Припинення господарських зобов'язань

Господарське зобов'язання припиняється (статті 202-208 ГК): - виконанням, проведеним належним чином - частинами 1 і 2 ст. 203 КК (якщо умови зобов'язання якого виконані належним чином і виконання прийнято управненою стороною);

- зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового
зобов'язання - частинами 3-5 ст. 203 ГК (для зарахування достатньо
заяви однієї сторони зобов'язання; проте не допускається зараху­
вання вимог, щодо яких за заявою другої сторони належить
застосувати строк позовної давності і строк цей минув, а також в
інших випадках, передбачених законом);

- у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній осо­
бі - ч. 2 ст. 204;

- за згодою сторін (зокрема, угодою про заміну одного зобо­
в'язання іншим між тими самими сторонами, якщо така заміна не
суперечить обов'язковому акту, на підставі якого виникло попереднє
зобов'язання - ч. 1 ст. 204);

- у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням су­
ду (статті 206-207 ГК);

- через неможливість виконання (у разі виникнення обставин,
за які жодна з його сторін не відповідає (в т. ч. ліквідація суб'єкта
без правонаступництва; визнання його банкрутом); при цьому зо­
бов'язана сторона з метою запобігання невигідним для сторін
майновим та іншим наслідкам повинна негайно повідомити про це
управнену сторону, яка має вжити необхідних заходів щодо змен­
шення зазначених наслідків. Таке повідомлення не звільняє зо­
бов'язану сторону від відповідальності за невиконання зобов'я­
зання відповідно до вимог закону (ст. 205 ГК);

- та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або інши­
ми законами.

До відносин щодо припинення господарських зобов'язань за­стосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно із ч. 1 ст. 206 господарське зобов'язання може бути ро­зірвано сторонами відповідно до правил, встановлених ст. 188 ГК щодо зміни та розірвання господарських договорів. Проте держав­ний контракт підлягає розірванню у разі зміни або скасування державного замовлення, яким передбачено припинення дії контра­кту, з моменту, коли про це стало відомо сторонам зобов'язання. Наслідки розірвання державного контракту для його сторін визна­чаються відповідно до закону.

Господарське зобов'язання на вимогу однієї зі сторін або від­повідного органу державної влади може бути визнано судом не­дійсним повністю або в частині (ст. 207 ГК), якщо воно:

- не відповідає вимогам закону;

- або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам дер­
жави і суспільства,

- або укладено учасниками господарських відносин з порушен­
ням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної пра-
восуб'єктності).

Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господар­ського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, які:

• виключають або обмежують відповідальність виробника про­
дукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зо­
бов'язану сторону певних обов'язків;

• допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку
виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов;

• вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропор­
ційно великого розміру санкцій у ра^і відмови його від договору і не
встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом не­дійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на май­бутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Визнання господарського зобов'язання недійсним тягне наслід­ки, передбачені законом (ч. З ст. 207, ст. 208 ГК України), а саме:

- припинення зобов 'язання повністю або в частині з дня набрання
законної сили відповідним рішенням суду; якщо за змістом зобо­
в'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобо­
в'язання припиняється на майбутнє;

- вилучення в доход держави за рішенням суду майна (коштів),
одержаного сторонами за зобов'язанням у разі визнання свого недійс­
ним як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства; при
цьому: 1) за наявності наміру вчинення зобов'язання з незаконною
метою вилученню підлягає усе майно, одержане сторонами за зо­
бов'язанням; 2) у разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе
одержане нею повинно бути повернена другій стороні, а одержане
останньою або належне ЇЙ на відшкодування виконаного стягується
за рішенням суду в доход держави; 3) у разі виконання такого зо­
бов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход
держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні
на відшкодування одержаного;

- двостороння реституція - у разі визнання недійсним зобо­в'язання з інших підстав: кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість гроши­ма, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом).

Тема 14. і Господарські договори

1. Поняття та ознаки господарського договору.

2. Функції господарського договору.

3. Класифікація господарських договорів.

4. Порядок укладення, зміни та розірвання господарських договорів.

5. Зміст господарського договору. fe

6. Форма господарського договору.

7. Забезпечення належного виконання господарських договорів.

1. Поняття та ознаки господарського договору

Однією з підстав виникнення господарських зобов'язань (і найбільш поширеною у сфері економіки) є господарські договори, за допомогою яких опосередковуються зв'язки між суб'єктами гос­подарювання, а також між ними та іншими учасниками господар­ських відносин.

Термін «господарський договір» широко використовується в законодавстві, юридичній літературі та в господарській практиці. Однак чинне законодавство не містить визначення господарського договору, хоча в Господарському кодексі України йому присвяче­на ціла глава - 20 «Господарські договори» (статті 179-188).

У правознавстві категорія господарського договору є спірною. В радянській юридичній (як правило, цивілістичній) літературі поширеною була точка зору про господарський договір як органі­заційно-економічне явище, що відображає лише окремі засади та умови укладення та виконання відмінних за своєю правовою при­родою договорів у сфері економіки, що іменувалися господарсь­кими. Проте прибічники такої точки зору відзначали й інші особ­ливості цієї категорії договорів щодо:

• порядку укладення, зміни та розірвання договорів;

• вимог до форми і змісту таких договорів;

• способів забезпечення виконання договірних зобов'язань;

• порядку захисту прав та законних інтересів сторін у разі по­рушення договірних зобов'язань.

Зазначені особливості господарських договорів мають юридич­ний характер, віддзеркалюючи юридичну спільність таких дого­ворів і в сучасних економічних умовах. Хоча деякі науковці (зок­рема, автори російського підручника «Предпринимательское (хозяй­ственное) право», що був виданий у Москві в 2001 р. за ред. О. М. Олейник: Т. 1, с 413-^114) вважають категорію господарського договору застарілою, що застосовувалася за планово-розподільчої економіки і втратила актуальність в ринкових умовах господарю­вання, адекватними яким є підприємницькі (комерційні) договори. Проте поняття останніх є вужчим і співвідноситься з категорією господарських договорів як поняття господарської діяльності і комерційної (підприємницької") діяльності, тобто комерційний договір є різновидом господарського договору, що опосередковує переважно майнові відносини у сфері підприємництва і забезпечує досягнення комерційного результату (отримання прибутку).

Термін «господарський договір» використовується в таких зна­ченнях:

а) як угода (правочин), що породжує права та обов'язки учас­
ників господарських відносин;

б) як зобов'язання сторін (учасників господарських відносин),
що ґрунтуються на укладеній ними угоді;

в) як правовий документ, в якому фіксується факт угоди та
зміст зобов'язання сторін.

Основним є друге значення господарського договору, а перше і третє — відіграють допоміжну (обслуговуючу) роль.

Поняття господарського договору визначається за допомогою його ознак, що дозволяють відокремити його від інших видів до­говорів (у т. ч. цивільних). Такими ознаками є:

Особливий суб'єктний склад (зазвичай господарські договори укладаються за участю суб'єктів (суб'єкта) господарювання. Най­частіше сторонами в господарському договорі є суб'єкти господа­рювання, проте такі договори можуть укладатися і за участю ін­ших учасників господарських відносин - органів/організацій гос­подарського керівництва (при укладенні державних контрактів, зокрема), негосподарських організацій (для задоволення їх госпо­дарських потреб в продукції, роботах, послугах суб'єктів господа­рювання), громадян (для забезпечення здійснення ними спільної діяльності щодо заснування суб'єктів господарювання) як заснов­ників господарських організацій корпоративного типу).

Спрямованість на забезпечення господарської діяльності учас­ників договірних відносин - матеріально-технічного забезпечення їх діяльності, реалізації виробленої ними продукції (робіт, послуг), спільній діяльності щодо створення нового суб'єкта господарю­вання (господарської організації"), спільного інвестування, коорди­нації господарської діяльності та ін.

Тісний зв 'язок з плановим процесом, насамперед, внутрішньофір-мовим плануванням учасників господарських відносин, а також державним (щодо суб'єктів, які функціонують на державній формі власності, підприємств-монополістів), комунальним (щодо підпри­ємств та організацій комунальної форми власності). Ця риса госпо­дарських договорів пов'язана з попередньою і віддзеркалює специ­фіку господарської діяльності - її систематичність, що потребує планування як обов'язкового елемента організації такої діяльності.

Поєднання в господарському договорі майнових (виготовлен­ня/передача, продукції, її оплата тощо) та організаційних елемен­тів (визначення порядку виконання, приймання виконання, під­став дострокового розірвання договору, порядку розгляду спорів між сторонами договору тощо).

Обмеження договірної свободи з метою захисту інтересів спожи­вачів (вимоги щодо якості та безпеки товарів, робіт, послуг) та загаль­ногосподарських інтересів (типові договори, заборона застосування методів недобросовісної конкуренції, обов'язковість укладення дер­жавних контрактів для окремих категорій суб'єктів господарювання, ліцензування та квотування зовнішньоекономічних операцій тощо).

Можливість відступлення від принципу рівності сторін (дер­жавні контракти, договори приєднання, договори, що укладаються в межах рамочних контрактів).

Узагальнивши вищеназвані ознаки, можна дати таке визначення:

Господарський договір - це зафіксовані в спеціальному правовому документі на підставі угоди майново-організаційні зобов 'язання учас­ників господарських відносин (сторін), спрямовані на обслуговування (забезпечення) їх господарської діяльності (господарських потреб) з врахуванням загальногосподарських (публічних) інтересів.

Поиск по сайту: