Розвиток літератури і театру в другій половині 19 ст

Друга половина XIX ст. подарувала Україні плеяду видатних письменників. Перлинами першої

величини сяють у цей час таланти І. Франка, П. Куліша, Л. Глібова, Лесі Українки, Панаса

Мирного, М. Коцюбинського, І. Нечуя-Левицького, Б. Грінченка, П. Грабовського та ін.

Характерними ознаками розвитку української літератури в другій половині XIX ст. були:

1. Різноманітність художніх напрямів. У 70—90-ті роки водночас існували і взаємно збагачувалися

романтизм (Я. Щоголів), натуралізм (Г. Барвінок, М. Кононенко), просвітницький реалізм (І.

Нечуй-Левицький). Твори цього періоду мали синтезний характер, органічно поєднували елементи

реалізму і романтизму.

2. Наявність індивідуальних стилів письменства. На цій базі сформувалися оригінальні підходи та

способи творчого самовираження, своєрідні стилі: етнографічно-побутовий, аналітичнопсихологічний,

соціально-філософський.).

3. Поява нових тем і проблематики. У фокусі уваги українських письменників другої половини

XIX ст. опиняються реалії пореформеного періоду: болюче класове розшарування селянства,

революційна боротьба народних мас проти соціального та національного гніту новітньої

буржуазної доби. 4. Демократизація і гуманізація літератури. Відкриттям та здобутком

української літератури пореформеної доби стало зображення центральною фігурою художніх

творів людини з народу. Реалістичне мистецтво другої половини XIX ст. сприймає людину як

найвищу цінність.

5. Політизація літературної творчості. Література завжди перебувала в тісному зв.язку з

політикою, проте в другій половині XIX ст. цей зв.язок стає особливо відчутним. Свою роль у

цьому відіграли суперечності пореформених суспільних змін та зрушень; процес завершення

формування української нації; спрямовані проти української мови та народу Валуєвський (1863) та

Емський (1876) укази тощо.

У другій половині XIX ст. значних успіхів досягає українське професійне театральне мистецтво.

Значною мірою це пов.язано з появою високохудожніх драматичних творів. Йдеться насамперед

про п.єси, створені відомими реформаторами та фундаторами українського театру — М.

Кропивницьким (понад 40 п.єс — «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Доки сонце зійде, роса очі

виїсть», «Глитай, або ж Павук» та ін.), М. Старицький (25 п.єс — «Ой не ходи, Грицю, та й на

вечорниці», «У темряві», «Талан» та ін.), І. Карпенком-Карим (понад 20 п.єс — «Мартин Боруля»,

«Сто тисяч», «Хазяїн» та ін.). У цих творах реалістично зображені становище пореформеного села,

майнова диференціація, деспотизм та самодурство панівних верств, суспільні антагонізми та

соціальні протистояння. Водночас для драматургії 70—90-х років були Характерними вузькість

тематики (головна дійова особа — як правило, селянство), певна повторюваність мотивів;

побутовізм, етнографізм тощо. По-друге, після Емського указу 1876 р. та циркуляра 1881 р.

категорично заборонялися українські вистави історичного та соціального змісту. Під тиском

громадськості цензура дозволяла лише драматичні твори, щ0 висвітлювали сільське життя.

Пореформений період — це час розквіту любительського театру. Аматорські театральні вистави ставили у Києві, Харкові, Одесі, Ніжині, Полтаві та інших містах і навіть селах України. У 1882 р. у Єлисаветграді М. Кропивницький з акторів-любителів та акторів-професіоналів створив першу українську професійну трупу, до складу якої увійшли талановиті актори М. Заньковецька, М. Садовський, І. Бурлака, О. Маркова та ін.

Після гастролей у Києві 1883 р. до трупи М. Кропивницького приєдналася аматорська група М.

Старицького. Внаслідок цього утворився потужний осередок театрального мистецтва, який сприяв

формуванню шкіл режисури та акторської гри, стимулював розвиток драматургії. У 80—90-ті роки на теренах України активно функціонували поряд з провідними театральними колективами М.

Кропивницького, М. Старицького, М. Садовського майже 30 невеликих «російсько-малоросійських» груп. У 1891 р. в Києві М. Соловцов заснував перший постійний російський театр. У західноукраїнських землях перший український театр виник 1864 р. у Львові при культурно-освітньому товаристві «Руська бесіда».

Його засновником став режисер та актор О. Бачинський. Невдовзі 1869 р. при чернівецькій «руській бесіді» утворюються любительські драматичні гуртки на Буковині.

Поиск по сайту: