Право власності - основне речове право у сфері господарювання: поняття та зміст

Відносини власності - це суспільні відносини, що виникають у зв'язку і з приводу привласнення матеріальних благ. Сутність від­носин власності в сфері економіки полягає в належності наявних засобів виробництва і продуктів праці, що отримуються від їх екс­плуатації, певним суб'єктам.

Власність, в економічному розумінні,- це економічне пануван­ня суб'єкта над об'єктом, що належить йому, використання суб'єк­том цих об'єктів своєю владою і у власних інтересах.

Поняття права власності виникає в результаті правового врегу­лювання економічних відносин власності. Розрізняють право вла­сності в об'єктивному розумінні та право власності в суб'єктив­ному розумінні.

Право власності в об'єктивному розумінні -це сукупність пра­вових норм, що регулюють економічні відносини власності.

Право власності в суб'єктивному розумінні - це визначена і забезпечена об'єктивним правом сукупність повноважень власника,

що забезпечує можливість використовувати належне йому майно своєю владою і у власних інтересах.

Право власності передбачає можливість вільного, але в межах закону, використання власником свого майна у власних інтересах. Правомочності власника щодо його майна, яке використовується у сфері господарювання, складні: крім відомої з часів римського права тріади (володіння, користування та розпорядження), до їх складу входять засновницькі (щодо заснування інших суб'єктів господарювання та наділення їх відповідним майном), регулятивні (щодо визначення меж використання майна, яке передається влас­ником іншим суб'єктам господарювання на похідних від права власності правових титулах), оперативно-управлінські (щодо управ­ління створеним власником суб'єктом господарювання), контрольні (щодо контролю за використанням майном, яке на певному, зазви­чай похідному від права власності, правовому титулі закріплюєть­ся за іншим суб'єктом господарювання) та охоронні (щодо охоро­ни прав власника від посягань інших осіб на його майно та захисту прав та законних інтересів власника у разі їх порушення іншими особами) повноваження. Засновницькі, регулятивні, оперативно-управлінські, контрольні, охоронні повноваження забезпечують власникові реалізацію однієї з основних функцій - функцію управ­ління своєю власністю.

Зазначені положення (щодо повноважень власника майна у сфері господарювання) віддзеркалені в статтях 134 і 135 ГК України. Відповідно до ч. 1 ст. 134 суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому Сім) майном, у тому числі має пра­во надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених ГК.

У ст. 135 ГК України визначаються організаційно-установчі повноваження власника, а саме, його право:

• одноосібно або спільно з іншими власниками на основі належного йому (їм) майна засновувати господарські організації або здійснювати господарську діяльність в інших організаційно-правових формах господарювання, не заборонених законом, на свій розсуд визначаючи мету і предмет господарської діяльності, структуру утвореного ним суб'єкта господарювання, склад і ком­петенцію його органів управління, порядок використання майна,

інші питання управління діяльністю суб'єкта господарювання, а також приймати рішення про припинення господарської діяльно­сті заснованих ним суб'єктів господарювання відповідно до за­конодавства;

• особисто або через уповноважені ним органи з метою здійс­
нення підприємницької діяльності засновувати господарські органі­
зації, закріплюючи за ними належне йому майно на праві власності,
праві господарського відання, а для здійснення некомерційної гос­
подарської діяльності - на праві оперативного управління, визначати
мету та предмет діяльності таких організацій, склад і компетенцію
їх органів управління, порядок прийняття ними рішень, склад і по­
рядок використання майна, визначати інші умови господарювання
у затверджених власником (уповноваженим ним органом) установ­
чих документах господарської організації, а також здійснювати без­
посередньо або через уповноважені ним органи у межах, встановле­
них законом, інші управлінські повноваження щодо заснованої ор­
ганізації та припиняти її діяльність відповідно до ГК та інших
законів;

• здійснювати організаційно-установчі повноваження на основі
належних йому корпоративних прав відповідно до ГК та інших за­
конів;

• приймати рішення про об'єднання створених власником уні­
тарних підприємств-невласників в господарські об'єднання, пе­
редбачені ГК та іншими законами (найчастіше це повноваження
реалізується щодо державних та комунальних підприємств шля­
хом створення за їх участі відповідно державних чи комунальних
господарських об'єднань).

Організаційно-установчі повноваження власник може реалізо­вувати особисто чи за допомогою уповноваженого ним органу (уповноваженої особи). Цей правовий інститут (уповноваженого органу чи уповноваженої власником особи) застосовується у тих випадках, якщо: (а) власник володіє значним за обсягом масивом майна, щодо якого неспроможний забезпечити всі організаційно-управлінські повноваження; (б) власник не володіє необхідними професійними знаннями та навичками щодо здійснення таких пов­новажень; (в) склад майна власника різноманітний за своїм скла­дом і призначенням, що вимагає специфіки управління майном різного призначення.

Реалізація зазначених повноважень власника здійснюється у рі­зних правових формах залежно від форм права власності (питання щодо яких розглядатиметься в наступній темі).

Поиск по сайту: