Розділ IV. Система конституційного права України

ньої демократії з огляду на ті обставини, що зазначені суспільні відно-сини є неоднорідними. Суспільні відносини, пов'язані з виборами і референдумами, породжують нові, додаткові суспільні відносини що-до фінансового та інформаційного забезпечення виборчої компанії, юридичної відповідальності за порушення виборчого законодавства тощо. Ці відносини, поряд з нормами конституційного права, врегу-льовані й іншими правовими нормами — нормами адміністративно-го, кримінального, фінансового, інформаційного та інших галузей права. Оскільки норми конституційного та будь-якого іншого права регулюють однопорядкові, якісно однорідні відносини, то можна стверджувати про існування міжгалузевого комплексного інституту, де домінують конституційні норми (інститут фінансування виборів та референдумів, інститут інформаційного забезпечення виборів і рефе-рендумів, інститут юридичної відповідальності за порушення вибор­чого законодавства тощо).

Допустиме існування й інших критеріїв класифікації інститутів конституційного права. їх можна класифікувати за обсягом норма­тивного матеріалу, домінуванням того чи іншого методу правового ре-гулювання, відносинами між інститутами (субординація та коорди-нація) тощо. Але жоден із критеріїв не дає чіткого уявлення про роль і місце конкретного правового інституту в галузі права і не розкриває його правову природу. Лише застосування комплексу критеріїв дає змогу розглянути інститут конституційного права в багатоплощинно-му вимірі. Синтез правових характеристик інституту дає можливість змоделювати правовий інститут узагальнено, в вигляді абстрактно-логічної моделі, поділяючи ці інститути на генеральні інститути, ос-новні інститути і субінститути.

Виходячи з комплексного критерію, вчені називають насамперед такий вид інститутів права, як генеральні інститути. На думку С. С. Алексеева, генеральні інститути становлять собою комплекс норм, які закріплюють загальну юридичну конструкцію, виражену в диференційованому вигляді¹. Н. П. Іваніщева як вишу форму інститу-алізації конституційно-правових норм виділяла головні інститути², але цей термін не ввійшов у широкий науковий обіг, оскільки його

¹ Алексеев С. С. Структура советского права. — М.: Юрид. лит., 1975. — С. 147.

² Иванихцева Н. П. Основньіе чертьі конституций зарубежньіх социалистических
стран. — Саратов, 1973. — С. 155.

4. 2 Інститути конституціиного права України

вживання передбачає віднесення інших інститутів права до «неголов-них», або ж другорядних.

Генеральні інститути формуються в зв'язку з особливостями режи­му правового регулювання укрупнених різновидів суспільних відно-син, що є предметом правового регулювання. Генеральні інститути в конституційному праві представлені широким різновидом консти-туційно-правових норм, різноманітними прийомами і способами впливу на суспільні відносини. Такі інститути мають адекватне відоб-раження в системі конституційного законодавства, — як правило, ге­неральні інститути закріплюються в самостійних розділах Консти-туції. Генеральні інститути конституційного права можуть мати суб-ординаційні відносини з більш дрібними інститутами конституційно­го права. До генеральних інститутів конституційного права України можна віднести інститути основ конституційного ладу України, інститут громадянства, інститут вищих органів державної влади тошо.

Відповідно до ієрархії інституалізації норм конституційного права вчені виділяють основні або загальні інститути, які відповідають дру­гому рівню інституалізації, і входять як складовий елемент до струк-тури генеральних інститутів. Можна погодитися з думкою В. Й. Лу-чіна, що за обсягом, чіткістю юридичних параметрів основні інститу­ти найбільше відповідають класичній моделі інституту права¹. Для ос­новних інститутів конституційного права властива більш вузька пред-метно-функціональна спрямованість, яка дає змогу забезпечувати де-тальний і цілеспрямований регулятивний вплив на конкретний вид суспільних відносин. До основних інститутів конституційного права можна віднести інститути виборів, інститут референдуму, інститут конституційної юстиції тощо.

Існують і більш дрібні інститути конституційного права. До такої нормативно! конструкції належав субінститути конституційного права. Вперше термін «субінститут» був введений у науковий обіг Й. С. Іоф-фе². У вітчизняній літературі трапляється аналог цього терміна — «педінститут». Сам термін вказує на підпорядкованість, похідний ха­рактер такого інституту права більш високоінституційованим норма-тивним утворенням — генеральним та основним інститутам.

¹ Лучин В. О. Конституционньіе институтьі / Современньій конституционализм (по
материалам советско-британского симпозиума). — М., 1990. — С. 33.

² Иоффе Й. О. Структурньіе подразделення системьі права (на материалах
гражданского права) // Учение записки ВНИЙСЗ. — Вьш. 14. — С. 51.

Розділ IV. Система конституційного права України

Субінститути є локальними нормативними утвореннями, що по-кликані регулювати компактні суспільні відносини чи їх окремі сто-рони. Субінститути в конституційному праві представлені незначним нормативним матеріалом і обмеженим методологічним інструментарієм. Але субінститути не позбавлені ознак, властивих інституту права, хоча нерідко виступають в усіченому вигляді. До субінститутів конституційного права можна віднести інститут депутатської недо-торканності, інститут депутатського запиту голів.

Субінститути не є найнижчим рівнем інституалізації консти-туційно-правових норм. У галузі конституційного права існують і од-ноелементні інститути конституційного права. Як і субінститути, од-ноелементні інститути наділені основними правовими рисами, що властиві інститутам права взагалі, але одноелементні інститути мають в своєму складі незначний нормативний матеріал і обмежене коло методів правового впливу на суспільні відносини. Часто одноеле­ментні інститути виступають не як структурний елемент субінсти­тутів, а уособлено існують у межах генеральних інститутів (інститут Державного Прапора України, інститут Державного Герба України, інститут Державного Гімну України, інститут державної мови тощо).

Будучи наділеною такою рисою, як стабільність, система галузі за-лишається динамічною структурою, якій властиві не лише процеси диференціації, а й інтеграції, що об'єктивно впливає на структурні елементи системи. На сьогодні можна констатувати факт, що у галузі конституційного права України сформувалися складні комплексні нормативні утворення, що мають вищий рівень інституалізації. Такі утворення отримали в науці назву підгалузі права.

Підгалуззю права називають таке об'єднання інститутів, для якого характерним є високий ступінь спеціалізації, диференціації та інтег­рації правових спільнот, що є складовими підгалузі¹. У певних випад-ках підгалузі права мають назву «право» — виборче право, парла-ментське право тощо. Але така назва є умовною, оскільки підгалузі права, попри своє відособлення, залишаються в межах галузі консти­туційного права і не мають ознак, що властиві самостійним елементам системи національного права. Втім у перспектив!, за збігу об'єктивних і суб'єктивних обставин, підгалузі права можуть транс-формуватися у самостійні галузі національного права. Зокрема, саме

¹ Алексеев С. С. Структура советского права. — М.: Юрид. лит., 1975. — С. 154. 278

4. 2 Інститути конституційного права України

у такий спосіб утворилося інформаційне право України, екологічне право України та ін.

Підгалузі, як правило, опосередковують основні інститути консти­туційного права, що свідчить про їх винятковий характер і стабільність. Підгалузі конституційного права є основою каркасу си-стеми конституційного права, уособленої в системі інститутів кон­ституційного права. Підгалузі конституційного права об'єднують у своєму складі ті інститути і норми конституційного права, без яких система національного конституційного права є функціонально недієздатною і неповною.

Класифікація інститутів конституційного права за комплексним критерієм отримала підтримку у вітчизняній навчальній літературі, хоча не в усіх випадках зберігається єдність думок щодо термінології¹. Водночас надання тому чи іншому інститутові конституційного пра­ва статусу генерального, основного, субінституту чи одноелементно-го інституту тенденційно позначається на його об'єктивізації в сис­темі конституційного законодавства, системі науки конституційного права та системі навчальних дисциплін у галузі конституційного пра­ва.

Система інститутів конституційного права, в першу чергу, опосе-редковує основні інститути конституційного права України. їх дифе-ренціація та інтеграція сприяє формуванню як більш дрібних інсти­тутів (субінститутів і одноелементних інститутів), так і складних ком-плексних утворень — генеральних інститутів і підгалузей консти­туційного права України.

Слід зазначити, що теоретичні дослідження класифікації інсти­тутів конституційного права України, абстрактне моделювання сис-теми цих інститутів матиме практичне значення за умови, що предме­том дослідження будуть не уявні, а реально діючі основні інститути, які склалися і діють у системі галузі національного конституційного права. На сьогодні можна констатувати існування таких основних інститутів конституційного права України, як інститут основ консти­туційного ладу, інститут конституційно-правового статусу людини і

¹ Тодика Ю. М. Конституційне право України як галузь права: Конспект лекцій. — X., 1995. — С. 15-18; Тодика Ю. Н., Супрунюк Е. В. Конституционное право Украиньі: Отрасль и наука: Учебное пособие. — Симферополь: Таврида, 1997. — С. 24-31; Грабильников А. В. Конституционное право Украиньі как отрасль права и наука: Учебное пособие. — Дніпропетровськ, 1999. — С. 18-21.

Розділ ГУ. Система конституційного права України

громадянина, інститут форм безпосередньої демократії, інститут пар­ламентаризму, інститут глави держави, інститут виконавчої влади, інститут судовоі' влади, інститут конституційної юстиції, інститут контрольно-наглядової влади, інститут територіального устрою, інститут місцевого самоврядування тощо.

Інститут основ конституційного ладу України представлений су-купністю конституційно-правових норм, які регулюють суспільні відносини, пов'язані із загальними засадами суспільного та держав­ного ладу в Україні. Цей інститут визначає основні принципи суспільного і державного ладу України, завдання і мету держави і суспільства, їх функції та гаранта. Інститут основ конституційного ладу є одним із найважливіших інститутів у системі конституційного права України, а його нормативні положення відображені в усіх інших основних інститутах.

Інститут основ конституційного ладу об'єктивізується насамперед у розділі I «Загальні засади» Конституції України та інших норматив-них положеннях чинного законодавства України. Зокрема, Закон Ук­раїни «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 р. втілює саме норми конституційного права, що будуть покладені в ос­нову конституційної реформи, спрямованої в першу чергу на якісну зміну основ суспільного та державного ладу України.

Іншим важливим інститутом конституційного права є інститут конституційно-правового статусу людини і громадянина в Україні. Він представлений сукупністю конституційно-правових норм, що ре­гулюють суспільні відносини, пов'язані з належністю особи до грома-дянства України, та правами, свободами і обов'язками людини і гро­мадянина та їх гарантіями. Цей інститут насамперед регулює підстави і порядок набуття громадянства України, підстави і порядок припи-нення громадянства України та конституційно-правовий статус ор-ганів, що уповноважені вирішувати питання, пов'язані з громадянст-вом України. Крім того, відповідні норми забезпечують правове регу-лювання конституційно-правового статусу іноземців і осіб без грома­дянства в Україні.

Основною складовою частиною цього інституту є норми, що регу­люють права, свободи і обов'язки людини і громадянина. Вони виз-начають основні права, свободи і обов'язки людини і громадянина в Україні та їх види, механізм реалізації та гаранта прав, свобод і обов'язків людини і громадянина в Україні. Інститут прав, свобод і обов'язків людини і громадянина іноді розглядають як самостійний

4. 2 Інститути конституційного права України

інститут, який ще називають «гуманітарним правом». Але, як прави­ло, питання громадянства та прав, свобод і обов'язків людини і гро-мадянина об'єднують в єдиний інститут — інститут конституційно-правового статусу людини і громадянина.

Наступний інститут, інститут форм безпосередньої демократії (форм прямого народовладдя), об'єднує у своєму складі консти-туційно-правові норми, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з безпосередньою реалізацією народного суверенітету через референдуми, вибори та інші форми безпосередньої демократії. Інститут форм безпосередньої демократії визначає: принципи прямого наро­довладдя; поняття референдумів і виборів в Україні та їх види; поря­док організації та проведення референдумів і виборів в Україні; відповідальність за порушення чинного виборчого законодавства; конституційно-правовий статус органів, уповноважених проводити референдуми і вибори в Україні; гарантії референдумів і виборів в Ук­раїні.

Інститут форм безпосередньої демократії в Україні, як і інші інсти­тути конституційного права, є динамічним. Референдуми і вибори є пріоритетними формами безпосередньої демократії, але не виклю-чається інституалізація й інших форм прямого народовладдя, що по­зитивно зарекомендували себе в інших країнах світу. До того ж, як по­казав досвід Помаранчевої революціі 2004 р., позитивним може бути практикування й таких форм безпосередньої демократії, що не перед-бачені Конституцією України, але не суперечать її нормативним по­ложенням. У цьому разі успіх легітимності Помаранчевої револющї залежав і від розвиненості інституту безпосередньої демократії — принципів безпосередньої демократії, нормативно мирних зібрань, закріплення мітингів, демонстрацій та походів тощо.

Інститут форм безпосередньої демократії здобув своє законодавче закріплення в ряді законів, що інституалізують всеукраїнський і місцеві референдуми, вибори народних депутатів України, вибори Президента України, вибори органів і посадових осіб місцевого само-врядування, правовий статус Центральної виборчої комісії. Високий рівень інституалізації інституту форм безпосередньої демократії дав ученим змогу зробити висновок про формування підгалузі консти­туційного права — виборчого права. У разі кодифікації форм безпосе­редньої демократії в самостійному кодексі про вибори і референдуми в Україні можна говорити про перспективи формування самостійної комплексно! галузі права — виборчого права.

Розділ IV. Система конституційного права України

Одним із фундаментальних інститутів конституційного права є інститут парламентаризму, парламентского права. Цей інститут виз-начає основні принципи вітчизняного парламентаризму, поняття парламенту, його порядок формування, склад і структуру, функції та повноваження, порядок роботи парламенту та основні парламентські процедури. Важливими складовими інституту парламентаризму є конституційно-правові норми, що визначають конституційно-право-вий статус народного депутата України. Фактично ці норми на сьо-годні сформувалися у самостійний інститут — інститут конституцій­ного статусу парламентарія, який є похідним від інституту парламен­таризму.

Інститут парламентаризму був відображений у системі національ-ного конституційного права. Вчені схильні вважати, що цей інститут набув властивостей підгалузі конституційного права — парламентс­кого права, яка в перспективі може сформуватися у самостійну ком-плексну галузь національного права.

Втім парламентське право не було розвинене у відповідному ко-дифікованому нормативно-правовому акті. Процесуальні норми інституту парламентаризму так і залишилися поза увагою законодав-ця — закон України про регламент Верховної Ради України на сьо-годні залишається неприйнятим. Регламент Верховної Ради України продовжує зберігати юридичну силу подзаконного нормативно-пра­вового акта.

Інститут глави держави (президентства) в Україні — це сукупність норм конституційного права, що визначають конституційно-право-вий статус Глави держави, порядок його обрання, функції та повнова­ження Президента України, взаємовідносини Президента України як Глави держави з іншими гілками влади, підстави для дострокового припинення його повноважень. Інститут президентства є винятково важливим для системи конституційного права України і відіграє клю-чову роль у системі інститутів державної влади, оскільки саме цей інститут є своєрідним стрижнем у механізмі поділу влади та системі стримувань і противаг між гілками влади.

До складу інституту глави держави входить ряд інститутів (субінститутів) — інститут Ради національної безпеки і оборони Ук­раїни, інститут Державного секретаріату, інститути постійних пред-ставників Президента України в органах державної влади тощо. Як-що інститут Ради національної безпеки і оборони України отримав своє нормативне закріплення у Законі України «Про Раду

4. 2 Інститути конституційного права Украіни

національної безпеки і оборони Украіни», то ряд інших субінсти-тутів залишилися поза увагою законодавців. Особливо складною за-лишається ситуація, пов'язана із нагальної потребою в законодавчо-му закріпленні конституційно-правового статусу Державного секре-таріату, який здійснює ряд важливих делегованих повноважень Гла-ви держави, але залишається поза межами дії Конституції та законів Украіни.

Реалізація положень Закону Украіни «Про внесення змін до Кон­ституції Украіни» від 8 грудня 2004 р. призведе до якісних змін як в інституті парламентаризму, так і в інституті глави держави, оскільки перехід до парламентсько-президентської форми державного правління призведе до зміни усіх, або більшості, елементів указаних інститутів конституційного права Украіни.

Інститут виконавчої влади об'єднує норми конституційного права, які регулюють суспільні відносини, пов'язані зі здійсненням вико­навчої влади в Україні. Цей інститут визначає конституційно-право-вий статус органів виконавчої влади в Україні та їх роль і місце в сис-темі органів державної влади, систему органів виконавчої влади в Ук­раїні (Кабінет Міністрів Украіни, міністерства та інші центральні ор-гани виконавчої влади, місцеві державні адміністрації), порядок фор-мування і структуру органів виконавчої влади, їх функції та повнова-ження.

Слід зазначити, що на сьогодні цей важливий інститут консти­туційного права не знайшов надежного відображення у чинному конституційному законодавстві Украіни, зокрема, не прийнято закони Украіни про Кабінет Міністрів Украіни та про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади.

Інститут судової влади представлений нормами конституційного права, які регулюють суспільні відносини у галузі правосуддя. Цей інститут визначає конституційно-правовий статус судів загальної юрисдикції в Україні, основні принципи судоустрою і судочинства, систему судів загальної юрисдикції, порядок утворення судів і форму-вання суддівського корпусу, їх функції та повноваження, консти­туційно-правовий статус суддів судів загальної юрисдикції, Вищої ра­ди юстиції Украіни, Державної судової адміністрації та інших органів, що забезпечують функціонування судів загальної юрисдикції. Цей інститут тривалий час не визнавався складовим елементом системи конституційного права, але прийняття Закону Украіни «Про судо-устрій Украіни» від 7 лютого 2002 р. поклало початок судово-правовій

Розділ IV. Система конституційного права України

реформі в Україні й сприяло активізації відповідних наукових досліджень¹.

Інститут конституційної юстиції об'єднує норми конституційного права, що регламентують принципи конституційного судочинства, порядок формування та склад Конституційного Суду України, функції та повноваження Конституційного Суду України та порядок його діяльності, а також юридичну природу актів Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні. Будучи новим інститутом у системі конституційного права України, інститут конституційної юстиції знайшов своє вираження у Законі України «Про Конституційний Суд України» від 16 жовтня 1996 р. та інших нормативних актах.

До основних інститутів системи конституційного права України належить також інститут адміністративно-територіального устрою України. Конституційно-правові норми, об'єднані в інститут тери-торіального устрою, визначають поняття територіального устрою Ук­раїни, систему адміністративно-територіального устрою України, а також конституційно-правовий статус Автономно! Республіки Крим, конституційно-правовий статус міст Киева і Севастополя. Не зважа-ючи на порівняно невеликий вміст нормативного матеріалу, цей інститут має винятково важливе значення для правового забезпечення цілісності й недоторканності території України в межах існуючого державного кордону.

В Україні тривають спроби здійснити адміністративно-терито-ріальну реформу, що позначиться на якісних властивостях нині існу­ючого інституту адміністративно-територіального устрою України.

Інститут місцевого самоврядування України є єдиним із най-більших за нормативним вмістом інститутів у системі конституційно­го права України. Цей інститут є сукупністю норм конституційного права, що регулюють суспільні відносини, пов'язані з місцевим само-врядуванням. Зокрема, інститут місцевого самоврядування визначає загальні засади місцевого самоврядування, систему органів і посадо-вих осіб місцевого самоврядування, порядок формування органів і посадових осіб місцевого самоврядування, форми місцевого самовря­дування, функції та повноваження органів та посадових осіб місцево­го самоврядування, гаранта місцевого самоврядування тощо.

¹ Карпєчкін П. Ф. Функції судів загальної юрисдикції в Україні: Проблеми теорії та практики: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. — К., 2005. — 19 с.

4. 2 Інститути конетитуційного права України

Інститут місцевого самоврядування іноді розглядається вченими як підгалузь конетитуційного права — муніципальне право України. У той же час норми інституту місцевого самоврядування (муніципаль-ного права) потребують якісного вдосконалення, чому має сприяти проведення в Україні реформи місцевого самоврядування, яка має бути здійснена при реалізації положень конституційної реформи з 1 січня 2006 р.

Саме ці інститут конетитуційного права є основою системи кон­етитуційного права України і є предметом фундаментальних досліджень учених-правознавців. Утім наведене положення не ви-ключає можливості (і необхідності) прогностичних наукових осліджень правової природи інститутів конетитуційного права, які перебувають на стадії формування, або ж відсутні в системі на-ціонального права, тоді як існують і позитивно себе зарекомендували в зарубіжних країнах зі спорідненими правовими системами. Серед аких перспективних інститутів чільне місце посідає інститут консти-уційно-правових основ національної безпеки і оборони¹.

Характерною ознакою основних інститутів конетитуційного права їх подвійна, а іноді й потрійна назва, що є свідченням динамічного озвитку правової наукової думки. Наприклад, інститут громадянства а інститут прав, свобод і обов'язків людини і громадянина має назву уманітарне право. Інститут виборів і референдумів називається нститутом форм безпосередньої демократії, або виборчого права, нститут законодавчої влади має назву інституту Верховної Ради Ук­ажи, або парламентського права. Інститут глави держави нази­вається інститутом Президента України, або інститутом президентст­ва. Подвійну назву має й інститут судової влади, який ще називають інститутом правосудия. Інститут місцевого самоврядування отримав назву муніципального права. У ряді випадків подвійну назву мають не лише основні, а й більш дрібні інститути конетитуційного права.

Поряд з традиційними основними інститутами набувають визнання й інститути загальної частини конетитуційного права. Уже сьо-годні відбувається визнання та спроби наукового пізнання таких са-мостійних інститутів конетитуційного права, як інститут історії і те-орії українського конституціоналізму, інститут Конституції України,

¹ Конституційне право України: Підруч. / За ред. В. Ф. Погорілка. — 2-ге доопр. вид. — К.: Наукова думка, 2000. — С. 669-724.

Розділ IV. Система конституційного права України

інститут системи конституційного права, інститут джерел консти­туційного права, інститут функцій конституційного права, інститут конституційно-правових відносин, інститут конституційно-правової відповідальності тощо.

Інститути загальної частини конституційного права не відобра-жені в нормах конституційного законодавства, що створює уявлення про ненормативне наповнення таких інститутів, про їх перебування у науково-теоретичній площині. Обсяг знань про загальну частину конституційного права Грунтується на комплексному аналізі нині чинних та історичних джерел конституційного права. За сутністю і змістом ці знання є своєрідними законами і правилами оптимально­го існування, розвитку і вдосконалення системи конституційного права, тобто нормами, що втілюються в основних принципах консти­туційного права, в окремих нормах Конституції та законів України, а іноді й самостійних нормативно-правових актах. Зокрема, у Вер-ховній Раді України неодноразово реєструвалися законопроекти про нормативно-правові акти, про конституційно-правову відпо-відальність, про правовий захист Конституції України та ряд інших.

Інститути загальної частини конституційного права знаходять своє остаточне цілеспрямоване вираження у самому дусі консти­туційного права як галузі національного законодавства, юридичній науці та юридичній навчальній дисципліні. Враховуючи значення цих інститутів для системи конституційного права, їх сукупність прийня-то називати загальною частиною (загальною теорією) конституційно­го права України. Загальна частина (загальна теорія) конституційно­го права України є своєрідною підсистемою в межах системи науки конституційного права.

Одним із основних інститутів загальної частини конституційного права України є інститут історії та теорії конституційного права. Цей інститут об'єднує у своєму складі норми, які визначають особливості становлення і розвитку конституціоналізму в світі й Україні зокрема, наповнюють змістом цю правову категорію, диференціюють форми існування сучасного українського конституціоналізму, визначають форми конституціоналізму та систему його гарантій. Найбільш рельефно та концентровано цей інститут відображений у Преамбулі Конституції України.

Наступний інститут загальної частини — це інститут теорії Кон­ституції України. Цей інститут визначає поняття і основні властивості Конституції України, співвідношення правових категорій «консти-

4. 2 Інститути конституційного права України

туція» та «конституціоналізм», характеризує основні етапи станов­лення та розвитку Конституції України, форму й структуру Консти­туції України, функції Конституції України, порядок реалізації Ос­новного Закону, порядок внесення змін до Конституції України, виз-начає систему гарантій Конституції України. Інститут теорії Консти­туції України представлений у розділах I, XII, XIII, XIV, XV Консти­туції України.

Інститут системи конституційного права представлений су-купністю нормативних положень, які дають уявлення про систему конституційного права як галузь права, галузь законодавства, юри-дичної науки та навчальної дисципліни, критерії внутрішньосистем-ної диференціації та інтеграції складових елементів указаних систем, поняття і юридичні властивості інститутів і норм конституційного права тощо. Закономірності і правила передбачені цим інститутом, реалізуються при пізнанні системи галузі конституційного права та при побудові системи законодавства, юридичної науки і навчальної дисципліни у галузі конституційного права. Цей інститут загальної частини конституційного права України так чи інакше об'єкти-візується в усій системі конституційного законодавства України.

Інститут джерел конституційного права визначає поняття джерел конституційного права України, їх види та юридичні властивості, си­стему джерел конституційного права України тощо. У концентрова-ному вигляді цей інститут втілюється у відповідних розділах Консти­туції України (розділи XIII, XIV, XV), законах про дію в Україні міжна-родних договорів тощо. Як уже зазначалося, цей інститут було б доцільно об'єктивізувати у самостійному законі України про норма-тивно-правові акти, що дало б змогу зняти колізії, що властиві сис­темі нині чинного конституційного законодавства України.

Інститут функцій конституційного права України, як і більшість інших інститутів загальної частини конституційного права України, має теоретичну основу і об'єктивізується в усій системі чинного кон­ституційного законодавства України. Він визначає сутність і зміст ос-новних напрямів впливу конституційного права на суспільні відноси-ни.

Інститут конституційно-правових відносин визначає поняття конституційно-правових відносин, їх види, склад, характеризує коло суб'єктів та об'єктів конституційно-правової відповідальності, а та-кож систему конституційно-правових відносин. Зазначений інститут не знайшов концентрованої об'єктивізації в єдиному розділі Консти-

А

Розділ IV. Система конституційного права України

туції України чи самостійному конституційному законі, натомість йо-го існування простежується в абсолютній більшості норм консти­туційного права.

Особливої актуальності на сьогодні набуває інститут консти-туційно-правової відповідальності. Цей інститут визначає поняття конституційно-правової відповідальності та її види, порядок застосу-вання конституційно-правової відповідальності та її юридичні влас-тивості. Якщо до недавнього часу конституційно-правова відпові-дальність існувала як сукупність загальнотеоретичних знань, що Грунтувалися на теорії юридичної відповідальності у загальній теорії права, то на сьогодні увага законодавців прикутадо проблеми законо-давчого регулювання конституційно-правової відповідальності глави держави, парламентаріїв, політичних партій та інших суб'єктів кон­ституційного права.

[снують й інші інститути загальної частини конституційного пра­ва України. Наприклад, інститут предмета і методу конституційного права, інститут принципів конституційного права тощо.

Система інститутів загальної частини конституційного права Ук­раїни є перспективним напрямом відповідних наукових досліджень, адже виявлення її властивостей дає змогу на надежному рівні здійс-нювати науково-методологічне забезпечення правотворчої та право-застосовчої діяльності у сфері конституційного права.

Наведені теоретичні основи класифікації інститутів консти­туційного права не є вичерпними. Поставлена проблема вимагає по-дальших досліджень і є актуальною з огляду на ту обставину, що ро-зуміння правової природи конституційних інститутів, її багато-манітності вказує шляхи систематизації чинного конституційного законодавства та вдосконалення процесу подальшого правотворення.

Інститути конституційного права як основа його системи є водно-час основою системи конституційного законодавства, системи науки конституційного права та системи навчальних дисциплін у галузі конституційного права. Це положення не свідчить про повну ідентичність інститутів конституційного права, основних конституційних актів, напрямів відповідних наукових досліджень та розділів і тем конституційного права України як навчальної дисципліни, але саме система інститутів конституційного права є стрижнем зазначених підрозділів (елементів) конституційного права як галузі законодавст­ва, юридичної науки та навчальної дисципліни.

4. 3 Конституційно-правові норми

Юридичні властивості інститутів конституційного права України визначаються якостями норм конституційного права України, що об'єднуються в межах цих інститутів.

4.3 Норми конституційного права України

Первинним елементом системи конституційного права України є конституційно-правова норма (від лат. погта — правило, взірець). Нор­ми конституційного права як складові системи конституційного права відображають у своїй сукупності зміст і сутність цієї галузі в цілому.

На відміну від юридичних категорій «система конституційного права», «інститут конституційного права» категорія «норма консти­туційного права» є однією з найбільш досліджених у вітчизняній науці конституційного права¹. Це пояснюється тим, що дослідження юри-дичної природи норми права, покладені в основу теорії норм консти­туційного права, проводилися у загальній теорії права набагато раніше, ніж відповідні дослідження системи права та інституту права.

Фактично кожна юридична школа намагалася подати власне ба-чення норми права, її змісту, сутності, особливостей. Представники історичної школи вважали першоджерелом норми права народну свідомість, народний дух кожної нації; нормативісти вбачали в нормі права першопочаток всіх правовідносин у суспільстві; позитивістська правова доктрина вважала норму права формалізованим вираженням волі держави; соціологічна школа вбачала в нормі права результат певних соціальних зв'язків; представники політологічної школи вба­чали в нормах права засіб політичної регуляції суспільного життя.

Зокрема, велика увага приділялася розробці вчення про юридичну норму видатними представниками російської юридичної науки у до-революційній Росії (М. М. Коркунов, Ф. В. Тарнавський, Г. Ф. Шер-шеневич та ін.). Ці дослідження були розвинені у працях російських радянських правознавців (М. Г. Александров, С. С. Алексеев, В. К. Бабаев, М. I. Байтін, В. М. Баранов, А. С. Піголкін, I. Н. Се-някін, А. Ф. Шебанов та ін.), а пізніше провідними російськими вче-ними-юристами.

¹ Степанюк О. I. Норми конституційного права України: Проблеми теорії: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. — К., 1993.; Чистоколяний Я. В. Конституційно-правові норми в Україні: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. — К., 2005 та ін.

10 6-200

Розділ IV. Система конституційного права України

В Україні за радянської влади панував марксистсько-ленінський підхід, що грунтувався на класовому підході в оцінці норм радянсько-го права. Марксистсько-ленінська школа мала багато спільного з підходами до пізнання норми права, які сформувалися серед пред-ставників позитивізму та соціологїчної школи. Норма права вважала-ся формальним вираженням волі пануючого класу, знаряддям дер­жавного керівництва суспільством.

Наведені підходи до пізнання норми права були виражені в за-гальній теорії права та галузевих юридичних науках, у тому числі в на-уці конституційного права, але до другої наукової дискусії (1956—1958 рр.) наукові дослідження норм радянського державного права не проводилися. Такі самостійні дослідження почали виникати в 70-х роках XX ст.¹. Автори підручників з радянського державного права, як правило, обходили це питання².

Після другої наукової дискусії про систему радянського права оцінка норм радянського державного права набула полемічного ха­рактеру. М. Г. Александров вважав, що статті радянської конституції, що закріплювали основи радянського конституційного ладу, не містять норм права взагалі³. Такої самої думки дотримувався А. Ф. Шебанов, який стверджував, що Конституція СРСР 1936 р. має ряд статей, які не містять у своєму складі конкретного правила пове-дінки, і є законодавчим закріпленням основних політичних і право-вих принципів радянського ладу⁴.

Наведена точку зору викликає критичні зауваження, оскільки нор­ми конституційного права в окремих випадках не конкретизують пра­вила поведінки. Характер приписів, що містяться в таких нормах кон­ституційного права, має декларативний характер. До таких норм на-самперед належать норми-принципи, які містяться в розділі I Кон­ституції України.

¹ Основин В. С. Нормьі советского государственного права. — М., 1963; Ким А. И.,
Основин В. С. Государственно-правовме процессуалькьіе нормьі и их особенности //
Правоведение. — 1967. — № 4; Еременко Ю. П. Нормьі советских конституций:
Автореф. дис.... канд. юрид. наук. — Саратов, 1968 та ін.

² Напр.: Советское государственное право / Под ред. А. Я. Вншинского. — М., 1938;
Советское государственное право / Под ред. И. П. Трайнина и И. Д. Левина. — М.,
1948; Уманский Я. Н. Советское государственное право. — М., 1960 та ін.

³ Александров Н. Г. О месте трудового и колхозного права в системе советского
социалистического права // Советское государство и право. — 1958. — № 5. — С. 120.

⁴ Шебанов А. Ф. Нормн советского социалистического права. — М., 1956. — С. 35.

4. 3 Конституційно-правові норми

У подальшому наука конституційного права сприйняла визначення норми права, шо висловлювалися в загальній теорії права. Зокре-ма, відомий український учений П. О. Недбайло визначав норму пра­ва як чітко визначене правило поведінки, встановлене чи санкціоно-ване соціалістичною державою, правило, що виражає державну волю робітничого класу і забезпечується державними і суспільними засоба-ми з метою регулювання найважливіших і корінних відносин суспільства, будучи вираженим шляхом офіційного закріплення у певних правах і обов'язках учасників правовідносин¹. О. С. Іоффе і М. Д. Шаргородський давали схоже визначення норми права. На думку вчених, норма права — це «встановлена чи санкціонована дер­жавою і охоронювана ним норма загальнообов'язкової поведінки лю­дей як учасників урегульованих нею повторюваних суспільних відно­син»². Схожі визначення стали вживатися і в радянському державно­му праві.

Втім відзначалося, що норми радянського державного права ма-ють свої особливі риси, які відрізняють їх від інших правових норм. На думку В. С. Основіна, такими ознаками були: а) їх особливий юри-дичний зміст, специфіка якого полягала в тому, що правила, сформо-вані в цих нормах, адресуються особливому колу суб'єктів права і ба-гато з них сформульовані в загальному вигляді; б) зумовлена особли-вим юридичним змістом своєрідність у способі чи методі регулюван­ня ними суспільних відносин³.

Така позиція щодо оцінки юридичної природи норм радянського державного права збереглася до розпаду СРСР. Після проголошення незалежності України в загальній теорії права, як і в конституційному праві, тривалий час використовувалися підходи до оцінки норм пра­ва, напрацьовані радянського юридичною наукою, але згодом ці оцінки перестали задовольняти реальні потреби теорії та практики національного конституційного права.

Одним із перших у незалежній Україні на монографічному рівні дослідив норми конституційного права О. I. Степанюк. Аналізуючи юридичну природу конституційно-правових норм, учений прийшов до думки, що під цією категорією слід розуміти прийняте установчою, законодавчою, а іноді судовою і виконавчою владою правило, що

¹ Недбайло П. Е. Применение советских правовьіх норм. — М., 1960. — С. 37.

² Иоффе О. С, Шаргордский М.Д. Вопроси теории права. — М., 1961. — С. 132.

³ Основин В. С. Нормьі советского государственного права. — М., 1963. — С. 42.

Поиск по сайту: