Прикладне мистецтво та традиційна культура України у XVIII ст

Високого рівня досягло у XVIII ст. мистецтво. Українські митці, більшість яких

працювали в Росії, уславилися насамперед в живопису (Левицький, Боровиковський,

Лосенко), музиці (Бортнянський, Березовський, Ведель), архітектурі (ГригоровичБарський).

До середини XVIII ст. формуються школи іконописців і граверів, найбільшою з

яких була школа Києво-Печерської лаври. Діяли майстерні при Софіївському соборі

(майстри Арсеній, Алімпій, Самуїл), Межигірському та Троїцько-Іллінському монастирях.

Живопису навчалися в Лаврі, де працював гравер Антоній (Тарасевич). Навчання

продовжувалося і за кордоном.

Головну увагу лаврські майстри зосередили на оформленні Успенського собору,

який був одним з найбільших досягнень українського бароко. Проте вся ця краса була

зруйнована 3 листопада 1941 року, коли собор підірвали агенти НКВС, що залишалися в

окупованому Києві.

Великою популярністю серед різних жанрів світського мистецтва користувався

парсунний живопис, або портрет. Це в основному зображення козацької старшини –

гетьманів Богдана Хмельницького, Івана Самойловича, Івана Мазепи, воєначальників

Леонтія Свічки, Семена Сулими та ін.

Українське образотворче мистецтво XVIII ст. пишається такими іменами як

Лосенко, Левицький, Боровиковський, чиї твори служили окрасою російських та

західноєвропейських художніх галерей.

Антон Павлович Лосенко (1737-1773). Перший твір з історичного живопису –

“Володимир перед Рогнідою”. Тема картини типова для епохи національного піднесення:

засудження усякого призволяща.

Дмитро Григорович Левицький (1735-1822). Основоположник парадного портрету,

що “списав” весь “катеринин вік”, а також майстер портрету камерного.

Портрет архітектора А.Ф. Кокорінова (1770). Традиційним для парадного портрета

жестом модель указує на креслення Академії. Одягнутий у парадні шати, що коштували

йому річної платні. Образ не одіозно-парадний. Модель за характером – особа складна. В

обличчі проступають риси простоти зі скепсисом, втомою, розчаруванням. І все це – у

поєднанні з багатством костюму, його детальною промальовкою.

Володимир Лукич Боровиковський (1757-1825). Портрет Є.Н. Арсеньєвої (1796).

Модель зображена у простих шатах, у солом’яному брилі, з яблуком у руці.

Музичною столицею в Україні став Глухів – резиденція гетьмана України XVIII ст.

Тут було засновано (1738) спеціальну школу, де вивчали вокальний спів, гру на скрипці,

гуслях, флейті.

Значну увагу приділяли музичному вихованню в Києво-Могилянській академії.

Ректор Л. Баранович ще у 50-х рр. XVII ст. організував музично-хорову школу, хор

студентів налічував до 300 осіб.

Серед професійних композиторів провідне місце займали Максим Березовський

(1745-1777), Артемій Лук’янович Ведель (1767-1808) та Дмитро Степанович

Бортнянський (1751-1825).

М. Березовський. Хоровий концерт “Не отвержи мене во время старости” поєднує

традиції класичної західноєвропейської музики з інтонаціями української народної

музичної творчості. Опера “Демофонт” (1773) втрачена, у бібліотеці Ліворно збереглися її

фрагменти.

А. Ведель. Хоровий концерт “Доколе, Господи, забудеши мя” також спирається на

національний мелос.

Д. Бортнянський. Опери “Креонт”, “Алкід”, “Квінт Фабій”, “Сокіл”, “Синсуперник”,

“Свято сеньйора”; фортепіанні сонати До мажор, Фа мажор; хорові концерти

Поиск по сайту: