Політика царського уряду щодо укр мови

Перші спроби придушення українського друкованого слова були здійснені вже у XVIII ст.

Цар Петро І у 1721 р. заборонив ввезення української релігійної літератури в Росію, а

згодом і друкування книг у Києві та Чернігові без спеціальної московської цензури.

Заборонялися й церковні промови українською мовою. Найтяжчими за наслідками для

української культури були дії уряду в XIX ст. Мається на увазі відомий циркуляр міністра

внутрішніх справ П.Валуєва 1863 р. і Емський указ 1876 р., а також наступні урядові

розпорядження щодо застосування української мови 1881, 1882, 1895 і 1914 рр.

Валуєвський циркуляр 30 липня (18 липня) 1863 року — таємне розпорядження міністра

внутрішніх справРосійської імперії Петра Валуєва до територіальних цензурних комітетів,

в якому наказувалося призупинити видання значної частини книг, написаних

«малоросійською», тобто українською мовою. Згідно з указом заборонялась публікація

релігійних, навчальних і освітніх книг, однак дозволялась публікація художньої

літератури.Мотивом до видання циркуляру стали підозри царської влади, що публікації

книг українською мовою стимулюють зростання сепаратистських, пропольських та

антицарських настроїв. Коли циркуляр 1863 р. і указ 1876 р. перепинили дорогу

українській мові в сфері мистецтва, культури та освіти, то вже невдовзі уряду довелося

пом'якшити у розпорядженні 1881 р. свої попередні формулювання. Українську мову

дозволялося використовувати у сфері белетристики, сценічних творів, тобто там, де

раніше вважали особливо небезпечним. Проте одночасно цензурі давалися розпорядження

бути "особо строгими" до українських п'єс. А Петербурзький цензурний комітет

зобов'язували регулювати "в целях чисто государственных" кількість допущених на сцену

українських драматичних творів. Політика царського уряду щодо української мови

залежала від різних політичних чинників та загальнодержавних процесів, які відбувалися

в Росії. Ця політика коливалася від майже повного заперечення існування української

мови як окремого народу і зведення її до фольклорно-етнографічного діалекту

великоросійської (а пізніше за терміном "общерусской") мови. Тобто українська мова

урядовою політикою зводилася до мови "домашнього вжитку", для потреб людей, котрі,

як говорилося,через свою недорозвиненість не зуміли опанувати "великорусским

язьїком".В 1888 р. вводяться правила, згідно яких при постановці вистави українською

мовою того ж вечора необхідно показувати водевіль російською мовою

Поиск по сайту: