Книгодрукування в Україні ХІХ ст

Протягом першої половини XIX ст. в друкарському виробництві мали місце деякі

нововведення. Сюди в першу чергу належать організація літографського друку,

винайдення декалькоманії. Необхідність збільшення тиражів привела до впровадження

стереотипії. У середині сторіччя в друкарській справі застосовуються гальванопластика і

гальваностегія.

В першій половині XIX ст. в Росії був покладений початок заміні друкарських

верстатів друкарськими машинами. Перша друкарська машина була куплена в Лондоні.

В кінці 20-х років XIX ст. виробництвом друкарських машин в Росії займалася

Олександрівська мануфактура.

В другій половині XIX ст. поліграфічна промисловість набирає високого розвитку.

Розвиток капіталістичної економіки, бурхливе суспільне життя викликали значне

збільшення попиту на книгу, газету і журнал. Набагато збільшився попит і на друковану

продукцію промислового призначення.

Від початку XIX ст. в Україні розпочала розвиватися журналістика -з'явилися

газети, журнали, альманахи, збірники. Основним центром цієї діяльності став

Харків, де в університеті й навколо нього зосереджувалося значне число учених,

письменників, інтелігенції. 4 травня 1812 р. вийшла перша в Східній Україні газета

"Харьковский еженедельник" (виходила до липня 1812 р.).

Друга половина XIX ст. для поліграфічної промисловості була періодом технічного

перевороту, у друкарнях широко запроваджуються машини. Технічний переворот

приводить до переходу до великого фабричного виробництва.

Характерною особливістю процесу машинізації поліграфічної промисловості в

другій половині XIX ст. було те, то він базувався на іноземній техніці. Організовані в

Росії заводи для випуску поліграфічних машин не витримували конкуренції іноземних

фірм і припинили свою роботу.

В дореволюційній Росії й на Україні існували окремі друкарні, які не поступалися

кращим поліграфічним підприємствам світу (друкарня Академії наук у Петербурзі,

фабрика виготовлення державних паперів, друкарня Ситіна у Москві, друкарня

Кульженка в Києві, Лаврська друкарня в Києві і деякі інші). Але в цілому рівень

друкарства був надзвичайно низький. В більшості друкарень працювали одна-дві

машини, переважала ручна праця, низька була культура виробництва і поліграфічного

виконання, погані умови праці.

Талановиті винахідники не раз виготовляли пристрої, що дозволяли полегшити

працю друкарів, підвищити її продуктивність. Однак в умовах царської Росії ці винаходи

не знайшли застосування.

Символічно, що й книги, які творили нову українську літературу, видавалися в

центрі російського книгодрукування -Петербурзі.

В 1863 р. царський уряд, який проводив політику національного гноблення,

заборонив горезвісним «Валуєвським циркуляром» видання книг українською мовою.

Центр українського книговидавництва в цей час переноситься у Львів, де його очолив Іван

Франко. З друкарень Західної України виходять не лише твори великих українських

письменників Панаса Мирного, Михайла Коцюбинського, Лесі Українки, Івана Франка, а

й переклади російських і західно-європейських класиків.

Поиск по сайту: