Мал. 2. Структура моральної свідомості

Моральні норми можуть бути загальними (фундаментальни­ми) та ситуа­тивними, поверховими (зовнішня культура поведін­ки, правила етикету).

До рис норм відносяться: імперативність (обов’язковість); здатність до універсалізації (окрему норму можна підвести під універса­ль­ну); ієрархічний характер [5, c.107-108].

· моральні принципи (принцип справедливості, працелюбст­ва, гуманізму, патріотизму та ін.) характеризують цілісну лінію поведінки людини, є складо­вими її морального характеру.

Принципи надають людині моральної раціональності, пе­редбачуваності її поведінки. Їм не властива категорична обов’язковість. Принципи можна при­щеплювати силою власно­го прик­ла­ду, але не через спонукання чи примус.

Б.С.Батищев (1932-1990), російський філософ, писав: «…най­згубніше для моралі – це людина, озброєна принципами» [5, c.110];

· моральні мотиви. Людина може бути обізнана з моральни­ми нормами і мати моральні принципи, та, водночас, і пальцем не во­рухнути для практичного їх втілення у життя. Для цього необ­хідні мотиви, зацікавленість суб’єкта в певній дії, відповідь на питання «чому» власне, він її вчинив. Моральна вартість вчи­нку/дії не зав­ж­ди відповідає моральній вартості мотиву, що ле­жить у їх ос­нові;

· ціннісні орієнтації. Мотивація відповідає на питання «чо­му?», «для чого?» людина діє. Ціннісні орієнтації – «заради чо­го?» вона діє, чому вона присвячує свою діяльність. Наявність цінностей у людини формує довгостроковий план поведінки та діяльності.

Ставлення до цінностей є свідомим. Моральні цінності – орієнтири для людської свідомості. Обираючи вищі цінності, і діючи у відповідності з ними, людина утверджує свідоме став­ле­ння до норм і принципів моралі, духовну цін­ність і дієвість своїх мотивів, цілісність своєї моральної свідомості.

Цінності (цінності справжнього, високого мистецтва, цін­ності історії й культури) визначають сенс існування людини, творять і відроджують її.

У найзагальнішому плані, можна виділити два види цінностей:

- цінності, сенс яких визначається наявними потребами та ін­те­ресами люди­ни/цінності, які обслуговують самоствердження людської особистості;

- цінності, які надають смисл існуванню самої людини/цінності, які творять і відроджують людину в певній принципово новій якості (вищі цінності, культу­рні, смисложиттєві, самоцінності та ін.);

· святині – символи або своєрідні точки концентрації цілком ре­ального, хоча й надприродного буття, що ієрархічно пере­ви­щує людську особистість. Ігнорування святині трактується як гріх.

До категорій моральної свідомості відносять категорії добра, зла, обо­в’язку, відповідальності, справедливості, гуман­ності, щастя та ін.

Усі категорії моральної свідомості можна поділити на об’­єктивні (добро, моральний обов’язок, відповідальність, справед­ливість) та суб’єктивні (щастя).

Добро – вища цінність моральної свідомості, те, чого мора­льність вима­гає від людини. Зло – антидобро, антиблаго.

М.Бубер говорив: «Зло не може творитися всією душею, а добро навпаки» [1, c.151].

Обов’язок – моральне усвідомлення належного, яке постає перед люди­ною як її нагальне практичне завдання. Формула мо­рального обов’язку – фор­мула «золотої середини».

Відповідальність характеризує суб’єкта з точки зору вико­нання ним зав­дання, вимоги обов’язку.

Справедливість фіксує той належний порядок людського співжиття, стан справ загалом, який і має бути вста­новлений вна­слідок відпові­да­льного виконання людьми свого обов’язку. Як го­ворив Лао-цзи, справедли­вість зникає після втрати людяності.

Гуманність часто вища за справедливість, хоча не може бу­ти реалізована без неї. Гуманною є людина, світогляд котрої ґрунтується на ставленні до людини як до найвищої цінності, на захисті права особистості на свободу, щастя, всебічний розвиток і вияв своїх здібностей

Щастя – стан цілковитого задоволення життям, відчуття глибокої радості [6, с.992]. Арістіпп Кіренський ототожнював щастя з насолодою, втіхою [5, c.209]. Вл.Таркевич (1886-1980), польський філософ визначив чотири підходи до розуміння щастя [7, с.42]: щастя – щаслива доля, успіх, талан; щастя – внутрішній психологічний стан інтенсивної радості, захоплення, блаженст­ва; щастя – володіння вищими благами життя; щастя – суб’єк­тивна моральна реакція на володіння благами, що находить вияв у певному задоволенні від життя загалом; «повне і тривале вдо­волення від життя в цілому» [5, c.209].

Основні чинники людського щастя [5, c. 216-219]:задо­во­лення людських по­треб; осми­с­ле­ність власного буття, відчуття недаремності власного життя, на­явно­с­ті в ньому за­га­льного смислу, мети, яка його організовує; цілісність буття. Розпоро­ше­ний стан ду­ші протилежний людському щас­тю. Генріх Гейне го­ворив: «…коли світ розколюєть­ся, тріщина проходить через сер­це поета». Щастя – атрибут цілісності лю­дини. Тому слід взяти собі за правило таке: намагатися бути собою в кожній окремій ситуації свого існування; повнота буття; гармонія з собою і нав­колишнім світом. Ні кожна ок­ремо, ні всі разом цінності, якщо вони не погоджені з собою, щастя не приносять. Рівно­вага цін­ностей та їх погодженість – шлях до щастя.

Поиск по сайту: