Наука в незалежній Україні

Наука України у 80-ті та на початку 90-х років перебувала у тяжкому стані. Попри

видимі зміни в суспільно-політичному житті країни Академія наук України залишалась

осередком застою. Спостерігалось стримування наукового процесу, ефективність

наукових досліджень. За вказівками партії наукові установи займалися переважно

прикладними дослідженнями, що призвело до значного скорочення фундаментальних

напрацювань, падіння їх престижу.

Уже на початку 1990-х рр. окреслилася стійка тенденція до скорочення чисельності

спеціалістів. За перші сім років незалежності на роботу за кордон виїхало понад 6 тис.

учених. Особливо відчутні втрати серед генетиків, фізиків-теоретиків, фізіологів,

біохіміків. Основними причинами відпливу спеціалістів з наукової сфери було погіршення

умов праці, стрімке зниження реальної заробітної плати та престижу наукової діяльності,

посилення попиту на висококваліфікованих спеціалістів в інших галузях господарства в

комерційних структурах.

На середину 1990-х рр. Україна перебувала в групі слабо розвинутих країн, де показник

наукоємності ВВП не перевищував 0,8 %. Вітчизняні науковці мають обладнання та

інформації в сто разів менше, ніж західні колеги. Доступ до найновішої інформації має

фактично лише 1 % фахівців. Залишалася малою реальна заробітна плата науковців. За

таких обставин наука не дає і не може давати належної практичної віддачі, що особливо

небезпечно в умовах нової хвилі науково-технічного прогресу, який спирається на

досягнення в галузі мікроелектроніки, інформатики, біотехнології, освоєння космічного

простору.

До негативних явищ у науці слід також віднести те, що прикладні розробки, на які було

витрачено величезні коштів, майже на 90 % не мали практичного застосування.

Незважаючи на те що в Україні на 1994 р. загальна чисельність науковців становила

близько 300 тис. чоловік, що вдвічі більше, ніж у деяких західних країнах, ефективність

наукових досліджень була набагато нижчою, ніж у Західній Європі чи Америці.

Поступово перебудовується робота Академії наук, змінюються пріоритети, відбувається

перегрупування наукових сил, посилюється увага до фундаментальних досліджень. В 1994

р. Академію наук України проголошено Національною. В її системі створено низку нових

суспільствознавчих наукових інститутів: Інститут української археології ім. М. Грушевського

(з філіями у Дніпропетровську і Львові), Інститут української мови, Інститут

сходознавства ім. А. Кримського, Інститут світової економіки і міжнародних відносин,

Інститут соціологічних досліджень, Інститут народознавства ім. І. Крип'якевича та ін.

Спираючись на досягнення світової науки, активізується тематика досліджень,

розпочалася робота з підготовки фундаментальних праць з історії українського народу,

культури, літератури. В Україні створено національну систему атестації наукових кадрів.

У 1990-і рр. українські вчені одержали можливість розвинути нові напрямки наукового пошуку,

наприклад, розширити дослідження Антарктики. В 1995 р. Британська антарктична служба (БАС)

безкоштовно передала Україні свою науково-дослідну базу "Фарадей", що означало фактичне повернення в сферу цих досліджень після розпаду СРСР. Нині вона має назву Українська антарктична станція "Академік Вернадський".

Маючи високий науково-технічний потенціал Україна не залишила своїх спроб в сфері освоєння

космічного простору. В лютому 1992 р. було утворено Національне космічне агентство України. В 1997 р. створено Інститут космічних досліджень України. Здійснено заходи щодо зміцнення головних наукових та промислових центрів ракетно-космічної галузі, розташованих у Києві, Дніпропетровську, Харкові. Ракетно космічна промисловість України розгорнула випуск багатьох видів ракетно-космічної техніки. Серед них системи керування ракетами та космічними апаратами, системи стикування космічних апаратів "Курс", ракети-носії "Циклон", "Зеніт", "Дніпро", супутники різноманітного призначення.

Отже, активізації наукового пошуку сприяло створення та заснування наукових установ та інституцій.

Водночас, в науковій сфері простежується і низка негативних тенденцій, зокрема: постійне зниження витрат на науку у внутрішньому валовому продукті, недостатня матеріальна база, обмежений доступ до новітньої наукової інформації, зниження ефективності функціонування наукових установ, внутрішній і зовнішній «відплив умів».

Поиск по сайту: