Мистецькі об’єднання в Україні у 20 – 30 рокахXX ст

В 20-ті роки значно пожвавився новаторський пошук у галузі образотворчого мистецтва.

Друга половина 20-х років стала піком популярності визначного українського живописцямонументаліста професора Київського художнього інституту М. Л. Бойчука.

Наявність великої кількості напрямів, шкіл та угруповань.

Асоціація революційного мистецтва України (АРМУ) — творче об'єднання

українських радянських художників (1925—1932).

Виступала за консолідацію революційних художніх сил і створення мистецтва в

довершених сучасних художніх формах, які відповідали б класовій ідеології

пролетаріату.Декларувала рівноцінність ужиткового й образотворчого мистецтва.

Обстоювала перевагу монументального мистецтва над станковим.

До складу асоціації входили художники:М. Бурачек,О. Довгаль,В. Касіян,С. Кишиньовський,С. Прохоров,М. Шаронов,О. Богомазов,Д. Бурлюк,В. Меллер.

Товариство художників імені Киріака Костанді (1922-1929) — об'єднання митцівреалістів

та аматорів мистецтва – в основному колишніх членів Товариства

південноросійських художників (Костанді очолював це товариство). Серед членів Є.

Буковецький, П. Васильєв, П. Волокидін, В. Заузе, Д. Крайнєв, О. Стіліануді.

До нього входили художники, педагоги, літератори, історики. І.Рєпін був обраний

почесним членом.Проводились виставки, публічних доповідей і лекцій з питань

образотворчого мистецтваТеми сучасного життя у творчості членів Товариства були

відображені мало у кінці 20-их років, їх творчість втрачала актуальність.

Асоціація художників Червоної України (АХЧУ) 1923-1932

Основна мета — об'єднання митців для активної участі в соціалістичному будівництві на

основі «реалістичного» відтворення революційної дійсності, творчого опанування

прогресивних традицій вітчизняного мистецтва, насамперед художників-передвижників.

АХЧУ мала філії в Києві, Харкові, Полтаві, Одесі, Чернігові, Херсоні, Миколаєві.

Виставки: Федір Кричевський. «Сім'я». Темпера. (1925—1927); Друга пересувна

художня виставка АХЧУ «Культпохід на Донбас»

Творчість членів АХЧУ засвідчила досягнення молодого українського радянського

мистецтва в різних жанрах:

. історичному — Ф. Кричевський, І. Їжакевич, Г.Світлицький, П. Васильєв;

. портретному — М. Козик, М. Жук, Ф. Кричевський, Ф. Красицький, І. Шульга;

. побутовому — В. Коровчинський, А. Черкаський, О. Сиротенко, К. Трохименко.

Об'єднання сучасних митців України (ОСМУ) 1927-1932.

У 1927 з АРМУ вийшла група художників на чолі з В. Пальмовим і, об'єднавшись із

групою Л. Крамаренка (група київських художників-монументалістів), утворили ОСМУ.

Діяли місцеві осередки організації в Харкові, Одесі, Житомирі.

Завдання мистецтва – формування нової психології широких робітничо-селянських мас і

бути чинником боротьби за комуністичні форми суспільної життєдіяльності. Митці

намагалися зменшити розрив між існуючим рівним художньої культури і сприйняттям

його народних мас.

Роботи членів об'єднання були в експозиціях на українських, всеросійських і

престижних зарубіжних виставках, де їх часто купували для колекціонери.

Існувало до 1932.

У 30-х рр. після постанови ЦК ВКП (б) "Про перебудову літературно-художніх

організацій" (1932) мистецькі об'єднання були розпущені, а натомість створені організації

митців, що підтримували ідейно-політичну платформу Компартії.

58. Театр та кіномистецтво в Україні у 20 – 30 рокахXX ст.

У 1918 р. Панас Саксаганський організував у Києві Народний театр. На його основі 1922

р. було створено український драматичний театр ім. М. Заньковецької.

Л. Курбас заснував "Березіль" -експериментальний театр, метою якого було формування

засад нового сценічного мистецтва. Курбас прагнув до оновлення театрального мистецтва,

виступав проти розважальності і штампу на сцені. Перебував під впливом

конструктивізму та експресіонізму. У різний час у "Березолі" виступали Д. Антонович, А.

Бучма, Л. Гаккебуш, М. Крушельницький. Л. Курбас проводив експериментальну і

навчальну роботу в театрі.

У постановці надзвичайно обдарованого режисера-новатора, реформатора театру Леся

Курбаса «Народний Малахій» та «Мина Мазайло» з величезним успіхом пройшли в театрі

«Березіль». Вони набули класичного театрального звучання, мали значний вплив на

тогочасне культурне життя України.Продовжували працювати корифеї сцени -М.

Старицький і П. Саксаганський, створювалися професійні та аматорські театри.

Новий вид мистецтва -кіно -швидко поширилося і набуло популярності в Україні.

З 1922 р. почалося виробництво художніх фільмів, більшість з яких розкривали події

громадянської війни. Працюють кінорежисери П. Чардинін, В. Гардін, І. Кавалері-дзе.

Були такі твори як "Микола Джеря" (1927), "Борислав сміється" (1927), "Фата моргана"

(1931).

У 20-30-х р. розвивалося документальне і науково-популярне кіно. На Київській

кінофабриці режисер Дзиґа Вертов поставив ряд документальних фільмів: "Одинадцятий"

(1928), "Людина з кіноапаратом" (1929), що зробили значний вплив на розвиток

української кінопубліцистики.

У кінематографі світової слави зажив О. Довженко (1894—1956) — один з

основоположників української кінематографії, якого Чарлі Чаплін назвав найбільшим

поетом кіно. Він з 1926 р. працював режисером на Одеській кіностудії, знімаючи фільми

за власними сценаріями ("Сумка дипкур'єра", "Звенигора", "Щорс", "Арсенал", "Земля" та

інші.). Новаторським і визначальним у творчості О. Довженка став фільм "Звенигора"

(1928) –вперше до фільму введено епічну, філософську та ліричну стихії -поетичне кіно.

Шедевром світового кіно став фільм О. Довженка "Земля" (1930), у якому режисер

порушує важливі загальнолюдські проблеми. У 1958 р. цей фільм було визнано одним з 12

кращих фільмів світу.

З середини 30-тих всі твори, які ставились на сцені і всі кінофільми перед тим як постати

перед глядачами проходили через цензуру партії, а ті хто не задовольняли ідеологію

заборонялись.
59. Становлення української радянської літератури.

У 20-х -на початку 30-х рр. активно розвивається література.

У літературі 20-х рр. сформувалася яскрава революційно-романтична течія (П. Тичина,

В. Сосюра, В. Чумак, В. Еллан). Група київських неокласиків (М. Зеров, М. Драй-Хмара,

П. Филипович, М. Рильський) прагнули засвоїти досвід класичної світової літератури.

Існували літературні угруповання, які тяжіли до модернізму в різних його виявах:

"Аспанфут", "Авангард", "Ланка", "Марс". Символізм, характерний для творів молодого

П. Тичини, продовжував розвиватися. Футуризм поширився в Україні (спілка "Аспанфут")

-М. Семенко; група "Авангард" тяжіла до конструктивізму.

У перше десятиліття після революції особливо бурхливо розвивається поезія.

Найзначніші постаті серед поетів: В. Чумак (1900-1919), В. Еллан (1894-1925), П. Тичина

(1891-1967), В. Сосюра (1898-1965), М. Рильський (1895-1964), поети-неокласики.

У 20-х рр. активізувався розвиток прози. Письменники-реалісти: Ю. Яновський

("Майстер корабля"), П. Панч ("Голубі ешелони"), І. Ле ("Роман міжгір'я"), А. Головко

("Бур'ян").

В. Винниченко (1880-1951) – один з найвидатніших діячів українського відродження

(оповідання "Краса і сила", "Федько -халамидник"). Григорія Косинки (1899-1934) характерна

імпресіоністична лаконічність і реалістична місткість, ліричність, психологізм

(збірки новел і оповідань "На золотих богів", "Мати", "В житах", "Політика").

Проти "масовізму" виступили члени ВАПЛІТЕ, очолювали її М. Хвильовий, М. Яловий,

О. Досвітній, згодом М. Куліш і Г. Епік.

Літературна дискусія в Україні 1925-1928 рр., започаткована творами М. Хвильового.

Літературно-мистецькі угруповання існували в Україні до 1932 року, коли у квітні

вийшла постанова ЦК ВКП(б) "Про перебудову літературно-художніх організацій". У

1934 р. відбувся 1-й Всесоюзний з'їзд письменників, на якому було утворено єдину Спілку

письменників СРСР. Відтоді розпочалося постійне адміністративне втручання у творчий

процес, репресії та переслідування діячів культури.

З цього часу соціалістичний реалізм був єдиним офіційно дозволеним в СРСР «творчим

методом» літератури і мистецтва. Риси: ілюстрування індустріалізації й колективізації,

прославлення партії й вождів, патріотична тематика з ухилом у публіцистику, в

основному це було «правдиве» зображення дійсності «в її революційному розвитку» тобто

література і мистецтво мусять бути хвалебною ілюстрацією політики КПРС, видавати

бажане за дійсне. Позитивними героями літератури соціалістичного реалізму були

робітники, селяни-незаможники, а представники інтелігенції поставали як жорстокі,

аморальні, підступні. Представники: «Партія веде» П. Тичини, «Пісня про Сталіна» М.

Рильського, «Голубі ешелони» П. Панча, І. Ле «Історія радості», «Дніпро» Н. Рибака,

«Іван Богун» Я. Кочури.

Поиск по сайту: