Розділ 4 ГОСПОДПРСЬКЇ ЗОБОВ'ЯЗПННЯ

| Тема із. | Зобов'язальні відносини у сфері господарювання

1. Поняття господарських зобов'язань та підстави їх виникнення.

2. Види господарських зобов'язань.

3. Виконання господарських зобов'язань.

4. Забезпечення виконання господарських зобов'язань.

5. Припинення господарських зобов'язань.

1. Поняття господарських зобов'язань та підстави їх виникнення

Зв'язок між суб'єктами та іншими учасниками господарських відносин здійснюється у формі господарських зобов'язань, яким присвячений цілий розділ (IV) Господарського кодексу з відповід­ною назвою - «Господарські зобов'язання».

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України, господарським визна­ється зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на ко­ристь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Отже, сторонами зобов'язальних відносин є: зобов'язана сто­рона і управнена сторона. Змістом господарського зобов'язання є дії господарського чи управлінсько-господарського характеру, які на вимогу управненої сторони має виконати чи від вчинення яких має утриматись зобов'язана сторона. При цьому сторони можуть за вза­ємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встанов­лено інше.

Господарський характер дій зобов'язаної сторони полягає у ви­конанні робіт/послуг, переданні майна, сплаті грошей, наданні інформації тощо для задоволення господарських потреб управненої сторони чи утриманні від таких дій. Управлінсько-господарський характер дій може проявлятися, зокрема, у поданні визначеного законом комплекту документів для реєстрації суб'єкта господарю­вання, отримання ліцензій та інших дозволів, затвердження інвес­тиційного проекту будівництва, укладенні договору, його пролон­гації та ін.

Підстави виникнення господарських зобов'язань передбачені ст. 174 ГК України та ст. 11 ЦК України. Господарські зобов'я­зання можуть виникати:

• безпосередньо із акта законодавства (ГК, закону, підзаконних
нормативно-правових актів), що регулює господарську діяльність;

• з акта управління господарською діяльністю (в т. ч. прийняття
рішення про створення суб'єкта господарювання, його реєстрації чи
відмові в ній, виданні чи анулюванні ліцензій та ін.);

• з господарських договорів;

• інших договорів, передбачених законом, а також з договорів,
не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

• інших правочинів, що не суперечать законові;

• внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господа­
рювання;

• придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом гос­
подарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

• у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та
інших дій суб'єктів;

• внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових
наслідків у сфері господарювання;

• на підставі рішення суду (якщо, наприклад, суд зобов'язує
вчинити певні дії, спрямовані на відновлення становища сторін зо­
бов'язання, яке було до порушення зобов'язаною стороною свого
обов'язку.

2. Види господарських зобов'язань

Різноманітність господаських зобов'язань зумовлює необхід­ність їх класифікації з практичних міркувань (виявлення характер­них рис у процесі наукового дослідження з метою розробки пропо­зицій щодо правового регулювання; врахуванні специфіки в процесі правового регулювання; полегшенні вивчення в процесі навчання та ін.).

Основними видами господарських зобов'язань згідно з ч. 2 ст. 173 є майново-господарські зобов'язання та організаційно-госпо­дарські зобов'язання.

Майново-господарськими (згідно із ч. 1 ст. 175) визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками гос­подарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господар­ську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Ці відносини регулюються Цивільним кодексом України з ураху­ванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути:

• суб'єкти господарювання, зазначені у статті 55 ГК;

• негосподарюючі суб'єкти - юридичні особи, які вступають у
відносини із суб'єктами господарювання з метою забезпечення влас­
них господарських потреб;

• органи державної влади, наділені господарською компетенцією;

• органи місцевого самоврядування, що діють у межах своєї гос­
подарської компетеції.

Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єк­тами господарювання або між суб'єктами господарювання і негос-подарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.

Проте від майново-господарських слід відрізняти негосподар­ські зобов'язання майнового характеру, що виникають між суб'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами -громадянами (споживачами, зокрема) та регулюються іншими актами законодавства (Законом «Про захист прав споживачів», зокрема).

Організаційно-господарськими (згідно з ч. 1 ст. 176 ГК України) визнаються господарські зобов'язання, що виникають у процесі

управління господарською діяльністю між суб'єктом господарю­вання та суб'єктом організаційно-господарських повноважень, у силу яких зобов'язана сторона повинна здійснити на користь другої сторони певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Суб'єктами господарювання є особи, визначені ст. 55 ГК України.

До категорії суб'єктів організаційно-господарських зобов'язань належать:

• органи державної влади, наділені господарською компетен­
цією,— щодо підпорядкованих їм державних підприємств та підконт­
рольних (з певних питань) підприємств та інших господарських ор­
ганізацій будь-яких форм власності;

• органи місцевого самоврядування, що діють у межах своєї гос­
подарської компетенції,- щодо комунальних підприємств і органі­
зацій та підконтрольних (з певних питань) підприємств і організацій
будь-яких форм власності, що розташовані на території відповідної
територіальної громади;

• господарські об'єднання - щодо підприємств-учасників;

• головне підприємство промислово-фінансової групи - щодо
інших учасників такої групи;

• засновники унітарних підприємств (у т. ч. дочірніх) та влас­
ники їх майна (ними можуть бути суб'єкти господарювання - гос­
подарські товариства, виробничі кооперативи, господарські об'єд­
нання та ін.);

• учасники господарських організацій корпоративного типу, що
володіють корпоративними правами (в т. ч. правом брати участь в
управлінні організацією такого типу);

• суб'єкти господарювання, наділені управлінськими повнова­
женнями щодо інших суб'єктів на підставі укладених між ними до­
говорів підприємницького характеру,- щодо делегування управлін­
ських повноважень одному з них, щодо підпорядкування двох і
більше суб'єктів господарювання іншому та ін.

Відтак, розрізняють окремі підвиди організаційно-господарсь­ких зобов'язань залежно від підстав виникнення (закон, договір, акт управління), від складу суб'єктів, у т. ч.:

• між суб'єктом господарювання та власником, який є заснов­
ником даного суб'єкта;

• між суб'єктом господарювання та органом державної влади,
органом місцевого самоврядування, наділеним господарською ком­
петенцією щодо цього суб'єкта;

• між суб'єктами господарювання, які разом організовують об'єд­
нання підприємств чи господарське товариство, та органами управ­
ління цих об'єднань чи товариств;

• між суб'єктами господарювання, у разі якщо один з них є що­
до іншого дочірнім підприємством;

• між двома і більше суб'єктами господарювання відповідно до
укладеного між ними договору про спільну діяльність, за яким керів­
ництво спільною діяльністю доручається одному з учасників з по­
кладенням на нього обов'язку ведення спільних справ (такий учас­
ник здійснює організаційно-управлінські повноваження на підставі
доручення, підписаного іншими учасниками);

• в інших випадках, передбачених ГК, іншими законодавчими
актами або установчими документами суб'єкта господарювання.

Як окремі види господарських зобов'язань ГК України визна­чає соціально-комунальні зобов'язання суб'єктів господарювання (ст. 177, ч. 4 ст. 175) та публічні зобов'язання суб'єктів господа­рювання (ст. 178).

Соціально-комунальні зобов'язання суб'єктів господарювання можуть виникати:

• за рішенням місцевої ради, відповідно до якого на суб'єктів
господарювання покладається обов'язок за рахунок власних коштів
відповідно до закону створювати спеціальні робочі місця для осіб з
обмеженою працездатністю та організовувати їх професійну підго­
товку (ч. 1 ст. 177 ГК);

• за власним бажанням суб'єктів господарювання щодо покла­
дення на себе зобов'язання про: (а) господарську допомогу у вирі­
шенні питань соціального розвитку населених пунктів за їх місце­
знаходженням, у будівництві й утриманні соціально-культурних
об'єктів та об'єктів комунального господарства і побутового обслуго­
вування, наданні іншої господарської допомоги з метою розв'язання
місцевих проблем; (б) участь у формуванні відповідних фондів міс­
цевих рад (якщо інше не встановлено законом) та у виконанні робіт
щодо комплексного економічного і соціального розвитку територій
(ч. 4 ст. 175, ч. 2 ст. 177 ГК). Проте такі добровільні зобов'язання не
є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.

Публічні зобов'язання суб'єктів господарювання (ст. 178 ГК) виникають відповідно до закону та установчих документів суб'єк­та господарювання, на якого покладається обов'язок здійснювати виконання робіт, надання послуг або продаж товарів кожному, хто до нього звертається на законних підставах. При цьому суб'єкт господа­рювання не має права відмовити у виконанні робіт, наданні послуг,

продажу товару за наявності у нього такої можливості або надавати перевагу одному споживачеві перед іншими, крім випадків, передба­чених законодавством. У разі безпідставного ухилення від виконання публічного зобов'язання суб'єкт господарювання повинен відшкоду­вати другій стороні завдані ним збитки в порядку, визначеному за­коном. Кабінет Міністрів України може у визначених законом ви­падках видавати правила, обов'язкові для сторін публічного зо­бов'язання, в тому числі щодо встановлення або регулювання цін. Умови зобов'язання, що не відповідають цим правилам або вста­новленим цінам, є недійсними.

Положенням ст. 178 ГК значною мірою відповідають положен­ня ст. 633 ЦК щодо публічних договорів.

Поиск по сайту: