|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Наука конституційного права є системою ідей, концепцій, теорій, вчень про конституційне право як галузь національного праваКонституційне право як і будь-яка інша юридична наука має влас-ний предмет і методологію. Предмет і метод науки конституційного права характеризується єдністю і взаємодією — у специфіці предмета виражається і специфіка методу науки конституційного права. Розуміння категорії «предмет науки конституційного права» фор-мувалося історично, під впливом генезису положень про предмет за-гальної теорії права. До серєдини 40-х рр. XX ст. проблеми предмета науки конституційного права перебували поза увагою науковців. Після прийняття Конституції СРСР 1936 р. і Конституції Ук-раїнської РСР 1937 р. нагально постало питання розроблення методо-логічних проблем науки радянського державного права. Але заідео-логізований підхід до розв'язання цієї проблеми базувався на поло-женні А. Я. Вишинського про єдність радянського державного права як галузі права, юридичної науки і навчальноі дисципліни. Перший після прийняття зазначених радянських конституцій підручник з радянського державного права за редакцією А. Я. Вишинського взагалі не охоплював питання предмета і методології науки конституційного (державного) права і був поширеним коментарем Конституції СРСР 1936 р. Більш пізні підручники з радянського державного права визнача-ли розділи щодо предмета її науки, але не містили матеріалу, який би відповідав змісту1. Зміст науки радянського державного права дублю-вав положення підручника А. Я. Вишинського. Дискусії щодо різниці в предметі та методології галузі й науки конституційного (державно- 1 Соколов М. В. Радяяське державне право. — К., 1941. — 272 с. 176 3.1 Конституційне право як юридична наука го) права почалися лише в наприкінці 50-х — на початку 60-х рр. XX ст. 3 цього часу проблема предмета і методології конституційного права стає обов'язковою в усіх радянських підручниках і навчальних посібниках з радянського державного права. Так, на думку С. С. Кравчука, предметом науки радянського державного права є державно-правові норми і державно-правові відносини у їх виникненні, розвиткові та взаємозв'язках1. Автор розвивав думку, що наука державного права вивчає досвід радянського державного будівництва і діяльності радянських державних органів. На думку А. I. Лєпьошкіна, предметом науки радянського державного права є вивчення державно-правових норм і державно-правових відносин у всіх їх видах і формах. При цьому автор наголошував, що наука конституційного права вивчає насамперед діючі державно-правові інститути цієї галузі права, тобто позитивне державне право. Позитивістський підхід, властивий тогочасній науці конституційного права, був відображений і у визначенні А. I. Лєпьошкіна предмета науки радянського державного права. Предметом науки радянського державного права, зазначав А. I. Лєпьошкін, є вивчення діючих державно-правових норм та врегульованих ними суспільних відносин у процесі їх виникнення та розвитку, узагальнення і поширення позитивного досвіду роботи органів влади радянської держави та набуття кадрами радянського державного апарату цього досвіду; виявлення ролі державно-правових інститутів у комуністичному будівництві та їх переваги над державним правом буржуазного суспільства2. Наведене визначення предмета науки радянського конституційного права видається заідеологізованим і громіздким. Воно фактично містить визначення не лише предмета, а й завдань та функцій радянського державного права. Більш вдалим є визначення предмета науки радянського державного права, що наводилося українськими радянськими вченими В. В. Цвєтковим і С. О. Макогоном, які розширюють розуміння предмета науки не лише на державно-правові норми і відносини, а й на взаємозв'язки галузі радянського державного права з іншими галузя-ми права, розкриття змісту державно-правових інститутів, узагаль- 1 Советское государственное право / Под ред. С. С. Кравчука. — М., 1958. — С.15. 2 Лепешкин А. И. Курс советского государственного права. — Т. 1. — М., 1961. — Розділ III. Конституційне право як наука і навчальна дисципліна нення практики державно-правового законодавства та державно-правового регулювання1. Тим самим учені визначають предметом науки конституційного права не лише позитивне право, а й правотвор-чу та правозастосовчу діяльність у галузі радянського державного будівництва. Надалі вплив історичного та діалектичного матеріалізму позначив-ся на розширенні та поглибленні уявлень про предмет науки радянського державного права. Під предметом відповідної галузевої науки розуміють систему діючих конституційно-правових норм і суспільних відносин, врегульованих цими нормами в різних формаційних типах держави. У 80—90-х роках предметом науки радянського державного (конституційного) права вважають вивчення соціально-економічної системи і політичної організації сучасних держав — соціалістичних, експлуататорських і перехідних2 та дослідження сутності і зако-номірностей розвитку правових норм, що становлять галузь державного права3. Радянські вчені, з одного боку, залишаються заручниками марк-систсько-ленінської методології науки радянського державного права, що простежується в стійких позитивістських і класово-фор-маційних підходах, а з другого — наголошують на тому, що предметом науки державного права є дослідження теоретичних і практичних проблем об'єктивно існуючої галузі конституційного права як у СРСР, так і інших країнах. Уперше наголошується, що предмет науки радянського державного права є структурованим і багатовекторним. Зокрема, його складовими вважають: а) норми та інститути радянського державного права; б) суспільні відносини, врегульовані цими державно-правовими нормами; в) державно-правові відносини; г) тенденції розвитку цієї галузі права4. Тим самим фактично визна-чався вплив предмета науки конституційного права і його структури на систему цієї науки. Після проголошення незалежності України почався новий період розвитку національного конституційного права, але з огляду на 1 Цветков В., Макогон С. Радянське державне право. — К., 1968. — С. 28-29. 2 Советское конституционное право / Под ред. С. И. Русиновой и В А. Рянжина. — 3 Советское государственное право / Под ред. Е. И. Козлова. — М., 1983. — С. 25. 4 Там же. — С. 25-26. 3.1 Конституційне право як юридична наука складнощі конституційного процесу методологічні проблеми науки конституційного права продовжували ґрунтуватися на основі доробків радянських учених чи взагалі залишалися поза увагою вчених-конституціоналістів. В. Ф. Мелащенко започаткував новий підхід до категорії предмета науки конституційного права незалежної України, під яким розуміється дослідження конституційних (державно-правових) відносин, що регулюють їх норми та інститути, державно-політичні, соціально-економічні та інші інституції, зумовлені природою та змістом повновладдя народу в Україні, а також політичні й правові погляди та уявлення. Зазначені дослідження передбачають усвідо-млення таких фундаментальних понять, як предмет, методологія, за-вдання, функції, система, джерела, взаємозв'язок конституційного права з іншими науками та його роль у розбудові державності незалежної України1. Тенденцію щодо розширення предмета науки конституційного права відзначав і Ю. М. Тодика. До предмета науки конституційного права він відносить не лише норми та інститути цієї галузі права, а й аналіз великого кола державно-правових відносин, їх специфіку, ос-нови їх виникнення, розвитку та припинення2. Справедливим також є твердження Ю. М. Тодики про зближення науки конституційного права з конституційного практикою. Ця тенденція проявляється на-самперед у тому, що наука конституційного права ставить своїм предметом дослідження нагальних проблем правотворчої та правозасто-совчої діяльності в галузі конституційного права. На думку О. Ф. Фрицького, предметом дослідження науки конституційного права є вся сфера політико-правових та суспільних відносин, які підлягають конституційно-правовому регулюванню3. Тобто О. Ф. Фрицький у цілому ототожнює предмет конституційного права як галузі права й навчальної дисципліни. У цілому схожих поглядів дотримуються й російські вчені-консти-туціоналісти. Зокрема, А. О. Безуглов і С. О. Солдатов вважають, що предметом науки конституційного права є поняття (тобто, теоретич- 1 Мелащенко В. Ф. Основи конституційного права України. — К., 1995. —-С. 181. 2 Тодика Ю. Н. Конституционное право Украиньі: Отрасль права, наука, учебная 3 Фрицький О. Ф. Конституційне право України: Підруч. — К., 2002. — С. 54. Розділ III. Конституційне право як наука і навчальиа дисципліна на концепція, теорія) конституційного права (а не, скажімо, позитив-не конституційне право, відповідні нормативно-правові акти та ін., що належать до об'єкта цієї науки)1. Тобто вчені розмежовують предмет і об'єкт конституційного права. Узагальнюючи точки зору вітчизняних і зарубіжних учених-конституціоналістів щодо предмета науки конституційного права, можна стверджувати, що предметом науки конституційного права є актуальні теоретичні та практичні проблеми галузі конституційного права України і зарубіжних країн. Тобто предметно-галузевий зміст конституційного права і законодавства визначає основний зміст предмета науки конституційного права. Поряд із системою конституційного права його джерелами та функціями, конституційно-правовими відносинами і конституційного відповідальністю предметом науки також є історія цієї галузі права, законодавства, науки і навчальної дисципліни; доктрина конституційного права; методологічний і науково-категоріальний апарат. Отже, предмет науки конституційного права має системний характер. Предмет науки конституційного права слід відрізняти від предмета відповідної галузі права. Предмет науки конституційного права значно ширший від категорії предмета конституційного права України. Це пояснюється рядом причин: по-перше, система науки конституційного права становить більш розгалужену систему, ніж система галузі конституційного права, оскільки в більшій мірі залежить від суб'єктивних чинників, що впливають на її формування. Предметом науки конституційного права є не лише об'єктивно існуюче і діюче конституційне право, а й його історія та перспективні тенденції роз-витку; по-друге, предметом правового регулювання галузі конституційного права є конкретний вид суспільних відносин, тоді як предметом наукових досліджень у конституційному праві є не лише питання конституційної практики, а й теоретичні проблеми конституційного права. Для науки конституційного права цінними є навіть хибні дослідження в разі, коли вони сприяють відповідним науковим дискусіям; по-третє, наука конституційного права є єдиною юридич-ною галузевою наукою, тоді як предмет її подвійний і виходить за межі діючого конституційного права України2; по-третє, система 1 БезугловА.А., Солдатов С. А. Конституционное право России: Учеб. в 3 т. — Т. 1. — 2 Шаповал В. М. Конституційне право зарубіжних країн. — К., 2000. — С. 4. 3.1 Конституційне право як юридична наука національної науки конституційного права також охоплює дослі-дження конституційного права зарубіжних країн і наддержавних ут-ворень (наприклад, конституційне право ЄС). Водночас предмет науки конституційного права не може бути аб-страгованим від галузі конституційного права України, оскільки го-ловним завданням науки є науково-методичне забезпечення й оп-тимізація дії конституційного права України. Дослідження проблем конституційного права зарубіжних країн має здійснюватися з метою запозичення позитивного конституційного теоретичного і практичного досвіду в національну науку і галузь конституційного права й уникнення помилок і прорахунків, що існували в конституційному праві іноземних держав. Тому перспективним вбачаються наукові дослідження не лише у галузі конституційного права зарубіжних країн, а й у галузі порівняльного конституційного права. Предмет науки конституційного права збігається із системою галузі в головному, але доволі часто виходить не лише за межі галузі конституційного права України та зарубіжних країн, а й за межі предмета цієї галузі права. Зазначена проблема для вітчизняного конституційного права не є новою. У 80-х роках ряд учених відстоювали «чистоту» предмета наукових досліджень права. Зокрема, А. Ф. Шебанов наголошував на негативних наслідках захоплення юристами проблемами, що виходять за межі вчення про державу та право і охоплюють питання філософії, наукового комунізму, соціології та політології то-що, і критикував «розмивання» предмету юридичної науки1, а В. В. Копєйчиков висловлювався проти розширення предмета загаль-ної теорії права за рахунок політичних, соціологічних і управлінських проблем2. Безперечно, повна чи часткова підміна предмета науки конституційного права предметом будь-якої іншої, навіть спорідненої науки — філософії, соціології, історії, політології тощо — є недопустимою. У той же час справедливою була думка Д. А. Керімова, який наголошував, що право неможливо зрозуміти із самого себе і говорив, що «надмірне відособлення юридичної науки може досягти такої 1 Шебанов А. Ф. Повьішение творческой роли права — важнейшее направление 2 Копєйчиков В. В. О предмете юридической науки и науки общей теории государства Розділ III. Конституційне право як наука і навчальна дисципліна межі, що буде з часом вести ії до відриву від усього комплексу суспільних знань»1. Справедливість цієї точки зору підтверджує появу таких юридичних наук, як філософія права, соціологія права та інших, а також розширення методологічної бази науки консти-туційного права за рахунок методів, першопочатково притаманних філософії, соціології, політології та теорії управління. Предмет науки конституційного права тісно пов'язаний з ії мето-дологією. Методологія будь-якої юридичної науки — це вчення про метод и, які використовуються в цій науці для пізнання консти-туційно-правових властивостеи об'єкта юридичних наукових досліджень. Свого часу Д. А. Керімов говорив про суперечливість детермінації категорії «методологія» в юридичній науці, відзначаючи, що методологія конституційного права відіграє не лише онтологічну, а й гносе-ологічну роль у дослідницькому процесі2. На кожному історичному етапі свого генезесу наука конституційного права виробляла власні підходи до категорії «методологія», що зумовлювалося розвитком соціально-економічних відносин, науки та ії методологи в цілому й розвитком конституційного права як галузі. Методологія конституційного права відзначається своєю ди-намічністю. У дорадянський період методологія науки вітчизняного конституційного права формувалася під впливом різноманітних наукових шкіл (солідарістів, інституціоналістів, мінестеріалізму, юридичної школи та інших), що були поширені в Росії, Австрії, Польщі, Угорщині та Румунії. У цей же період (в серєдині XIX ст.) зароджується марксистский напрям у дослідженні конституційного права. Марксистська наукова методологія була представлена здебільшого критичним і прогностич-ними методами. Представники марксистської школи критикували суспільний і державний лад буржуазно/ держави, прогнозували його кризу і загибель та зародження нового, більш досконального і соціально спрямованого соціалістичного ладу. Але марксистська методологія в науці тогочасного конституційного права, а тим паче в Ук-раїні не мала вирішального значення. 1 Керимов Д. А. Общая теория государства и права: Предмет, структура, функції. — 2 Там само. — С. 83. 3.1 Конституційне право як юридична наука За часів існування України у складі колишнього СРСР методологія радянського державного (конституційного) права грунтувалася на марксистсько-ленінській філософії1, що сформувалося під впливом марксизму та більшовицької теорії й практики здійснення соціа-лістичної революції та розбудови соціалістичної держави. В основі марксистсько-ленінської філософії лежало вчення про політичну економію, філософію і теорію наукового комунізму, як головні скла-дові цієї філософії. Попри доволі досконалу для свого часу методо-логію марксизму-ленінізму, серед радянських правознавців не існува-ло єдності в поглядах на методологію науки конституційного права. Це питання в підручниках і навчальних посібниках або обходилося, або висвітлювалося в досить загальному вигляді. Зокрема, на думку Є. I. Козлова методологія радянського державного права — це відправні принципи пізнання та прийоми (методи) досліджень діючих інститутів і конституційно-правових відносин2. Основну увагу Є. I. Козлов звертав на принципи методології науки радянського державного права — принцип об'єктивності, принцип пізнавальності, принцип детермінізму, принцип історизму, принцип єдності теорії й практики. Більшість із зазначених принципів методології залишаються актуальними і в сучасній науці конституційного права. Проголошення незалежності України створило передумови для формування нової методології науки національного конституційного права. Під методологією сучасної науки конституційного права вчені розуміють: вчення про методи пізнання, теоретичне обГрунтування використаних у науці методів і способів пізнання; теорію методів, су-купність певних теоретичних принципів, логічних прийомів і конкретних способів дослідження явищ; систему певних теорій, гносео-логічних і онтологічних принципів, законів і категорій, які опосеред-ковують загальні властивості й зв'язки буття і наукового пізнання3. Ці визначення є здебільшого запозиченими із загальної теорії права і свідчать на користь відсутності єдиної думки щодо змісту правової категорії «методологія науки конституційного права». 1 Советское конституционное право / Под ред. С. И. Русиновой и В. А. Рянжина. — 2 Советское государственное право / Под ред. Б. И. Козлова. — М., 1983. — С. 29. 3 Конституційне право України/ За ред. проф. В. Ф. Погорілка. — 2-ге вид. — К., Розділ III. Конституційне право як наука і навчальна дисципліна Отже, методологія науки конституційного права — це вчення про методи, які використовуються в науці конституційного права для пізнання конституційно-правових властивостей об'єкта цих дослі-джень. Формування сучасної наукової методології конституційного права в Україні відбувається кількома шляхами. По-перше, шляхом трансформації уже апробованих методів науки радянського державного права; по-друге, шляхом запозичення позитивно зарекомендованої наукової методології, яка не визнавалася в науці радянського державного права, але практикувалася в зарубіжній науці конституційного права; по-третє, шляхом залучення до методологічного апарату науки конституційного права методів, що використовуються в інших науках — соціології, політології, психологи, статистиці, кібернетиці, теорії управління, синергетиці тощо. Неоднозначно відбувається трансформація методології радянського державного права. У зв'язку з відмовою від марксистсько-ленінської методології, що десятки років домінувала в радянській науці взагалі й радянському державному праві зокрема автоматично відбулася і ревізія методологічного інструментарію марксизму Більшість учених вважають, що методи діалектичного матеріалізму та історичного матеріалізму вичерпали себе, оскільки розглядалися і за-стосовувалися раніше переважно як домінуючі методи, що підкрес-лювали протилежності в політичних процесах, вузькокласову орієнтацію правової системи та передбачали остаточну перемогу соціалізму, а далі — комунізму в усьому світі1. Але цілковита відмова від методу діалектики у науці конституційного права видається передчасним і популістським підходом. Використання діалектичного методу дає ефективні наукові результата за умови об'єктивної детермінації цієї правової категорії. Діалек-тичний матеріалізм слід розглядати як один із методів пізнання сучас-них конституційних процесів не лише у боротьбі їх протилежностей, а й у їх єдності та взаємозв'язку. Такий підхід дає змогу здійснювати наукові дослідження не з конфронтаційних, а з консенсуальних під-ходів. До того ж слід враховувати і той суб'єктивний чинник, що ук-раїнські вчені-конституціоналісти поколіннями використовували ме- 1 Тодика Ю. Н. Конституционное право Украиньі: Отрасль права, наука, учебная дисциплина. — X., 1998. — С. 176; Конституційне право України / За ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка, Ю. М. Тодики. — X., 1999. — С. 30-31. 3.1 Конституційне право як юридична наука тод діалектичного матеріалізму в своїх дослідженнях, а після прий-няття Конституції УРСР 1978 р., яка відмовлялася від тези про диктатуру пролетаріату та поглиблення класової боротьби у зв'язку з побу-довою однорідного суспільства та соціалістичної держави, цей метод припинили застосовувати в вузькокласовому значенні. Фактично метод діалектичного матеріалізму пройшов свій генезис з вузькокласо-вого і заідеологізованого методу юридичної науки до методу, який не суперечить загальнолюдським цінностям і уявленням. Більш лояльно сучасні науковці ставляться до методу історичного матеріалізму, який визначався формаційним підходом до історії становлення, розвитку і занепаду держав. Класова спрямованість цього методу в цілому залишається виправданою і на сьогодні, адже істо-ричний розвиток конституційного права у світі дійсно має фор-маційний характер, а основні віхи якісного розвитку конституційного права, пов'язані із соціальними перетвореннями, здебільшого ма-ють класовий або національний характер. Ці віхи позначилися буржу-азними, соціалістичними, народно-демократичними революціями, а також війнами за незалежність і національно-визвольними рухами. На сьогодні метод історизму (історико-ретроспективний метод) у дослідженні конституційно-правових явищ, не зауважуючи на його матеріалістичній природі, визнається переважною більшістю вчених-конституціоналістів. У його основу покладено визнання причинно-наслідкових зв'язків у історичному розвиткові конституційних пра-вовідносин та інститутів конституційного права. Дослідження пере-думов і причин виникнення того чи іншого явища в конституційному праві України має опиратися на ретроспективний аналіз попередньо-го історичного досвіду конституційного будівництва як в Україні, так і зарубіжних країнах. Сучасні теоретичні та практичні проблеми загальної теорії конституційного права, проблеми конституціоналізму, конституційної ре-форми в усіх її напрямах (парламентська, адміністративна, судово-правова і муніципальна реформи) вимагають від науковців надежного методологічного забезпечення, яке неможливе без історичного підходу до вирішення поставлених завдань. Історичний метод дає змогу уникнути завідомо програшних моделей вирішення поставлених проблем. Окрім зазначеного діалектичного методу, в науці радянського державного права застосовувалися і ряд спеціальних методів (порівняль-но-правовий, структурно-функціональний та інші), які за умови I Розділ III. Конституційне право як наука і навчальна дисципліна відмови від їх марксистсько-ленінської заідеологізованості успішно застосовуються у сучасній науці конституційного права. Методологія науки сучасного конституційного права формується і за рахунок методів, які раніше практикувалися лише у зарубіжних країнах і були здобутками різних правових шкіл. У перші роки неза-лежності України абсолютна відмова від радянської методології спри-яла масовому запозиченню зарубіжної методології, яке відбувалося спонтанно, без налєжного критичного переосмислення і в досить вільних інтерпретаціях. Як наслідок цього — застосування «новіт-ньої» методології без урахування предмета, завдань, функцій і струк-тури науки конституційного права, без урахування особливостей національної правової системи в цілому. Така ситуація сприяла появі ряду псевдоконституційних наукових досліджень, що мали відверто виражений схоластичний характер. Згодом методологія певних філософсько-правових шкіл зазнала критичної оцінки і стала використовуватися помірковано, з урахуванням завдань науки конституційного права. Позитивізм, екзис-тенціалізм, персоналізм, біхевіоризм, нормативізм, детермінізм, соціологічна школа, психологічна школа тощо дійсно збагатили за-гальнолюдські уявлення про конституційне право. У гармонійному поєднанні з іншими методами методи цих шкіл сприяють формування комплексної методології науки конституційного права. Методологія науки конституційного права має системний характер. Система методології є комплексною і такою, що розвивається сама по собі. Останнім часом розвиток системи методології відбу-вається за рахунок використання методів, які притаманні іншим наукам. Якщо спочатку використовувалися методи, що властиві філо-софії, політології, соціології та іншим гуманітарним наукам, то нині позитивно себе зарекомендували і методи теорії управління, кіберне-тики, статистики, математики тощо. Про це свідчить використання у сучасних дослідженнях конституційного права ряду системних методів, статистичного методу, методу абстрактного моделювання тощо. Методологія має за основу систему різнопорядкових за змістом і формою методів. Першоосновою методології є метод. Термін «метод» походить від давньогрецького слова «:ХЬ@*@н», що означав «шлях пізнання». Метод науки конституційного права — це сукупність принципів, правил, прийомів і способів пізнання конституційно-правових явищ. Метод науки конституційного права є шляхом юридичного пізнання від об'єкта конституційного права до його предмета, від 3.1 Конституційне право як юридична наука Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.009 сек.) |