Конституційні засади правопорядку у сфері господарювання

Нормативне регулювання господарських відносин грунтується на встановлених Конституцією України основних засадах правопо­рядку у сфері господарювання, про що згадується в Преамбулі Гос­подарського кодексу України, а в ст. 5 ГК цьому питанню приділя­ється спеціальна увага. Зокрема, ст. 5 закріплює положення, відпо-зідно до якого правопорядок у сфері господарювання формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання еконо­мічних відносин суб'єктів господарювання і державного регулювання макроекономічних процесів та ґрунтується на відповідних положен­нях Конституції України щодо:

• забезпечення державою соціальної спрямованості економіки
України (ч. 4 ст. 13 Конституції);

• права власності Українського народу на землю, її надра, атмо­
сферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в ме­
жах території України, природні ресурси її континентального шель­
фу, виключної (морської) економічної зони, що здійснюється від імені

Українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України (ст. 13);

• права кожного громадянина користуватися природними об'єкта­
ми права власності Українського народу відповідно до закону (ст. 14);

• забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права влас­
ності і господарювання, недопущення використання власності на
шкоду людині і суспільству (ст. 14);

• права кожного громадянина володіти, користуватися і розпоря­
джатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, твор­
чої діяльності (ст. 41);

• визнання усіх суб'єктів права власності рівними перед зако­
ном, непорушності права приватної власності, недопущення проти­
правного позбавлення власності (статті 14,41);

• економічної багатоманітності, права кожного на підприємни­
цьку діяльність, не заборонену законом (ст. 42);

• визначення виключно законом правових засад і гарантій під­
приємництва (ст. 92);

• забезпечення державою захисту конкуренції у підприємниць­
кій діяльності, недопущення зловживання монопольним станови­
щем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобро­
совісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм анти­
монопольного регулювання виключно законом (статті 42, 92);

• забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання
екологічної рівноваги на території України, належних, безпечних і
здорових умов праці, захисту прав споживачів (статті 42, 43, 50);

• взаємовигідного співробітництва з іншими країнами (ст. 18);

• визнання і дії в Україні принципу верховенства права (ст. 8).

Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері гос­подарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, який грунтується на згаданих положеннях Конституції України та визначається господарським законодавством.

2. Поняття, ознаки та особливості господарського законодавства

Господарське законодавство становить нормативну основу гос­подарського правопорядку - правил організації, безпосереднього здійснення та управління господарською діяльністю.

Господарське законодавство — це сукупність нормативно-правових актів та правових норм, які регулюють відносини щодо

безпосереднього здійснення господарської діяльності та керівни­цтва (в т. ч. організації) такою діяльністю.

Господарському законодавству України притаманна низка ха­рактерних ознак:

• значна розгалуженість і наявність великої кількості норма­
тивних актів; цьому є об'єктивні (динамізм і складність господар­
ського життя і відповідно — правового регулювання) та суб'єктивні
(недостатня увага до упорядкування господарського законодавства
та численні експерименти у сфері економіки, кожен з яких потре­
бує спеціального правового забезпечення) причини;

• перевага в господарському законодавстві комплексних нор­
мативних актів, що містять норми різних галузей права (госпо­
дарського, цивільного, фінансового, трудового тощо), які стосу­
ються одного предмета правового регулювання - страхування (За­
кон «Про страхування»), інвестування (Закон «Про кооперацію»),
господарських товариств (Закон України «Про господарські
товариства») та ін.;

• кодифікованість господарського законодавства, єдиним стриж­
нем якого є прийнятий 16 січня 2003 р. Господарський кодекс Укра­
їни, розроблений відповідно до Концепції судово-правової реформи
в Україні, схваленої Постановою Верховної Ради України від
28.04.1992 р. (набув чинності з 01.01.2004 р. одночасно з новим Ци­
вільним кодексом України); Господарський кодекс визначає основи
господарювання, яке базується на різноманітності суб'єктів госпо­
дарювання різних форм власності та має на меті утвердження опти­
мального суспільного господарського порядку у сфері національ­
ної економіки; складається з 9 розділів: І - основні засади госпо­
дарської діяльності; II - суб'єкти господарювання; III - майнова
основа господарювання; IV - господарські зобов'язання; V - відпо­
відальність за правопорушення у сфері господарювання; VI - особ­
ливості правового регулювання в окремих галузях господарювання;
VII - зовнішньоекономічна діяльність; VIII - спеціальні режими
господарювання; IX — прикінцеві положення. Господарський ко­
декс України має на меті забезпечити зростання ділової активності
суб'єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі
підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну
спрямованість відповідно до вимог Конституції України, утверди­
ти суспільний господарський порядок в економічній системі Укра­
їни, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами;

• наявність в господарському законодавстві значної кількості
нормативних актів обмеженої сфери дії — відомчих, регіональ-

них, локальних; відомчі забезпечують специфіку правового регу­лювання господарських відносин в окремих галузях та сферах економіки, мають відповідати нормативно-правовим актам вищої юридичної сили і, як правило, набувають чинності з дня державної реєстрації в Міністерстві юстиції України згідно з Указом Прези­дента України від 03.10.1992 р. № 493/92 «Про державну реєстра­цію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади», Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 р. № 731 «Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів дер­жавної виконавчої влади», Порядком скасування рішень про дер­жавну реєстрацію нормативно-правових актів, затвердженим нака­зом Міністерства юстиції України від 29.01.1999 р. № 54/3347.

Наявність зазначених рис зумовлена специфікою сфери госпо­дарювання, що характеризується високим ступенем складності та багатоманітністю відносин, що в ній виникають, а відтак - прита­манні законодавству, яке регулює цю сферу не лише в Україні, а й в інших державах.

Поряд з цими рисами вітчизняному господарському законодав­ству притаманні тимчасові риси, зумовлені трансформаційними процесами у сфері економіки — від планово-розподільчих до пере­важно ринкових засад господарювання. Такими тимчасовими ри­сами, що віддзеркалюють перехідний характер господарського за­конодавства України, є:

1) наявність у господарському законодавстві України норма­
тивних актів вже неіснуючої держави - СРСР (Положення про
поставки продукції науково-технічного призначення та Положення
про поставки товарів народного споживання, затверджені поста­
новою Ради Міністрів СРСР № 888 від 25.07.1988 р. та ін.), що за­
стосовуються за умов, визначених Постановою Верховної Ради
України від 12.09.1991 р. «Про порядок тимчасової дії на території
України окремих актів законодавства СРСР»; з набуттям чин­
ності Цивільним та Господарським кодексами України (тобто з
01.01.2004 р.) більшість таких актів або їх положень втратила свою
чинність);

2) наявність у господарському законодавстві дореформених
нормативних актів (вищезгаданих положень про поставки та ін.) і
нормативних актів, що відповідають Концепції переходу Україн­
ської РСР до ринкової економіки (схвалена Верховною Радою
Української РСР 01.11.1990 р. і, відповідно,- забезпечують розви­
ток ринкових відносин та їх соціальну орієнтацію (ГК і ЦК України,

закони «Про режим іноземного інвестування» - 10.07.2003 р., «Про кооперацію» - 10.07.2003 р. та ін.);

3) стрімкість прийняття актів законодавства, що зумовлено об'єктивними чинниками (змінами у сфері господарювання, пов'я­заними із запровадженням та розвитком ринкових відносин, а та­кож суб'єктивними причинами (лобіювання політичними силами прийняття окремих законів без дотримання під час їх розробки та прийняття основних правил юридичної техніки, яка застосовується з метою уникнення нових колізій, неадекватного регулювання, по­рушення балансу приватних і публічних інтересів тощо).

Все це переконує у тому, що господарському законодавству України (як законодавству перехідного періоду - від планово-роз­подільчої економіки до соціально спрямованої ринкової) прита­манні риси, що свідчать про недоліки правового регулювання, на-еред: наявність застарілих положень, прогалин, колізійних норм, надмірно велика кількість нормативно-правових актів. Своєю чергою, численні вади господарського законодавства зумовлюють необхідність його вдосконалення.

Поиск по сайту: