Книгодрукування в Україні та його вплив на розвиток культури

Вперше друкована книга в Україні з’явилася у другій половині XVI ст., а до цього книги були

рукописні. У середині XV століття у Німеччині запровадили книгодрукування, яке швидко було

запозичене Україною. Початок слов’янського друкування припадає на 1491 рік, коли відомий друкар

Фіоль у Кракові надрукував дві книжки — „Часословець» і „Осмоглас-ник». Обидві книги набрані

кирилівським шрифтом, який є основою сучасної української та російської азбуки.

Батьком українського друкарства вважають Івана Федорова. У 1574 році він друкує

„Апостол», який вважається першою українською друкованою книгою в Україні. У Львівській

друкарні Іван Федоров видає й „Азбуку» — перший слов’янський підручник, надрукований

кирилівським шрифтом.

З 20-х років XVII ст. найбільшим центром книгодрукування в Україні стає Києво-Печерська

лавра. Лаврська друкарня видавала переважно церковно-служебну, богословську літературу,

навчальну, світсько-політичну літературу та віршовані твори („Служебник», „Псалтир», „Акафіст»,

„Триодь», „Євангеліє вчительне», „Часослов», „Лексікон словеноросский» та багато інших). Видання

Києво-Печерської лаври відзначалися високою поліграфічною технікою.

У 1625 році у місті Малині (на Житомирщині) була заснована паперова фабрика, у цей же

період було виготовлено новий друкарський шрифт, що підняло книгодрукування в Україні ще на

вищий рівень. До 1648 року в Україні функціонувало 25 друкарень, існувати дуже зручні мандрівні

друкарні.

У 1783 р. був виданий закон про відкриття «вольних типографій».

В першій половині XIX ст. в Росії був покладений початок заміні друкарських верстатів

друкарськими машинами. В дореволюційній Росії й на Україні рівень друкарства був надзвичайно

низький (переважала ручна праця, низька культура поліграфічного виконання, погані умови праці).

1863 р. – циркуляр Міністра внутрішніх справ Російської імперії П. Валуєва про заборону

друкування книг українською мовою, за винятком літературних творів, та й то лише після ретельної

перевірки їх російськими цензорами.

1876 р. – Емський указ царя Олександра ІІ про заборону ввезення з-за кордону та друкування

в Російській імперії будь-яких книг і перекладів українською мовою.

1892 р. – російський уряд суворо наказує цензорам стежити за тим, щоб не допустити

українських літературних перекладів із російської мови.

1894 р. -указ про заборону ввезення книг з-за кордону.

1894 р. – заборона друкувати українські книги для дітей.

Осередком розвитку української науки та видавничої справи на початку ХХ ст. стала Академія наук

України.

1914 р. – указ Миколи І про заборону української преси.

1946 р. – Рада міністрів УРСР затвердила новий (наближений до російського) правопис.

1969 р. – ЦК Компартії України прийняв постанову про посилення цензури.

Поиск по сайту: