Поняття та види майна

Господарська діяльність здійснюється з використанням не ли­ше організаційних та управлінських зусиль суб'єктів такої діяль­ності, а й з використанням майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Господарського кодексу України, май­ном у сфері господарювання визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартіс­не визначення, виробляються та використовуються у діяльності суб'єктів господарських відносин та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів. Відтак, положення цієї статті розрізняють

майно в речовій формі (рухоме і нерухоме майно) і нематеріальні активи (безтілесне майно). Майно в речовій формі залежно від природних властивостей традиційно поділяється на рухоме і неру­хоме (ст. 181 ЦК України). До нерухомих речей належить земля (земельні ділянки) та розташовані на ній об'єкти, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Не­рухомі речі зазвичай є незамінними (індивідуалізованими) і мають спеціальний правовий режим, що полягає в реєстрації прав на таке майно. Правовий режим нерухомих речей може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього пла­вання, космічні об'єкти та інше майно.

Різновидом нерухомого майна, що має спеціальний правовий режим, є природні ресурси (гл. 15, статті 148-153 ГК України) -земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресур­си, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зо­ни, які відповідно до Конституції (статті 13, 14) є об'єктами права власності Українського народу. Правовий режим використання зазначених об'єктів регулюється: Земельним кодексом, Кодексом «Про надра», Лісовим кодексом, Водним кодексом, а також зако­нами: від 25.06.1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища», від 03.03.1993 р. «Про тваринний світ», від 09.04.1999 р. «Про рослинний світ»), від 16.06.1992 р. «Про при­родно-заповідний фонд України», від 16.10.1992 р. «Про охорону атмосферного повітря» та ін.

Питання правового режиму нерухомості є також предметом регулювання ЦК України, яким, зокрема: передбачається держа­вна реєстрація прав на нерухомі речі (ст. 182); підприємство -різновид нерухомого майна, що використовується для здійснення підприємницької діяльності,- визначається як єдиний майновий комплекс, до складу якого входить власне нерухомість (земельні ділянки, будинки, споруди), рухомі речі (устаткування, інвентар, сировина, продукція), безтілесне майно (права вимоги, борги, право на торговельну марку або інше позначення та інші права (ст. 191); визначає іпотеку як заставу нерухомого майна та закріп­лює положення про регулювання відносин, пов'язаних з іпотекою, спеціальним законом (ст. 575) - Законом України від 5 червня 2003 р. «Про іпотеку».

Рухомими речами є речі, які вільно переміщуються у просторі (ч. 2 ст. 181 ЦК України). Правовий режим таких речей спроще­ний, оскільки вони зазвичай вважаються товаром, призначеним

для відчуження. Відтак їх обіг не потребує реєстрації, за деякими винятками.

До безтілесного майна належать нематеріальні активи, корпо­ративні права, цінні папери.

Нематеріальними активами відповідно до ст. 1 Закону Украї­ни «Про оподаткування прибутку підприємств» належать:

об'єкти інтелектуальної (в т. ч. промислової) власності (вина­ходи та корисні моделі; промислові зразки; сорти рослин та породи тварин; торговельні марки (знаки для товарів і послуг); комерційне (фірмове) найменування; географічне зазначення; комерційна таєм­ниця; комп'ютерні програми);

науково-технічна інформація;

права користування землею, водою, надрами, іншими ресурса­ми навколишнього природного середовища тощо.

Правовий режим об'єктів інтелектуальної власності регулю­ється гл. 16ГК України (статті 154-162), ЦК України (глави 35-46) з врахуванням їх видів.

Вартість нематеріальних активів визначається сумою витрат на їх придбання і доведення відповідних об'єктів до стану, придатно­го для використання. Погашення вартості нематеріальних активів відбувається шляхом щомісячних амортизаційних відрахувань від собівартості продукції, виходячи з первісної їх вартості і строків корисного використання. Цей строк визначається самим підприєм­ством, але не може бути більшим ніж 10 років або строку діяльності підприємства, якщо останнє було створене на визначений строк. Якщо вартість нематеріальних активів не зменшується в процесі їх використання (товарний знак тощо), амортизація не нараховується.

Цінним папером (відповідно до ст. 161 ГК та ст. 194 ЦК Украї­ни) є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає відносини між суб'єктом господарювання, який його випустив (видав), і влас­ником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам. Правовий режим цінних паперів визна­чається ГК (гл. 17, статті 161-166), ЦК (гл. 14, статті 194-198), За­коном від 18.06.1991 р. «Про цінні папери і фондову біржу».

Корпоративними правами (відповідно до ст. 167 ГК України) є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання пев­ної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі

ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочно­сті, передбачені законом та статутними документами. Правовий ре­жим корпоративних прав регулюється ГК (гл. 18, статті 167-169, гл. 9 «Господарські товариства», гл. 10 «Підприємства колективної власності»), ЦК (гл. 8 «Підприємницькі товариства»), Законом «Про цінні папери і фондову біржу», Законом «Про господарські товари­ства», Законом «Про кооперацію».

1.2. Джерела формування та склад майна господарськоїорганізації/підприємства

Майнова база суб'єктів господарських правовідносин формується за рахунок різних джерел, серед яких (відповідно до ст. 140 ГК):

грошові та матеріальні внески засновників;

доходи від реалізації продукції (робіт, послуг);

доходи від цінних паперів;

капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб'єктів;

кредити банків та інших кредиторів;

безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян;

інші джерела, не заборонені законом.

Майно за суб'єктами господарювання може закріплюватися на одному з основних правових титулів майна (праві власності, праві господарського відання, праві оперативного управління, праві гос­подарського використання та додаткових правових титулах (праві довірчої власності, праві користування).

Майнова база суб'єктів господарювання - неоднорідна. Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення гос­подарської діяльності, розрізняють: основні фонди, оборотні засоби, кошти, товари (ст. 139 ГК).

Основні фонди - це матеріально-речові цінності, що використо­вуються у виробничій діяльності протягом періоду, який переви­щує 365 календарних днів від дати введення в експлуатацію, вар­тість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або мора­льним зносом. До основних фондів належать: будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий ін­вентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів. Основні фонди використовуються поступово, перенесення їх вар-

тості на витрати виробництва відбувається за допомогою аморти­заційних відрахувань, які здійснюються протягом нормативного строку експлуатації основних фондів. За цим критерієм основні фонди поділяються на 3 групи: І - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої (строк експлуатації -20 років; норма амортизації - 5% балансової вартості на календар­ний рік); II - автомобільний транспорт та вузли (запасні частини до них), меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони та рації, інше контор­ське (офісне) обладнання, устаткування, приладдя до них (строк експлуатації - 4 роки, норма амортизації - 25%); III - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1 і 2, норма амортизації - 15% балансової вартості на рік). Дозволяється за рішенням підприємства прискорена амортизація основних фондів III групи за диференці­йованими по роках експлуатації нормами амортизації, що їх вста­новлено Законом України «Про оподаткування прибутку підпри­ємств» (ст.8). Виняток становлять підприємства, ціни (тарифи) на продукцію (роботи, послуги) яких регулюються державою.

Оборотні засоби - це матеріально-речові цінності, які зазвичай споживаються протягом одного виробничого циклу і відразу ж пе­реносять свою вартість на готову продукцію. Це, насамперед, сиро­вина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та предмети, що швид­ко зношуються, інше майно виробничого і невиробничого призна­чення, що віднесено законодавством до оборотних засобів.

Коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товар­них відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансо­вих відносин відповідно до законодавства.

Товарами у складі майна суб'єктів господарювання визнаються: вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги.

У майні суб'єктів господарювання вирізняють спеціальні фон­ди та резерви - грошові кошти підприємства, що не беруть безпо­середньої участі у виробничому процесі, а використовуються за спеціальним призначенням (цілями), передбаченим законодавством або статутом підприємства. Спеціальні фонди та резерви поділя­ються на обов'язкові (тобто передбачені як такі законодавством) та необов'язкові, що створюються на розсуд самого підприємства або власника його майна. До перших (обов'язкових) належать: амортизаційний (призначається для відновлення основних фондів,

формується та поповнюється за рахунок амортизаційних відраху­вань), фонд охорони праці (створюється відповідно до Закону від 14.12.1992 р. «Про охорону праці»; джерелами формування цього фонду є частина прибутку, що визначається колективним догово­ром, та спеціальні відрахування від собівартості продукції¹). Для деяких категорій підприємств (зокрема тих, що функціонують у формі господарських товариств (за винятком корпоративних інве­стиційних фондів) і виробничих кооперативів обов'язковими є страховий або резервний фонд (формується за рахунок щорічних відрахувань від чистого прибутку підприємства), а у виробничому кооперативі - пайовий, неподільний, резервний, спеціальний фонди; в комерційних банках створюються обов'язкові резерви в порядку, визначеному Національним банком України (Положенням про по­рядок формування обов'язкових резервів для банків України, за­твердженим постановою Правління НБУ від 27.06.2001 р. № 244). Підприємства можуть формувати згідно з положеннями своїх уста­новчих та/або внутрішніх документів й інші (необов'язкові) спеці­альні фонди та резерви, в т. ч. фонд виплати дивідендів, фонд сумнівних боргів, фонд матеріального заохочення, інноваційний фонд, який до ліквідації Державного інноваційного фонду належав до обов'язкових (призначається для фінансування науково-дослід­них, дослідно-конструкторських, топологічних робіт та фінансу­вання інших заходів щодо освоєння нових технологій; формується зазвичай за рахунок спеціальних відрахувань від вартості реалізо­ваної продукції).

Запровадження з 1 січня 2000 р. в Україні міжнародних стан­дартів бухгалтерського обліку та фінансової звітності зумовило використання нових понять - оборотні та необоротні активи, що значною мірою охоплюють зміст вищезазначених (основні та обі­гові кошти, нематеріальні активи, спеціальні фонди та резерви).

1.3. Облік майна та звітність щодо його використання при здійсненні господарської діяльності

Майновий стан суб'єкта господарювання визначається сукуп­ністю належних йому майнових прав та майнових зобов'язань, що відображається у бухгалтерському обліку його господарської дія­льності відповідно до вимог закону.

Суб'єкти господарювання відповідно до закону (ст. 145 ГК, Закон «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні») зобов'язані на основі даних бухгалтерського обліку складати

фінансову звітність за формами, передбаченими законодавством, проводити інвентаризацію належного їм майна для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності, надава­ти фінансову звітність відповідно до вимог закону та їх установ­чих документів.

Питання, пов'язані із бухгалтерським обліком та фінансовою звітністю підприємств та інших господарських організацій відпо­відно до нових стандартів, визначається низкою нормативно-пра­вових актів як загальної, так і спеціальної сфери дії. Так, Закон України від 16.07.1999 р. «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає правові засади регулювання, організа­ції, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітно­сті, в т. ч.:

• розкриває зміст цих понять (згідно зі ст. 1 зазначеного Зако­
ну, бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєст­
рації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації
про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користува­
чам для прийняття рішень; фінансова звітність - бухгалтерська
звітність, що містить інформацію про фінансове становище, ре­
зультати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звіт­
ний період;

• передбачає, що метою ведення бухгалтерського обліку та
складання фінансової звітності є надання користувачам для прий­
няття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про
фінансове становище, результати діяльності та рух грошових кош­
тів підприємства (ч. 1 ст. 2);

• встановлює обов'язковість ведення підприємством бухгал­
терського обліку, на даних якого ґрунтуються фінансова, податко­
ва, статистична та інші види звітності, що використовують грошо­
вий вимір (ч. 2 ст. 2);

• визначає основні засади державного регулювання бухгатер-
ського обліку та фінансової звітності (статті 6-7);

• закріплює вимоги до первинних облікових документів та ре­
гістрів бухгалтерського обліку (ст. 9), а також вимогу щодо обо­
в'язковості періодичної інвентаризації активів та зобов'язань під­
приємства з метою забезпечення достовірності даних бухгалтерсь­
кого обліку та звітності

• та регулює інші питання.

Подання фінансової звітності здійснюється згідно з Порядком, вста­новленим постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2000 р. № 419, а склад та принципи підготовки фінансової звітності визна-

чаються стандартами бухгалтерського обліку та звітності, затвер­дженими Міністерством фінансів України (накази від 31.03.1999 р. № 87 та від 29.11.1999 р. № 290).

Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 «Ба­ланс» (загальні положення) у балансі відображаються активи, зо­бов'язання та власний капітал підприємства, при цьому активи визначаються як ресурси, контрольовані підприємством в резуль­таті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до надходження економічних вигод у майбутньому; власний капітал -частина в активах підприємства, що залишається після вирахуван­ня його зобов'язань; зобов'язання - заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очіку­ється, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди). Активи підприємства згідно з цим По­ложенням поділяються на оборотні та необоротні (оборотні активи — це грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використан­ні, а також інші активи, призначені для реалізації та споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців від дати балансу, а необоротні активи — всі активи, що не є оборот­ними).

Поиск по сайту: