст. 160 «Порушення законодавства про референ­дум» ККУ визначає: 1. Перешкоджання насильством, обманом, по-грозою, підкупом або іншим чином вільному здійсненню громадя-нином права брати або не брати участь у референдумі, вести агітацію до дня проведення референдуму — карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними ро­ботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені членом комісії з проведення референдуму або іншою службовою особою, або за попередньою змовою групою осіб, — караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до п'яти років.

3. Підроблення документів референдуму, приписування, завідомо неправдивий підрахунок голосів, порушення таємниці голосування, вчинені членом комісії з проведення референдуму або іншою службо­вою особою, — караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від одного до п'яти років.

Суспільна небезпека злочину, передбаченого ст. 160 ККУ полягає у тому, що його вчинення перешкоджає громадянам вільно здійсни-ти своє право на участь у всеукраїнському та місцевих референду­мах, порушує порядок їх проведення, може вплинути на результати


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20 | 21 | 22 | 23 | 24 | 25 | 26 | 27 | 28 | 29 | 30 | 31 | 32 | 33 | 34 | 35 | 36 | 37 | 38 | 39 | 40 | 41 | 42 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.009 сек.)