Розділ IV. Система конституційного права України. права», що властивий загальній теорії права

права», що властивий загальній теорії права. Узагальнюючи вищенаве-дені визначення норми конституційного права українськими вчени-ми, можна зробити висновок про їх схожість з визначеннями норми права, що поширені на сьогодні у загальній теорії права.

Під нормою права традиційно розуміють: загальнообов'язкове правило соціальної поведінки, встановлене чи санкціоноване держа­вою, виражене публічно у формально визначених приписах, як пра­вило, у письмовій формі, і охоронюване органами держави шляхом контролю за його дотриманням і застосування передбачених законом заходів примусу за правопорушення¹; загальнообов'язкове, формаль­но визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), установ-лене чи санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, що офіційно закріплює рівень свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аждо при­мусу² тощо.

Тривалий час ця категорія існувала в конституційному праві під впливом загальної теорії радянського права, що визначало єдиним і винятковим суб'єктом нормотворення державу. Досвід консти­туційного будівництва в незалежній Україні довів невиправданість та­кого підходу. На сьогодні повноцінними суб'єктами конституційної нормотворчості в Україні також визнаються народ України, Ук-раїнська держава та суб'єкти місцевого самоврядування.

Український народ як носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні вдало реалізував свої нормотворчі функції через всеук-раїнський референдум 1 грудня 1991 р., на якому громадяни України проголосували за підтвердження вищої юридичної сили Акта прого-лошення незалежності України, раніше прийнятого Верховною Ра­дою Української РСР. Цей приклад довів ефективність солідарної конституційної нормотворчості з боку українського народу та законо-давчого органу держави. Держава реалізує свої нормотворчі функції через уповноважених суб'єктів, наділених відповідною компетенцією. Учасниками конституційної нормотворчості також є суб'єкти місцевого самоврядування, що уповноважені видавати нормативні конституційно-правові акти місцевого значення. Наведені положен

¹ Проблеми общей теории права и государства / Под. общ. ред. В. С. Нерсесянца. —
М., 1999.— С. 250.

² Скакун О. Ф. Теория государства и права. — X., 2000. — С. 297-298.

4. 3 Конституційно-правові норми

_ня слід враховувати при визначенні поняття норми конституційного права.

Отже, норма конституційного права — це формально визначене, встановлене чи санкціоноване українським народом або державою чи суб'єктами місцевого самоврядування правило поведінки чи діяль-ності, що регулює суспільні відносини, які є предметом консти­туційного права і забезпечується системою конституційних гарантій.

Водночас існуючі на сьогодні визначення поняття норми консти­туційного права України не враховують причинно-наслідкових підходів до детермінації правових явищ. Норма конституційного пра­ва визначає не лише правило цілеспрямованої вольової поведінки або діяльності суб'єктів конституційного права України, а й перебування цих суб'єктів у певному стані чи статусі (режимі), незалежно від їх волі.

Тобто під нормою конституційного права України слід розуміти фор­мально визначене, встановлене чи санкціоноване Українським народом або державою чи суб'єктами місцевого самоврядування загальнообов'яз-кове правило поведінки або діяльності суб'єктів конституційного права, або умови перебування цих суб'єктів у певному стані чи статусі (режимі), незалежно від їх волі.

Нормі конституційного права властиві як загальні видові ознаки (кваліфікації) норми права, так і спеціальні родові ознаки (квалі-фікації), що властиві лише нормі конституційного права. Сукупність загальних і спеціальних ознак конституційної норми дає уявлення про найбільш рельєфні особливості цієї юридичної категорії.

До загальних видових ознак норми конституційного права слід віднести такі кваліфікації, як: по-перше, загальнообов'язковий харак­тер конституційно-правових норм, тобто норма конституційного права є обов'язковою для всіх без винятку суб'єктів конституційного права.

По-друге, норми конституційного права є регулятивними норма­ми, оскільки ці норми встановлюють чи санкціонують правило по­ведінки, що регулює суспільні відносини.

По-третє, норма конституційного права має формально-визначе-ний характер, тобто норма конституційного права, будучи виданою народом чи державою, чи суб'єктами місцевого самоврядування конкретним приписом, має письмову, документальну форму¹. Така форма дає можливості всім суб'єктам конституційного права чітко розуміти її

¹ У ряді країн норми конституційного права мають неформалізований характер, наприклад, у Великій Британії, Новій Зеландії.

Розділ IV. Система конституційного права України

зміст і сутність. Формальний характер норми конституційного права також визначається чітко окресленим колом суб'єктів конституційної нормотворчості та процедурою розроблення, обговорення, прийнят-тя, вступу в силу, зміни і відміни конституційно-правової норми.

По-четверте, норма конституційного права має загальний харак­тер і регулює відносини не з окремого випадку, відносин чи особи, а щодо того чи іншого виду дій, відносин чи осіб, тобто норма консти­туційного права поширюється на всіх суб'єктів, що стають учасника-ми правовідносин передбачених цією нормою. Норма консти­туційного права не припиняє свого існування в разі її використання в кожному окремому випадку.

По-п'яте, норми конституційного права на відміну від інших соціальних норм охороняються державою від порушень, а в разі пра-вопорушення держава має виняткову компетенцію застосовувати пе-редбачені чинним законодавством заходи заохочення та примусу.

Загальні ознаки норми конституційного права дають уявлення про її загальну юридичну природу, що дає змогу відрізнити ії від інших соціальних норм — релігійних, моральних, культурних, етичних, кор­поративна тощо. Відмінність норм конституційного права від інших галузевих норм права можна визначити через спеціальні, видові озна­ки норм конституційного права, тобто такі ознаки, що властиві лише нормам конституційного права, або найбільш рельефно виражені в нормах конституційного права.

До спеціальних ознак норм конституційного права слід віднести такі їх ознаки, як: по-перше, публічний характер норм консти­туційного права. Норми конституційного права з огляду на те, що конституційне право як галузь традиційно належить до публічного права є нормами публічного права, оскільки норми конституційного права насамперед регулюють державно-владні відносини публічного характеру; по-друге, пріоритетне значення норм конституційного права в національній системі права з огляду на те, що ці норми регу­люють найважливіші суспільні відносини пов'язані насамперед зі здійсненням державно-владних повноважень політичного характеру; по-третє, норми конституційного права здійснюють юридичне регла-ментування суспільних відносин політичного характеру, що виника-ють, здійснюються і припиняються в сфері функціонування держави, і є основою предмета конституційно-правового регулювання, через те, що нормам конституційного права властивий політичний харак­тер; по-четверте, імперативний характер конституційно-правових

4. 3 Конституційно-правові норми

норм, який пояснюється впливом імперативного методу правового регулювання, що властивий конституційному праву як галузі національного права з огляду на характер приписів, що містяться в нормах конституційного права. Норми конституційного права містять чітко визначене правило поведінки або діяльності, а також нормативно визначені умови перебування цих суб'єктів у певних ста­нах або правових режимах; по-п'яте, інтегративний характер норм конституційного права, оскільки вони є визначальними і системоу-творюючими для інших галузевих норм права. Приписи, що містять­ся в нормах конституційного права отримують своє логічне продов-ження в нормах цивільного, кримінального, адміністративного, сімейного, трудового, фінансового та інших галузевих норм права; по-шосте, багатоманітність норм конституційного права. Галузь кон­ституційного права містить у своєму складі багато різновидів право­вих норм. Фактично конституційно-правові норми представлені всіма можливими для правових норм конструкціями (моделями); по-сьоме, прямий характер дії норм конституційного права. Будучи об'єктивізованими насамперед у Конституції України, конституційні норми мають особливии порядок дії. Це означає, що на виконання норм Конституції України видаються інші закони, прямо передбачені конституційними положеннями, а в правозастосовчому значенні пряма дія норм Конституції України означає, що всі суб'єкти консти­туційного права керуються в своїй діяльності, в першу чергу, нормами чинної Конституції, хоча прямий характер дії поширюється не на всі норми конституційного права, а лише на ті з них, що об'єктивізовані в Конституції України. Конституційно-правові норми, що відобра-жені в інших джерелах конституційного права не наділені властивос-тями норм прямої дії, оскільки не мають виняткової юридичної сили; по-восьме, норми конституційного права є нормами вищої юридич­ної сили. Будучи об'єктивізованими в системі джерел конституційно­го права (Конституція України, акти всеукраїнських референдумів, закони України та інші конституційні нормативно-правові акти), ма­ють вищу юридичну силу щодо іншого національного галузевого за-конодавства; по-дев'яте, нормам конституційного права притаманна особлива система гарантій, оскільки на них поширюється система за-гальних і спеціальних юридичних гарантій, що існує в державі для за-безпечення дії національного права; по-десяте, норми консти­туційного права мають особливии характер структури та юридичних властивостей структурних елементів.

Поиск по сайту: