Функції господарського договору

Роль господарських договорів найбільш повно розкривається через їх функції - основні напрями дії господарських договорів та/або ті економічні результати, досягнення яких забезпечується у разі застосування правової форми господарського договору.

Господарський договір виконує низку важливих функцій. Одні з них (функції) притаманні будь-яким договорам (регулятивна, координаційна, контрольно-інформаційна, охоронна), інші - пере­важно господарським (планування, опосередкування відносин між суб'єктами господарювання, узгодження економічних інтересів сторін договірного зв'язку з врахуванням загальногосподарського інтересу).

Регулятивна функція виявляється в тому, що за допомогою гос­подарського договору здійснюється регулювання відносини між сто­ронами. Хоча договір укладається на підставі закону, але водночас забезпечує врахування специфіки конкретного господарського зв'язку і відповідно - містить положення, що конкретизують поло­ження закону (щодо порядку та строків виконання договірних зо­бов'язань, кількісних та якісних характеристик предмета договору тощо) чи заповнюють його прогалини (наприклад, встановленням конкретного розміру санкцій за порушення умов договору, якщо такі санкції не передбачені законом). Регулятивна дія господарського до­говору обумовлена двома чинниками: а) господарський договір є ін­дивідуальним правовим актом, що забезпечує юридичне оформлення складних і різноманітних господарських зв'язків; б) складність і різ­номанітність цих зв'язків з необхідністю вимагає належного присто­сування загальних вказівок закону до змісту і середовища функціо­нування певного господарського зв'язку: характеру конкретної гос­подарської операції, економічних інтересів і технічних можливостей сторін, їх фінансового становища, перспектив розвитку¹.

Координаційна функція проявляється в тому, що сторони гос­подарського договору розробляють умови цього договору шляхом погодження між учасниками договірних відносин умов договору. Оскільки інтереси сторін господарського зв'язку, як правило, не збігаються, а задовольнити свої потреби кожна з них може, лише співпрацюючи з контрагентом, сторони на стадії укладання дого­вору змушені так скоординувати свої потреби і можливості, інте­реси і передбачення, щоб шляхом компромісу виробити обопільно прийнятну правову модель відповідного господарського зв'язку; на стадії виконання договору сторони координують свою діяль­ність відповідно до його умов.

Контрольно-інформаційна функція виявляється в тому, що за допомогою господарського договору здійснюється контроль за

¹ Господарське право: Практикум / Щербина В. С, Пронська Г. В., ВінникО. М. таін.-К.: Юрінком Інтер, 2001.-С. 146.

ефективністю діяльності суб'єктів господарювання. Так, позитивні результати договірної кампанії (найчастіше проводиться напере­додні наступного фінансово-господарського року і полягає в укла­денні суб'єктом господарювання договорів на збут продукції, робіт, послуг) свідчать про суспільний попит на результати його діяльнос­ті. Якщо укладеними договорами покривається незначна частина виробничого потенціалу суб'єкта господарювання, це свідчить, що результати його діяльності не мають достатнього попиту, а сама йо­го діяльність є неефективною і в перспективі може призвести до неплатоспроможності та банкрутства такого суб'єкта. Попередити настання подібних негативних наслідків можна шляхом вжиття активних заходів щодо вдосконалення діяльності (оновити асор­тимент, поліпшити якість, зменшити ціну продукції, робіт, послуг; у разі доцільності та можливості - змінити виробничий профіль), якщо суб'єкт господарювання має намір продовжити своє функціонування на ринку та забезпечити конкурентоспроможність своїх товарів.

Ступінь ефективності охоронної функції господарського догово­ру (виявляється в можливості забезпечити захист прав та законних інтересів сторін договору) залежить від форми та змісту договору. Сама наявність договору в передбаченій законом формі, зафіксо­вані в ньому права і обов'язки сторін, а також санкції за невико­нання (неналежне виконання) останніх дозволяють здійснити в судовому порядку захист прав та законних інтересів сторін у разі порушення договірних зобов'язань з боку однієї з них чи обопіль­ного порушення. Відтак, найбільш повно ця функція виявляється за умови укладення договору в повній письмовій формі з максима­льною деталізацією зобов'язань сторін, способів забезпечення на­лежного виконання договору, позитивного (у формі заохочень за належне або поліпшене виконання договірних зобов'язань) та не­гативного (у формі санкцій за їх невиконання чи неналежне вико­нання) стимулювання.

Господарський договір виконує також функцію планування -як господарських зв'язків, так і поточної діяльності суб'єктів гос­подарювання. Як інструмент планування договір використовується на різних рівнях: загальнодержавному, регіональному (щодо тери­торіальних громад) і локальному (внутрішньофірмове планування). Плануючи свою діяльність, суб'єкт господарювання насамперед орієнтується на попит щодо результатів своєї діяльності (продук­ції, робіт, послуг). Найбільш надійну інформацію у цьому відно­шенні дають укладені суб'єктом господарські договори. Узагаль-

нюючи інформацію щодо всіх укладених договорів, суб'єкт госпо­дарювання здійснює планування своєї господарської діяльності, закладаючи відповідні покажчики у свої виробничі програми. При цьому окремі категорії суб'єктів господарювання зобов'язані вра­ховувати державне замовлення (а відтак - і відповідні показники Державного плану), укладаючи на їх підставі державні контракти (ст. 183 ГК України). Відповідно до Закону України від 22.12.1995 р. «Про поставки продукції для державних потреб» (ч. 8 ст. 2) такий обов'язок покладається на підприємства та організації, що повністю чи частково функціонують на державній власності: державні ко­мерційні та казенні підприємства, контрольовані державою акціо­нерні товариства (державні/національні чи змішані, контрольний пакет акцій яких належить державі), орендні підприємства, що фу­нкціонують на цілісному майновому комплексі державного під­приємства чи його структурного підрозділу, а також суб'єкти гос­подарювання будь-яких форм власності, визнані у встановленому порядку монополістами. Договори на реалізацію продукції, яка не увійшла в державне замовлення або державне завдання, уклада­ються підприємством самостійно (ч. З ст. 67 ГК України), на під­ставі внутрішньофірмового плану.

Відповідно до ст. 67 ГК України за допомогою договору у сфері господарювання здійснюється опосередкування відносин міме суб'єк­тами господарювання, а також цих суб'єктів з іншими організаціями та громадянами. Саме господарські договори є основною підставою виникнення зобов'язань між учасниками господарських відносин, що забезпечує можливість координації їх діяльності, узгодження ін­тересів, досягнення компромісу з метою отримання певних, взаємо­вигідних для сторін договору, господарських результатів.

Про наявність у господарського договору такої функції, як узго­дження економічних інтересів сторін договірного зв'язку з зага­льногосподарськими інтересами, свідчать положення ч. 2 ст. 193 ГК України щодо обов'язку сторін договору вжити всіх заходів, не­обхідних для виконання договірних зобов'язань, з врахуванням ін­тересів іншої сторони та загальногосподарського інтересу.

3. Класифікація господарських договорів

У сфері господарювання використовується велике розмаїття господарських договорів, що зумовлює доцільність їх класифікації з навчальною метою та з практичних міркувань — з метою вияв­лення тенденцій в регулюванні певного виду договірних відносин

та застосуванні їх в законотворчій та правозастосовній діяльності. Поділ господарських договорів на певні види можна здійснити за різними критеріями:

I. За ознакою підстав виникнення договірних зобов'язань
розрізняють:

плановані договори - укладаються на підставі прийнятого дер­жавного замовлення у випадках, коли таке прийняття є обов'яз­ковим для певних суб'єктів: державних підприємств, підприємств-монополістів та підприємств, які функціонують переважно на базі державної власності;

регульовані договори - укладаються вільно, на розсуд учасни­ків господарських відносин.

II. За ознакою взаємного становища сторін у договірних
відносинах господарські договори поділяють на:

вертикальні - укладаються між нерівноправними суб'єктами -органом господарського керівництва та підпорядкованим йому підприємством (наприклад, державний контракт); певні умови до­говору є обов'язковими для підпорядкованої сторони і не можуть корегуватися навіть із застосуванням судової процедури (перед-договірного спору);

горизонтальні - укладаються між рівноправними суб'єктами; при цьому всі умови договору сторони погоджують між собою, а в разі виникнення спору, можуть звернутися до суду.

III. За строками дії розрізняють:

довгострокові договори - укладаються на строк понад 5 років (наприклад, концесійні договори, договір оренди цілісного майно­вого комплексу підприємства); в таких договорах організаційні елементи переважають майнові;

середньострокові договори - строком дії від одного до 5 років (наприклад, договори підряду на капітальне будівництво); органі­заційні елементи в подібних договорах урівноважені з майновими);

короткострокові договори - строком дії до одного року; в цих договорах переважають майнові елементи);

разові договори - укладаються на одну господарську операцію, містять зазвичай лише майнові елементи.

IV. За сукупністю критеріїв (економічним змістом та юридич­
ними ознаками) господарські договори можна поділити на такі
групи:

договори на реалізацію майна (купівлі-продажу, поставки, мі­ни/бартеру, контрактації сільськогосподарської продукції, забез­печення електроенергією, газом, водою тощо);

договори на передачу майна в користування (безоплатне кори­стування майном, оренда, лізинг);

підрядні договори (підряд на капітальне будівництво, підряд на виконання проектно-вишукувальних, дослідно-конструкторських та інших робіт);

транспортні договори (перевезення вантажів, буксирування, тайм-чартеру, подачі та забирання вагонів, експлуатації залізнич­ної під'їзної колії та ін.);

договори на надання банківських послуг (договори на розрахун­ково-касове обслуговування, банківського кредитування, факторин­гу та ін.);

договори на надання інших послуг (щодо охорони об'єктів, збе­рігання майна та ін.);

договори про спільну діяльність - договори про кооперацію, про спільну інвестиційну діяльність, про заснування господарської організації корпоративного типу, що діє на підставі статуту (акці­онерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, то­вариство з додатковою відповідальністю, статутне господарське об'єднання), та ін.;

засновницькі договори (договори, що відіграють роль установ­чого документа господарської організації корпоративного типу -повного товариства, командитного товариства, договірних госпо­дарських об'єднань - асоціації, корпорації¹).

V. За тривалістю застосування у сфері господарювання (під­
приємництва) можна виділити:

Традиційні договори - застосовуються протягом багатьох сто­літь (договори купівлі-продажу, підряду, про спільну діяльність, перевезення);

Новітні договори - поява яких протягом останнього століття викликана ускладненням господарського життя (договір лізингу, договір факторингу, агентські договори та ін.).

VI. За ступенем складності розрізняють:

прості договори - містять ознаки договору одного виду (відпо­відно до класифікації IV); до них належить більшість традиційних договорів, у т. ч. купівлі-продажу, перевезення, підряду, майново­го найму;

комплексні (складні) договори - передбачають наявність ознак кількох вищезгаданих договорів (договір факторингу, договір кон­сигнації, договір лізингу, концесійний договір та ін.).

VII. Залежно від ролі у встановленні господарських зв'язків
розрізняють:

генеральні договори (рамочні контракти) - визначають основних учасників договірних відносин та параметри їх наступних договір­них зв'язків (генпідрядні договори, договір комерційної концесії");

субдоговори - укладаються на підставі генеральних договорів (договори субпідряду) або рамочних контрактів (наприклад, дого­вір комерційної субконцесії).

VIII. За ознакою можливості чи неможливості корегування договірних умов господарські договори можна поділити на:

некореговані договори — одна чи дві сторони договірних відно­син позбавлені можливості корегування заздалегідь визначених умов договору; до них належать типові договори (затверджуються Кабінетом Міністрів України чи у випадках, передбачених зако­ном, іншим органом державної влади) та договори приєднання (зміст договору визначається однією із сторін без права іншої на­полягати на його зміні; наприклад, договори купівлі-продажу ак­цій у процесі проведення відкритої підписки на акції);

кореговані договори - умови договору шляхом вільного воле­виявлення (сторони мають право на власний розсуд погодити будь-які умови договору, якщо це не суперечить законодавству), в т. ч. з використанням примірних договорів, що мають рекомен­даційний характер.

IX. У разі використання при встановленні господарського зв'язку попередніх переговорів договірні відносини між їх учас­никами оформляються за допомогою двох категорій договорів:

попереднього договору, в якому фіксуються: намір сторін уклас­ти в майбутньому (не пізніше року з моменту укладення поперед­нього договору - ч. 1 ст. 182 ГК) основний договір певних параме­трів (предмет та інші умови договору), зобов'язання сторін щодо проведення підготовчих дій, спрямованих на забезпечення укла­дення та виконання основного договору (страхування ризиків, під­готовка відповідної документації, отримання ліцензій, інших до­зволів тощо), а також відповідальність сторін за ухилення від укладення основного договору;

основний договір укладається на умовах та у термін, визначені попереднім договором (проте зобов'язання сторін укласти основ­ний договір припиняється, якщо до закінчення встановленого тер­міну жодна з них не надішле іншій проект основного договору -ч. 4 ст. 182ГК).

X. Залежно від домінування в господарському договорі май­нових чи організаційних елементів розрізняють:

майнові договори: до них належать договори, в яких домінують

майнові елементи (за можливої наявності організаційних елемен­тів, проте без переваги останніх). Переважно майновими є біль­шість господарських договорів, у т. ч. поставки, міни/бартеру, під­рядні, банківського обслуговування, значна частина транспортних та ін.;

організаційні договори (ст. 186 ГК) спрямовані на забезпечення організації господарської діяльності двох і більше учасників гос­подарських відносин (суб'єктів господарювання), хоча і можуть містити майнові елементи (без переваги останніх над організацій­ними). До таких договорів належать засновницькі договори, дого­вори про кооперацію, про спільну інвестиційну діяльність та ін.

Поиск по сайту: