Діяльність Києво-Могилянської колегії

За своєю ідеологічною спрямованістю Києво-Могилянський колегіум, як і Львівська

братська школа, сприйняв засади тримовності, успадковані від Острозької греко-слов’янолатинської

школи. Проте на відміну від своїх попередників Києво-Могилянський колегіум

був стабільним, юридично забезпеченим і матеріально незалежним навчальним закладом,

і це стало запорукою його тривалості.

Стабільність існування забезпечували значні кошти, що їх Петро Могила заповів

Києво-Братському Богоявленському монастиреві спеціально на утримання колегіуму.

Внаслідок діяльності Києво-Могилянського колегіуму в Україні зростала кількість

освічених людей, учителів початкових шкіл, "мандрованих спудеїв"-учителів. Сирієць

Павло Алеппський, який проїздив у 1654 і 1657 рр. через Україну, зазначав у своїх

подорожніх записах, що тут чимало чоловіків і навіть жінок були письменними. За його

словами, "у країні козаків всі діти вміють читати, навіть сироти". Це, безумовно,

перебільшення, але воно засвідчує, що кількість письменних людей в Україні була

помітно більшою, ніж у інших відвіданих Павлом країнах.

Навчання в Києво-Могилянському колегіумі давало добру підготовку для

продовження освіти в європейських університетах, в тому числі і в найкращих з них.

Таким чином, Києво-Могилянський колегіум включався в загальноєвропейську освітню

систему, сприяв інтеграції України в культуру регіону і всієї Європи.

Значення Київської братської школи та Києво-Могилянського колегіуму виходило за

межі України. Так, за зразком Київської була реорганізована школа Могильовського

братства у Білорусі. 1640 р. вихованець Київської братської школи, а пізніше викладач і

ректор колегіуму Софоній Почаський був посланий до столиці Молдавського князівства

Ясс для організації там школи за київським зразком. Професура з Київського колегіуму

взяла участь також у налагодженні освіти й перекладанні богословських творів у Москві.

Як влучно зауважив австрійський дослідник Йосиф Матль, діячі КиєвоМогилянського

колегіуму "прагнули засвоїти здобутки західноєвропейської освіти й

культури, освоїти гуманізм і Відродження, Реформацію і Контрреформацію, але вони

поєднували освоєння цих здобутків з полемікою проти них, яку вели із завзятістю,

характерною для сили, що йде з глибин народності". Тим самим діяльність колегіуму

служить яскравим прикладом основного напряму розвитку тогочасної української

культури: збереження національно-релігійної тотожності шляхом збагачення вітчизняних

традицій новітніми культурними досягненнями, інтеграції України до

загальноєвропейських культурно-освітніх рухів.

Поиск по сайту: