Давньоруська мова та її особливості

Давньоруську мову розглядали як спільного предка української, російської й

білоруської.

Давньоруська мова включала безліч різних діалектів і являла собою результат

їх злиття, якій сприяло об'єднання східних слов'ян у складі Київської Русі. До XI-XII ст. в

давньоруській мові виділяються діалектні зони: південно-західна (київські і галицьковолинські

говірки), західна (смоленські та полоцькі говори), південно-східна (рязанські і

Курсько-чернігівські говірки), північно-західна (новгородські та псковські говори),

північно -східна (ростово-суздальські говори). Давньоруські діалектні відмінності не

збігаються з сучасними східнослов'янськими. Наприклад, в давньоруській мові не

було "Акання. "Цокання" ж, навпаки, існує з дуже давніх часів.

Носові голосні в давньоруській мові були втрачені ще в дописемний період.

В граматиці також були певні особливості. Було три числа: єдине, множинне і

двоїсте, кілька форм минулого часу.

Крім безлічі усних діалектів існувала і щодо стандартизована письмова форма

давньоруської мови, що використовувалась в основному для юридичних документів.

Вважається, що в основі цього писемної мови в Київській Русі лежав давньокиївських

діалект. Графіко-орфографічна система давньоруської мови почала складатися в середині

XI ст.

Еволюція фонетики

.

Середина X століття -деназалізація (втрата носових голосних).

.

Середина XI століття -вторинне пом'якшення приголосних, що відбулося в

більшості говірок (за винятком західних); перехід напівм'яких приголосних у м'які

торкнувся всіх приголосних звуків, крім губних і звуку "р".

.

XII-XV вв. -Перехід ['е] в [' о] в закритому складі (в сучасній

орфографії е, укр. Ьо).

Високорозвиненими були лексична, словотворча і граматична системи, які

успадкували багато рис праслов'янської мови і разом з тим виробили чимало інновацій.

Граматична будова давньоруської мови була флективною. У

системі іменника розрізнялися три роди, три числа і сім відмінків. Типи відмінювання

іменників (їх було шість) визначалися характером давньої (праіндоєвропейської) основи.

Прикметники мали іменну й займенникову форми (якісні — добръ, добрыи; відносні —

камАнь, камАный; вищий ступінь порівняння — добр.и, добр.ишии) Найвищий ступінь

утворювався описово. Дієслова розрізнялися за двома основами: теперішнього часу й

інфінітива. Форми минулого часу були прості (аорист, імперфект) і складені (перфект,

плюсквамперфект).

Поиск по сайту: