Етичний кодекс психолога-діагноста

Етичний кодекс психолога-діагноста [8] прийнятий з метою по­передження неправильного використання психологічних тес­тів, опитувальників та інших методик. Спрямований на дотрима­ння ряду застережень, що сто­су­ються самих методик, їх оцінок, на­ступного використання результатів.

Основні етичні проблеми, пов’язані з галуззю психодіаг­ностики:

1) Рівень кваліфікації людей, які використовують діагнос­тичні методики. Діагностичні методики повинні використо­ву­ватись тільки достатньо кваліфіко­ваними експериментаторами. Необхідна кваліфікація змінюється в залеж­ності від типу діаг­ностичної методики (наприклад, для використання індивідуа­ль­них тестів інтелекту та більшості особистісних тестів і опиту­вальників не­обхідний тривалий період навчання, а для тесту­ва­н­ня досягнень в навчальній та про­фесійній діяльності потрібна мінімальна спеціальна психологічна підготовка).

Психолог-діагност повинен вміти обирати методики, знати відповідну нау­кову літературу, що стосується даної методики, оцінювати технічні параметри її характеристик: норми, на­дій­ність, валідність; робити висновки та давати ре­комендації тільки після розгляду діаг­но­стичної оцінки у світлі іншої інформа­ції, яка стосується індивіда; бути обізнаним у науці про людину, щоб застерегти себе від невиправданих висновків у своїй інтер­претації отриманих оцінок. Як­що діагностика проводиться лю­дьми інших професій необхідною є присутність кваліфікованого психолога-консультанта, який допоможе забезпечити необхід­ні умови для правильної процедури і наступної правильної інтер­претації діагно­стичних оцінок.

Сьогодні психологи все більше концентруються на спеціалі­зації, тех­нічному удосконаленні тестів та опитувальників і це призводить до того, що во­ни втрачаються контакти з тим, що відбувається у суміжних галузях (педагогі­ці, дитячій психології, психології індиві­ду­альних відмінностей, генетичній пси­хології).

Кваліфікований психолог-діагност – це психолог, який знає межі свої ком­петентності й обмеженість своїх методів, не про­по­нує свої послуги, не викорис­товує техніку, які не задовольняють професійні стандарти, встановлені в окре­мих галузях. За кор­до­ном необхідна наявність ліцензії та посвідчення.

2) Використання діагностичних методик. Право придбання та подальшого ви­користання методик діагностики повинно надава­тися особам, які мають від­по­відну кваліфікацію. Але сьогодні їх можуть придбати всі. Якщо методику купу­ють студенти (США), то вони повинні мати замовлення на її придбання, скріп­лене під­писом ви­кладача психології чи іншої особи, яка бере на себе від­повіда­льність за її правильне використання. Більшість кодексів пропонують обме­жити поширення діагностичних ме­тодик. Це обмеження має по­двійну мету: нерозго­лошення змісту методик і попередження їх неправильного застосування. Діаг­ностичні оцінки, як і самі ме­тодики, передаються тільки особам, які здатні їх ін­терпретувати та використовувати відповідним чином.

У процесі поширення методики слід дотримуватися таких вимог:

– не можна говорити про достоїнства методики без об’єктивного підґрунтя;

– не можна публікувати методику для загального використання передчасно;

– якщо методику спочатку поширюють з дослідницькою метою, то ця умова по­винна бути чітко вказана і, відповідно, поширення методик повинно бути обме­женим;

– інструкція по використанню методики повинна містити дос­татньо даних і давати повну інформацію відносно її проведення, способів оцінки та норм;

– інструкція по використанню – виклад інформації про методи­ку, а не її реклама;

– автори та видавці психодіагностичних методик зобов’язані їх перевірити і повторно стандартизувати. Вони повинні проводи­тися так часто, щоб попереди­ти їх старіння. Швидкість, з якою методика старіє залежить від її змісту і є до­сить різною;

– методики та їх основні частини не можна друкувати у газетах, журналах і по­пулярних бро­шурах ні з метою опису, ні для ви­ко­ристання їх при самооцінці. Як зазначає А.Анастазі, амери­кан­сь­кий тес­толог, самооцінювання у таких умовах приведе до таких великих помилок як визнання непотрібності методики, і може бути пси­хологічно шкідливим для індивіда. Крім того, будь-яка гласність у відноше­нні змісту методики зробить недійсним її майбутнє за­стосування іншими лю­дьми. Такий розголос може породити або наївну довірливість, або огульну про­тидію зі сто­рони громад­сь­кості всім напрямкам психологічної діагностики;

– тестування поштою, заочно не відповідає професійним вимо­гам. Такий спосіб не тільки не забезпечує контролю за дотри­ма­нням умов тестування, але й про­понує також інтер­пре­та­цію те­стових оцінок за відсутності іншої інформації, яка стосується індивіда. За таких об­с­тавин тестові результати не тільки можуть ви­явитися некорисними, але й принесуть шкоду.

3) Забезпечення таємниці результатів дослідження. Для ефек­тивності дослі­дження деколи доводиться тримати дослі­джу­ва­но­го у невіданні відносно спе­ци­фічних способів, якими повинні ін­терпретуватися його відповіді на будь-який тест. Але особис­тість не повинна досліджуватися обманним шляхом. Тому до­слі­джуваний повинен ясно розуміти способи і мету використання його діагнос­тичних результатів.

Будь-які методи психологічного дослідження містять у собі можливість проникнення у таємницю особистості. Дана пробле­ма непроста і вимагає чима­лої обережності зі сторони психоло­гів та інших професіоналів. Щоб відгороди­ти таємницю особис­тості, не можна сфор­мулювати універсальні правила, мож­на на­мітити тільки загальні шляхи, при застосуванні як до специ­фіч­них випадків необхідна етична свідомість і про­фе­сійна відпо­ві­даль­ність психолога. Рішення необхідно виробляти в залежності від конкретних об­ставин.

Якщо дослідження проводиться в інтересах суспільства чи якої-небудь ус­танови, досліджуваний повинен бути повністю про­інфор­мований про те, як будуть використовуватися його оцінки. Бажано також пояснити йому, що правильна оцінка буде ви­гід­ною і для нього самого, оскільки йому не принесе користі, як­що він займе місце, на яке згодом у нього не вистачить сили чи для якого потім він буде визнаний непридатним. Діагностичні резу­льтати, отримані у клініці чи консультації, не можуть бути за­стосовані в інтересах цих закладів, якщо клієнт не дасть своєї згоди на це.

Збереження таємниці, на думку А.Анастазі, включає два ос­новні поняття: релевантність (інфор­мація, яку надає індивід, по­винна бути відповідною (реле­вантною) меті дослідження) та ін­фор­мована згода (досліджуваний повинен бу­ти обізнаний про мету до­слідження та характер можливих даних, які можуть бу­ти отрима­ні, а також про подальший спосіб їх використання. Але йому мо­жуть не показувати зразок тесту чи бланк протоколу, ос­кільки така ін­формація ро­бить тест недійсним, по­збавляє його сили).

Діагностичні процедури та експериментальні плани, які обе­рігають право індивіда відмовитися від участі у дослідженнях і, відповідно, захищають таємницю його особистості, ускладню­ють роботу психолога та підвищують вимоги до його кваліфікації. При правильній взаємодії і взаємній повазі психолога та до­слі­джуваного кількість відмов від участі у діагностуванні може бу­ти зведена до мінімуму.

Нелегкою є проблема конфіденційності у дослідженні шко­лярів: чи пові­домляти бать­кам результати тестувань? Перед пси­хологом виникають такі питання як саме це зробити?

Батьки мають законне право на отримання інформації про свою дити­ну. Часто вони хочуть отримати таку інформацію. Крім того, часто шкільна неуспішність чи емоційний характер дитини можуть виникати із-за стосунків між дитиною та батька­ми. У таких випадках контакт консультанта, психолога-діагноста з батьками має першочергове значення як для того, щоб зрозумі­ти причини отриманих результатів, так і для того, щоб встанови­ти з батьками співпрацю.

Якщо дослідження проводилось в якій-небудь установі (школі, суді, при оформленні на роботу), індивід повинен бути заздалегідь проінформований про його мету і про те, як будуть викорис­то­ву­ва­тися результати, про їх доступність тим особам, які в них зацікав­ле­ні. Якщо ж результати запрошуються людьми (наприклад, май­бут­нім роботодавцем, дирекцією коледжу, в який буде вступати дити­на), то необхідно отримати згоду інди­ві­да на передачу даних. Це ж відно­ситься і до обстеження у клі­ні­ці або консультації чи до те­с­ту­вання з дослідни­цькою метою.

Доступ до діагностичних да­них, які зберігаються в установі, суворо контрольований.

4) Повідомлення результатів дослідження. Як повідомляти ре­зу­льтати до­слідження, щоб вони мали змістовну форму і були придатні для використання. Інформацію не можна подавати в тому ви­гляді, в якому вона була отримана. Її необхідно супро­во­джувати пояс­неннями психолога-професіонала зрозу­мі­лою для людини мо­вою, з врахуванням харак­теристик, особливостей тієї людини, якій передається інформація.

5) Про соціально-психологічне підґрунтя етичного кодексу пси­холога-діаг­носта. Психолог повинен надавати великого зна­чення достоїнству та цінності буття кожної окремої людини, приймати на себе зобов’язання покращити розу­міння людиною самої себе та ін­ших людей (охороняти благополуччя клієнта, до­сліджуваного), не використовувати своє службове положення чи зв’язки на шкоду до­сліджуваному, не дозволяти скористатися пло­дами своєї праці ін­шим, з метою, несумісною з цінністю етичних еталонів. Психолог бере на себе відпо­відальність за проведення діагностичного дослі­дження, свободу і повідомлен­ня результатів та інше на основі компетентності, об’єктивності та тих відкриттів в особистісному сві­ті особистості, які він виявив, уваги до соціа­ль­них запитів та інте­ресів своїх колег та спів­това­риств.

Основні принципи, які складають етичний кодекс психолога-діагноста:

– благополуччя досліджуваного індивіда;

– відповідальність, в основі якої лежить об’єктивність;

– моральні та правові стандарти, які відповідають моральним ви­могам суспіль­ства;

– коректність та стриманість у публічних заявах;

– конфіденційність, яка гарантує збереження інформації про інди­віда;

– стосунки з досліджуваним, ґрунтуються на довірі, інформуван­ні його про ме­ту дослідження і про наступний характер викорис­тання ре­зультатів;

– нерозголошення результатів дослідження;

– міри застереження у дослідженнях;

– умови, можливості та обмеження в публікації методик;

– інтерпретація діагностичних результатів.

Поиск по сайту: