НЕ 2.4. Етичні основи компетентної практики консультування та психотерапії

Психологічне консультування – це вид психологічної до­по­моги, орієн­тований на подолання проблем психологічного ха­рак­те­ру. У важкий момент життя психолог-консультант може допомогти перебороти стрес, краще зрозу­мі­ти життєву си­туа­цію, прийняти зважене рішення. Інакше кажучи, у ході психо­ло­гічного кон­су­ль­ту­вання у людини з’являється можливість шир­ше глянути на ситуа­цію, по-іншому оцінити свою роль у ній і, відповідно до цього но­вого ба­чення, скорегувати свою пове­дін­ку [2].

Психотерапія (від грецьк. psyche – деша та therapeia – ліку­вання) – це надання психологічної допомоги людям при різних психологічних труднощах, а також у їхньому саморозвитку [1, с.474]; це метод психологічного лікування для по­легшення емо­ційного стресу, сприяння у вирішенні пси­хо­ло­гіч­них проблем, внутрішніх і міжособистісних конфліктів, допомо­ги в зміні тих особистісних особливостей і способів поведінки, які перешко­джають реалізації внутрішнього потенціалу в плід­ній роботі й взаєминах, що задовольняють.

Провести грань між цими видами допомоги не так просто. Узагальнюючи існуючі погляди фахівців на відмінність психо­логічного консультування й пси­хотерапії можна сказати, що перший контакт фахівця в галузі психологічного здоров’я (пси­холога, психіатра, психотерапевта або психоаналітика) і людини, що звернулося за допомогою, завжди починається з «консуль­ту­вання» й, залеж­но від мотивації й ваги проблем, може привести до короткострокового психо­терапевтичного пророблення окре­мої проблеми або не обмеженої в часі інтен­сивної психотерапії. Природно, що тривалість й інтенсивність (кількість сеансів у тиждень) психотерапії істотно розширює її можливості в порів­нянні із психо­логічним консультуванням. Неврози й більш сер­йозні психічні розлади, як пра­вило, вимагають психотерапев­тичного або психоаналітичного лікування, а ча­сом і його поєд­нання з психофармакологічним лікуванням у психіатра [3].

У роботі психоконсультантів, психотерапевтів існує ряд етич­них прин­ци­пів і вимог, слідування яким є обов’язковим. В основі етичних принципів ле­жить набір моральних приписів, що задають орієнтири коректної поведінки професіонала.

Кожна людина має певні життєві цінності й установки. Психо­терапевт повинен до­бре усвідомлювати власні установки й з по­ва­гою ставитися до цін­ностей своїх клієнтів; уміти встанов­лювати відмінності, у власних уявленнях і поглядах клієнта й визнавати право останнього на особисті переконання й віру­ва­н­ня.

Разом з тим, одне із завдань психотерапії – допомогти клієн­тові перео­смислити свої установки й уявлення: зберегти ті, які йому дорогі й відкинути ті, які застаріли й створюють йому труд­нощі. Це важке завдання для клієнта, яке вимагає довіри до фа­хів­ця. Перша складова цієї довіри – його абсолютна віра в те, що ін­формація довірена фахівцеві ніколи не буде безвідповіда­льно пе­редана кому-небудь іншому.

Основні цінності консультування та психотерапії:

– повага достоїнств та прав людини;

– забезпечення цілісності взаємостосунків спеціаліст-клієнт;

– підвищення якості професійних знань та їх застосування;

– полегшення горя та страждань людей;

– виховання самоповаги особистості;

– ріст ефективності особистості;

– підвищення якості взаємостосунків людей;

– визнання відмінностей досвіду та культури людей;

– прагнення до справедливого та адекватного надання послуг консультуван­ня та психотерапії (Британська асоціація консуль­тування та психотерапії, 2001) [3].

З цих цінностей виводяться принципи, які є важливим спо­со­бом виражен­ня основних етичних зобов’язань, які стають більш то­чно визначеними і дійо­вими, коли виражені як прин­ципи.

Поиск по сайту: