Страхування

Різновидом фінансової діяльності є страхування. Це — про­фесійна діяльність спеціалізованих організацій (страхових компа­ній або страховиків) щодо надання учасникам відносин у сфері господарювання (страхувальникам) страхових послуг, спрямова­них на захист їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування страхових випадків за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальни­ками страхових платежів.

Залежно від підстав надання страхових послуг розрізняють добровільне (здійснюється на основі договору між страхувальни­ком і страховиком) та обов'язкове страхування (здійснюється на

основі закону).

Основними учасниками правовідносин у сфері страхування є страховики (суб'єкти страхової діяльності), страхувальники (особи, яким надаються страхові послуги), спеціально уповноважений дер­жавний орган у сфері страхування (Міністерство фінансів України).

Страхування у сфері господарювання регулюється низкою нор­мативно-правових актів, серед яких:

Господарський кодекс від 16.01.2003 р: містить положення щодо страхування як різновиду фінансової діяльності (ст. 252), суб'єктів такої діяльності (ст. 353), законодавство про страхування у сфері господарювання (ст. 355);

Цивільний кодекс України від 16.01.2003 p.: глава 67 (статті 979-999) регулює договірні відносини щодо страхування;

Закон України від 07.03.1996р. «Про страхування» (в ред. За­кону від 04.10.2001 p.): встановлює вимоги щодо страховиків, їх майнових активів, здійснюваних ними операцій, державного регу­лювання сфери страхування та ін.;

Акти Уряду:

• постанова Кабінету Міністрів України від 07.09.1993 р. № «Про
створення Національної акціонерної страхової компанії «Оранта»;

• Положення про Моторне (транспортне) страхове бюро», за­
тверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28.09.1996 р.
№ 1175;

• постанова Кабінету Міністрів України від 24.10.1996 р. № 1290
«Про затвердження Положення про порядок здійснення операцій
із перестрахування»;

• Положення про порядок провадження діяльності страховими
посередниками, затверджене постановою Кабінету Міністрів Украї­
ни від 18.12.1996р. № 1523;

• Тимчасове положення «Про товариство взаємного страху­
вання», затверджене постановою Кабінету Міністрів України від
01.02.1997 р.№ 132;

• Положення «Про впорядкування діяльності страхових бро­
керів», затверджене постановою Кабінету Міністрів України від
29 квітня 1999 р. № 747;

• постанова Кабінету Міністрів України від 16.11.2002 р. № 1788
«Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового
страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за
шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об'єктах
підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об'єкти
та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій
екологічного і санітарно-епідеміологічного характеру» та ін.

Відомчі нормативно-правові акти:

Положення «Про порядок здійснення страхової діяльності ві­докремленими підрозділами страховиків», затверджене наказом Ко­мітету у справах нагляду за страховою діяльністю (Укрстрахнагля-ду) від 12.03.1994 р. № 13;

Інструкція про порядок сертифікації страхових брокерів, ве­дення державного реєстру страхових брокерів та регулювання їх діяльності, затверджена наказом Укрстрахнагляду від 26.10.1999 р;

постанова Правління Нацбанку України від 11.04.2000 р. № 135 «Про застосування іноземної валюти в страховій діяльності». Ліцен-

зійні умови провадження страхової діяльності, затверджені розпо­рядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових по­слуг України від 28.08.2003 р. № 40 та ін.

Господарська діяльність у сфері страхування може здійснюва­тися лише господарськими організаціями, що створюються як фі­нансові установи зі спеціальним предметом діяльності у формі будь-якого виду господарського товариства, крім товариства з обме­женою відповідальністю (ч. 1 ст. 2 Закону України від 07.03.1996 р. «Про страхування» в редакції Закону від 04.10.2001 p.). Однак у більшості випадків засновники страхової організації (страховика -за визначенням зазначеного Закону) обирають при її заснуванні акціонерну форму, враховуючи переваги останньої. Страховим компаніям (страховикам) притаманні такі характерні риси:

• наявність щонайменше трьох засновників/учасників (хоча
для державних страхових компаній це правило не діє); якщо єди­
ним засновником та учасником страхової компанії є держава, то
така компанія отримує статус державної (національної); в решті
випадків використання слів «державна», «національна» або похід­
них від них у назві страховика забороняється;

• спеціальний і виключний предмет діяльності - лише страху­
вання, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з форму­
ванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням; допу­
скається також виконання зазначених видів діяльності у вигляді
надання послуг для інших страховиків на підставі укладених угод
про сумісну діяльність, а також будь-які операції для забезпечення
власних господарських потреб страховика; страховики, які здій­
снюють страхування життя, можуть надавати кредити страхува­
льникам, які уклали договори страхування життя. Зазначена дія­
льність має здійснюватися відповідно до Ліцензійних умов про­
вадження страхової діяльності, затверджених розпорядженням
Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від
28.08.2003 р. № 40;

• обов'язковість отримання ліцензії на здійснення страхової
діяльності в порядку, специфіка якого визначається ст. 38 Закону
«Про страхування»;

• вимоги до майнової бази страхової організації, спрямовані на
забезпечення платоспроможності страховиків:

1) щодо складу майнової бази: наявність сплаченого статутного фонду та наявність гарантійного фонду страховика; створення стра­хових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань; перевищення фактичного запасу плато-

спроможності страховика над розрахунковим нормативним запа­сом платоспроможності;

2) спеціальні вимоги до статутного фонду: а) мінімальний роз­
мір якого дорівнює: сумі, еквівалентній 1,5 млн евро за валютним
обмінним курсом валюти України - для страхової компанії, яка за­
ймається страхуванням життя, 1 млн евро — для страховика, який
займається іншими видами страхування; б) до його складу та джерел
формування: при створенні страховика або збільшенні зареєстрова­
ного статутного фонду статутний фонд повинен бути сплачений ви­
ключно в грошовій формі, а також в межах 25% СФ цінними папе­
рами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в
порядку, визначеному спеціальним уповноваженим центральним
органом виконавчої влади у справах нагляду за страховою діяль­
ністю. Забороняється використовувати для формування статутного
фонду векселі, кошти страхових резервів, а також кошти, одержані
в кредит, позику та під заставу, і вносити нематеріальні активи;
в) до умов та напрямів використання (загальний розмір внесків
страховика до статутних фондів інших страховиків України, за за­
гальним правилом, не може перевищувати ЗО відсотків його власно­
го статутного фонду, в тому числі розмір внеску до статутного фон­
ду окремого страховика не може перевищувати 10 відсотків);

3) визначення обов'язкових складових гарантійного фонду стра­
ховика: додатковий та резервний капітал, а також сума нероз­
поділеного прибутку;

4) можливість формування за рахунок нерозподіленого прибут­
ку вільних резервів;

5) для забезпечення виконання страховиками зобов'язань щодо
окремих видів страхування страховики можуть утворювати стра­
хові резерви та фонди страхових гарантій (в т. ч. централізовані)
згідно з встановленим Кабінетом Міністрів та Уповноваженим ор­
ганом порядком;

6) обов'язковість підтримання належного рівня фактичного за­
пасу платоспроможності (нетто-активів) відповідно до вимог ст. 30
Закону «Про страхування» та визначеного Кабінетом Міністрів
України порядку;

• спеціальні вимоги до керівних працівників страхової ком­панії: керівниками страховика (голова та перший заступник вико­навчого органу, головний бухгалтер страховика) мають бути діє­здатні фізичні особи, які повинні мати вищу економічну або юри­дичну освіту, а головний бухгалтер страховика - вищу економічну освіту;

• значний рівень державного регулювання, що здійснюється
Уповноваженим органом (Державною комісією з регулювання рин­
ків фінансових послуг України) та його органами на місцях шляхом:
ліцензування страхової діяльності; ведення Державного реєстру фі­
нансових установ; проведення перевірок щодо правильності застосу­
вання страховиками (перестраховиками) та страховими посередни­
ками законодавства про страхову діяльність і достовірності їх звітно­
сті; розроблення нормативних та методичних документів з питань
страхової діяльності, що віднесена Законом до компетенції Уповно­
важеного органу; узагальнення практики страхової діяльності та інші
повноваження, передбачені Законом «Про страхування» (статті 35-40);

• особливість ведення бухгалтерського обліку і звітності: обо­
в'язковість щоквартального подання Уповноваженому органу зві­
тів (у т. ч. балансового звіту і звіту щодо прибутків і збитків) за
встановленою формою;

• публічність діяльності, що полягає в обов'язковій публікації
страховиком річного балансу за формою і в порядку, встановле­
ними Уповноваженим органом;

• спеціальні вимоги до ліквідації, реорганізації та санації (в т. ч.
примусової), визначені ст. 43 Закону «Про страхування»: а) мож­
ливість примусової санації страховика, призначеної Уповноваже­
ним органом у передбачених випадках (у разі невиконання ним
зобов'язань перед страхувальниками протягом трьох місяців; недо-
сягнення ним визначеного законом розміру статутного фонду; на­
стання інших випадків, визначених чинним законодавством України)
та в передбаченому законом порядку; б) можливість примусової (за
рішенням Уповноваженого органу) реорганізації шляхом перетво­
рення у страхового посередника відповідно до нормативних актів,
що регулюють діяльність страхових посередників; шляхом об'єд­
нання кількох страховиків (із визначенням порядку передачі стра­
хових зобов'язань, за умови погодження на це власників страхови­
ків); шляхом залучення до числа учасників страховика інших стра­
ховиків (у тому числі іноземних страховиків), за умови проведення
ними всіх розрахунків за зобов'язаннями та боргами страховика,
строк сплати яких уже настав; у разі добровільної реорганізації
остання проводиться з урахуванням особливостей по забезпеченню
правонаступництва щодо укладання договорів страхування, вста­
новлених Уповноваженим органом; в) можливість добровільної
ліквідації страхової компанії (за рішенням її вищого органу чи
учасників) пов'язується з відсутністю у неї зобов'язань перед
страхувальниками (лише за цієї умови Уповноважений орган при-

ймає рішення про виключення страховика з Державного реєстру фінансових установ).

Надання послуг щодо страхування зазвичай здійснюється на підставі договору страхування.

За договором страхування страховик зобов'язується у разі на­стання страхового випадку здійснити страхову виплату страхува­льникові або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Характерні риси цього договору:

• сторони договору: страховик (суб'єкт страхової діяльності)
та страхувальник (особа, якій надаються страхові послуги);

• форма договору - письмова, модифікацією якої у сфері стра­
хування може бути страхове свідоцтво (поліс, сертифікат);

• договори страхування укладаються відповідно до правил стра­
хування (розробляються страховиком для кожного виду страхуван­
ня окремо і підлягають реєстрації в Уповноваженому органі при
видачі ліцензії на право здійснення відповідного виду страхування);

• порядок укладання договору: страхувальник подає страхо­
викові письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або
іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування.
При укладанні договору страхування страховик має право запро­
сити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан,
підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), та інші докумен­
ти, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику;

• договір страхування набирає чинності з моменту внесення
першого страхового платежу, якщо інше не передбачено догово­
ром страхування;

• предмет договору - майнові інтереси, які не суперечать за­
кону і пов'язані з: володінням, користуванням і розпорядженням
майном (майнове страхування); відшкодуванням шкоди, завданої
страхувальником (страхування відповідальності);

• зміст договору:

І) Істотні умови договору (предмет договору; страховий випа­док; розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума); розмір страхового платежу і строки його сплати; строк до­говору та інші умови, визначені актами законодавства,- ст. 16 За­кону «Про страхування»);

//. Обов 'язки сторін:

Страховика: 1) ознайомити страхувальника з умовами та пра-

вилами страхування; 2) протягом двох робочих днів після отри­мання відомостей про настання страхового випадку вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові; 3) у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановле­ний договором, та в порядку, визначеному законом і договором (страховик вправі відмовитися від здійснення страхової виплати у випадках, передбачених ст. 991 ЦК, ст. 26 Закону «Про страхуван­ня» та договором страхування); 4) відшкодувати витрати, понесені страхувальником у разі настання страхового випадку з метою запо­бігання або зменшення збитків; 5) за заявою страхувальника, у разі здійснення страховиком заходів, що зменшили страховий ризик, або у разі збільшення вартості майна, переукласти з ним договір стра­хування; 6) не розголошувати відомостей про страхувальника та його майнове становище, крім встановлених законом випадків;

Страхувальника: 1) своєчасно вносити страхові платежі (внески, премії) у встановленому договором розмірі; 2) при укладенні дого­вору страхування надати страховикові інформацію про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-які зміни страхового ризику; 3) при укладенні договору страхування повідомити стра­ховика про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується (невиконання цього обов'язку тягне нікчемність нового договору страхування); 4) вживати заходів щодо запобіган­ня збиткам, завданим настанням страхового випадку, та їх змен­шенню; 5) повідомити страховика про настання страхового випад­кові у встановлений договором строк;

• підстави припинення договору: а) за згодою сторін; б) на ви­могу страхувальника або страховика, якщо це передбачено умова­ми договору страхування, за умови попереднього повідомлення -щонайменше за ЗО днів; в) у випадках, передбачених ст. 28 Закону «Про страхування», а саме у разі:

1) закінчення строку дії;

2) виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником

у повному обсязі;

3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені
договором строки; при цьому договір вважається достроково при­
пиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж
не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом де­
сяти робочих днів з дня пред'явлення такої вимоги страхувальни­
кові, якщо інше не передбачено умовами договору;

4) ліквідації страхувальника - юридичної особи або смерті
страхувальника-громадянина чи втрати ним дієздатності, за винят­
ком передбачених законом випадків;

5) ліквідації страховика у порядку, встановленому законодав­
ством України;

6) прийняття судового рішення про визнання договору страху­
вання недійсним;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України;

• договір страхування визнається недійсним в судовому поряд­ку і не підлягає виконанню:

1) у випадках, передбачених Цивільним кодексом України, а
також:

2) якщо договір укладено після страхового випадку;

3) якщо об'єктом договору страхування є майно, яке підлягає
конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набуло
законної сили.

Поиск по сайту: