Розділ IV. Система конституційного права України. свободи; особисті права та свободи; гаранта основних прав та свобод; основні обов'язки радянських громадян та інші1

свободи; особисті права та свободи; гаранта основних прав та свобод; основні обов'язки радянських громадян та інші¹.

Система інститутів радянського конституційного (державного) права, запропонована В. Й. Лучшим, є однією з найдосконаліших, що існували в перший період (1938—1990 рр.), оскільки вчений враху-вав різноманітність та багатоплановість цих інститутів і фактично дав не систематику (номенклатуру) інститутів конституційного права, а обгрунтував їх систему, покладену в основу предмета галузі консти­туційного права. Ще одним позитивним аспектом системи В. Й. Лучіна є те, що вчений подолав упередженість щодо ряду інсти­тутів державних органів і відніс до складу цього генерального інститу-ту інститут конституційного нагляду, інститут основ правосудия, арбітражу, прокурорського нагляду тощо, а також розглядав не лише інститут прав, свобод та обов'язків громадян СРСР, а й інститут прав, свобод та обов'язків іноземців і осіб без громадянства.

Але в зазначеній системі є й слабкі місця. По-перше, система інститутів радянського конституційного права, за словами В. Й. Лу­чіна, — це «своєрідна інституційна «матрьошка», що підкреслює ієрархію, субординацію конституційних інститутів»². Це твердження є дискусійним, оскільки інститути як елементи системи консти­туційного права перебувають між собою не лише у вертикальних, а й у горизонтальних зв'язках. До того ж основні інститути та субінститу-ти на практиці не обов'язково входять до складу генеральних, а мо-жуть існувати поза їх межами, як самостійні, позапідсистемні елемен­ти. По-друге, система В. Й. Лучіна є дещо ідеальною й має швидше теоретичне, ніж практичне значення, з огляду на те, що ця система представлена як об'єктивно існуючими в СРСР інститутами держав­ного права, так і спрогнозованими. По-третє, зазначена система не охоплює комплексних міжгалузевих інститутів, що утворилися на межі конституційного права та інших галузей права.

Формування системи конституційного права незалежної України сприяло подальшим дослідженням інститутів конституційного права. На сьогодні найбільшого поширення зазнала систематизація інсти­тутів конституційного права України, запропонована свого часу В Ф. Мелащенком.

¹ Лучин В. О. Конституционнне института // Современньш конституционализм (по
материалам советско-британского симпозиума). — М, 1990. — С. 35.

² Там же. — С. 32.

4. 2 Інститути конституційного права України

На думку В. Ф. Мелащенка, система інститутів конституційного права в Україні повинна мати такий вигляд: основи конституційного ладу України; права, свободи і обов'язки людини і громадянина; пра­ва українського народу; виборче право, політичні партії; законодавча влада; виконавча влада; судова влада; самоврядна влада; територіаль-ний устрій; сим воли Української держави¹. Ця точка зору знайшла підтримку й інших вітчизняних учених, попри існування альтерна-тивних поглядів на систему інститутів конституційного права.

Зокрема, Ю. М. Тодика виділяє такі конституційно-правові інсти­тути як основи конституційного ладу України, основи правового ста­тусу людини і громадянина, виборче право (в об'єктивному ро-зумінні), народне представництво, конституційний контроль, дер-жавно-територіальний устрій, інститут президентства та інші². На думку ж В. В. Кравченка, система конституційного права представле­на такими загальними інститутами: загальних засад конституційного ладу України; основ правового статусу людини і громадянина; прямо­го волевиявлення (вибори, референдум); конституційної системи ор-ганів державної влади; територіального устрою України; консти-туційно-правових основ місцевого самоврядування³.

О. Ф. Фрицький вважає, що система конституційного права Ук­раїни охоплює такі інститути, як: інститут загальних засад консти­туційного ладу; інститут правового статусу особи в Україні, прав, сво­бод, обов'язків та гарантій прав і свобод громадян, які керівні для інших елементів системи; інститут прав Українського народу; інсти­тут виборчого права і референдуму; інститут основ громадянського суспільства та його взаємовідносин з державою; інститут Верховної Ради України; інститут Президента України; інститут системи і ор­ганізації виконавчої влади; інститут системи і організації судової вла­ди; інститут Конституційного Суду України і конституційного проце-су; інститут системи та організації місцевої самоврядної влади⁴. Існу-ють й інші точки зору на номенклатуру інститутів національного кон­ституційного права.

¹ Мелащєнко В. Ф. Основи конституційного права України. — К., 1995. — С. 23-24.

² Конституційне право України / За ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка,
Ю. М. Тодики. — К., 1999. — С. 16.

³ Кравченко В. В. Конституційне право України. — К., 2000. — С. 12-13.

⁴ Фрицький О. Ф. Конституційне право України: Підруч. — К., 2002. — С. 53.

Розділ IV. Система конституційного права України

Аналіз основних думок щодо системи інститутів конституційного права дає змогу виявити такі позиції. По-перше, систему інститутів конституційного права, як це було і в довоєнний період, часто ото-тожнюють із системою Конституції України. По-друге, система інститутів національного конституційного права розуміється згідно теорією В. Й. Лучіна як жорстко централізована ієрархічна «матрьош-ка». По-третє, система інститутів конституційного права подана як сукупність великої кількості різнопорядкових елементів і інститутами є будь-які конституційно-правові спільноти, що регулюють більш-менш однорідні суспільні відносини.

Позитивні здобутки української науки конституційного права не охоплюють подальших досліджень правової природи інститутів кон­ституційного права. Зміст правової природи інститутів консти­туційного права розкривається у визначенні поняття інституту, його ознак, класифікації інститутів, критеріїв диференціації інститутів, системи інститутів тощо.

Інститут конституційного права — це основний складовий елемент системи конституційного права України, який об'єднує об'єктивно сфор-мовану, цілісну і відносно вщособлену групу функціонально взаємозумов-лених і структурно взаємопов'язаних норм конституційного права, які регулюють найбільш споріднені суспільні відносини, що є предметом кон­ституційного права.

На сьогодні існує помітна термінологічна неточність щодо визна-чення інституту конституційного права. Терміни «інститут консти­туційного права» і «конституційно-правовий інститут» часто викорис-товуються як синоніми, що не завжди є вірним. Слід розрізняти як інститути права, так і інститути держави. В одних випадках вони збіга-ються і є тотожними (інститут Президента України), а в інших — ні, оскільки система інститутів права є більш широкою, ніж система інститутів держави і суспільства. Зокрема, інститут місцевого самовря-дування не має аналогів у системі інститутів держави. Але у будь-якому випадку, у разі легітимного характеру цих інститутів, вони є правовими. Отже, доцільно вживати термін «інститут конституційного права».

Не будь-яка група норм конституційного права може вважатися інститутом. Існують критерії (ознаки), відповідно до яких ту чи іншу спільноту конституційно-правових норм можна вважати (або не вва-жати) інститутом конституційного права.

Проблематика ознак інституту права турбувала і радянських уче-них. Зокрема, Л. I. Дембо вважав, що правовий інститут існує лише

4. 2 Інститути конституційного права України

там, де сукупність правових положень окреслює певні закінчені типізовані правовідносини¹. На думку С. С. Алексеева, інституту пра­ва властиві три комплексні показники: 1) однорідність фактичного змісту; 2) юридична єдність (комплексність) норм; 3) законодавча відособленість². Зазначені точки зору є переконливими, але на сьо-годні, з врахуванням якісно нового рівня розвитку системи консти­туційного права України, можна стверджувати про наявність цілого комплексу чинників, що є критеріями визначення інституту консти­туційного права.

Для інституту конституційного права притаманні такі ознаки, як і для системи конституційного права, але на іншому, нижчому рівні. Інституту конституційного права властиві такі ознаки: єдність норма­тивного матеріалу; цілісність і завершеність регулювання чітко визна-ченого виду суспільних відносин, що є предметом конституційного права; однорідність суспільних відносин (тобто певного сегмента цих відносин), які є об'єктом впливу норм, об'єднаних у конкретний інститут конституційного права; єдність загальних положень, принципів, понять та конструкцій інституту; автономність існування нор­мативного матеріалу в межах інституту; функциональна спеціалізація (спрямованість) норм у межах інституту; зовнішнє відособлене закріплення інститутів права у вигляді окремих розділів Конституції України, самостійних законів, самостійних розділів законів чи підза-конних нормативно-правових актів. Наведені критерії не є вичерпни-ми, але характеризуют основні ознаки інститутів конституційного права.

Визначення критеріїв (ознак) щодо визнання тієї чи іншої групи норм конституційного права, які можуть бути институтами консти­туційного права, не вирішує проблеми диференціації цих інститутів. I насамперед ця проблема стосується однорідних інститутів консти­туційного права.

Якщо проблема розмежування галузей права досліджена ще за ра-дянських часів (відомі дискусії 1938—1940, 1956—1958 та 1982 рр. у журналах «Радянська держава та право», «Правознавство», «Радянсь-ка юстиція» та інших) і основними критеріями визнано предмет і ме­тод правового регулювання, то проблема визначення критеріїв розме-

¹ Дембо Л. И. О принципах построення системьі права // Советское государство и
право. — 1956. — № 8. — С. 94.

² Алексеев С. С. Проблемьі теории права. — Т. 1. — Свердловск, 1972. — С. 140.

Поиск по сайту: