Господарсько-правові норми: поняття та види

Переважна більшість актів господарського законодавства має комплексний характер, тобто складається з правових норм різ­них галузей права, присвячених одному предмету правового ре­гулювання (господарським договорам певного виду, суб'єктам

господарювання певної господарсько-правової форми або органу господарського керівництва тощо). Проте провідне місце в будь-якому акті господарського законодавства посідають господарсь­ко-правові норми, яким властиві загальні (притаманні всім пра­вовим нормам) та специфічні (видові) ознаки, що віддзеркалю­ють їх відмінність від норм інших галузей права. До загальних ознак належать:

• встановлення господарсько-правових норм компетентними
органами (залежно від юридичної сили та виду нормативно-пра­
вових актів, в яких містяться норми, такими органами є: Верховна
Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, цент-
р&іьні органи державної виконавчої влади, обласні ради народних
депутатів та обласні держадміністрації, міські (Київська та Севас­
топольська) ради народних депутатів та держадміністрації), госпо­
дарські об'єднання та суб'єкти господарювання;

• офіційний, тобто встановлений законом, порядок прийняття
таких норм (залежить від юридичної сили та виду нормативно-
правових актів, в яких містяться норми);

• фіксація таких норм у спеціальних правових документах (їх
назва залежить від юридичної сили документа та відповідно - від
органу, що його приймає: закон, декрет, постанова, указ, наказ,
положення, статут, засновницький договір, правила);

• адресування таких норм заздалегідь невизначеному колу осіб -
усім потенційним чи зареєстрованим суб'єктам господарювання
взагалі чи суб'єктам певної організаційно-правової форми, наприклад,
господарським товариствам (тобто цим нормам не притаманна ін­
дивідуальна персоніфікація - адресування конкретній особі).

Крім того, господарсько-правові норми характеризуються та­кою специфічною ознакою, що відрізняє їх від норм інших галузей права, як сфера застосування: вони містять правила у сфері госпо­дарювання (щодо безпосереднього здійснення господарської дія­льності та/або організації, керівництва такою діяльністю).

Узагальнення згаданих ознак дозволяє дати таке визначення:

Господарсько-правові норми — це встановлені компетентними органами в офіційному порядку і зафіксовані в спеціальних право­вих документах індивідуально не персоніфіковані правила у сфері господарювання.

Різноманітність господарсько-правових норм зумовлює доці­льність їх класифікації, зокрема, за критерієм структури норми на: (1) норми з традиційною структурою (гіпотеза, диспозиція і санк­ція) і (2) норми з неповною структурою. Останні (серед господар-

сько-правових норм вони становлять більшість), своєю чергою, поділяються на:

• норми-заборони (наприклад, заборона здійснення підприєм­
ницької діяльності органам державної влади та органам місцевого
самоврядування (ч. 4 ст. 43 ГК), а також посадовим особам цих
органів (ч. 2 ст. 64 Конституції України; ч. 4 ст. 43 ГК);

• норми-принципи (загальні принципи господарювання - ст. 6
Господарського кодексу України; принцип свободи підприємни­
цької діяльності - ст. 44 ГК, принципи зовнішньоекономічної дія­
льності - ст. 2 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» від

16.04.1991 p.; принципи приватизації державного майна - ст. 2 За­
кону України «Про приватизацію державного майна» від

04.03.1991 р.);

• норми-визначення (більшість прийнятих протягом останніх
4-х років законів має спеціальну статтю «Визначення термінів»,
в якій розкривається зміст основних термінів, що застосовуються у
відповідному законі, - ст. 1 Закону України «Про відновлення пла­
тоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від
14.05.1992 р. (в ред. Закону від 30.06.1999 р.; ст. З Закону України
від 15.03.2001 р. «Про інститути спільного інвестування (пайові та
корпоративні інвестиційні фонди)»; ст. 2 Закону «Про коопера­
цію» від 10.07.2003 р.;

• компетенцию норми (наприклад, про компетенцію: Анти­
монопольного комітету - статті 7-8 Закону «Про Антимонополь-
ний комітет України» від 26.11.1993 p., Національного банку
України - статті 6, 7, 9, 15, 19 Закону України від 20.05.2000 р.
«Про Національний банк України», інститутів спільного інвесту­
вання - Закон України від 15.03.2001 р. «Про інститути спільного
інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди» (зокрема,
ст. 4), Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку —
статті 6-8 Закону України «Про державне регулювання ринку цін­
них паперів в Україні», страхових організацій - Закон України від
07.03.1996 р. (в ред. 04.10.2001 р.) «Про страхування» та ін.);

• техніко-економічні норми (визначають порядок здійснення пев­
них технологічних процесів, параметри і вихідні величини господар­
ської діяльності: норми амортизаційних відрахувань, державні стан­
дарти, державні будівельні норми та правила, технічні умови тощо);

• норми-рекомендації (не будучи юридично обов'язковими для
суб'єктів господарювання, орієнтують їх на бажану для суспіль­
ства (держави) поведінку у сфері господарювання): примірні ста­
тути, примірна договори тощо.

5. Питання вдосконалення господарського законодавства

Беручи до уваги вищенаведені ознаки сучасного господарського законодавства України, можна констатувати: в ньому чимало вад, у т. ч. застарілих, колізійних норм, а також прогалин, що зумовлено запровадженням в економіку України нових для неї ринкових від­носин, які ще не зазнали відповідного законодавчого врегулювання. Одночасне прийняття, а також набуття чинності Господарським та Цивільним кодексами України породжує ще таку проблему, як ■ нення колізій між їх положеннями (щодо господарських това-лв; правового режиму цінних паперів; форм власності та ін.). Зазначені обставини зумовлюють необхідність вдосконалення гос­подарського законодавства, яке відбувається за чотирма основними напрямами:

• вдосконалення господарського законодавства щодо його
змісту. Цей напрям передбачає необхідність врегулювання нових
хія господарської системи України відносин (конфлікту інтересів
у господарських організаціях корпоративного типу; правового
сгтановища холдингових компаній; господарських товариств пуб­
лічних - державної та комунальної - форм власності) та врегулю­
вання традиційних (наприклад, договірних) відносин на нових за­
садах шляхом прийняття нових або внесення відповідних змін до
чинних нормативних актів; завданням цього напряму є також за­
безпечення адекватності правового регулювання відносин у сфері
господарювання з врахуванням динаміки розвитку ринкових від­
носин і відповідно - прийняття нових редакцій законів, прийнятих
на початку запровадження ринкових відносин (початок 90-х років
XX століття);

• вдосконалення господарського законодавства щодо його
правової форми. Цей напрям передбачає: а) істотне посилення ролі
закону як основного джерела регулювання господарських відно-

н, що відповідає положенням Конституції України (ст. 92) та 5 Господарського кодексу України щодо регулювання на рівні закону відносин власності, визначення правових засад та гарантій іприємництва, правил конкуренції в економічній сфері та норм антимонопольного регулювання; б) зменшення ролі відомчих нор­мативних актів і обмеження відомчої нормотворчості, що забезпе-лься контролем з боку Міністерства юстиції України у формі пжавної реєстрації таких актів та набуття ними чинності за ■ови такої реєстрації (Постанова Кабінету Міністрів України віл

28.12.1992 p. № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів держав­ної виконавчої влади»); в) підвищення ролі локальних нормативних актів (установчих і внутрішніх правових документів суб'єктів гос­подарювання), які самостійно (але в межах, не заборонених зако­ном) визначають напрями своєї діяльності, внутрішню структуру, порядок використання прибутку та інші питання;

• вдосконалення господарського законодавства щодо його си­стеми. Цей напрям передбачає: а) вирішення проблем, пов'язаних з прийняттям Господарського та нового Цивільного кодексів (усу­нення колізій між низкою норм цих кодексів; приведення усього масиву господарського законодавства у відповідність до Госпо­дарського кодексу; б) інкорпорацію господарського законодавства (видання систематизованих збірок господарського законодавства) за предметним критерієм: законодавство про приватизацію, зако­нодавство про капітальне будівництво, законодавство про госпо­дарські договори тощо; в) консолідацію господарського законо­давства (прийняття замість кількох нормативно-правових актів, що регулюють певний вид господарських відносин,- одного, який до­зволяє усунути колізії в регулюванні певної категорії господарських відносин (наприклад, питання інноваційної діяльності регулюються: Законом України від 18.09.1991 р. «Про інвестиційну діяльність» (ст. 3), главою 34 Господарського кодексу України, Законом Укра­їни від 04.07.2002 р. «Про інвестиційну діяльність», Законом Укра­їни від 16.01.2003 р. «Про пріоритетні напрями інноваційної дія­льності»; при цьому відсутнє уніфіковане поняття інноваційної діяльності; основні засади її здійснення, державної підтримки ви­значаються в кожному з цих актів з деякими відмінностями. Відтак виникає потреба в прийнятті консолідованого закону з питань ін­новаційної діяльності, який би забезпечив уніфікацію регулювання відносин, що виникають у процесі організації та здійснення такої діяльності;

• гармонізація законодавства України з найдосконалішими міжнародними стандартами регулювання відносин у сферу госпо­дарювання, законодавством міжнародних економічних союзів, до складу яких входить чи планує увійти Україна (включаючи <й Європейський Союз). Так, Законом України від 18.03.2004 р. «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства Укра­їни до законодавства Європейського Союзу» та підзаконними нормативно-правовими актами (Указом Президента України від 30.08.2000 р. «Про Національну раду з питань адаптації законо-

давства України до законодавства Європейського Союзу», рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 02.06.2002 р. № 190 «Про погодження Рекомендацій з найкращої практики корпоративного управління для акціонерних товариств України», Положенням про Центр європейського та порівняльного права, затв. наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2003 р. т 68/5 та ін.) передбачена низка заходів, спрямованих на забезпе­чення реалізації цього напряму вдосконалення вітчизняного зако­нодавства.

На вдосконалення господарського законодавства спрямована державна регуляторна політика, що має здійснюватися у відповід­ності до Закону України від 11.09.2003 р. «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Закон визначає:

• принципи державної регуляторної політики (адекватність,
ефективність, збалансованість, передбачуваність, прозорість та вра­
хування громадської думки);

• основні етапи та елементи державної регуляторної політики
(підготовка аналізу регуляторного впливу; планування діяльності
з підготовки проектів регуляторних актів; оприлюднення проек­
тів регуляторних актів; їх відкриті обговорення; відстеження ре­
зультативності регуляторних актів; перегляд регуляторних актів;
систематизація регуляторних актів; оприлюднення інформації
про здійснення регуляторної діяльності), а також основні засади
її здійснення (єдиний підхід до підготовки аналізу регуляторного
впливу та до здійснення відстежень результативності регулятор­
них актів; недопущення прийняття регуляторних актів, які є не­
послідовними або не узгоджуються чи дублюють чинні регулято­
рні акти; викладення положень регуляторного акта у спосіб, який
є доступним та однозначним до розуміння особами, які повинні
впроваджувати або виконувати вимоги цього регулятивного
акта);

• систему та повноваження регуляторних органів - Верховної
Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України,
центральних органів виконавчої влади, Верховної Ради Автоном­
ної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим,
місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самовря­
дування;

• особливості здійснення регуляторної діяльності (а) щодо
положень нормативних документів (стандартів, державних норм
та правил, технічних умов тощо), (б) в умовах воєнного, надзви-

чайного стану та оголошення зони надзвичайної екологічної си­туації;

• відповідальність за порушення порядку регуляторної діяль­
ності.

Значну роль у вдосконаленні господарського законодавства ві­діграють господарські суди, які в процесі розгляду господарських справ:

• виявляють прогалини, колізії, застарілі норми в чинному
господарському законодавстві;

• узагальнюють практику розгляду господарських справ (спорів);

• Вищий господарський суд (правонаступник Вищого арбіт­
ражного суду України) на підставі узагальненої в масштабі України
судової практики видає оглядові та інформаційні листи, а Президія
Вищого господарського суду України відповідно до ч. 2 ст. 44 За­
кону України «Про судоустрій»: а) дає роз'яснення з питань засто­
сування господарськими судами законодавства при вирішенні гос­
подарських справ (наприклад, Роз'яснення Президії Вищого гос­
подарського суду від 21.05.2002 р. № 04-5/563 «Про деякі питання
практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими
обставинами»); такі роз'яснення враховуються не лише госпо­
дарськими судами нижчих ланок, а й суб'єктами господарювання,
органами господарського керівництва, іншими учасниками госпо­
дарських правовідносин у правозастосовній діяльності; б) вносить в
установленому порядку пропозиції щодо змін чинного законодав­
ства; в) приймає рішення про звернення до Конституційного суду
України з поданням щодо офіційного тлумачення Конституції
України стосовно відповідності її положенням окремих норм гос­
подарського законодавства.

Хоча офіційно судові рішення не є джерелом права, проте во­ни фактично виконують таку роль у певних випадках (зокрема, у разі наявності прогалин у нормативних актах, що регулюються господарські відносини). Йдеться про рішення вищих судових інстанцій щодо певних категорій справ та вищезгаданих роз'яс­нень, які враховуються судами нижчих ланок та суб'єктами гос­подарювання в разі виникнення спорів з таких категорій справ. Крім того, використання в деяких нормативно-правових актах господарського законодавства оціночних категорій (добра со­вість, добропорядність, розумність, бездоганна ділова репутація тощо) без чіткого визначення змісту цих понять в законі зумов­лює підвищення ролі судових рішень, що ґрунтуються на таких поняттях.

Тема 5. | Поняття господарського права

1. Господарське право як галузь права.

2. Господарське право як галузь правової науки.

3. Господарське право як навчальна дисципліна.

1. Господарське право як галузь права

Своєрідність господарських відносин, що становлять предмет правового регулювання, та методів їх регулювання створюють гос­подарське право як особливу галузь права.

Господарське право (як галузь права) — це система правових норм, що регулюють відносини з приводу безпосереднього здійс­нення господарської діяльності та/або керівництва нею (такою діяльністю) із застосуванням різних методів правового регулю­вання.

У вітчизняній юридичній науці щодо питання про господар­ське право як галузь права (що є дискусійним) сформувалися три

основні позиції.

Перша з них негативна. її прихильники (С. М. Братусь, Р. О. Халфіна, Г. К. Матвеев, Я. М. Шевченко, А. С. Довгерт та ін.) вва­жають господарське право не самостійною галуззю права, а прос­тим поєднанням цивільно-правових та адміністративно-правових норм, що діють у сфері господарювання. Однак господарські пра­вовідносини не можна розкласти на цивільно-правові і адміністра­тивно-правові, хоча історичне коріння господарського права ле­жить у сфері і публічного, і приватного права. Крім того, госпо­дарське право має значний за обсягом власний нормативний матеріал, що не належить ні до цивільного, ні до адміністративно­го права. Одним з таких інститутів, що зумовили виділення госпо-

рського (торгового, комерційного) права в окрему галузь права, є інститут банкрутства.

Друга позиція щодо господарського права - позитивна (хоча і дещо категорична), полягає у визнанні господарського права само­стійною галуззю права, яка не має нічого спільного з іншими галу­зями (В. В. Лаптев, В. К. Мамутов, І. Г. Побірченко та ін.). Однак господарське право, хоча і є специфічним явищем, проте пов'язане з іншими галузями права, наприклад:

• з цивільним, оскільки, за усталеною думкою, підпорядкову­
ється, скажімо, загальним засадам зобов'язального права;

• з адміністративним, оскільки використовує, зокрема, такі
методи правового регулювання, як метод владних приписів, та

правові форми керівництва економікою - управління у вузькому розумінні (видача дозволів, ліцензій, патентів), контроль.

Згідно з третьою точкою зору, яка найбільш відповідає життє­вим реаліям (її прихильниками є Толстой Ю. К., Пушкін О. А., Алексеев С. С., Пронська Г. В.), господарське право є комплекс­ною галуззю права, в якій зібрані правові норми основних галу­зей права, приурочені до одного предмета правового регулюван­ня - господарської діяльності. Проте, слід мати на увазі, що госпо­дарське право, крім запозиченого з інших галузей, має досить об'ємний власний (оригінальний) нормативний матеріал (інсти­тут внутрішньогосподарських, в тому числі корпоративних, від­носин, інститут банкрутства, інститут антимонопольного регу­лювання господарської діяльності, інститут державного замов­лення і т. ін.).

Становлення господарського права як окремої галузі права на теренах комерційного (торгового) права, частково - муніципаль­ного права було зумовлено зростанням ролі держави у сфері еко­номіки в Німеччині кінця XIX - початку XX ст., а згодом - в Ра­дянському Союзі. Саме зосередження в результаті націоналізації, що здійснювалася на теренах колишньої Російської імперії після Жовтневих подій 1917 р.,¹ в державній власності великого масиву майна (включаючи й майнові комплекси підприємств), посилило прагнення держави контролювати економіку країни в цілому з ме­тою забезпечення реалізації насамперед суспільних та державних інтересів, та їх солідаризації з індивідуальними та колективними інтересами трудящих. Спочатку господарське право розглядали як сукупність нормативних актів, що регулюють сферу господарю­вання, а в середині 30-х років сформувалося кілька точок зору щодо предмета господарського права. Одні науковці вважали, що господарське право має своїм регулюванням охоплювати в цілому народне господарство, інші - лише сферу соціалістичного вироб­ництва. Саме перша концепція господарського права була покла­дена в основу Господарського кодексу України, який визначає ос­новні засади господарювання щодо всіх суб'єктів господарювання, хоча і передбачає окремі особливості управління державним та комунальним секторами економіки та визначає специфічні риси суб'єктів господарювання, які функціонують на базі державного та комунального майна.

Ці події оцінюються по-різному: як соціалістична революція чи як державний переворот.

2. Господарське право як галузь правової науки

Господарське право як галузь права слід відрізняти від науки господарського права - за предметом, методами та завданнями.

Наука господарського права вивчає історію становлення та роз­витку системи правового регулювання господарських відносин в Україні та за кордоном, виявляє закономірності, тенденції, прогалини правового регулювання господарських відносин та напрацьовує ре­комендації щодо вдосконалення як правового регулювання, так і пра-возастосовної практики, використовуючи різноманітні наукові мето­ди: аналіз, синтез, історичний, порівняльно-правовий, евристичний, синергетичний та ін.

Теоретичними напрямами (елементами) науки господарського права є:

• виявлення та аналіз нормативно-правових актів та правових
норм господарського законодавства;

• визначення правових засобів функціонування господарсько­
го права (в т. ч. дослідження механізму дії певних груп норм, ви­
явлення з наукових позицій їх зв'язків та залежностей між ними),
характеру методів правового регулювання, а також виявлення про­
галин, колізій, інших вад в системі правового регулювання госпо­
дарських відносин);

• розробка способів вдосконалення господарсько-правової прак­
тики.

Завданнями науки господарського права є:

- забезпечення обґрунтованості та ефективності нормотворчо-
го процесу;

- визначення критеріїв оцінки відповідності господарського
права (як галузі права) закономірностям і принципам правового
регулювання;

- розробка найбільш оптимальних механізмів реалізації норм
господарського права;

- створення єдиного понятійного апарату господарського права;

- пояснення правотворчих та правозастосовних рішень та прог­
нозування наслідків порушення закономірностей правового регу­
лювання.

Для наукового забезпечення нормотворчого процесу в Україні створені наукові заклади при Верховній Раді (Інститут законодав­ства) та Кабінеті Міністрів України (Інститут нормотворчої діяль­ності).

3. Господарське право як навчальна дисципліна

Господарське право як навчальна дисципліна - це сукуп­ність знань і навичок правового регулювання господарської дія­льності і використання відповідних правових норм у практиці господарювання при здійсненні професійної юридичної діяль­ності.

Навчальна дисципліна «Господарське право» ґрунтується на надбаннях господарсько-правової науки (щодо історії становлен­ня, правових засобів функціонування господарського права, тен­денцій його розвитку та вдосконалення тощо), передбачає аналіз та вивчення основних засад правового регулювання господарських відносин та практики застосування актів господарського законо­давства.

Обсяг і зміст господарського права як навчальної дисципліни залежить від профілю підготовки (для нотаріусів, суддів, слідчих -в загальному вигляді, для юрисконсультів, адвокатів-господарни-ків, суддів господарських судів - максимально широко).

Загальний курс має певну систему, яка складається з двох час­тин - загальної і спеціальної.

Загальна частина містить матеріал щодо основних положень правового регулювання господарської діяльності незалежно від галузі та сфери цієї діяльності, включає такі розділи і теми:

РОЗДІЛ І. Поняття, метод і система господарського права (5 тем):

Тема 1. Господарська діяльність.

Тема 2. Організація та управління господарською діяльністю.

Тема 3. Господарські правовідносини.

Тема 4. Господарське законодавство.

Тема 5. Поняття господарського права.

РОЗДІЛИ. Суб'єкти господарських правовідносин (5 тем):

Тема 6. Загальна характеристика суб'єктів господарських пра­вовідносин.

Тема 7. Правове становище підприємств.

Тема 8. Правове становище господарських товариств.

Тема 9. Правовий статус індивідуальних підприємців та інших суб'єктів господарювання.

Тема 10. Правове становище господарських організацій, що забезпечують організацію та управління господарською діяль­ністю.

РОЗДІЛ НІ. Майнова основа господарювання (2 теми):

Тема 11. Загальні засади майнових відносин у сфері господа­рювання.

Тема 12. Особливості правового режиму окремих категорій майна у сфері господарювання.

РОЗДІЛIV. Господарські зобов'язання (3 теми):

Тема 13. Загальні положення щодо господарських зобов'язань.

Тема 14. Господарський договір.

Тема 15. Особливості правового регулювання окремих видів господарських договорів.

РОЗДІЛ V. Господарсько-правова відповідальність (Тема 16).

РОЗДІЛ VI. Правове регулювання економічної конкуренції та монополістичної діяльності (Тема 17).

РОЗДІЛ VII. Правове регулювання банкрутства (2 теми).

Тема 18. Банкрутство як правовий механізм регулювання під­приємницької діяльності.

Тема 19. Судові процедури, що застосовуються до боржника в процесі провадження у справі про банкрутство.

Спеціальна частина господарського права як навчальної дис­ципліни містить матеріал щодо правового регулювання господар­ської діяльності в окремих галузях і сферах господарського життя, а саме:

РОЗДІЛ VII. ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОКРЕМИХ ВИДІВ ГОСПОДАРСЬКИХ ВІДНОСИН (10 тем):

Тема 20. Загальні засади врахування специфіки окремих видів господарських відносин у процесі їх правового регулювання.

Тема 21. Правове регулювання біржової діяльності.

Тема 22. Правове регулювання комерційного посередництва (агентських відносин) у сфері господарювання.

Тема 23. Правове регулювання капітального будівництва.

Тема 24. Правове забезпечення інноваційної діяльності.

Тема 25. Правове регулювання фінансової діяльності.

Тема 26. Особливості правового регулювання комерційної концесії.

Тема 27. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Тема 28. Правовий режим іноземного інвестування.

Тема 29. Спеціальні режими господарювання.

Контроль знань, що їх набувають студенти з навчальної дис­ципліни (курсу) «Господарське право», здійснюється у формах: -тування (проміжний контроль), залік (половина курсу), іспит (весь курс), а також написання та захисту курсової роботи.

Контрольні запитання до розділу І

1. Які ознаки господарської діяльності?

2. У результаті яких суспільних процесів виникла потреба в господарській
діяльності?

3. Чим відрізняється господарська діяльність від трудової?

4. Як класифікується господарська діяльність? Які застосовуються при цьому
критерії класифікації?

5. Які основні відмінності підприємництва від некомерційної господарської ді­
яльності?

6. У чому полягає роль держави у сфері економіки?

7. За допомогою яких правових форм, методів та із застосуванням яких засо­
бів забезпечується вплив держави на економічну сферу?

8. Які види господарських правовідносин Ви знаєте?

9. За допомогою яких методів регулюються відносини у сфері господарювання?

10. У чому полягає відмінність між поняттям господарського права - як правової
науки, як галузі права, як навчальної дисципліни?

11. Якої точки зору щодо поняття господарського права як галузі права Ви до­
тримуєтесь і чому?

12. Яке місце посідає Господарський кодекс України в системі господарського
законодавства? Яке його співвідношення з Цивільним кодексом та спеціальними
законами?

13. Ваша точка зору щодо основних проблем господарського законодавства.

14. У чому виявляється специфіка господарсько-правових норм?

15. Чим зумовлена необхідність вдосконалення господарського законодав­
ства? Назвіть основні напрями вдосконалення господарського законодавства.

16. Яку роль відіграє судова практика в системі господарського законодавства
(правового регулювання господарських відносин)?

Поиск по сайту: