Літературне життя в Україні в кінці ХІХ -на початку ХХ ст

Українська література кінця XIX -початку XX ст. розвивалася під безпосереднім

впливом визвольного руху і в тісній взаємодії з передовою російською літературою та

літературами інших народів. Вона характеризувалася: кризою реалістичного мистецтва та

розвитком імпресіоністичної літератури, бурхливим розквітом поезії, найрізноманітніших

ліричних та ліро-епічних жанрів. У жанрі поезії одночасно працюють представники

кількох літературних генерацій. Це і її старійшини (І. Франко, М. Старицький, Б.

Грінченко), і зрілі майстри (Леся Українка, Олександр Олесь, М. Вороний, В. Самійленко)

і дебютанти (М. Філянський, Грицько Чупринка, Михайль Семенко, П. Карманський, П.

Тичина, М. Рильський). Література шукає нових шляхів відтворення дійсності, часто

звертаючись до історичної тематики. У цей період побачила світ драматична поема Лесі

Українки «Бояриня», письменниця з усіх національних проблем обирає найгостріші —

патріотизму, національних традицій і національної зради. В роки Першої світової війни

українська література опинилася в тяжкому становищі внаслідок посилення реакції та

утисків цензури. Оскільки українська література кінця XIX — початку XX століття —

явище загальноєвропейського типу, вона відбила в собі процес змін художнього мислення,

методів, стилів. У цей період в усіх європейських літературах розпочиналося становлення

модернізму — художньої системи, принципово відмінної від художньої системи

класичного реалізму. Цей період позначений активним протистоянням і поєднанням

реалізму й модернізму, традиційного та модерного мистецтва. У кінці першого — на

початку другого десятиріччя XX століття у літературу прийшли молоді письменники, які

згодом відіграли значну роль у відродженні української літератури. У молодої генерації

українських літераторів визріває протест проти натуралізму, просвітянства, виникає

бажання якось наблизитися до новітніх течій європейської літератури.

Сприяли формуванню літературного процесу:

1. "Ревізія" класичних, раціоналістичних форм ідейного світобачення та форм його художнього ствердження;

2. Загострення уваги до пошуку нових форм художнього відображення дійсності та світоглядних моделей його розуміння;

3. Перевага ірраціональних чинників мислення над раціональними і суб'єктивних форм сприйняття над об'єктивними;

4. Виникнення великої кількості ідеалістичних філософських та естетичних шкіл інапрямів;

5. Ствердження модернізму та авангардизму в мистецтві. Представники:

. Марко Вовчок -«Народні оповідання»,«Украинские народные рассказы Марко

Вовчка», «Ледащиця», «Три долі», «Панська воля», «Живая душа» та ін.

. Л. І. Глібов (1827-—1893) -«До мирового», «Журба», «Русская песня», «Узник»,

«Тройка», «Месяц» та ін.

. Б. Д. Грінченко (1863—1910) -(«Пісні Василя Чайченка», «Під сільською стріхою», «Під хмарним небом» та ін.

. І. С. Нечуй-Левицький (1838—1918) -«Кайдашева сім'я», «Микола Джеря»,

«Афонський пройдисвіт», «Нахмарило», «Степовий гість» та ін.

. Панас Мирний (Панас Якович Рудченко, 1849—1920) -«Хіба ревуть воли, як

ясла повні?», «Повія», повісті «Лихі люди» («Товариші»), «Лихо давнє і сьогочасне», «Голодна воля», п'єса «Лимерівна» та ін.

. І. Я. Франко (1856—1916) -збірки «З вершин і низин», «Зів'яле листя», «Мій ізмарагд», «Із днів журби» та ін; прозові твори («Бориславські оповідання», повісті «Boa constrictor», «Борислав сміється» та ін.

Поиск по сайту: