Система конституційного права України

їі

р

4.1 Поняття та складові елементи систем конституційного права України

4.1 Поняття та складові елементи системи конституційного права України

Поняття системи конституційного права сформувалося історично під впливом здобутків загальної теорії права в процесі дослідження проблем права та його системи. Але кожній історичній формації було властиве власне розуміння системи права.

Зокрема, ще давньогрецькі філософи і римські юристи висловлю-валися за поділ права на галузі, виходячи із властивостей самого права (Аристотель), або з суспільних інтересів (Д. Ульпіан). Так, Аристотель називав правом справедливість і уявляв це право у двох значеннях: 1) у широкому — як підпорядкування життя людей закону; 2) у вузькому — як дотримання рівності громадянами при користуванні благами.

У Давньому Римі право поділялося на приватне і публічне залежно від того, якою мірою і чиї інтереси воно репрезентувало. Так, римський юрист Д. Ульпіан висловлював думку про те, що публічним правом слід вважати те право, що має відношення до державного інтересу, а приват-ним — лише те право, що має відношення лише до інтересів (користі) приватних осіб. Утім у Давньому Римі юридична думка віддавала пере­вагу дослідженню закономірностей саме приватного права як припи-сам природного права, права народів і цивільного квірітського права. Публічні галузі права у цей період ще остаточно не сформувалися.

У середньовічній Європі поділ права на приватне і публічне, обгрунтований Д. Ульпіаном, майже не використовувався, натомість актуальності набув поділ права на світське та церковне (канонічне). У наступні століття існували різні погляди щодо сутності й змісту права та його системи, які визначалися рядом чинників, а саме: рівнем роз-витку суспільно-економічних відносин, рівнем становлення і розвит-ку суспільного пізнання, потребами у регулюванні тих чи інших суспільних відносин правовим інструментарієм, складом кола суб'єктів правотворення та правозастосування, правонаступництвом, національними традиціями тощо.

Розділ IV. Система конституційного права України

Так, під час буржуазно-демократичних перетворень кінця XVII —-початку XVIII ст.ст. у Європі та Північній Америці правознавці повер-нулися до системи права, що класично поділяється на приватне та публічне, але у подальшому пізнання «приватно-публічної» системи права позначилося не лише її численними модифікаціями, а й чис-ленними дискусіями щодо розмежування права на приватне і публічне. Дискусії щодо поділу права на публічне і приватне були надзвичайно актуальними і у XIX ст. Учені-правознавці (Берлінг, Ю. С. Гамбаров, О. фон Гірке, Зом, Р. фон Ієрінг, К. Д. Кавелін, Майєр, Умов та ін.) намагалися пояснити поділ системи права на приватне і публічне право, виходячи з теоретичних поглядів на право, що були властиві юридичним школам, які представляли ці вчені.

3 початку XX ст., з появою системного підходу в дослідженні пра­ва проблеми детермінації правової категорії «система права» набува-ють особливої актуальності у зв'язку з поширенням у світі ма-теріалістичних підходів до пізнання правових явищ. Зокрема, класо-вий підхід марксизму до сутності та змісту права в цілому нівелював здобутки дискусій про приватні та публічні інтереси у праві, проголо­сивши, що право є загальним інтересом індивідів панівного класу.

Позиція марксизму щодо спростування об'єктивних передумов поділу системи права на приватне і публічне на користь «права за-гального інтересу» позначилася на розвиткові положень вчення про систему радянського права, що існувала в колишньому СРСР і грунтувалася на висновку, що система права визначається системою суспільних відносин і формується з єдиних за своєю класовою сутніс-тю норм соціалістичного права, об'єднаних за галузями права.

Але формування радянської доктрини системи права відбувалася за складних умов і породжувало серйозні наукові дискусії. Період не-пу в радянській юридичній науці характеризувався плюралізмом пра­вових шкіл, представники яких намагалися створити різні концепції системи радянського права, намагаючись адаптувати поділ права на приватне і публічне до радянської правової доктрини. При цьому ак­тивно розвивалася насамперед приватно-правова наука, тоді як публічні галузі права, в тому числі й державне (конституційне) право, не знайшли надежного науково-методологічного забезпеченя¹.

¹ Федоренко В. Л. Вплив поділу права на приватне і публічне на розвиток системи конституційного права України (історико-правові аспекти) // Держава і право: 36. наук, праць. Юридичні і політологічні науки. Вип. 7. — К.: Інт держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Спілка юристів України, 2000. — С. 198-210.

4.1 Поняття та окладов! елементи систем конституційного права України

Ситуація змінилася після того, як в основу радянської правової доктрини була покладена цитата В. I. Леніна в листі до колишнього наркома юстиції РРФСР Д. I. Курського: «Ми нічого «приватного» не визнаємо, для нас усе в галузі господарства є публічно-правовим, а не приватним»¹, що стала фатальною для вчених, погляди яких вщрізнялися вщ офіційної правової доктрини. 3 цього часу дискусії про поділ радянського державного права на приватне і публічне при-пинилися, а система радянського права розглядалася лише в одній, публічній площині. У подальшому українські вчені розвивали вчення В. I. Леніна², а питання про систему радянського права та його га-лузевих систем тривалий час перестали бути предметом наукових досліджень.

Після прийняття 5 грудня 1936 р. Конституції СРСР, у зв'язку з по­требою кодифікації постало завдання наукового обгрунтування сис-теми радянського права. Це завдання покладалося на провідні юри-дичні науково-дослідні установи - Інститут права АН СРСР, Всесо-юзний інститут юридичних наук та юридичні факультети ви'щих за-кладів освіти. На першій Всесоюзній нараді працівників науки ра­дянського права в 1938 р. академік А. Я. Вишинський поставив пи­тання про «побудову системи радянського соціалістичного права на основі принципів радянської Конституції» та обгрунтування правової природи галузей права³. Втім сам А. Я. Вишинський у підручнику з радянського державного права, дотримуючись думки про побудову системи радянського державного права відповідно до структури ра­дянської Конституції, охарактеризованій Г. С. Гурвичем як «пошире-ний постатейний коментар» до Конституції СРСР 1936 р.⁴, не приділив цій проблемі жодної уваги.

Через рік А. Я. Вишинський визнав роботу вчених незадовільною і запропонував власну систематику, а вірніше - номенклатуру галузей радянського права, чільне місце серед яких посідало державне право

¹ Ленин В. И. Поли. собр. соч. — Т. 44. — С. 398.

² Мазуренко Ю. Система права переходного периода (опьіт систематизації). — X.,
1925.— С. 21-25.

³ Вьішинский А. Основньіе задачи науки советского социалистического права //
Советское государство. — 1938. — № 4. — С. 29-30.

' Гурвич Г. С. Некоторьіе вопроси советского государственного права // Советское государство и право. — 1957. — № 12. — С. 104-105.

Розділ IV. Система конституційного права України

а також закликав правознавців науково обгрунтувати особливості кожної окремої галузі радянського права¹. Виступи А. Я. Вишинсько-го поклали початок першої дискусії про систему радянського права (1938-1940 рр.).

Перша дискусія сприяла активізації наукових досліджень системи радянського державного права. 3 огляду на те, що основним джере-лом державного права була Конституція СРСР 1936 р., на державне право покладалося не лише регулювання певного виду суспільних відносин, а й ідеологічна функція забезпечення класового характеру всього радянського права. Академік I. П. Трайнін визначав державне право як «сукупність юридичних правил (норм), що виражають і закріплюють суспільний і державний устрій СРСР, форми, функш'ї і принципи діяльності радянської держави, що виходять з суверенних прав трудящих, основні права і обов'язки громадян СРСР»². При цьо-му сфера конституційно-правового регулювання, на думку вченого, визначалася не предметом і методом регулювання, а віднесенням то­го чи іншого питання до Конститущї СРСР та інших джерел держав­ного права.

Такі теоретичні погляди були об'єктивно відображені у визначенні місця державного права в системі радянського права. Державне пра­во розумілося у вузькому розумінні як галузь права, що регулює відносини державного володарювання, а в широкому — як загальна частина адміністративного, судового, кримінального, фінансового, військового та службового права³. Але «тотальність» державного пра­ва як галузі лише поглибила проблему розмежування галузей ра­дянського права.

Перша наукова дискусія 1938-1940 рр. про систему радянського права зводилися до пошуку критерію розмежування галузей права. Предмет і метод правового регулювання як критерії диференціації си­стеми права стали наріжним каменем зазначених дискусій. Врешті обидва критерії були визнані важливими і взаємозумовленими, що автоматично знецінювало думку I. П. Трайніна щодо державного пра­ва у «широкому значенні». Втім ця ідея не була відкинута раз і на-

' Вишинский А. XVIII Ст>езд ВКП(б) и задачи науки социалистического права // Советское государство. — 1939. — № 3. — С. 6, 26.

² Трайнин И. О содержаний и системе государственного права // Советское
государство. — 1939. — № 3. — С. 36.

³ Там же. — С. 40-41.

4.1 Поняття та складові елементи систем конституційного права України

завжди. Деякі науковці повторювали тезу про конституційне право як «загальну частину всіх інших галузей права», що є верхівкою піраміди системи права¹.

Перша наукова дискусія сприяла активізації відповідних наукових досліджень, але не змогла вирішити питання про галузеву систему конституційного (державного) права та його складові елементи. Зок-рема, А. I. Денисов і М. Г. Кириченко розуміли під системою права єдність і взаємозв'язок принципів і норм радянського права, згрупо-ваних у певні галузі відповідно до різноманітних галузей суспільного життя, що регулюються цим правом. Виходячи з наведеного визна-чення, вчені вважали, що система радянського державного (консти­туційного) права представлена його основними принципами (суве-ренітет народу; вільний суверенітет народів СРСР і їх рівноправність; виборність всіх радянських представницьких установ знизу до гори на основі загального, рівного і прямого виборчого права при таємному голосуванні; підзвітність органів влади народу і відповідальність ви-борних посадових осіб перед своїми виборцями; демократичний централізм)². Отже, перша наукова дискусія знаменувалася постановкою проблеми про систему радянського державного права, але розв'язання визначеної проблеми звелося до констатації домінуючої ролі дер­жавного права в системі радянського державного права, визначення предмета правового регулювання як основного і єдиного критерію розмежування державного права з іншими галузями права та виділення як складові елементи системи державного права принципів дер­жавного права і державно-правових норм.

Перегляд теоретичних положень про систему радянського держав­ного права відбувся під час другої наукової дискусії (1956-1958 рр.), яка мала на меті створити належне теоретичне підгрунтя для нової ко-дифікації радянського законодавства. Після 1956 р. було піддано кри-тиці і засуджено підходи А. Я. Вишинського при вирішенні проблеми «побудови» системи радянського права та поставлено завдання ви-роблення критеріїв розмежування галузей радянського права та на­укової розробки системи кожної окремої галузі права. У передовиці журналу «Радянська держава і право» зазначалося, що «правильна по-

¹ Чхиквадзе В. М., Ямпольская Ц. А. О системе советского права // Советское
государство и право. — 1967. — № 9. — С.34.

² Денисов А. И., Кириченко М. Г. Основьі советского государственного права. — М.,
1953. —С. 33-34.

Розділ IV. Система конституційного права України

будова кодексу, що відповідає особливостям конкретної галузі права, порядок розташування правових інститутів в кодексі, відокремлення у ньому загальної частини і визначення її змісту — все це зовсім не технічні питання»¹, оскільки структура кодексу має відповідати сис-темі конкретно'! галузі права.

Початок другої дискусії було покладено статтею I. Л. Брауде, який одним із перших піддав ревізії доктрину А. Я. Вишинського і спросту-вав положення про принципи як основні елементи системи права. На думку I. Л. Брауде, система права — це єдність правових норм та інститутів що її формують (сукупність правових норм, які регулюють ту чи іншу галузь суспільних відносин), внутрішньо взаємопов'яза-них, що мають у своїй основі загальні принципи, але ця система є да­леко не сукупністю принципів². Стаття I. Л. Брауде викликала наукові дискусії щодо проблеми системи радянського державного права.

У ході дискусій вчені дійшли висновку про об'єктивний характер системи права, про інститути і норми права як основні елементи сис­теми права, про існування закономірних зв'язків між інститутами і нормами права та про предмет і метод правового регулювання як ос-новний і додатковий критерії диференціації галузей права. Вислов-лювалися й інші думки про критерії диференціації системи радянсь­кого права, а саме: домінуючі принципи права (Л. I. Дембо), завдання радянського права і соціалістичної законності (В. С. Тадевосян, В. М. Кудрявцев), логічна структура правової норми і різновиди санкцій (В. Ф. Мешера), наявність інституту правової відповідаль-ності (В. Ф. Мешера), але запропоновані критерії були альтернатив-ними, щодо виявлених — предмету і методу правового регулювання і в подальшому не підтвердилися практикою. Що ж до критеріїв внутрішньогалузевої диференціації, то С. С. Алексеев запропонував покласти в її основу принципи властиві систематиці галузей права у системі права³, але під час другої дискусії це теоретичне положення не здобуло надежного обгрунтування і розвитку.

Важливим здобутком у дослідженні системи державного (консти­туційного) права стала відмова від теоретичних положень А. Я. Ви-

¹ За повишение роли правовой науки в кодификації советского законодательства //
Советское государство и право. — 1956. — № 1. — С. 7-8.

² Брауде И. Л. Некоторьіе вопросьі системьі советского права // Учение записки
ВИЮН. — Вмп. 4. — М., 1955. — С. 5.

³ Алексеев С. С. О теоретических основах классификації отраслей советского права //
Советское государство и право. — 1957. — № 7. — С. 99-107.

4.1 Поняття та складові елементи систем конституцшного права України

шинського про тотожність системи радянського державного права структурі радянської Конституції. Зокрема, Г. С. Гурвич, піддаючи критиці погляди А. Я. Вишинського, наголошував, що Конституція — лише основа державного права, яке незрівнянно ширше неї, багатіше визначеннями, положеннями, нормами, захоплює такі державно-правові галузі, в яких Конституція згадується лише поверхово, або не згадується зовсім. До того ж державне право є більш динамічним, ніж Конституція: швидше відображає життя, гнучкіше сприймає його зміни і реагує на нові його потреби¹.

У процесі дискусій учені дійшли висновку, що предметом радянсь­кого державного права є ті суспільні відносини, що виникають у зв'язку з формуванням органів державної влади та здійсненням їх діяльності², що значно звужувало предмет конституційно-правового регулювання, виводячи за його межі суспільні відносини, які тра-диційно вважаються предметом конституційного права, а саме: відносини, пов'язані з реалізацією народного суверенітету, прав і сво­бод людини і громадянина тощо.

Отже, дослідження системи радянського державного права, що відбулися в ході другої дискусії, сприяли формуванню поняття систе­ми державного права, визначенню інститутів і норм державного пра­ва як основних елементів цієї системи та критеріїв розмежування си­стеми державного права з іншими галузевими системами. Констату-ючи значні здобутки загальної теорії права у дослідженні проблем си­стеми радянського права, необхідно зазначити, що відповідні галузеві розробки підтвердили тезу С. С. Алексеева про те, що питання тіеї чи іншої галузі права включається як складова частина в загальну про­блему про систему радянського права. Зокрема, теоретичні здобутки в дослідженні системи радянського державного права майже повністю дублювали положення загальної теорії права про систему радянського державного права або ж взагалі базувалися на правовій доктрині А. Я. Вишинського.

Так, у підручнику з радянського державного права за редакцією ук-раїнського вченого С. С. Кравчука зазначається, що юридичні норми, які формують у своїй сукупності радянське державне право, поділя-

¹ Гурвич Г. С. Некоторьіе вопроси советского государственного права // Советское
государство и право. — 1957. — № 12. — С. 104.

² Павлов И. В. О системе советского социалистического права // Советское
государство и право. — 1958. — № 11. — С. 14.

Розділ IV. Система конституційного права України

ються на кілька основних груп залежно від їх змісту та суспільних відносин, що ними регулюються. Поділ державно-правових норм на «певні групи» і послідовність цих груп становлять систему радянсько­го державного права, основою якого є Конституция СРСР 1936 р.¹. ІДим наведене визначення фактично зводить систему конституційно­го права до змісту Конституції СРСР 1936 р.

Уперше зд обутки другої наукової дискусії (1956—1958 рр.) щодо на-укового обгрунтування системи радянського державного права були відображені в курсі лекцій з радянського державного права. А. I. Лєпьошкін розумів під системою радянського державного права систематику державно-правових норм за окремими державно-право-вими інститутами у зв'язку зі змістом урегульованих ними суспільних відносин, норм, послідовно розташованих всерєдині цієї галузі права залежно від їх значення у регулюванні тих чи інших видів суспільних відносин, що виникають у сфері організації діяльності політичної влади, здійснення громадянами СРСР і органами держави функцій державної влади². Наведене визначення є доволі складним, але відоб-ражає основні здобутки наукових дискусій 1956—1958 рр. щодо систе­ми радянського права.

А. I. Лєпьошкіну також вдалося аргументовано дослідити пробле­му співвідношення системи радянського державного права та систе­ми Конституції СРСР 1936 р., сформульовану Г. С. Гурвичем. Автор погоджується, що всі найважливіші інститути державного права ви-ражені й закріплені в конституції, що й пояснює схожість системи державного права і структури конституції. А. I. Лєпьошкін також ви-ступає проти повного ототожнення системи радянського державного права з системою Конституції СРСР 1936 р. Не всі норми радянської конституції за своїм змістом є нормами державного права, тоді як існує безліч інших норм, що не закріплені у конституції, але мають відношення до державного права³. Хоча твердження про існування в тексті конституції неконституційних норм є суперечливим, але теза про те, що система державного права як галузі є ширшою від системи конституції, є справедливою.

¹ Советское государственное право / Отв. ред. С. С. Кравчук. — М., 1958. — С. 9. ^гЛепешкин А. И. Курс советского государственного права в двух томах. — Т. 1. — М., 1961. —С. 71. «Там же. — С. 73.

4.1 Поняття та складові елементи систем конституційного права України

Подальші дослідження системи радянського державного права ви-ражені у третій науковій дискусії, присвяченій системі радянського права і перспективам її розвитку (1982 р.), але було б помилковим вважати, що до цього часу відповідні дослідження не проводилися. В 70-80-х роках дослідження проблем системи радянського права здійснювалися В. М. Чхіквадзе, Ц. А. Ямпольською, С. С. Алексєєвим, С. М. Братусем, А. Ф. Шебановим, В. В. Цвєтко-вим, С. О. Макогоном, А. Ф. Аптом, А. А. Кеноновим, В. В. Лап-тєвим, В. П. Шахматовим, В. С. Основіним, В. С. Якушевим, С. М. Корнєєвим, М. П. Орзіхом, П. М. Рабіновичем та іншими ра-дянськими правознавцями¹. Третя наукова дискусія стала своєрідним підсумком наукових розробок проблем системи радянського права. Аналіз згаданих публікацій дає змогу зробити висновок про збере-ження тенденції пріоритетності дослідження проблем системи права у загальній теорії права над відповідними галузевими дослідженнями.

Дискусії про систему радянського державного права спрчинила публікація А. Ф. Шебанова, який визначив систему соціалістичного права як зумовлену економічним ладом суспільства внутрішню струк­туру права соціалістичної держави, що виражає внутрішню узгод-женість і єдність норм, які формують право, і водночас об'єктивно необхідний поділ їх на галузі й інститути відповідно до особливостей врегульованих цими нормами суспільних відносин. А. Ф. Шебанов також ви словив думку про те, що система права є його внутрішньою формою². Вчений виводив парну правову категорію «внутрішня фор­ма права (система права) — зовнішня форма права (джерела права)»

¹ Шебанов А. Ф. Система советского социалистического права. — М., 1961;
Корнеев С. М. Вопросьі построення системьі советского права // Правоведение. —
1963. — № 1;Якушев В. С. О понятии правового института // Правоведение. —
1970. — № 6.; Алексеев С. С. Общетеоретические принципьі исследовання структурьі
права // Советское государство и право. — 1971. — № 3; Орзих М. Ф. Обт>ективное,
суб'ьективное и юридическое // Правоведение. — 1972. — № 3.; Рабинович М. П.
Право как явление общественного сознання // Правоведение. — 1972. — № 2;
Основин В. С. Место и роль советского государственного права в системе права //
Правоведение. — 1972. — № 5; Апт А. Ф., Кененов А. А. К вопросу об злементах и
структуре советского права // Вестник МУ. с. Право. — 1973. — № 3; Алексеев С. С.
Структура советского права. — М., 1975; Алексеев С. С. Отрасли советского права:
Проблемьі, исходньіе положення // Советское государство и право. — 1979. — № 9;
Братусь С. Н. Отрасль советского права: Понятие, предмет, метод // Советское
государство и право. — 1979. — № 11.

² Шебанов А. Ф. Форма советского права. — М., 1961. — С. 23.

Розділ IV. Система конституційного права України

та визначав їх взаємозв'язок, хоча ряд учених вважали думку А. Ф. Шебанова хибною¹.

Однією з перших наукових розробок цього періоду стала також на-укова стаття В. М. Чхіквадзе і Ц. А. Ямпольської, присвячена системі радянського права. На відміну від поглядів I. В. Павлова, який не виз-навав можливості утворення комплексних галузей права і стверджу-вав лише про можливість комплексних інститутів, вчені стверджува-ли про утворення нових комплексних галузей права як результату ди-ференційних процесів, що властиві системі права. В. М. Чхіквадзе і Ц. А. Ямпольська, стверджуючи, що структура галузі є «сім'єю» підга-лузей, які пов'язані у єдине ціле певною загальною частиною, відсто-юють положення попередніх дискусій про конституційне право як за-гальну частину інших галузей права².

Важливим внеском у дослідження проблем системи права стали праці С. С. Алексеева, в яких автор: дає визначення системи права як зумовлену економічним ладом конкретного суспільства (базисом) внутрішню структуру права, що виражає розташування правових інститутів за пов'язаними між собою підрозділами (галузями)³; розрізняє чотири рівні структури права (структура окремого припису; структура правового інституту; структура галузі права; структура пра­ва в цілому)⁴; розвиває вчення про предмет і метод правового регулю-вання і вводить додатковий критерій диференціації системи права на галузі — юридичний режим галузі права (особлива, цілісна система регулятивного впливу, якій властиві специфічні прийоми регулювання — особливий порядок виникнення і формування змісту прав і обов'язків, їх здійснення, санкції, способи реалізації, а також дія єди-них принципів, загальних положень, що поширюються на цю су-купність норм)⁵; класифікує галузі радянського права і визначає їх ха­рактерна риси⁶, а також здійснює ряд інших фундаментальних

¹ Керимов Д. А. Философские проблемьі права. — М., 1972. — С. 280-281.

² Чхиквадзе В. М., Ямпольская Ц. А. О системе советского государственного права //
Советское государство и право. — 1967. — № 9. — С. 33-34.

³ Алексеев С. С. Общие теоретические проблеми системьі советского права. — М.,
1961. —С. 7.

* Алексеев С. С, Структура советского права. — М., 1975. — С. 33.

⁵ Алексеев С. С. Структура советского права. — М., 1975. — С. 162; Алексеев С. С,
Отрасли советского права: Проблеми, исходньіе положення // Советское государство
и право. — 1979. — № 9. — С. 18.

⁶ Алексеев С. С. Проблеми теории права. — Свердловск, 1972. — С. 142-144;
Алексеев С. С. Отрасли советского права: Проблеми, исходние положення //
Советское государство и право. — 1979. — № 9. — С. 20-21.

4.1 Поняття та складові елементи систем конституційного права України

досліджень системи радянського державного права. Фактично С. С. Алексееву вдалося протягом 1957—1958 рр. створити цілісну те-орію системи радянського права, яка була покладена в основу відповідних галузевих теорій, у тому числі теорії системи радянського державного права.

Характерною ознакою в дослідженні проблем системи радянсько­го права стало запозичення вченими-правознавцями (С. С. Алексеев, В. К. Бабаев, Д. А. Керімов та інші) теоретичних положень про кате-горію «система» з інших наук — філософії, кібернетики, соціології, математики, біології тощо. Виходячи із загальнонаукових положень про категорію «система», Д. А. Керімов визначав систему права як зу-мовлене економічним і політичним ладом суспільства внутрішнє об'єднання правових норм в узгоджене, упорядковане і єдине ціле та водночас їх поділ на відповідні галузі, наділені відносною са-мостійністю, стійкістю й автономним функціонуванням¹.

Основні здобутки загальної теорії права були відображені у відповідних галузевих дослідженнях. Зокрема, українські радянські вчені В. В. Цветков і С. О. Макогон погоджувалися з визначенням А. I. Лєпьошкіна, що система радянського державного права — це розміщення державно-правових норм по державно-правових інститутах; їх послідовне розташування всерєдині цієї галузі, але розширили поняття предмета державно-правового регулювання. На думку вчених, це не лише політичні відносини, пов'язані зі здійсненням владарювання, а й всі суспільні відносини, «які визна-чають політичну та соціально-економічну структуру радянського суспільства»². Українські вчені, вслід за А. I. Лєпьошкіним, вводять у широкий науковий обіг у радянському конституційному праві Ук­раїни правову категорію «державно-правовий інститут», хоча кри-терії диференціації норм за інститутами залишилися поза увагою вчених.

Підтримуючи А. I. Лєпьошкіна, В. В. Цветков і С. О. Макогон по-яснювали збіг системи радянського державного права із системою ра-дянської Конституції зумовлений тим, що суспільні відносини, закріплені в Основному Законі СРСР, становлять основний зміст дер­жавного права. Водночас учені розрізняють «діючу» систему держав-

¹ Керимов Д. А. Философские проблемьі права. — М., 1972. — С. 288.

² Цветков В., Макогон С. Радянське державне право. — К., 1968. — С. 21.

Розділ IV. Система конституційного права України

ного права, в якій інститути державного права відповідають структур! Конституції СРСР, і систему, яка має відповідати законам об'єктив-ного пізнання правової категорії «система конституційного права».

Слід відзначити і конструктивну позицію радянських учених щодо предмета радянського державного права, до якого належать дві групи суспільних відносин: 1) які урегульовані нормами Конституції; 2) які виникають у процесі здійснення державної влади через представ-ницьку систему й пов'язані з нею форми безпосередньої демократії, а також у результаті суверенитету націй у різноманітних формах ра-дянськоїсоціалістичноїдержавності¹. Саме ці відносини і визначали, на думку вчених, систему радянського державного права.

У дослідженні системи радянського державного права звертає на себе увагу і публікація В. С. Основніна, який висловився проти по-ширеної думки про конституційне право як «загальну частину» всіх інших галузей радянського права, оскільки в такому разі його норми мали б загальне значення для всіх інших галузей права, чого не відбу-вається².

Після прийняття Конституції СРСР 1977 р. та конституцій союз-них республік у 1978 р. постала проблема науково-методологічного забезпєчення приведення радянського законодавства у відповідність до нових радянських конституцій та кодифікаційних робіт, у тому числі в галузі радянського державного права.

Значний вплив на формування науково-методологічних основ си­стеми радянського державного права мала третя дискусія (1982 р.), яка відбулася на «кругломі столі в м. Звенигороді» за ініціативою ре-дакції журналу «Радянська держава і право». У роботі «круглого» сто­лу взяли участь провідні радянські правознавці, в тому числі з України (С. Д. Волошко, Л. Г. Знаменський, М. I. Козюбра, М. П. Орзіх, А. А. Пушкін, Я. М. Шевченко та інші). «Круглий» стіл «Система ра­дянського права і перспективи ії розвитку» був присвячений актуаль-ним проблемам системи радянського права, а саме: закономірностям розвитку права в умовах зрілого соціалізму і вимогам до системи ра­дянського державного права; методологічним проблемам дослідження системи права; критеріям поділу права на галузі; тенденціям роз­витку співвідношення різних галузей права; співвідношенню системи

¹ Государственное право СССР. — М., 1967. — С. 13.

² Основин В. С. Место и роль советского государственного права в системе права //
Правоведение. — 1972. — № 5. — С. 12.

4.1 Поняття та складові елементи систем конституційного права України

радянського права і системи законодавства; системі права і системі юридичної науки; проблемам комплексних галузей права, законодав­ства і юридичної науки; основним тенденціям у розвиткові системи права в зарубіжних країнах¹.

У ході наукових дискусій вчені дійшли висновку про об'єктивний характер системи радянського права. Висловлено думку, що галузі ра­дянського права з точки зору історико-логічного підходу поділяються на первинні (державне, адміністративне, кримінальне, кримінально-процесуальне, цивільне, цивільно-процесуальне право), вторинні (трудове, фінансове, земельне, господарське, сімейне, виправно-тру-дове право та право прокурорського нагляду) і третинні (право соціального захисту, природоохоронне, гірниче, водне, лісне право). При цьому система права як багаторівнева система тяжіє до подаль-шої диференціації й утворення нових галузей права (С. С. Алексеев).

Визнано, що основними критеріями диференціації системи права на галузі є предмет і метод правового регулювання та механізм право­вого регулювання (юридичний режим галузі). Вчені також пропону-вали додаткові критерії, а саме: наявність інституту галузевої відповідальності (В. Г. Беляев), завдання (функції) правового регулю­вання (В. М. Кудрявцев), правові принципи і цілі (М. В. Вітрук), особливості конкретних правових норм (М. Й. Коржанський), але в подальшому ці критерії не знайшли наукового обгрунтування й існу-вали як гіпотези.

Зазначено, що системі права властиві не лише диференційні, а й інтегративні функції, що приводить до формування комплексних га­лузей права. Ця точка зору спростовувалася С. М. Братусем, який вва-жав за доцільне виділяти не комплексні галузі права, а комплексні га­лузі законодавства.

При проведенні третьої наукової дискусії вперше у вітчизняній юридичній науці було розмежовано дві правові категорії «система права» і «правова система» (Л. Р. Сюкіяйнен, М. I. Піскотін), які раніше вживалися як синоніми.

Учені також висловлювались за існування як галузі державного права, так і галузі конституційного права, що охоплює своїм змістом галузь державного права (М. В. Вітрук). М. П. Орзіх критикував точ­ку зору С. С. Алексеева про множинність фундаментальних галузей

¹ Система советского права и перспективн ее развития // Советское государство и право. — 1982. — № 6. — С. 80.

Розділ IV. Система конституційного права України

радянського права, вважаючи державне право єдиною фундаменталь­ною галуззю з інтегративними функціями щодо інших галузей права¹.

Попри значні здобутки загальної теорії права в дослідженні про­блем системи права, відповідні галузеві розробки не отримали надеж­ного наукового обгрунтування. Нерозробленими залишилися кри-терії внутрішньогалузевої диференціації; проблеми складу системи галузі права; класифікації складових елементів галузевих систем пра­ва; комплексних і міжгалузевих інститутів права; внутрішньогалузе-вих зв'язків між елементами системи галузі права; проблеми співвідношення систем галузі права, галузевого законодавства, галу­зевої юридичної науки і галузевої юридичної навчальної дисципліни.

Передові досягнення третьої дискусії залишилися поза увагою за­гальної теорії галузевої правової науки. Так у підручнику з радянсько­го державного права за загальною редакцією К. I. Козлової система державного права визначається як сукупність об'єднаних за од-норідним предметом регулювання груп норм галузі, що відображають їх єдність і відмінність, взаємозв'язки і місце у галузі². Запропоноване визначення не відрізняється новизною і фактично відтворює поло­ження загальної теорії права 60-х років.

До розпаду СРСР і відмови від радянської правової доктрини на­ука, радянського державного права, на відміну від науки теорії держа -ви і права залишилася на позиціях констатації системи державного права як сукупності норм державного права, об'єднаних у державно-правові інститути в певній послідовності. Більшість підручників і на-вчальних посібників з радянського державного права обмежувалися вищенаведеним визначенням системи радянського права та пе-реліком інститутів державного права відповідно до розділів Консти-туції СРСР 1978 р. або взагалі не висвітлювали проблему системи ра­дянського державного права.

ГТісля проголошення незалежності України почала формуватися якісно нова система национального права. Відмова від лінійної, од-номірної публічної системи права сприяла пошуку нових підходів до пізнання цієї системи. Українські вчені визнали багатомірність систе­ми національного права, виділяючи такі його підсистеми (зрізи), як приватне і публічне, природне та позитивне, матеріальне і процесу-

¹ Система советского права и перспективьі ее развития // Советское государство и
право. — 1982. — № 7. — С. 112.

² Советское государственное право / Отв. ред. Е. И. Козлова. — М., 1983. — С. 19.

4 Л Поняття та складові елементи систем конституційного права України

альне, суб'єктивне і об'єктивне, національне і міжнародне право то-що. Проте в теорії права залишається неузгодженою проблема спів-відношення згаданих підсистем зі структурним поділом системи пра­ва на галузі, інститути і норми права. Констатація багатовимірності системи права, наявності не лише вертикальних, а й горизонтальних зв'язків між її складовими елементами не вирішує проблеми усвідо-млення права як цілісної комплексної системи, що визначає зміст і сутність права як суспільної категорії.

Зберігає гостроту й проблема розмежування галузей національно-го права відповідно до згаданих підсистем з урахуванням інтег-раційних процесів, що властиві елементам приватного і публічного, природного та позитивного, суб'єктивного і об'єктивного права. На сьогодні ця проблема не знайшла однозначного вирішення і в світовій теорії права. Натомість ще на початку XX ст. висловлювали-ся думки про стирання меж між приватним і публічним правом¹. Та-кої самої думки дотримуються і деякі сучасні зарубіжні вчені². Отже, констатація багатовимірності національної системи права не вирішує проблеми її детермінації. Запропоновані рівні й зрізи систе­ми права до нині не здобули обгрунтування своєї практичної значу-щості.

Національна система права може бути пізнаною та розкритою за умови комплексних наукових досліджень як у галузі загальної теорії права, так і в галузевих юридичних науках. Ці дослідження повинні мати не лише високий теоретичний рівень, а й практичну спрямо-ваність — удосконалення чинної системи національного законодав-ства, розвиток вітчизняної юридичної науки, орієнтування системи юридичної освіти на задоволення соціальних потреб.

На сьогодні в Україні зберігається тенденція, що існувала в ра-дянській юридичній науці — здобутки загальної теорії права майже автоматично переносяться в галузеву юридичну науку. Безперечно, це сприяє виробленню в національній юридичній науці єдиної точки зо-ру на поставлену проблему В той же час механічне перенесення кате-горій загальної теорії права у теорію галузевих правових наук призво-дить не лише до позитивних наслідків — уніфікації правових кате-горій, а й до негативних — вихолощення їх змісту До того ж у галузеві

¹ Шершеневич Г. Ф. Общая теория права. Вьіп. 3. — М., 1912. — Т. 1. — С. 567.

² Хайек Ф.А. Право, законодавство та свобода: Нове викладення широких принципів
справедливості та політичної свободи: В 3 т. — Т. 1. — К., 1999. — С. 181.

Розділ IV. Система конституційного права України

юридичні науки досить часто переносяться погляди на систему права вироблені вченими ще в 60-х роках¹.

Збагачення галузевої юридичної науки, в тому числі науки кон­ституційного права, положеннями загальної теорії права не виклю-чає можливості та необхідності проведення галузевих досліджень проблем кожної окремої системи галузі права, адже наукова кате-горія «система» не є універсальною. Як зазначав I. Клір, поняття си­стеми в різних наукових дисциплінах використовується по-різному і застосовується для вирішення різних проблем; ця різниця зумовлена насамперед традицією і специфічними методами й завданнями окре-мих наук². Відповідні галузеві дослідження сприяють формуванню цілісної концепції системи національного права, оскільки правова категорія «система права» залишається ненаповненою змістом без дослідження системи основного свого складового елементу — галузі права.

У науці конституційного права України, порівняно з іншими галу-зями права, починаючи з 1993 р., проблемі системи конституційного права як галузі приділяється відповідна увага. Зокрема, О. I. Степанюк під системою конституційного права розумів зумовлене системоутво-рюючими зв'язками і факторами розміщення норм за інститутами, що перебувають у таких взаємозумовлених зв'язках, які дають можливість функціонувати системному утворенню як єдиному цілому³.

В. Ф. Мелащенко, який одним із перших почав досліджувати цю проблему, визначав конституційне право як складну, структуровану, динамічну систему, з притаманними їй законами побудови та функціонування. Виходячи з цього, система конституційного пра­ва — це таке розміщення норм за інститутами, яке дає змогу функціонувати як єдине, ціле системне утворення⁴. На думку

¹ Зокрема, положення, що констатує систему права як його структуру, що представлена
нормами й інститутами, розміщеними у певній послідовності, має місце в
адміністративному, криминальному, цивільному та інших галузях права
(Колпаков В. К. Адміністративне право України. — К., 1999. — С. 52-53; Загальна
теорія цивільного права / За ред. проф. О. А. Шдопригори і Д. В. Бобрової. — К.,
1992. — С. 13; Емельянов В. П. Гражданское право Украиньі. — X., 2000. — С. ІЗтаін.).

² Клир И. Абстрактное понятие системьі как методологическое средство //
Исследовання по общей теории систем. — М., 1969. — С. 288.

³ Степанюк О. I. Норми конституційного права України: Проблеми теорії: Автореф.
дис.... канд. юрид. наук. — К., 1993. — С. 16-17.

¹ Мелащенко В. Ф. Основи конституційного права України. — К., 1995. — С. 22.

4.1 Поняття та складові елементи систем конституційного права України

р. М. Шаповала, система галузі конституційного права відображає внутрішню структуру його предмета¹. Така сама позиція відстоюється і в останніх підручниках та навчальних посібниках з конституційного права України².

Ю. М. Тодика зазначає, що конституційне право України як скла-довий елемент національної правової системи в свою чергу є склад­ною системою, що формується з множини взаємодіючих частин і еле-ментів, що характеризують внутрішню структуру конституційного права і відокремлюють його від інших галузей права. Система галузі права характеризує внутрішню структуру конституційного права Ук­раїни, яка зумовлена системними зв'язками між ії нормами й инсти­тутами, що перебувають у певній підпорядкованості³. Цю саму думку автор відстоює й у підручнику з конституційного права України⁴.

Зокрема, російський учений М. В. Баглай вважає, що система кон­ституційного права об'єктивно зумовлена характером цього права, вона розподіляє норми за інститутами, хоча і не створює нездоланних «кордонів» між цими інститутами. Водночас М. В. Баглай поділяє по­гляди радянських учених, які висловлювалися в 40—50 роках про при­мат структури конституції перед системою конституційного права. Вчений вважає, що первинний і найбільш загальний поділ правових норм на інститути встановлює конституція, а «ії розділи є першоос-новою для створення системи конституційного права»⁵.

Дискусії про об'єктивність і суб'єктивність права були перенесен! і на систему права. Більшість учених вважає систему права об'єктив-ною категорією, проте відстоювалися й інші точки зору, а саме: про поєднання об'єктивного і суб'єктивного в системі права (С. С. Алексеев, В. Ф. Яковлев).

Аналіз правової думки щодо системи права дає змогу зробити вис-новок про недостатню дослідженість цієї проблеми в конституційно-му праві України.

¹ Шаповал В. М. Конституційне право зарубіжних країн. — К., 1997. — С. 12.

² Конституційне право України. — 2-ге доопр. вид. — К., 2000. — С. 22-23;
Грабьільников А. В. Конституционное право Украиньі как отрасль права и наука. —
Дніпропетровськ, 1999. — С. 21.

³ Тодика Ю. Н. Конституционное право Украиньі: Отрасль права, наука, учебная
дисциплина. — X., 1998. — С. 67-68.

4 Конституційне право України / За ред. В. Я. Тація, В. Ф. Погорілка,
Ю. М. Тодики. — X., 1999. — С. 17-18.

⁵ Баглай М. В. Конституционное право Российской Федерації. — М., 1998. —
С. 29-30.

Розділ IV. Система конституційного права України

Характеристика змісту і сутності правової категорії «система кон­ституційного права» неможлива без аналізу поняття «система» як за-гальнонаукової категорії. Застосування категорії системи, системний підхід до пізнання, в тому числі правових явищ, має важливе теоре-тичне і практичне значення, оскільки дає можливість пізнати єдність права, органічний взаємозв'язок і гармонійну взаємодію його складо-вих елементів.

Більшість учених, які досліджували проблеми системності в філо-софії, праві, соціології, кібернетиці, теорії управління, математиці, біології та інших науках, дійшли висновку, що категорії «система» вла-стиві цілісність, автономність, самодостатність, внутрішня узгод-женість, особливий зв'язок з середовищем існування, стійкий взаємозв'язок елементів системи, вичерпність, або наближення до ви-черпності варіативного ряду елементів системи. В той же час ук-раїнська наука не прийшла до єдиної точки зору щодо категорії «сис­тема». Вживання терміна «система» різними вченими і в різних науках суттєво відрізняється одне від одного — і не лише за приписуваними йому значенням, а й за покладеними в його основу змістовими і фор-мальними принципами; часто в їх використанні виходять із надзви-чайно широкого розуміння змін характеру досліджуваних об'єктів (си-стемних об'єктів), а іноді використовують філософське і загальнонау-кове підгрунтя і т. д.¹. Для розуміння категорії «система» в конститу-ційному праві особливо важливою є її детермінація у правовій науці.

Поява системи права є результатом доволі пізнього історичного розвитку держави. Першопочатково право знаходило своє буття в правових нормах, але ускладнення суспільних відносин, урегульова-них правовими нормами та урізноманітнення методів правового впливу на ці суспільні відносини, призвело до формування норм у перші комплексні правові спільноти — інститути права, а згодом інститути сформувалися в підгалузі та галузі права². 3 науковим обгрунтуванням системного підходу до пізнання конституційного права категорія системи набуває свого значення і змісту в цій галузі права.

¹ Садовский В. П., Юдин Є. Г. Задачи, методьі и приложення общей теории систем //
Исследовання по общей теории систем. — М., 1969. — С. 7.

² Кульбєч А. И. Системность в праве //Основм государства и права. — 1998. —№2. —
С. 51.

4.1 Поняття та складові елементи систем конституційного права України

Система конституційного права була пізнана як об'єктивна єдність за змістом і формою конкретних елементів конституційного права в структурно упорядковану цілісну єдність, що наділена са-мостійністю, внутрішньою узгодженістю, автономністю функціону-вання та органічними зв'язками з середовищем існування.

Отже, система конституційного права України — це об'єктивно зу-мовлена сукупність інститутів і норм конституційного права, а також інших структурних елементів (природного і позитивного, суб'єктив-ного і об'єктивного, загального і особливого) конституційного права, що регулюють суспільні відносини, які є предметом конституційного права.

Системі конституційного права України властиві певні юридичні особливості, що відрізняють цю юридичну категорію від інших, роз-кривають и сутність і зміст, призначення в національній правовій си­стемі.

Зокрема, категорія «система конституційного права» має об'єк-тивний характер і, врешті, визначається матеріальними і сощальними умовами життя суспільства. Систему конституційного права немож-ливо створити, сконструювати, розробити чи побудувати. Бона об'єктивно існує поза нашою волею, але як і будь-яке об'єктивне ре­ально існуюче явище система конституційного права та її властивості можуть бути пізнаними.

Теза про об'єктивний характер системи права була висунута ще в ході першої дискусії про систему радянського права (1938—1940 рр.). її зміст був продиктований ученням про базис і надбудову, відповідно до якого система радянського права як надбудова є похідною від соціально-економічних відносин (базису).

Починаючи з 70-х років, у науці розгорнулися дискусії про спів-відношення об'єктивного і суб'єктивного в праві. Вчені визнавали, що право є реально-об'єктивним у відношенні до індивідуальної й суспільної свідомості. Водночас як «результат свідомої діяльності лю-дини й суспільства»¹ право також має і суб'єктивні аспекти.

У ході дискусій 80—90-х років про об'єктивне і суб'єктивне в сис­темі права склалися різні точки зору з цього питання. Більшість уче-них визнавали об'єктивний характер системи права (Р. Й. Халфіна, С. В. Полєніна, Д. А. Кєрімов), тоді як інші стверджували, що систе-

¹ Яковлев В. Ф. Обгективное и субьективное в методе правового регулировання // Правоведение. — 1970. — № 6. — С. 57.

Поиск по сайту: