Виникнення слов’янської писемності. Просвытительство на Русі

Становлення державності феодального суспільства слов’ян у середині IХ ст. вимагало

відповідної релігії для утримання в покорі соц. низів та повноправного виходу на міжнародну

арену. Найближчим і найперспективнішим для слов’ян було християнство. На Балканському

півостровi та в Середнiй Європi точилася боротьба мiж Вiзантiєю та Римом за сфери політ. та ек

впливу на слов'янськi країни. Вплив Візантії, яка йшла на поступки в питаннях поширення

слов’янської форми обряду і мови богослужіння, перекладу богослужбових книг слов’янською, не

загрожував молодим державам втратою самостійності у майбутньому. Навпаки, прийняття

християнської віри у цьому випадку стало б своєрідним фактором стабільності у державотворенні,

сприяло розвитку освіти й культури слов’янських народів.Таким чином, моравський князь

Ростислав у 862-863 р. звернувся до візант. імперат. Михайла III з проханням надiслати до Моравiї

місіонерів, єпископа і вчителя, котрі б виклали християнське вчення рідною для моравських

слов’ян мовою. Імператор охоче вiдгукнувся на прохання: це давало можливість розширити вплив

візантійської церкви на Європу й таким чином потіснити римську церкву. Мiсiю християнської

проповiдi в Моравiї було запропоновано виконувати братам Кирилу та Мефодію.Це були

високоосвiченi люди. Костянтин працював у патрiаршiй бiблiотеці, викладав фiлософiю, Мефодій

був настоятелем монастиря. Для мораван Кирило створив спеціальну азбуку (на сьогодні точно

невідомо, яку саме азбуку – кирилицю чи глаголицю), разом з Мефодієм переклав грецькi

релiгiйнi книги слов’янською мовою. В основу слов’янської мови брати поклали солунськомакедонський

говір староболгарської мови, доповнивши її новотворами з інших мов. Саме цю

мову і назвуть старослов’янською. Таким чином, ця мова багато в чому була штучною. За

свідченням середньовічного вченого Чорноризця Храброго, це сталося 863 р. Цей рік і вважається

початком слов’янської писемності. Впродовж 3р. вони впроваджували культуру, сприяли

мораванам (предкам сучасних чехів, словенців, словаків) у звiльненнi їх вiд політ., ек.

культ.гніту, поширенню християнського слова, вчення у слов’янському світі. Успішно

здійснювалася їхня навчально-педагогічна діяльність і в інших слов’янських країнах.Римський

папа Адріан ІІ визнав старослов’янську мову, а богослужбові книги, написані ції. мовою, були ним

освячені та покладені в церкві святої Марії. Це стало серйозною перемогою першовчителів

слов’ян. Органiзовувалися слов’янськi школи, засновувались монастирi, церкви. Після смерті у

885 р. Мефодія відбулися різкі зміни: було заборонено слов’янське богослужіння, розгромлені

слов’янські школи, храми, спалені слов’янські книги, учнів Кирила і Мефодія, священників,

проповідників забивали на смерть. Церковнослов’янська мова стала офіційною мовою болгарської

мови (894 р.) на період царювання Симеона (893-927). Цей перiод став золотим вiком

старослов’янської писемностi. З Болгарії кирилична слов’янська писемність проникла в Сербію,

Русь.Щорічно, 24 травня Церква святкує день пам'яті слов'янських вчителів, рівноапостольних

Кирила і Мефодія. 29 березня 1994 р. Кабінет Міністрів України, підтримуючи ініціативу

Міністерства культури і Українського комітету славістів, прийняв постанову про проголошення 24

травня кожного року Днем слов’янської писемності та культури.

Роль старослов’янської мови в розвитку культури Київської Русі. Старослов’янська мова

відіграла важливу роль у розвитку культури Київської Русi, яка пiдтримувала зв’язки з Болгарiєю

та Вiзантiєю. Тут старослов’янська писемнiсть поширилася ще до прийняття християнства. За

літописними свідченнями, з усіх наявних на той час конфесій князь Володимир, на той час

державний діяч європейського рівня, вибирає саме християнську віру і слов’янську азбуку як

своєрідний знаковий код для передачі найважливіших людських духовних здобутків, графічної

форми поширення християнського вчення у слов’янському світі. Син Володимира Ярослав

Мудрий (978-1054) енергійно продовжив справу батька. Саме в роки його правління (з 1019 р.)

інтенсивно розвивається книжна справа, у Києві працювали слов’янські книжники з Болгарії,

Сербії, Чехії. Ярослав заклав храм святої Софії -кафедральний собор самостійної Київської

митрополії, першим митрополитом якої став Іларіон (1053), відомий "Казанням про Хрещення

Русі", "Словом про Закон і Благодать".Старослов’янська мова була мовою богослужінь,

богослужебних книг аж до появи творів Івана Котляревського. Нею були написані "Повість

врем’яних книг", "слово о полку Ігоревім", "Руська правда", "Слово о законі і благодаті" Іларіона,

"Повчання" Воломира Мономаха тощо.

9. Запровадження християнства на Русі та його вплив на розвиток

культури

Князь Володимир був видатним державним діячем і полководцем, одним із засновників

Давньоруської держави. В середині 80-х pp. X ст. київський князь помалу схиляється до

думки щодо прийняття нової релігії — християнства. Спочатку християнство прийняли

сам Володимир та його найближче оточення. Весною 988 р. відбулося масове хрещення

киян, яке поклало початок хрещенню всієї країни. Процес християнізації в Київській

державі плинув повільно, а нерідко й хворобливо, однак за Володимира більшість

населення країни навернулася, принаймні формально, у нову віру. Християнство принесло

нову культуру й докорінно змінило світосприймання та самовиявлення населення

Київської Русі. Запровадження християнства мало прогресивний характер. Завдяки цьому

Київська Русь прилучилася до європейської цивілізації, пожвавилися міжнародні зв’язки

нової християнської держави, зріс її авторитет у Європі як могутньої держави.

Християнство сприяло поширенню письменства, а відтак розвитку різних наук, але в

межах релігійних догматів. Розвивалася в Київській Русі освіта. Освіченими були багато

представників влади – князів, правителів, воєвод: Ярослав Мудрий, Володимир Мономах,

Рюрик Ростиславович та ін. Князі завжди переймалися проблемами освіти. Літопис

свідчить, що Володимир Святославич відкрив у Києві школу, де навчалися князівські і

боярські діти. Ярослав Мудрий відкрив у Новгороді школу для дітей старост і священиків.

Основу освіти становили богослов’я, філософія, риторика, граматика. Вивчали в Київській

Русі й іноземні мови.З часу "хрещення Русі" у ній поширилися писемність і книжність. В

Києві, а далі повсюдно на Русі почали влаштовувати школи й книгописні майстерні, і

незабаром східнослов’янська країна стала однією з найкультурніших у середньовічній

Європі.Серед монастирів у Київській Русі на першому місці був Києво-Печерський, який

став, можливо, найвизначнішим центром давньоруської культури. З ним пов’язана

діяльність визначних публіцистів (Феодосій Печерський, Іаков Мніх), істориків (Нікон

Печерський, Ігумен Іван, Нестор Літописець), художників (Алімпій, Григорій), лікарів

(Агапіт). Під впливом християнства в усній народній творчості, як і в культурі в цілому,

утворився своєрідний релігійний синкретизм (поєднання), що виявився у співіснуванні

язичницьких поглядів, мотивів, обрядів та символів із християнськими.Разом з новим

віровченням, християнство принесло в Русь нову мораль, що будувалась на біблійних

заповідях, основу яких становить любов до Бога та до ближнього, новий погляд на сім.ю

та шлюб, що укладається між двома людьми (до того не було закону про моногамну

сім.ю, і не тільки прості люди, а й князі мали по кілька жінок,а то й наложниць); а також

— негативне ставлення до язичництва, до магії та чаклунства, поганських

жертвоприношень, ритуальних оргій, закону кровної помсти, поклоніння силам природи і

т. ін. — як тому, що протистоїть вірі.Церква активно сприяла розвитку давноруської

архітектури та образотворчого мистецтва. Більшість кам’яних споруд, збудованих на

протязі Х – ХІІ ст. на Русі, були храми, щедро прикрашені монументальним та станковим

живописом. Проте впливи східної церкви на мистецтво не завжди були благотворними.

Так, через те, що візантійці не любили ставити у своїх храмах статуй, скульптура не

дістала помітного розвитку.

Поиск по сайту: