Розділ IV. Система конституційного права України. Норми конституційного права, маючи визначені спільні ознаки, суттєво різняться між собою за предметом і методом правового регу-лювання

Норми конституційного права, маючи визначені спільні ознаки, суттєво різняться між собою за предметом і методом правового регу-лювання, юридичною силою, територією і місцем дії, суб'єктами нормотворення, особливостями якісних ознак структурних елементів тощо. Залежно від виду, норма конституційного права набуває тих чи інших якісних юридичних властивостей. 3 метою більш глибокого пізнання юридичної природи конституційно-правових норм їх не-обхідно класифікувати відповідно до того чи іншого критерію.

У науці конституційного права існують різні підходи до вибору критеріїв класифікації норм конституційного права. На думку В. С. Основіна, критеріями класифікації норм конституційного (дер­жавного) права є: об'єкт правового регулювання; ступінь визначе-ності припису; сфера застосування правової норми; характер обов'яз-ковості припису; форма вираження і юридична сила норми; час всту-пу норми в силу; її дія у просторі¹. В. Й. Лучін класифікував норми державного права за сферою застосування, характером приписів, сту­пеней конкретизації обсягом регульованих відносин, суб'єктами правотворчості, юридичною силою, функціями, колом суб'єктів, на які поширюється їх дія².

О. I. Степанюк пропонував визнати як основні критерії класифі­кації норм конституційного права інститут правового регулювання; форму виразу конституційно-правових норм; їх юридичну силу; зв'язок норми конституційного права з правовідносинами; спрямо-ваність дії конституційно-правових норм; їх структуру; спосіб дії; ха­рактер вираження в нормах конституційного права приписів; тери-торію дії; органи, що приймають норми конституційного права; по­рядок їх вступу в дію³.

Ю. М. Тодика визначив критеріями класифікації конституційно-правових норм їх зміст, юридичну силу, призначення у механізмі пра­вового регулювання; термін дії; територію дії, характер дії та функціо-нальну спрямованість⁴. Така багатоманітність критеріїв класифікації норм конституційного права вказує на складність їх юридичної при­роди. У той же час наведені класифікації свідчать про дублювання

¹ Основин В. С. Нормьі советского государственного права. — М., 1963. — С. 49.

² Лучин В. О. Процессуальньіе норми в советском государственном праве. — М.,
1976. — С. 148-165.

³ Степанюк О. I. Норми конституційного права України: Проблеми теорії: Автореф.
дис.... канд. юрид. наук. — К., 1993. — С. 17-18.

⁴ Конституційне право України / За ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка,
Ю. М. Тодики. — X., 1999. — С. 12-15.

4. 3 Конституційно-правові норми

критеріїв диференціації норм конституційного права та неоднознач-ність їх оцінки.

О. Ф. Фрицький пропонує таку систему критеріїв класифікації конституційно-правових норм: об'єкт конституційного регулювання; особливості, що притаманні нормі в механізмі конституційного регу­лювання; зміст закладених у нормі приписів; ступінь визначеності припису; обсяг та особливості суспільних відносин, які регулюються конституційно-правовими нормами; коло суб'єктів, на які поши-рюється дія норм; межі дії норм у просторі; межі дії норм у часі тощо¹.

Узагальнюючи погляди вчених на критерії класифікації консти­туційно-правових норм, можна стверджувати, що основними кри-теріями класифікації норм конституційного права є: предмет право­вого регулювання; метод правового регулювання; призначення у ме­ханізмі правового регулювання; юридична сила; ступінь конкрети-зації правового припису; характер диспозиції; характер санкції; суб'єкти нормотворення; походження (джерело) норми; дія за колом суб'єктів; територія дії; час дії; гарантованість дії.

Норми конституційного права класифікуються насамперед за предметом правового регулювання. Відповідно до основних складо-вих елементів предмета конституційно-правового регулювання мож­на виділити групи норм конституційного права, які регулюють якісно однорідні суспільні відносини і утворюють інститути конституційно­го права. Тобто класифікація норм конституційного права в цілому збігається з класифікацією інститутів конституційного права.

За змістом слід виділяти норми, що регулюють основи конститу­ційного ладу України, громадянство в Україні, права, свободи та обов'яз-ки людини і громадянина в Україні, форми безпосередньої демократії' в Україні, інститут парламентаризму, інститут глави держави, інститут ви-конавчої влади, інститут судової влади, інститут конституційної юстиції, інститут контрольно-наглядової влади, інститут територіального устрою України та інститут місцевого самоврядування в Україні. Особливим змістом наділені норми конституційного права, що об'єднуються в інститути загальної частини галузі конституційного права.

Диференціація норм конституційного права за інститутами є ви-нятково важливою для правотворчої та правозастосовчої діяльності в галузі конституційного права, оскільки дає суб'єктам конституційно­го права змогу оптимально відтворювати і реалізувати об'єктивно існуючу систему конституційного права.

Розділ IV. Система конститущйного права України

За методом правового регулювання розрізняють імперативні та диспозитивні конституційно-правові норми. Імперативні норми кон­ститущйного права — це абсолютно визначені норми конститущйно­го права, що передбачають єдиний варіант правомірної поведінки суб'єктів конститущйного права. Прикладом такої норми може бути ст. 74 Конституції України «Референдум не допускається щодо зако­нопроектов з питань податків, бюджету та амністії».

Диспозитивні норми конститущйного права — це норми, що виз­начають можливість вибору правомірного варіанта поведінки суб'єктами конститущйного права, наприклад, «Всеукра'їнський ре­ферендум призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених цією Консти-туцією» (ч. 1 ст. 72 Конституції України).

За призначенням у механізмі правового регулювання виділяють матеріальні та процесуальні конституційно-правові норми. О. Ф. Скакун, виходячи з їх генетичних зв'язків, пропонує як кри-терій диференціації таких норм «субординацію в правовому регулю-ванні»'. Дійсно, матеріальні норми права формуються раніше, ніж процесуальні, але між цими трупами норм існують не лише суборди-наційні, а й координаційні відносини, тому більш доцільно зупини-тися на критерії призначення норми конститущйного права в ме­ханізмі правового регулювання, оскільки він відображає не лише ге-нетичні, а й функціональні особливості норм.

Матеріальні норми конститущйного права — це норми, що містять установи, права, обов'язки та заборони поведінки суб'єктів консти­тущйного права. Ці норми визначають принципи конституційного права, основні дефініції конституційного права, правовий статус суб'єктів конституційного права тощо. Прикладом матеріальних норм конституційного права може бути ст. 7 Конституції України: «В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування».

Процесуальні норми конституційного права — це норми, що містять оптимальне правило поведінки суб'єктів конституційного права з метою реалізації ними матеріальних норм. Процесуальні нор­ми на відміну від матеріальних містять лише конкретні правила по­ведінки для чітко визначеного кола суб'єктів конституційного права. Такі норми є невід'ємною складовою більшості інститутів консти­туційного права України. Об'єктивізація процесуальних норм кон

¹ Скакун О. Ф. Теория государства и права. — X., 2000. — С. 300.

4. 3 Конституційно-правові норми

ституційного права відбувається як у статтях Основного Закону, так і в законах, що деталізують його положення.

Зокрема, ст. 79 Конституції України регламентує процедуру скла-дення присяги перед вступом на посаду народного депутата України. Норма закріплена в цій статті, деталізує, що присягу зачитує найстар-ший за віком народний депутат України перед відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради України, після чого депутата скріплюють присягу власними підписами під її текстом, а відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандату. Процесуальні норми конституційного права також об'єктивізовані в Регламенті Верховної Ради України, виборчому законодавстві, законах України, що визна-чають конституційно-правовий статус Президента України, Консти­туційного Суду України, Центрально'ої виборчої комісії тощо.

Свого часу О. I. Степанюк відстоював думку, що процесуальні нор­ми конституційного права неможливо і недоцільно виділяти в са-мостійну галузь права, оскільки вони органічно пов'язані з матеріаль-ними нормами конституційного права та недостатньо виражені в чинному законодавстві¹. На сьогодні ситуація щодо обсягу процесу-альних норм у конституційному праві кардинально змінилася з огля-ду на їх збільшення та якісне вдосконалення. Конституційне проце-суальне право в перспективі може сформуватися як галузь националь­ного права у разі кодифікації цих норм у спеціальних нормативно-правових актах.

Норми конституційного права класифікуються за їх юридичною силою. Об'єктивізовані в джерелах конституційного права, норми різняться за своїм впливом на конституційно-правові відносини. Можна говорити про ієрархічну систему конституційно-правових норм. Найвищу юридичну силу мають норми, виражені насамперед у Конституції України, вищу юридичну силу мають норми законів, а також акти, безпосередньо наділені силою закону: конституційні нормативно-правові акти Верховної Ради України, Конституційного Суду України. Інші акти є підзаконними: нормативні акти Президен­та України, органів виконавчої влади, органів судової влади та місце-вого самоврядування.

За конкретизацією правового припису норми конституційного права поділяються на норми загального та конкретного змісту. Такий

¹ Степанюк О. I. Норми конституційного права України: Проблеми теорії: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. — К., 1993. — С 18.

Розділ IV. Система конституційного права України

критерій асоціюється з колом суб'єктів, на яких поширюється дія норм конституційного права.

Приписи, що містяться в нормах загального змісту, поширюються на всіх суб'єктів конституційного права. До норм конституційного права загального змісту насамперед належать норми-принципи і нор-ми-визначення (дефініції). Наприклад, ст. 1 Конституції України визначає: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава». Тобто ця норма конституційного права містить нормативний припис, що має загальний установчии характер для всього чинного конституційного законодавства України.

Норми-дефініції містять нормативно закріплені визначення ос-новних юридичних категорій конституційного права. їх існування зу-мовлюється необхідністю чіткого і однозначного визначення основ-них понять конституційного права. Зокрема, норма-дефініція закріплена в ст. 75 чинної Конституції: «Єдиним органом законодав-чої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України». Ця норма визначає поняття українського парламенту та його основні ознаки.

Конституційні норми загального змісту не формулюють деталей правового регулювання, але їх приписи є обов'язковими для враху-вання в конкретних за змістом нормах конституційного права, а так само — в нормах інших галузей національного законодавства.

Конкретні за змістом норми права, а це — більшість консти-туційних норм, безпосередньо визначають права і обов'язки суб'єктів конституційного права, умови їх реалізації, відповідальність за їх по-рушення тощо. Для конкретних за змістом норм конституційного права характерним є чітке визначення суб'єкта чи кола суб'єктів на яких поширюється дія конституційного припису, наприклад: «Кон­троль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата» (ст. 98 Конституції України).

Особливим різновидом конкретних норм є так звані спеціальні правовьінорми (щз зіп§и1аге) конституційного права, які передбача-ють спеціальні процедури для певних ситуацій і для чітко визначених суб'єктів. Прикладом може бути нормативне положення, закріплене в ст. 109 Конституції України: «Відставка Президента України набуває чинності з моменту проголошення ним особисто заяви про відставку на засіданні Верховної Ради України».

Норми конституційного права також можна класифікувати за вла-стивостями їх складових елементів. Так, за формою вираження харак-

4. 3 Конституційно-правові норми

теру диспозиції норми конституційного права виділяють уповнова-жуючі, зобов'язуючі та забороняючі.

Уповноважуючі норми конституційного права — це норми, що визначають права суб'єктів конституційного права, надані ним для здійснення можливих визначених дій, наприклад: «Народний депутат України має право на сесії Верховної Ради Украши звернутися із за­питом до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів Ук­раїни, до керівників інших органів виконавчої влади та органів місце-вого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності» (ст. 86 Конституції України).

Зобов'язуючі норми конституційного права — це норми, що виз­начають обов'язки суб'єктів конституційного права щодо здійснення обов'язкових визначених дій. Зокрема, такі норми визначають обов'язки людини і громадянина України: «Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки» (ст. 66 Конституції України»).

Забороняючі норми конституційного права — це норми, що виз­начають обов'язки суб'єктів конституційного права щодо категорич­но! необхідності утриматися від певних дій, наприклад: «Народні де­путата України не можуть мати іншого представницького мандата чи бути на державній службі» (ч. 2 ст. 78 Конституції України).

Норми конституційного права також слід розрізняти за характе­ром їх санкцій. Санкції, що містяться в нормах конституційного пра­ва можуть, бути прямими і бланкетними. Прямі санкції містяться в самому правовому приписі й визначають міру юридичної відповідаль-ності суб'єктів за порушення конституційно-правової норми. Санкції норм конституційного права здебільшого мають політичний харак­тер — визнання виборів чи референдуму недійсними, дострокове припинення повноважень Верховної Ради України, усунення з поста Президента України, резолюція недовіри Кабінету Міністрів України, дострокове припинення повноважень народного депутата України та ін. Наприклад, ч. 2 ст. 90 Конституції України закріплює положення про те, що Президент України може достроково припинити повнова-ження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися. Як правило, прямі конституційні санкції застосовуються разом із санкціями інших галузей права — адміністративного, кримінального та ци-вільного права.

Розділ IV. Система конституційного права України

Норми конституційного права можуть містити бланкетні, або не-прямі, санкції, що конкретизуються в галузевих санкціях. Бланкетні санкції виражаються в формулах «обмежуються законом», «захища-ються законом», «захищаються державою» тощо. Наприклад, ч. 2 ст. 42 Конституції України встановлює: «Підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та ор-ганів місцевого самоврядування обмежується законом».

Норми конституційного права також слід розрізняти за суб'єктами нормотворення. Слід розрізняти три основних суб'єкти консти­туційного нормотворення: український народ, держава та суб'єкти місцевого самоврядування. Відповідно до ст. 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює своє повновладдя безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Отже, в широкому зна-ченні український народ має всю повноту влади в державі, в тому числі й виключне право визначати і змінювати конституційний лад в Україні. Це право в жодному разі не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами (ч. 3 ст. 5 Конституції України).

У більш вузькому значенні, народ України реалізує свої функції що-до конституційного нормотворення через вибори, референдуми та інші форми безпосередньої демократії, тобто народ має виключне право на безпосереднє здійснення конституційного нормотворення. Приоритет­ною ж формою безпосередньої демократії є всеукраїнський референ­дум, оскільки саме референдум дає народу України змогу не лише про-голосувати за (проти) найважливіших проблем суспільного та держав­ного життя України, а й, відповідно до ст. 72 Конституції України ініціювати проведення всенародного голосування з будь-яких питань, окрім законопроектів із питань податків, бюджету та амністії. До того ж рішення всеукраїнського референдуму є імперативними, оскільки чин­на Конституція не закріплює можливості проведення консультативних референдумів. Це означав, що рішення всеукраїнського референдуму після його офіційного оприлюднення є загальнообов'язковими на те-риторії всієї України і не потребують затвердження з боку будь-якого державного органу. На акти всеукраїнського референдуму поши-рюється вся система гарантій норм конституційного права.

Наступним суб'єктом нормотворчості в галузі конституційного права є держава та її уповноважені органи. Цей суб'єкт представлений сукупністю державних органів, що уповноважені від імені держави видавати норми конституційного права відповідно до передбаченої

4. 3 Конституційно-правові норми

законом процедури. До таких органів належать Верховна Рада Ук-раїни, Конституційний Суд України, Президент України, органи ви-конавчої влади, органи правосудия та органи прокуратура

Суб'єктом конституційної нормотворчості також виступає місцеве самоврядування у особі територіальної громади, органів і посадових осіб місцевого самоврядування. Особливий конституційно-правовий статус у системі суб'єктів місцевого самоврядування мають Верховна Рада Автономно! Республіки Крим і Рада міністрів Автономної Рес-публіки Крим.

За територією дії прийнято розрізняти загальнодержавні та місцеві конституційно-правові норми. Територія дії норми залежить від пред­мета правового регулювання, суб'єкта нормотворчості, юридичної сили норми та кола суб'єктів, на які поширюється дія норми.

Загальнодержавні норми конституційного права — це норми, що діють на території всієї держави і є загальнообов'язковими для всіх суб'єктів права. Ці норми об'єктивізуються в нормативно-правових актах всеукраїнського референдуму, Верховної Ради України, Прези­дента України та інших органів держави. Зокрема, такі норми містяться в Законі України «Про громадянство України».

Місцеві, або локальні, норми мають імперативну силу на території певного регіону. Місцеві норми конституційного права складають пи­тому частку всіх норм національного конституційного права.

Такі норми закріплені в актах суб'єктів місцевого самоврядування (територіальних громад, органів і посадових осіб місцевого самовря­дування). Наприклад, у постановах місцевих рад з конституційно-правових питань. Прийнято розрізняти особливий різновид місцевих норм конституційного права — норми, видані суб'єктами консти­туційної правотворчості Автономної Республіки Крим. При цьому, слід зазначити, що норми, об'єктивізовані в Конституції Автономної Республіки Крим, є загальнодержавними, оскільки ця Конституція набула чинності згідно із Законом України «Про Конституцію Авто­номної Республіки Крим», прийнятим Верховною Радою України, тоді як нормативні акти, прийняті кримським парламентом, містять місцеві конституційні норми.

За терміном дії розрізняють постійні, тимчасові та виключні нор­ми конституційного права. Час дії норми конституційного права виз-начається безпосередньо в правовому приписі.

Однією з ознак норми конституційного права є її стабільність, тож цілком логічно, що більшість цих норм є постійними. 3 ураху-

Розділ IV. Система конституційного права України

ванням особливої значущості норм конституційного права, що закріплені в розділах I, III, XII Конституції України, в ст. 155—156 пе-редбачено жорстку процедуру внесення змін і доповнень до зазначе-них розділів.

Тимчасові норми конституційного права діють певний період у чітко визначених хронологічних межах, після чого їх дія припи-няється. Такі норми виражені у розділі XV Конституції України — «Перехідні положення». Зокрема, п. 13 Положень зазначає, що про-тягом п'яти років після набуття чинності Конституцією України зберігається існуючий порядок арешту, тримання під вартою і затри-мання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, а також порядок про­ведення огляду та обшуку житла або іншого володіння особи.

У певних випадках термін дії норм конституційного права обме-жується іншими, не хронологічними умовами, при досягненні яких норма втрачає свою дію. Наприклад, п. 10 Положень передбачає, що в містах Києві та Севастополі виконавча влада здійснюється відповідно до ст. 118 Конституції України до прийняття законів, які визначають особливий порядок здійснення виконавчої влади у цих містах. На сьогодні вже прийнято Закон України «Про столицю Ук­раїни місто-герой Київ», а отже, перехідна норма, викладена в п. 10, щодо Киева втратила чинність.

Виключні норми конституційного права — це правила поведінки, що набувають сили імперативної норми, призупиняючи повно чи ча-стково дію інших конституційних норм за умови введення в Україні або окремих її місцевостях надзвичайного стану. Прикладом виключ-ної конституційної норми є ст. 22 Закону України «Про надзвичайний стан», що передбачає запровадження таких заходів, як встановлення особливого режиму в'їзду й виїзду, а також обмеження свободи пере-сування по території, де запроваджено надзвичайний стан; обмежен­ня руху транспортних засобів і їх огляд; посилення охорони громадсь-кого порядку, а також об'єктів, що забезпечують життєдіяльність на­селення і народного господарства; заборона проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, а також видовищних, спортивних та інших масових заходів; заборона страйків¹.

Наведена класифікація видів норм конституційного права може бу­ти доповнена й іншими, другорядними критеріями, що дадуть змогу поглибити основні знання про різноманітність їх юридичної природи.

¹ Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 37. — Ст. 538.

4. 3 Конституційно-правові норми

Для виявлення інших юридичних властивостей норми консти-туційного права необхідно вивчити їх структуру та особливості скла-дових елементів — гіпотези, диспозиції та санкції.

Структура норми конститущиного права — це її внутрішня побу-дова. Свого часу С. С. Алексеев розрізняв чотири рівні структури пра­ва, первинним із яких є рівень структури окремого припису¹. I хоча норму конститущиного права не можна ототожнювати з консти-туційно-правовим приписом, але постановка питання про структуру норми як елементу системи права сприяла подальшим науковим дослідженням цієї проблеми.

Під структурою конституційно-правової норми слід розуміти її внутрішній склад, взаємозв'язок трьох її елементів: гіпотези, диспо­зиції та санкції в трьох модифікаціях: «гіпотеза — диспозиція — санкція», «гіпотеза — диспозиція», «диспозиція».

Гіпотеза норми конституційного права — це елемент структури норми, що визначає умови дії правила вольової поведінки та діяль-ності, які виражаються в мірі дозволеної й належної поведінки суб'єктів конституційного права, або умови перебування цих суб'єктів у певному стані чи статусі (режимі), незалежно від їх волі. Через гіпотезу норми конституційного права, абстрактне правило по­ведінки конкретизується щодо часу, місця, обставин і кола суб'єктів, на які поширюється дія норми конституційного права. Гіпотези кон­ституційно-правової норм містяться в ст. 29, 80, 82, 87, 111 та ін. Конституції України. Зокрема, ст. 111 Конституції України чітко визна­чає, що Президент України може бути усунений з поста парламентом у порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншо-го злочину. Тобто ця конституційна норма діє лише щодо Президента України за умови здійснення ним державного або іншого злочину.

Диспозиція норми конституційного права — це елемент її структу­ри, що визначає саму модель правила вольової поведінки або діяль-ності суб'єктів конституційного права, незалежно від їх волі, і містить правовий припис про їх діяльність в умовах, передбачених гіпотезою. П. О. Недбайло визначав державно-обов'язковий характер за диспо-зицією правової норми². Це положення найбільш рельефно вияв-ляється на прикладі саме диспозиції конституційно-правової норми,

¹ Алексеев С. С. Структура советского права. — М., 1975. — С. 33.

² Недбайло П. Е. Вопросьі структурьі советских правовьіх норм в связи с постепенньш
перерастанием их в правила коммунистического общежития // Право и коммунизм:
Сб. — М., 1965. — С. 131-132.; Недбайло П. Е. Советские социалистические
правовьіе норми. — Львів, 1959. — С. 36.

Розділ IV. Система конституційного права України

оскільки правомірність поведінки суб'єктів конституційного права забезпечується заохоченням і примусом з боку держави. Диспозиція норм конституційного права міститься в ст. 80, 82, 115, 137 та ін. Конституції України.

Санкція норми конституційного права — це елемент її структури, що містить правовий припис про міру конституційно-правової відповідальності суб'єктів конституційного права. Санкції норм кон­ституційного права містяться в ст. 56, 60, 62, 81, 111 та ін. Конституції України. Наявність санкції надає нових властивостей її диспозиції, але не всі норми конституційного права мають санкції.

Не можна погодитися з твердженням А. Ф. Апта та А. А. Кєненова про те, що норма є правовою лише за умови включення до її складу санкції². Попри відсутність санкцій у багатьох нормах конституційно­го права, вони не втрачають юридичних властивостей правової нор­ми.

Вироблена в загальній теорії права точка зору щодо трьохелемент-ної структури норми права корегується в галузевих юридичних на­уках. Структура галузевих норм права зумовлюється особливостями тієї чи іншої галузі права. Структура норми конституційного права та-кож має свої особливі ознаки.

Особливістю структури конституційно-правової норми є те, що: норма конституційного права має три модифікації — «гіпотеза — дис­позиція — санкція», «гіпотеза — диспозиція», «диспозиція», не кожна конституційно-правова норма може бути об'єктивно тричленною, а насамперед регулятивні й охоронні норми, тоді як більшість норм конституційного права мають установчий характер і не мають санкції або гіпотези; елементи конституційно-правової норми дуже складно виокремити в конкретно об'єктивізованій нормі права, оскільки гіпо­теза та диспозиція переплітаються і «зливаються» в єдине ціле; санкціям конституційного права притаманне профілактичне, ор-ганізуюче та виховне призначення, вони застосовуються як прямі, бланкетні та солідарні санкції; норма конституційного права не завжди тотожна статті конституційного нормативно-правового акта: одна конституційна норма може бути об'єктивізованою в кількох статтях, тоді як одна стаття може містити кілька конституційно-пра-вових норм.

¹ Апт А. Ф., Кененов А. А. К вопросу об злементах и структуре советского права // Вестник Моск. унта. Серия «Право». — 1973. — № 3. — С. 51.

Розділ V

Поиск по сайту: