Збірники нормативних актів Науково-практичні коментарі

Конкуренційне законодавство України: Юридичний збірник.- К., 2002.- 296 с Правовий захист вітчизняного товаровиробника: Збірник норм, актів.- К.: Юрінком Інтер, 2000-446 с

Фінансові санкції за законодавством України: Збірник норм, актів.- К.: Юрінком Ін­тер, 2001.-416 с

Додаткова література:

Амуржуев О. Проблемы антимонопольного регулирования // Хозяйство и право.-1990.-№11.-С. 21-28.

Базилевич В. Д. Формирование конкурентной среды в транзитивной экономике: про­блемы, тенденции, противоречия // Конкуренция.-^2003.- № 2.- С. 24-28.

Бара Золтан. Зловживання монопольним становищем на ринку - джерела та засоби захисту // Конкуренція.- 2003.- № 6.- С. 53-57.

Безух О. Правові підстави застосування звичаїв при здійсненні захисту від недобро­совісної конкуренції // Підприємництво, господарство і право.- 2001.- № 3.- С. 24-27.

Безух О. В. Співвідношення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції із законодавством, що регулює використання інших об'єктів інтелектуальної власності // Вісник господарського судочинства.-2001.-№ 1.-С. 168-175.

Безух О. В. Захист від недобросовісної конкуренції як інститут конкурентного права // Підприємництво, господарство і право-2001.-№ 7.-С 32-36.

Безух О. В. Захист від недобросовісної конкуренції у сфері промислової власності. Автореферат дис.... канд. юрид. наук.-Донецьк, 2001.- 19 с

Беляневич В. Е. Арбітражне судочинство: визнання недійсними актів державних та інших органів: Навч. посібник.- К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001.- 304 с.

Беляневич Е. А. Механизм правового регулирования отношений, возникающих в сфере экономической конкуренции // Конкуренция.- 2003.- № 3.- С. 28-30.

Билъденс А. Основные черты германского и европейского антимонопольного права // Основы немецкого торгового и хозяйственного права.— М.: Изд-во БЕК, 1995.— С. 63—75.

Біла Р. Л. Адміністративна відповідальність за порушення антимонопольного законо­давства України. Автореф. дис.... канд. юрид. наук.- Одеса, 1995.

Володин А. В. Проявления монополизма // Конкуренция.- 2003- № 3.- С. 37-42.

Вощилко В. І. Транспортна демонополізація // Конкуренція.- 2003.- № 4.- С. 50-52.

Горбань С. М., Кузьмин Р. И. Государственное антимонопольное регулирование: опыт Японии // Экономика - право - государственное регулирование.- Донецк: Ин-т ЭПИ АН Украины, 1992.- С. 54-63.

Еременко В. И. Теоретические аспекты российского конкурентного права // Государ­ство и право-2002-№ 2-С. 28-35.

Жаров О. П. Енергетична монополія // Конкуренція.- 2003.- № 4.- С. 9-11.

Журик Ю. Поняття і види недобросовісних дій у конкуренції // Предпринимательство, хозяйство и право.- 2000.- № 2.- С. 10-12.

Журик Ю. Деякі питання правового статусу Антимонопольного комітету України // Предпринимательство, хозяйство и право.- 2000.- № 4.- С. 17-20.

Журик Ю. Порядок розгляду справ про порушення антимонопольного законодавства України // Предпринимательство, хозяйство и право.- 2000.- № 7.- С. 14-17.

Загнітко О. П. Правові засоби захисту економіки України від конкуренції імпорту // Правничий часопис Донецького держуніверситету.- 1999,- № 1 (3).- С 54-58.

Загнітко О. П. Державно-правове забезпечення захисту вітчизняного товаровиробни­ка (порівняльно-правове дослідження). Автореферат дис.... канд. юрид. наук.- Донецьк, 1999.-21 с

Иголкин С. Демонополизация//Конкуренция-2002.-№ 2- С. 10-12.

Кашинцева О. Ю. Правова охорона знаків для товарів і послуг в Україні. Автореферат дис.... канд. юрид. наук.- К., 2000- 19 с

Коваль В. Я. Недобросовісна конкуренція: поняття та ознаки // Вісник господарського судочинства.- 2002.- № 3.- С 178-185.

Коваль И. Неправомерное использование знаков для товаров и услуг и недобросовест­ная конкуренция // Підприємництво, господарство і право.- 2004.- № 4.- С. 7-11.

Корчак Н. Санкції як правовий засіб антимонопольного регулювання // Збірник нау­кових праць юридичного факультету Чернівецького університету імені Ю. Федьковича «Ерліхівський збірник». Вип. 2.- Чернівці, 1995.

Корчак Н. М. Правові питання антимонопольного регулювання підприємницької дія­льності в Україні. Автореф. дис.... канд. юрид. наук,- К., 1996.

Корчак Н. Конкурентне законодавство: формування та перспективи розвитку в Укра­їні // Предпринимательство, хозяйство и право.- 1999.- № 10,- С. 16-19.

Корчак Н. Загальні положення державного захисту конкуренції у підприємницькій ді­яльності // Підприємництво, господарство і право.- 2001,- № 2.- С 7-8.

Корчак Н. М. До питання про предмет інституту антимонопольного регулювання // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». Випуск 1,-Ужгород, 2002.-С 101-105.

Костусєв О. О. Конкурентна політика в розвинутих країнах і специфіка пострадянсь­кої економіки // Конкуренція,- 2003.- № 6.- С 20-29.

Кузьмін Р. І. Антимонопольне регулювання в господарчому праві Японії. Автореф. дис.... канд. юрид. наук,-Донецьк, 1997.

Кузьмина С. Проблемы применения законодательства о конкуренции // Предприни­мательство, хозяйство и право.- 1999.- № 9.- С. 6-8.

КузьмЫа С. Правове регулювання запобігання недобросовісної конкуренції: окремі питання // Право України.- 2000.- Ш 3.- С 91-93.

Кузьміна С А. Захист інтересів суб'єктів господарювання від недобросовісної конку­ренції. Автореферат дис. канд.... юрид. наук.-Донецьк, 2000.- 18 с

Кулишенко В, С. Правовое регулирование сравнительной рекламы // Предпринимате­льство, хозяйство и право.- 2000.- № 9,- С. 24-26.

Кулишенко В. С. Неправомерное использование деловой репутации в конкуренции в виде незаконного использования товара другого производителя и копирования его внеш­него вида // Підприємництво, господарство і право,- 2002,- № 5,- С. 31-34.

Кулішенко В. С. Недобросовісна конкуренція: поняття та види // Актуальні проблеми держави та права,- Одеса: Одеська національна юридична академія.- 2000,- Вип. 7,-С, 54-58.

Кулішенко В, С Захист від неправомірного використання ділової репутації суб'єктів господарювання у конкуренції. Автореферат дис.,,, канд, юрид, наук.- Донецьк, 2003,-17 с,

Ландэ Д. В, Антимонопольная и конкурентная политика в сети Интернет // Конкурен­ция,- 2003,- № 3.- С. 16-20.

ЛІткевич В, Правове регулювання монополізму в економіці України // Право Украї­ни,- 1992.-ЛЇ 10,- С 23-25.

Шкода В. Є, Правова охорона промислових зразків в Україні. Автореферат дис.... канд. юрид. наук,- К., 2001.- 20 с.

Мельник С. Б. Злоупотребление монопольним положением на рынке // Предпринима­тельство, хозяйство и право.-2000,-№ 12,- С. 14-16.

Мельник С. Б, Государственное регулирование деятельности субъектов хозяйство­вания, шнимиющих монопольное положение на рынке // Актуальні проблеми дер- жави та права,- Вип, 7,- Одеса: Одеська національна юридична академія,- 2000,-С. 27-35.

Мельник С Б. Монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання на рин­ку, Автореферат дис..,. канд. юрид, наук - Донецьк, 2001,- 20 с

Мельниченко О, I Про практику застосування судами конкурентного законодавства // Вісник господарського судочинства,-2001,-№ 1.-С. 38-51.

Першиков Є. В. Деякі питання захисту прав господарюючих суб'єктів при розгляді арбітражними судами справ щодо виконання вимог конкурентного права // Вісник Вищого арбітражного суду України,- 1998,- Ni З,- С 124-129.

Першиков Є. В, Антимонопольне законодавство і правові питання недобросовісної конкуренції в Україні // Вісник господарського судочинства,- 2001.- № 1 ■- С 50—55.

Подоляк О. А. Правовий статус антимонопольних органів в арбітражному процесі // Вісник Вищого арбітражного суду України.- 1998.- № 2,- С. 235-237.

Реформа конкурентного права ЕС // Конкуренция,- 2003,- № З,- С. 56-58.

Рябцев А. Об одном из требований антимонопольного законодательства // Предпри­нимательство, хозяйство и право.- 1998.- С. 40-41.

Рябцев А. Предприниматель, фондовый рынок и антимонопольное законодательство // Предпринимательство, хозяйство и право,- 1998.-№ 7.

Саніахметова Н. О. Правовий захист підприємництва в Україні: Навчальний посіб­ник,- К.: Юрінком Інтер, 1999.- 333 с

Саніахметова Н., Мельник С Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку: поняття та види // Підприємництво, господарство і право.- 2003.- № 1.

Саніахметова Н., Мельник С. Підстави та види юридичної відповідальності за зло­вживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку // Підприємництво, госпо­дарство і право,- 2003.- № 3.

Семенова Л. Н. Антимонопольне і конкурентне право: Курс лекцій.- К., 1999.— 133 с.

Смиричинський В. В. Логістичний підхід до виявлення конкурентних переваг учасни­ків процедур державних закупівель // Конкуренція.- 2003.- № 4.- С 21-25,

Стефановский С. «Война» торговых марок // Конкуренция,- 2002,- № 2.- С. 33-36.

Туйск И. И. Основание юридической ответственности за нарушение законодательства о защите экономической конкуренции // Підприємництво, господарство і право,- 2002.-№6.-С. 15-17.

Туйск И. И. Хозяйственно-правовые санкции за нарушение законодательства о защите экономической конкуренции // Підприємництво, господарство і право,- 2002.-X» 7,- С. 9-12.

Туйськ І. /, Антимонопольні правоохоронні засоби. Автореферат дис.... канд, юрид, наук,- Донецьк, 2003,- 19 с.

Хахулин В. В. Субъекты хозяйствования в антимонопольном законодательстве // Эко­номико-правовые проблемы антимонопольной политики: Сб. науч, тр. // НАН Украины. ИЭПИ,- Донецк, 1996,- С. 45-54,

Черемнова А, 1. Правове регулювання комерційної реклами в Україні, Автореферат дис.... канд, юрид, наук,- К., 2000,- 16 с,

Черненко С. Границы товарных рынков // Конкуренция,- 2002,- N» 2.- С. 29-32,

Чирков В, Г., Соловйов В, П. Питання методології виміру та оцінок антимонопольних заходів // Конкуренція.- 2003.- ЛЬ 4,- С. 15,

Шапка В. Г, Регулювання або ринок: за і проти // Конкуренція,- 2003.' Л» 4,- С, 12-14,

Шуміло І. Щодо визначення поняття «монопольного (домінуючого) становища» су­б'єктів господарювання // Право України,- 2000.- Мі 4,

Шуміло І. А, Антиконкурентні узгоджені дії // Підприємництво, господарство і пра­во,- 2001.-№ 1.-С. 15-19.

Шуміло І. А, Відповідальність за порушення законодавства про захист конкуренції. Автореферат дис,,,. канд, юрид, наук,-Донецьк, 2001.-18 с

Этокова Е. В, Трансграничное слияние и поглощение в условиях неразвитости сис­темы корпоративного управления на примере Украины // Конкуренция,- 2003,- № 2,-С. 29-32.

Розділ 7 ПРЯВОВЕ РЕГУЛЮВнННЯ БПНКР9ТСТВН

Банкрутство як правовий меканізм регулювання підприємницької діяльності

1. Поняття банкрутства.

2. Сторони у справі про банкрутство.

3. Стадії провадження у справі про банкрутство.

1. Поняття банкрутства

Інститут банкрутства в Україні запроваджено у зв'язку з рин­ковою орієнтацією вітчизняної економіки, основним принципом якої є принцип підприємництва: здійснення підприємницької діяль­ності самостійно, на власний ризик і під власну відповідальність підприємця. Інститут банкрутства забезпечує звільнення ринко­вої економіки від неефективних господарюючих суб'єктів, які функціонують на засадах самофінансування (з метою отримання прибутку) і несуть самостійну відповідальність за власними зобо­в'язаннями.

Ознаки банкрутства:

1. Застосування інституту за загальним правилом у сфері під­
приємницької діяльності (тобто, щодо суб'єктів підприємницької
діяльності, основною рисою яких є функціонування з метою отри­
мання прибутку);

2. Встановлюється господарським судом як юридичний факт,
що породжує певні наслідки (тобто, слід відрізняти від неплато­
спроможності боржника як фактичного стану);

3. Зміст встановленого господарським судом факту банкрутства —
неспроможність суб'єкта підприємницької діяльності повною мірою
розрахуватися по своїх боргах (неплатоспроможність) у зв'язку з
перевищенням пасивів (суми боргових зобов'язань боржника) над
його активами (критерій неоплатності, визначений ч. 4 ст. 205 ГК);

4. Неплатоспроможність боржника має бути стійкою і не під­
даватися усуненню, попри здійсненим судовим заходам щодо від­
новлення платоспроможності суб'єкта.

Отже, банкрутство - це встановлений господарським судом факт неспроможності суб 'єкта підприємницької діяльності ви­конати свої грошові зобов 'язання не інакше, як через застосування ліквідаційної процедури.

Провадження у справі про банкрутство порушується за наявно­сті матеріально-правових і процесуально-правових умов.

Матеріально-правовими умовами порушення провадження у справі про банкрутство є: стійка (понад три місяці) і значна (на суму не менш як триста мінімальних розмірів заробітної плати) неплатоспроможність.

Процесуально-правовими умовами порушення провадження у справі про банкрутство є подання боржником або кредитором (кредиторами) до господарського суду (за місцезнаходженням боржника) заяви про порушення справи про банкрутство з ком­плектом передбачених законом документів.

Відносини, пов'язані з банкрутством, регулюються низкою но­рмативно-правових актів різної юридичної сили:

• Господарським кодексом України - глава 23 «Визнання
суб'єкта підприємницької діяльності банкрутом» (містить 7 статей,
що визначають поняття неплатоспроможності та суб'єкта банкрут­
ства - ст. 209; поняття кредиторів та форми їх організації - ст. 210;
заходи щодо запобігання банкрутству суб'єктів підприємництва -
ст. 211; процедури, що застосовуються до неплатоспроможного
боржника, - ст. 212; майнові активи боржника, за рахунок яких фор­
мується ліквідаційна маса,- ст. 213; основні засади та зміст держав­
ної політики з питань банкрутства - ст. 214; відповідальність за по­
рушення законодавства про банкрутство - ст. 215);

• Цивільним кодексом України, зокрема статтями 18 (передба­
чає можливість визнання фізичної особи - підприємця банкрутом
у разі його неспроможності задовольнити вимоги кредиторів,
пов'язані із здійсненням ним підприємницької діяльності), ст. ПО
(ч. З якої визначає недостатність активів для задоволення вимог
кредиторів як одну з підстав ліквідації' юридичної особи, порядок

якої визначається законом про відновлення платоспроможності боржника або визнання банкрутом);

• Законом України від 14.05.1992 р. «Про відновлення плато­
спроможності боржника або визнання його банкрутом» (в ред. За­
кону від 30.06.1999 р.) (далі - Закон), який грунтовно регулює від­
носини, пов'язані з банкрутством;

• низка законів містить положення про можливість визнан­
ня банкрутом господарських організацій певних видів (пере­
важно за характером діяльності чи організаційно-правовою фор­
мою), зокрема: від 19.10.1991 р. «Про господарські товариства»
(ст. 19), від 07.12.2000 р. «Про банки і банківську діяльність» -
ст. 88 від 14.02.1992 р. «Про колективне сільськогосподарське
підприємство» (ст. 31), від 07.03.1996 р. «Про страхування»
(ст. 43) та ін.;

• від 20.09.2001 р. «Про Фонд гарантування вкладів фізичних
осіб» (встановлює засади функціонування Фонду гарантування
вкладів фізичних осіб, порядок відшкодування вкладів вкладникам
банків — учасників (тимчасових учасників) Фонду, а також регу­
лює відносини між Фондом, Кабінетом Міністрів України та Наці­
ональним банком України);

• від 29.11.2001 р. «Про введення мораторію на примусову ре­
алізацію майна» (встановлює мораторій на застосування примусо­
вої реалізації майна господарських товариств, у статутних фондах
яких частка державної власності становить не менше 25%, з метою
забезпечення економічної безпеки держави та недопущення руй­
нування цілісних майнових комплексів державних підприємств);

• від 18.11.2003 р. «Про забезпечення вимог кредиторів та
реєстрацію обтяжень» (визначає правовий режим регулювання об­
тяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення вико­
нання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюд­
нення та реалізацію інших прав юридичних і фізичних осіб стосов­
но рухомого майна);

• підзаконними нормативно-правовими актами серед яких:

- постанови Кабінету Міністрів України: від 17.03.2000 р.
№ 515 «Про затвердження Порядку проведення досудової санації
державних підприємств»;, від 12.09.2001 р. № 1181 «Про затвер­
дження Положення про комісію з питань неплатоспроможності»;

- відомчі нормативні акти: Типове положення про регіональне
(обласне) управління з питань банкрутства Міністерства економі­
ки та з питань європейської інтеграції, затверджене Наказом Мін­
економіки від 05.12.2000 р.

2. Сторони у справі про банкрутство

Участь у справі про банкрутство беруть:

А) сторони в справі про банкрутство — боржник (банкрут) і кредитори;

Б) інші учасники провадження у справі про банкрутство: арбіт­ражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквіда­тор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник пра­цівників боржника.

Боржник - суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, які сукуп­но складають не менш як 300 мінімальних розмірів заробітної плати, протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати. Боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом, іменується банк­рутом або суб'єктом банкрутства. Суб'єктами банкрутства не можуть бути:

• відокремлені структурні підрозділи юридичної особи (філії,
представництва, відділення тощо);

• казенні підприємства;

• комунальні підприємства, майно за якими закріплене на пра­
ві оперативного управління згідно з прийнятим на пленарному за­
сіданні органу місцевого самоврядування відповідним рішенням;

• в частині санації та ліквідації - державні підприємства, май­
но яких не підлягає приватизації.

Законом (ч. 6 ст. 5) встановлені деякі особливості щодо окре­мих категорій підприємств. Так, справи про банкрутство гірничих підприємств (шахти, рудники, копальні, кар'єри, розрізи, збагачу­вальні фабрики, шахтовуглебудівні підприємства), створених у процесі приватизації та корпоратизації, яким надається державна підтримка, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків і продаж акцій яких розпочався, можуть бути порушені не раніше, ніж через один рік від початку виконання плану приватизації (розміщення акцій).

Законом також передбачені особливості банкрутства містоут-ворюючих підприємств (ст. 42), особливо небезпечних підпри­ємств (ст. 43), сільськогосподарських підприємств (ст. 44), страхо-

виків (ст. 45), професійних учасників ринку цінних паперів (ст. 46), індивідуальних підприємців (статті 47-49), селянського (фермер­ського) господарства (ст. 50), боржника, що ліквідується власни­ком (ст. 51), відсутнього боржника (ст. 52).

Кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановлено­му порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зо­бов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості по заробітній платі працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правиль­ністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів). Проте не можуть бути стороною у справі про банкрутство:

• кредитори, вимоги яких повністю забезпечені заставою;

• кредитори, вимоги яких задоволені; вимоги, щодо яких досяг­
нуто згоди про їх припинення, у тому числі заміну або припинення
зобов'язання, відповідно до Закону вважаються погашеними.

За ознакою часу виникнення вимог до боржника і відповідно за особливостями правового становища розрізняють конкурсних кре­диторів (це кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство або визнані кон­курсними відповідно до вимог Закону та зобов'язання яких не за­безпечені заставою) і поточні кредитори (тобто кредитори за вимо­гами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство). Вимоги, що подаються першою категорією кредиторів (конкурсними кредиторами) господарському суду повинні, як правило, бути безспірними: визнані боржником, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника. Поточні кредитори вступають у процес після публікації оголошення про порушення справи про банкрутство (їхні вимоги подаються як господарському суду, так і боржникові, мають бути обґрунтованими, але не обов'язково безспірними).

Органи кредиторів: збори кредиторів та комітет кредиторів.

Крім сторін, учасниками провадження у справі про банкрутство є:

арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий сана­цією, ліквідатор) - фізична особа, яка має ліцензію, видану в уста­новленому законодавством порядку, та діє на підставі ухвали гос­подарського суду,

власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника;

Фонд державного майна України і державний орган з питань банкрутства - у разі порушення провадження щодо державних

підприємств-боржників, або підприємств, частка державного май­на в статутному фонді яких перевищує 50 відсотків;

представник органу місцевого самоврядування - щодо комуна­льних підприємств-боржників;

представник працівників боржника.

Державну політику щодо запобігання банкрутству, а також за­безпечення умов реалізації процедур відновлення платоспромож­ності боржника або визнання його банкрутом стосовно державних підприємств та підприємств, у статутному фонді яких частка дер­жавної власності перевищує 25 відсотків, здійснює державний ор­ган з питань банкрутства - Міністерство економіки та з питань євро­пейської інтеграції України (п. 3.4 Положення про Міністерство еко­номіки, затверджене Указом Президента України від 23.10.2000 p.). Для реалізації цих повноважень Мінекономіки заснувало Агентство з питань банкрутства, яке діє на підставі Типового положення про регіональне (обласне) управління з питань банкрутства Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції, затвердженого Наказом Мінекономіки від 05.12.2000 р. в установленому порядку.

Державний орган з питань банкрутства, відповідно до ст. 214 ГК України та ст. 2 Закону, здійснює такі повноваження:

- сприяє створенню організаційних, економічних, інших умов,
необхідних для реалізації процедур відновлення платоспроможності
боржника або визнання його банкрутом;

- пропонує господарському суду кандидатури арбітражних ке­
руючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів)
для державних підприємств або підприємств, у статутному фонді
яких частка державної власності перевищує 25 відсотків, щодо
яких порушена справа про банкрутство, та в інших випадках, пе­
редбачених Законом;

- організовує систему підготовки арбітражних керуючих (роз­
порядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів);

- здійснює ліцензування діяльності фізичних осіб - суб'єктів
підприємницької діяльності, які проводять діяльність як арбітражні
керуючі (розпорядники майна, керуючі санацією, ліквідатори);

- забезпечує реалізацію процедури банкрутства щодо відсут­
нього боржника;

- здійснює ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо
яких порушено провадження у справі про банкрутство, встанов­
лює та затверджує форму подання арбітражним керуючим інфор­
мації, необхідної для ведення єдиної бази даних про підприємства,
щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство;

- організовує проведення експертизи фінансового становища
державних підприємств і підприємств, у статутному фонді яких
частка державної власності перевищує 25 відсотків, при підготовці
справи про банкрутство до розгляду або під час її розгляду госпо­
дарським судом у разі призначення судом експертизи та надання
відповідного доручення;

- готує на запити суду, прокуратури або іншого уповноваже­
ного органу висновки про наявність ознак приховуваного, фіктив­
ного банкрутства або доведення до банкрутства щодо державних
підприємств чи підприємств, у статутному фонді яких частка дер­
жавної власності перевищує 25 відсотків;

- готує та подає на затвердження Кабінету Міністрів України у
встановленому порядку типові документи щодо здійснення про­
цедур банкрутства;

- здійснює інші передбачені законодавством повноваження.

Для забезпечення координації дій центральних та місцевих ор­ганів виконавчої влади, пов'язаних із запобіганням банкрутству та виробленням єдиної державної політики у цій сфері, створена Ко­місія з питань неплатоспроможності, яка діє на підставі Положення про Комісію з питань неплатоспроможності, завтердженого поста­новою Кабінету Міністрів України від 12.09.2001 р. № 1181.

3. Стадії провадження у справі про банкрутство

Провадження у справі про банкрутство складається з таких стадій:

1. Порушення провадження у справі про банкрутство відбува­ється протягом п'яти днів з дня надходження відповідної заяви і комплекту передбачених законом документів, про що суддя госпо­дарського суду виносить ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство, яка направляється заінтересованим особам (сторонам, державному органу з питань банкрутства). Наслідки порушення провадження у справі про банкрутство: вводиться про­цедура розпорядження майном боржника; призначається розпоряд­ник майна боржника, якщо це можливо на даній стадії процесу; вживаються заходи щодо забезпечення грошових вимог кредито­рів, у т. ч. вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів; призначається дата проведення підготовчого засідання суду (але не пізніше тридцятого дня від дня прийняття заяви про порушення справи про банкрутство); боржник зобов'язується подати відзив на заяву про порушення справи про банкрутство.

2. Підготовче засідання арбітражного суду у справі про банк­
рутство провадиться за участю сторін і має на меті визначення
обгрунтованості вимог кредиторів і заперечень боржника (якщо
такі будуть) на підставі оцінки поданих документів та пояснень
сторін. За результатами цього засідання виноситься ухвала, якою:

• на заявника покладається обов'язок подати до офіційних
друкованих органів (газет «Голос України» або «Урядовий кур'єр»)
оголошення про порушення справи про банкрутство;

• зупиняється процес приватизації до припинення провадження
у справі про банкрутство (якщо боржник - державне підприємство,
щодо якого прийнято рішення про приватизацію).

Крім того, ухвалою визначаються:

- розмір вимог кредиторів, які подали заяву про порушення
справи про банкрутство;

- дата складення розпорядником майна реєстру вимог креди­
торів (не пізніше двох місяців та десяти днів після дати проведен­
ня підготовчого засідання суду);

- дата попереднього засідання суду (не пізніше трьох місяців
після дати проведення підготовчого засідання суду);

- дата скликання перших загальних зборів кредиторів (не піз­
ніше трьох місяців і десяти днів після дати проведення підготовчо­
го засідання суду);

- дата засідання суду, на якому буде винесено ухвалу про са­
націю боржника чи про визнання боржника банкрутом і відкриття
ліквідаційної процедури, чи про припинення провадження у справі
про банкрутство (не пізніше шести місяців після дати проведення
підготовчого засідання суду).

У тих випадках, коли при порушенні провадження у справі про банкрутство не було введено процедуру розпорядження майном боржника, це робиться у підготовчому засіданні і зазначається у відповідній ухвалі.

3. Виявлення кредиторів та осіб, що мають намір взяти участь
у санації боржника, відбувається протягом одного місяця після
опублікування в офіційних друкованих виданнях оголошення про
порушення справи про банкрутство.

4. Попереднє засідання проводиться у строк, визначений ухва­
лою підготовчого засідання; на ньому розглядається реєстр вимог
кредиторів, складений розпорядником майна, і вимоги, не включе­
ні до цього реєстру; за результатами засідання виноситься ухвала,
в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів.

5. Визнання боржника банкрутом. Якщо внаслідок проведення

спеціальних судових процедур банкрутства не була відновлена платоспроможність боржника і не проведені розрахунки по його боргах, господарський суд визнає боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

Внаслідок такого визнання з дати прийняття відповідної поста­нови господарського суду:

- завершується підприємницька діяльність банкрута;

- вважається таким, що настав, строк виконання усіх грошових
зобов'язань банкрута;

- припиняється нарахування неустойки (пені, штрафу), процен­
тів по всіх видах заборгованості банкрута;

- укладення угод, пов'язаних з відчуженням майна банкрута
чи передачею його майна третім особам, допускається лише в по­
рядку ліквідаційної процедури;

- припиняються повноваження органів управління та власни­
ка (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено ра­
ніше;

- в офіційних друкованих виданнях публікуються відомості
про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної про­
цедури;

- призначається ліквідатор і формується ліквідаційна комісія,
на яку покладається безпосереднє здійснення ліквідаційної про­
цедури.

6. Проведення ліквідаційної процедури (див. у наступній темі). На підставі відповідної ухвали господарського суду може мати місце припинення провадження у справі про банкрутство, якщо:

• боржник не включений до Єдиного державного реєстру під­
приємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів підпри­
ємницької діяльності;

• подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реор­
ганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юридичної
особи;

• у провадженні господарського суду є справа про банкрутство
того ж боржника;

• у встановленому порядку затверджено звіт керуючого сана­
цією;

• затверджено мирову угоду;

• у встановленому порядку затверджено звіт ліквідатора;

• боржник виконав усі зобов'язання перед кредиторами;

• кредитори не висунули вимог до боржника після порушення
провадження у справі про банкрутство за заявою боржника.

Тема 20-1 Судові процедури,

Поиск по сайту: