Культура спілкування та етикет психолога

Спілкування – це мистецтво взаємодії людей.

Культуру спілкування можна визначити як наявні в суспі­льстві та житті людини форми плекання спілкування як такого, форми його структурування й ціннісно-смислової організації, а також їхню реалізацію безпосередньо в стосу­нках між людьми [10, c.358].

Етика спілкування – сукупність моральних норм, правил та уявлень, що регулюють поведінку та стосунки людей в про­цесі їх взаємодії.

Етикет – сукупність формальних правил, які регулюють зов­ні­шні прояви людських стосунків (поводження з людьми, формули звертання, вітання, виба­чення, подяки, поведінки в міс­цях загаль­ного користування, манери, одяг тощо) [10, c.361].

Етикет – своєрідно встановлений порядок поведінки, обох­дження [14]. Прийшовши до нас з історії, він включає в себе еле­менти, цілком прийнятні для сучасності і, більш того, обов’язко­ві для дотримання у суспільстві. Пронизуючи конкретні норми культури взаємостосунків, правила етикету роблять їх демокра­тичними, оскільки мають на увазі істинну повагу гідності люди­ни, надають їм розумності та доцільності.

У культурі взаємостосунків «психолог-клієнт/досліджува­ний» слід, насамперед, назвати: обов’язковість, ввічливість, так­товність, скромність, точність, совісність.

Обов’язковість – це точність виконання дорученого, єдність слова та діла.

Ввічливість, доброзичливість, тактовність необхідні і в роз­мові, і в особистих, і у службових відносинах. Це виховання по­чуття міри, щоб нашими словами чи діями не образити клієнта.

Тактовність вимагає усестороннього врахування всіх обста­вин. Вона включає в себе вміння не помітити який-небудь огріх. Бувають обставини, коли вказати на нього – значить покласти людину у незручне становище.

Скромність – невід’ємна риса культури взаємостосунків, це вміння людини бути самій собою, не грати яку-небудь не влас­тиву їй роль. Скромність означає нештучність поведінки, відсут­ність надуманості, але, разом з тим, вона не повинна бути джере­лом скутості в поведінці.

Скромність тісно пов’язана з простотою, яка зовсім не по­в’язана з відмовою від прийнятих у суспільстві норм етикету.

Важливою вимогою культури взаємовідносин між психоло­гом та клієнтом є точність. А.С.Макаренко говорив: «Точність в нашому житті – це моральна норма, це велика справа в боротьбі за наше багатство». Точність означає перш за все вміння цінува­ти своє слово, не кидати його на вітер. Наприклад, тренер, який спізнюється на роботу Т-групи кладе під загрозу її продуктив­ність, оскільки, на наступний раз так можуть себе повести і її учасники. Дотримуючись вимог точності, людина переважно підтягнута, зібрана, і це проявляється в її рухах, манері поведін­ки та вмінні тривати себе.

Совісність виступає важливою регулятивною силою у вза­ємостосунках людей.

Психологу слід пам’ятати, що без уваги до людини не мож­на нічого досягнути.

Варто пам’ятати про «ціну часу», оскільки той, хто вміє ро­зумно його розподілити, багато що встигає.

Не втрачають свого значення і стародавні істини, які психо­логу слід зробити для себе правилами:

«Перш за все позбався від звички говорити про себе і не займай своїх співбесідників власними хвилюваннями чи якими-небудь особистими справами, вони не цікаві для тебе, інших їх вислуховування втомлює, вони є нудними (феномен «гарячої картоплі» – коли клієнт прийшов зі своєю проблемою, а психо­лог почав розповідати чи скаржитись на таку ж саму чи подібну свою). Якої б ти сам не був думки про свої достоїнства, не ви­ставляй їх напоказ, не слідуй прикладу тих хвальковитих людей, які намагаються повернути розмову саме так, щоб їм випала –можливість їх продемонструвати. Якщо це справжні достоїнства, люди про них неминуче дізнаються і без вас і вам це набагато вигідніше. Ніколи не доказуйте своєї думки гучно і з жаром, навіть якщо в душі ви переконані в своїй правоті і твердо знаєте, що по-іншому бути не може, – висловіть її скромно і спокійно, оскільки це єдиний спосіб переконати: якщо вам це не вдасться, спробуйте перевести розмову на іншу тему і весело скажіть: «Навряд чи нам вдасться переконати один одного…».

Засвоєння психологом правил етикету та виховання в собі культури поведінки – складний процес, який вимагає роботи ро­зуму та волі, систематичного самотренування та самодисцип­лі­ни, але ця праця винагороджується хорошим ставленням клієн­тів, добрими результатами роботи та почуттям власної гідності.

Психологові варто пам’ятати про техніку взаємин з клієн­том, тобто до­тримуватися основних правил спілкування [14].

1. Правило комунікативного етикету: порядок звертання молодшого до стар­шого, чоловіка до жінки, гостей до господаря, засоби звернення («ти», «Ви») і т.д.

2. Правила узгодження комунікативної взаємодії зумов­люють тип спілкування: ділове, світське, ритуальне, інтимно-осо­бистісне та ін.

Різні типи спілкування мають свої неписані закони. Наприк­лад, ділове спіл­ку­вання має свій кодекс, створений у межах ко­дексу кооперативності, партнерства. В ньому існує 4 правила: правило необхідності та достатності інформації («Говори не бі­льше і не менше, ніж потрібно у цей момент»); правило якості інформації («Намагай­ся узгоджувати свої вислови з істиною»); правило відповідності («Не відхиляйся від теми»); правило сти­лю («Висловлюйся зрозуміло»).

3. Самопредставлення. Специфіка цих правили в тому, що вони не є обов’язковими. Їх виконання чи невиконання, пов’я­за­не з особистими успіхами і становищем учасників спілкування. Такі правила часто індивідуалізовані.

Для етичних норм спілкування розроблено ряд мовних сте­реотипів: початок розмови; стимулювання розмови; корекція; оцінка висловлювання; припи­нення розмови; узагальнення роз­мови, підсумки.

Етика спілкування визначається наявністю співрозмовника, а вже потім від обох комунікантів вимагається взаєморозуміння і взаємоповага, уважний і коректний відбір слів… Для того, щоб стати хорошим співрозмовником, слід бути уваж­ним слухачем від початку й до кінця розмови; приєднатися до думок і поглядів партнера по спілкуванню.

Перш ніж почати говорити, треба подумки сформулювати речення, висло­вити його чітко та ясно, в той момент, коли це до­речно. Кожен діалог, як прави­ло, повинен закінчитися позитив­ними результата­ми.

К.Роджерс визначив такі принципи гуманістичного спіл­ку­вання, на яких можу буду­ватися справжній діалог [2, c.81-84]: 1) конгруентність (відповідність досвіду, його ус­відомлення і засо­бів спілкування одного партнера досвіду, його усвідомлен­ню та засобам спілкування іншого). Конгруентність дозволяє людині поводити себе адекватно до своїх переживань; 2) безоцінкове сприйняття особистості партнера, апріорна дові­ра до його на­мі­рів (сприйняття іншого цілісно, без поділу на потрібні/непот­ріб­ні фу­нкції, важливі/неважливі якості); 3) сприйняття партнера як рів­но­го, як такого, котрий має право на власну думку і власне рі­шення; 4) проблемний, дискусійний характер спіл­кування, розмо­ва на рівні то­чок зору та позицій, а не на рівні аксіом і вічних іс­тин (ав­торитети, народна му­дрість, вікові спостереження підто­чу­ють діа­лог зсередини, за ними людина хо­ває власний погляд на проб­ле­му); 5) персоніфікований характер спіл­кування, розмова від імені власного «Я»: «Я вважаю», «Я думаю». Безособові фор­ми («усім відомо», «давно встановлено») виконують захисну функ­цію.

Для прикладу, зупинимося на техніці психологічного консультування:

Зустріч клієнта в психологічній консультації:

В межах загальної процедури зустрічі клієнта (І етап психо­логічного консультування) психологу-консультанту рекоменду­ється застосувати такий технічний прийом: вибрати місце свого розташування при зустрічі з клієнтом таким чином, щоб на мо­мент зустрічі опинитися обличчям до обличчя з клієнтом та про­вести його на місце. Якщо, увійшовши у приміщення психо­ло­гічної консультації, клієнт там нікого не зустріне, він може обра­зитися, розгудитися, його психологічний настрій може змінити­ся не в кращий бік.

Допускається, щоб клієнт сам проходив на місце проведен­ня консультації, але в цьому випадку повинна бути забезпечена повна гарантія того, що при пошуку свого місця в консультації у клієнта не виникнуть проблеми.

Якщо клієнт уже ввійшов у приміщення, де буде проводити­ся консультація, а ті люди, які в цей час знаходились в приміще­нні, зустрічають його сидячи, особливо коли це роблять психо­лог чи його помічник, то клієнт майже напевне сприйме це як прояв неуваги і особистої неповаги до нього. Встановити норма­льний психологічний контакт з таким клієнтом буде нелегко.

Психологу-консультанту чи його помічнику бажано, вказав­ши клієнту місце, де він буде сидіти протягом консультації, про­пустити його вперед і дати можливість першому зайняти своє міс­це. Це рекомендується робити тому, що дана дія може попе­редити виникнення у клієнта почуття розгубленості і психоло­гічно ви­зна­чити для нього ситуацію, не ставлячи в незручне ста­новище, на­да­вши йому можливість вести себе розкуто і цілком самостійно. Крім того, вже в цей момент, спостерігаючи за тим, як клієнт йде до свого місця, як він сідає і яку при цьому займає позу, психолог-консультант може зробити про нього чимало ко­рисних висновків для подальшого успішного проведення консу­льтації.

Жодних спеціальних розмов з клієнтом не рекомендується починати до тих пір, поки він не займе свого місця і не роз­міс­ти­ться на ньому достатньо зручно. Клієнту необхідний час для то­го, щоб заспокоїтися і психологічно налаштуватися на серйозну розмову з консультантом.

У момент появи клієнта у приміщенні психологічної кон­су­льтації там повинно бути тихо, чисто, затишно і бажано, щоб ніхто, крім психолога-консультанта і, можливо, його помічника, в приміщенні не знаходився.

Яким би досвідченим спеціалістом не був психолог-кон­су­льтант, він навряд чи досягне високого результату в психоло­гіч­ному консультуванні, яке буде проводитися в несприятливих умовах, оскільки під час консультації настрій квінта під впливом некомфортної обстановки постійно буде поганим.

Наявність у приміщенні зайвих, незрозуміло для чого тут розміщених речей, теж може викликати стурбованість, три­вож­ність і клієнта, особливо, якщо він виявить, що деякі з цих речей можуть нести для нього потенційну загрозу (наприклад, відео­ка­мера, мікрофон, магнітофон і т.д.). У цьому випадку навряд чи можна розраховувати на прояв відкритості та відвертості зі сто­рони клієнта, особливо на стадії проведення сповіді.

Щодо одягу, то краще, щоб психолог-консультант був одяг­нений не яскраво, але зі смаком, не святково, але й не дуже бу­денно. Йому не рекомендується використовувати спецодяг, на­приклад, халат лікаря, оскільки це може викликати тривожність у клієнта і непотрібні для психологічної консультації асоціації з медичним закладом.

Наприклад, надто яскравий одяг психолога-консультанта го­ворить про його екстравагантність і нерідко – про наявність у нього самого проблем психологічного характеру. Це може не­правильно бути сприйняте клієнтом і породити в нього недовіру до психолога-консультанта.

Зустрівшись обличчям до обличчя з клієнтом після того, як він зайняв своє місце і зручно розмістився, психолог-консуль­тант, з уважним та доброзичливим виразом обличчя (можливо, посміхнувшись клієнту), може звернутися до нього з такими словами:

«Я радий бачити вас тут. Добре, що ви звернулися до нас. Я сподіваюся, що наша розмова, наша спільна робота буде приєм­ною та корисною справою як для вас, так і для мене. Перш за все, давайте познайомимося ближче…»

Далі психолог-консультант представляється клієнту, назива­ючи своє ім’я по батькові і просить клієнта розповісти про себе («А вас як звати?», «Що вас до нас привело?», «Які проблеми вас хвилюють?»)

Після цього психолог-консультант переважно робить паузу в бесіді з клієнтом, необхідну для того, щоб останній зібрався з думками і відповів на поставлені перед ним питання.

Якщо пауза затягується і клієнту важко відповісти на задані йому питання, він хвилюється чи, почавши розмову, раптом пе­рериває її, то психологу-консультанту не рекомендується одразу ж втручатися в ситуацію, яка склалася. Йому краще терпляче і доброзичливо чекати, поки клієнт сам не продовжить розмову.

Якщо ж пауза затягнулася надовго і стає зрозуміло, що клі­єнт потрапив у скрутне положення, не знає, що говорити далі, то пси­хологу рекомендується самому звернутися до клієнта, ско­рис­тав­шись такими репліками: «Я вас уважно слухаю, продов­жуйте, будь ласка», «Для нашої з вами плідної роботи мені осо­бисто ду­же цікаво все те, що ви говорили, продовжуйте, будь ласка».

Якщо і після цього клієнт буде мовчати, то психолог-кон­су­льтант може його спитати: «Поясність, будь ласка, чому ви мов­чите? Можливо щось заважає вам говорити? Давайте обгово­ри­мо це, і я спробую вам допомогти».

При достатньому вмінні та досвіді психолога через систему навідних, додаткових питань він зможе «розговорити» клієнта, знявши у нього психологічний бар’єр, і отримати від нього необ­хідну інформацію.

Дуже важливо, щоб починаючи розмову з клієнтом, психо­лог-консультант сам міг легко і вільно спілкуватися з ним, не відчуваючи труднощів. У іншому разі його власні хвилювання, напруга і невпевненість можуть передатися клієнту.

Для вдосконалення власних комунікативних умінь і навичок психологу-консультанту рекомендується засвоїти такі короткі форми мовного етикету, які при зустрічі з клієнтами в психоло­гічній консультації можуть виявитися йому корисними:

Форми привітання людини і форми запрошення увійти в приміщення:

- Доброго дня. Проходьте, будь ласка.

- Вітаю. Заходьте, будь ласка.

- Радий вас вітати.

- Прошу вас...

- Ласкаво просимо...

Форми вираження радості при зустрічі:

- Яка приємна зустріч!

- Радий вас бачити!

- Нарешті ви прийшли, дуже радий!

- Дуже радий вас бачити!

Форми знайомства:

- Я хочу (хотів би) с вами познайомитися.

- Давайте познайомимося.

- Будемо знайомі.

- Дозвольте представитись. Мене звуть…

- А як вас звати? Представтесь, будь ласка.

Форми звернення до людини з питанням:

- Скажіть, будь ласка...

- Вам не складно сказати...

- Вибачте, чи не могли б ви сказати…

- Чи можна вас запитати…

- Будьте добрі (будьте люб’язні) сказати мені...

- Чи не могли б ви сказати…

Для заспокоєння клієнта, нейтралізації його комплексів, зняття психологічний бар’єрів у спілкуванні можна використати такі технічні прийоми: дати можливість клієнту побути 2-3 хви­лини на самоті, включити в приміщенні консультації негучну і приємну музику, дати в руки приємний, привабливий предмет під час бесіди і т.д.

На стадії сповіді[49] зняття психологічної напруги у клієнта і активізації його розповіді відбувається таким чином [11]:

1) створення сприятливої психологічної атмосфери для спо­віді клієнта;

2) вербальна підтримка того, що говорить і що робить клієнт під час сповіді. Звичайно, є ситуації, коли клієнт під час сповіді горить те, з чим психолог не згідний (наприклад, не цілком об­ґрунтовані претензії до психолога-консультанта, к консультації, яка проводиться, до обстановки і т.д.). У цьому випадку психо­лог-консультант не повинен відкрито перечити клієнту, тим бі­льше – починати з ним сперечатися. Краще визнати прямо чи опосередковано, відкрито чи мовчки право клієнта на критику, запропонувати йому відкласти спірні питання і обговорити їх в кінці консультації.

У цьому випадку до клієнта можна звернутися з такими сло­вами: «Цілком можливо, що ви, по суті, праві, і я готовий з вами обговорити те, що вас хвилює. Але давайте разом подумаємо, як це краще зробити. Якщо ми зараз перервемо консультацію і пе­рейдемо до обговорення спірних питань, то не зможемо знайти спосіб рішення основної проблеми, яка вас хвилює. У цьому ви­падку я навряд чи зможу вам реально допомогти, оскільки наш час обмежений і буде витрачений на дискусію, яка не має пря­мо­го відношення до вашої проблеми. Я пропоную зробити по-ін­шому на час відкласти обговорення спірних моментів, пов’яза­них з проведенням консультації, і продовжити роботу по зазда­легідь наміченому плану. Потім ми знайдемо додатковий час і домовимось, коли і де ми обговоримо і вирішимо всі питання, які вас хвилюють».

Якщо ж клієнт наполягає на негайному обговоренні питань і, більше того, вимагає, щоб поставлені ним питання були вирі­шені тут і тепер, то консультант-психолог може поступити од­ним із наступних способів:

- перервати на час консультування і постаратися якнайшвидше вирішити спірні питання;

- відкласти психологічну консультацію і перенести її на інший, більш підходящий, час, коли всі спірні питання будуть вирішені;

- взагалі відмовитися від подальшого проведення психологічної консультації, ввічливо вибачитись перед клієнтом, пояснивши йому, чому консультацію довелося перервати і чому поставлені ним питання не можуть бути вирішені, а претензії – задоволені.

У тому випадку, якщо клієнт говорить психологу дещо таке, що прямо не стосується до умов проведення консультації, але пов’язане з суттю проблеми, яка обговорюється, консультант може переключитися на розмову з питання, піднятого клієнтом, якщо йому, звичайно, є що сказати з цього приводу.

У процесі сповіді не бажано, щоб психолог-консультант ви­ра­жав свою незгоду з клієнтом у чому-небудь. Краще не перечи­ти клієнту, а вчинити таким чином: відмітивши про себе і для се­бе той пункт в діях та висловлюваннях клієнта, який вимагає об­говорення і заперечення, продовжувати далі уважно і до­бро­зич­ливо слухати до кінця сповідь клієнта. До обговорення спірних питань краще по­вернутися після того, як консультація буде за­вершена і прийняте рішення з основної проблеми, яка хвилює клієнта.

3) «дзеркалізація» – прийом полягає у помітному для клієнта повторенні його висловлювань і рухів; «дзеркалізувати», зо­кре­ма, можна жести, міміку, пантоміміку, інтонацію, наголос, паузи в мовленні клієнта і т.д.

Дзеркалізація особливо важлива в ті моменти проведення сповіді, коли клієнт кидає миттєві погляди на консультанта, роз­повідаючи про себе і про свою проблему.

4) «перифраза» – коротка, поточна репліка психолога-консуль­танта, яку він промовляє під час сповіді клієнта і яка призначена для пояснення, уточнення смислу того, що говорить клієнт.

У випадку застосування перифрази психолог, слухаючи клі­єнта, під час природних пауз, які виникають у мові клієнта, ко­ротко, своїми словами, у вигляді тверджень чи питань повторює те, що сказав клієнт, і, в свою чергу, чекаю від клієнта підтер­дження чи спростування правильності його розуміння.

Перифразу можна починати, наприклад, словами: «От­же,...», «Ви сказали...», «Чи правильно я вас зрозумів, ви сказали...».

Можна просто повторити останні слова, вимовлені клієн­том, але у питальній формі, очікуючи, відповідно, від нього під­твердження чи спростування правильності сказаних слів.

5) «узагальнення» – прийом, який зовнішньо нагадує перифраз­зу, але відноситься не до того останнього, що сказав клієнт, а до цілого висловлення, яке складається з кількох суджень чи ре­чень. На відміну від перифрази, яка буквально повторює остан­ню думку клієнта, узагальнення – вільна, але достатньо точна передача його думки в узагальненій формі.

Узагальнення можна починати з таких слів: «Отже, якщо узагальнити і в короткій формі висловити те, що ви сказали, то чи можна це зробити так…?», «Якщо зробити короткий висно­вок тому, що ви сказали, то чи можна це передати так...?», «Як­що я вас правильно зрозумів, то смисл сказаного вами зводиться до наступного… Чи так це?»

6) прийом емоційної підтримки клієнта, коли психолог-консу­ль­тант уважно вислуховує клієнта, слідкує за його думкою, на­ма­га­ю­чись в потрібні моменти сповіді, в той час, коли клієнт звертає на нього увагу, зовнішню виражати підтримку того, що говорить клі­єнт, в тому числі демонструвати позитивні емоції, які підкріплю­ють слова та дії клієнта. Наприклад, вираження клієнту співчуття, співпереживання, задоволення тим, що він говорить.

7) прийом постановки перед клієнтом стимулюючих його мис­лення питань типу «Що?» «Як?» «Яким чином?» «Навіщо?» «Чому?». Він переважно використовується тоді, коли консультан­ту необхідно що-небудь прояснить для себе в думках клієнта, а також тоді, коли сам клієнт відчуває певні труднощі в тому, що і як говорити далі.

8) оволодіння і використання в розмові з клієнтом особли­вос­тей його мови – прийом психологічного консультування, який полягає в тому, що консультант уважно слухаючи клієнта, нама­га­ється уловити особливості стилю його мови, звертаючи увагу на слова, фрази, вирази і звороти, які часто використовує клієнт. Ви­значивши та засвоївши це, психолог-консультант через дея­кий час сам починає свідомо користуватися тими ж мовними прийо­мами у спілкуванні з клієнтом, тобто непомітно для клієнта почи­нає відтворювати особливості його мови.

В результаті між психологом та клієнтом виникає психоло­гічна спільність і більше взаєморозуміння, ніж було спочатку.

Важливо не переборщити у використанні цього прийому, щоб у клієнта не виникло враження, що психолог-консультант передражнює його.

У процесі інтерпретації сповіді психолог-консультант пови­нен дотримуватися таких правил:

- не спішити з висновками. Бажано після закінчення сповіді клі­єнта зробити паузу в спілкуванні з ним на 10-15 хвилин, запо­внивши її якою-небудь справою, яка дозволяє відволіктися від слухання, поміркувати, зробити висновки (наприклад, чаював­н­ня). Така перерва необхідна не тільки психологу, але й клієнтку (він зможе відійти від сповіді, заспокоїтися, психологічно на­ла­штуватися на вислуховування консультанта і на конструктивний діалог з ним). Перерва може дати можливість психологу зібрати­ся з думками і задати, якщо потрібно, додаткові питання клієнту;

- прослідкувати за тим, щоб при інтерпретації сповіді клієнта не були упущені які-небудь суттєві деталі та подробиці, щоб серед тих фактів, на осевої яких будуть зроблені висновки про проб­ле­му клієнта і про спосіб її рішення, не виявилося таких, які супе­речать, не узгоджуються один з одним;

- слідкувати за тим, щоб інтерпретація фактів, яка пропонується, не виявилася односторонньою, тобто щоб у ній не було явної пе­реваги якої-небудь одної теорії чи інтерпретації перед іншими;

- будь-яка сповідь, якою б вона не була по змісту, не може мати одну, єдино можливу інтерпретацію. Разом з тим, інтерпретацій, які пропонуються, не повинно бути занадто багато, оскільки їх складно буде узгодити одну з одною і в них можна буде просто заплутатися;

- пропонуючи клієнту свою інтерпретацію проблеми, психолог-консультант повинен все-таки в кінці дати одне, але не єдине (у теоретичному плані) трактування даної проблеми;

- повідомляти висновки (а не теорію, на якій вони ґрунтуються) слід у простій, доступній, а не наукоподібній формі.

При формулюванні порад та рекомендацій психологу-кон­сультанту слід дотримуватися таких правил [11]:

Правило 1. При формулюванні порад і рекомендацій щодо практичного вирішення проблеми клієнта слід пропонувати йому не один-єдиний варіант, а одразу кілька (дві-три), по мож­ливості – різних порад та рекомендацій.

Наприклад, порада психолога-консультанта клієнту може припускати наявність у останнього багато вільного часу, якого на­справді у клієнта може і не виявитися.

Усі способи, поради повинні враховувати реальні умови жи­ття клієнта, його можливості, індивідуальні психологічні особ­ливості. Кількість запропонованих варіантів рішення проблеми повинно бути таким, щоб клієнт був спроможний вибрати з них те, що цілком влаштовує і повністю йому підходить. Тому пси­хологу слід ще до того як почати пропонувати практичні реко­мендації, добре пізнати клієнта як особистість.

Правило 2. Психологу-консультанту слід пропонувати клі­єнту не тільки поради як такі, але й власні оцінки цих порад з точки зору легкості чи складності їх виконані при вирішенні проблем, що виникли.

Приймаючи кінцеве самостійне рішення, клієнт повинен ус­відомлювати, що якщо він надасть перевагу одному зі способів поведінки, то в результаті отримає яку-небудь вигоду і щось точ­но упустить.

Правило 3. Клієнту необхідно надати можливість самостій­но вибрати той спосіб поведінки, який він вважає для себе най­кращим.

Психолог-консультант, надаючи клієнту можливість здій­снити самостійний вибір, повинен висловити і свою точку зору.

Правило 4. По закінченню консультації дуже важливо забез­печити клієнта дієвими способами самостійного контролю ус­пі­шності практичний дій, які він використовує, по вирішенню проблеми.

Правило 5. Надання клієнту додаткової можливості отри­ма­ння від психолога-консультанта необхідних порад і рекомен­да­цій уже в процесі практичного рішення проблеми.

Правило 6. Перш ніж закінчити роботу і надати клієнту мо­ж­ливість діяти самостійно, психолог-консультант зобов’яза­ний пе­реконатися в тому що клієнт дійсно все зрозумів прави­ль­но, при­йняв і без сумнівів і коливань готовий діяти у потрібному напрямі.

Для цього психолог-консультант пропонує клієнту таку се­рію питань:

- Чи все для вас зрозуміло і переконливо?

- Розкажіть про те, як ви збираєтесь діяти далі.

Для того, щоб виключити помилки у процесі психологіч­но­го консультування, психологу слід дотримуватися таких правил:

- не будувати жодних гіпотез про суть проблеми до тих пір, по­ки психолог достатньо не буде знати про особистість та життя клієнта;

- не слід давати клієнту жодних практичних рекомендацій до тих пір, поки не будуть оцінені його індивідуальні поведінкові особливості і поки достовірно не буде встановлена можливість практичної реалізації клієнтом рекомендацій консультанта;

- психолог-консультант не повинен розглядати клієнта як об’єкт вивчення чи якимсь чином намагатися маніпулювати чи експе­риментувати з ним;

- психолог-консультант не повинен розглядати клієнта так, як, наприклад, слідчий розглядає свого підслідного, тобто намага­ється його «розколоти» чи «переграти»;

- у психологічному консультуванні за рідким винятком не пови­нно бути місця особистим спогадам і власній сповіді психолога-кон­су­льтанта перед клієнтом, тобто психолог-консультант і клі­єнт у про­цесі консультування не повинні мінятися своїми ролями;

- психологу-консультанту не слід прагнути розуміти клієнта ті­льки по аналогії з собою. Його завдання – намагатися зрозуміти клієнта зсередини, як своєрідну, унікальну особистість, яка від­різняється від нього самого;

- свої судження про клієнта та його проблему психологу слід да­вати у вигляді гіпотез, припущень, а не в безапеляційно-ствер­джувальній формі. Клієнт повинен мати змогу їх підтвердити чи заперечити;

- чим менше професійного досвіду у психолога-консультанта, тим більше часу він повинен приділяти уважному вислуховуван­ню сповіді клієнта і тим уважніше формулювати свої висновки;

- навіть достатньо досвідченому консультанту корисно під час бе­сіди з клієнтом робити записи/відеозаписи, щоб потім повер­нутися до них і спокійно, не поспішаючи, поро змірковувати над ними.

Слід запам’ятати, що психолог-консультант – це не порад­ник. Його головне завдання – допомогти клієнту навчитися при­ймати відповідальні рішення самостійно.

Завершальний етап психологічного консультування вклю­чає в себе такі моменти: підведення підсумків консультації (ко­ротке повторення її результатів, суті проблеми, її інтерпретації і вироблених рекомендацій по її вирішенню) та розставання з клі­єнтом. За бажанням клієнта ці рекомендації можуть бути запро­поновані йому не тільки в усній, але й у письмовій формі.

При розставанні консультант переважно просить клієнта, щоб він регулярно повідомляв його пор те, як йому вдається ви­конувати отримані рекомендації і яким є результат їх прак­тич­ного виконання.

Важливо, щоб клієнт покинув консультацію в хорошому на­строї, з впевненістю в тому, що його проблема в результаті реа­лізації отриманих рекомендацій буде успішно вирішена.

Безумовно, впевненість в цьому, прощаючись з клієнтом перш за все повинен продемонструвати сам психолог. Йому, крім цього, слід провести клієнта до виходу з приміщення пси­хологічної консультації. Хороше завершальне враження на клі­єнта переважно справляє ситуація, в якій психолог-консультант, прощаючись з ним, дарить що-небудь напам’ять, наприклад, свою візитку чи який-небудь сувенір, який нагадуватиме про спільну роботу в психологічній консультації.

Дуже важливими є останні слова, які вимовляє психолог-кон­сультант в той момент, коли прощається з клієнтом. У цій си­туа­ції варто використовувати такі фрази:

- Я цілком задоволений нашою зустріччю.

- Ми з вами приємно провели час.

- Мені було цікаво з вами спілкуватися.

- Добре, що ми про все домовились.

- Чудово, що ми знайшли спільну мову.

- Я задоволений тим, що ми з вами досягли взаєморозуміння.

- Дякую, що ви прислухались до моїх порад.

- Дякую за те, що ви погодились зустрітися та поговорити зі мною.

- Дякую за отримане задоволення від спілкування з вами.

- Не можу більше вас затримувати.

- До побачення.

- До зустрічі!

- Всього доброго!

- Всього хорошого!

- Будьте здорові!

- Щасливо!

- Всього!

- Ми ще з вами побачимось!

- Я з вами не прощаюсь!

- Не забувайте нас!

- Приходьте!

- Заходьте!

- Не зникайте, дайте про себе знати! [11].

Отже, мовний етикет психолога є важливим інструментом його професійної діяльності, а культура спілкування психолога передбачає вміння вико­рис­товувати різ­номанітні засоби й методи впливу на клієнта, адекват­но сприймати та розуміти його, нала­го­джувати ефек­тив­ну взаємо­дію, орієнтуватися на партнера як на рівно­правного суб’­єкта спіл­кування.

Поиск по сайту: