Урогенітальний мікоплазмоз

Мікоплазми - це мікроорганізми, що займають проміжне положення в медичній класифікації між бактеріями, грибами та вірусами. Самостійно існувати вони не можуть, так як паразитують на клітинах організму-господаря, отримуючи з них основні живильні речовини. Зазвичай мікоплазми прикріплюються на клітини епітелію – слизової оболонки кишкового, дихального і сечостатевого трактів.

Серед чималої кількості мікоплазм, що зустрічаються у людини, тільки 4 види можуть за певних умов викликати хворобу. Одна з них – Mycoplasma pneumonia – вражає дихальну систему, викликаючи запальні захворювання горла, бронхів, легенів. Решта три – Mycoplasma genitalium, Mycoplasma hominis, Ureaplasma urealiticum – є збудниками сечостатевого мікоплазмозу, який в даний час займає значне місце серед захворювань, що передаються статевим шляхом. З усіх мікоплазм найчастіше із сечових і статевих органів виділяють уреаплазму.

Стійкість цих мікроорганізмів у зовнішньому середовищі невелика – вони швидко гинуть, тому основний спосіб зараження – статевий або тісний побутовий контакт. Побутовим шляхом зараження може відбутися, якщо, наприклад, міряти нижню білизну або купальники всім робочим колективом, позичати комусь банний рушник і т. п. Як правило, мікоплазмоз протікає приховано, з переважанням стертих, малосимптомних форм. Приблизно 40% хворих не відчувають будь-яких явних симптомів, поки стресова ситуація, наприклад аборт, не активізує інфекцію, часто приводячи до досить серйозних ускладнень.

Інкубаційний пе­ріод може становити від 3 днів до 5 тиж. Уреаплазмоз не має харак­терної специфічної клініки, можуть спостерігатись прояви як гостро­го, так і малосимптомного запального процесу; іноді трапляється лише носійство вірусу.

Мікоплазмоз і вагітність.

Особливу тривогу викликає все більше поширення цієї інфекції серед вагітних жінок. Під час вагітності інфекція зазвичай загострюється, приводячи до ускладнень. Все більше даних вказує на прямий зв'язок мікоплазмозу і мимовільного переривання вагітності, а також "завмерлої" вагітності (внутрішньоутробної загибелі ембріона на ранніх термінах).

У вагітних уреаплазмоз характеризується інфікуванням плода, в такому разі дитина народжується з малою масою тіла, іноді спос­терігаються викидні, передчасні пологи.

Деколи мікоплазми не вражають плід, але запальний процес, викликаний мікоплазмами, зі стінок піхви і шийки матки може перейти на плодові оболонки. Оболонки рвуться, навколоплідні води відходять, починаються передчасні пологи. Ризик передчасних пологів при інфікуванні мікоплазмами зростає в 2-3 рази. Немовля може заразитися від інфікованої мами під час народження, проходячи по "брудним" родовим шляхам.

Мікоплазми викликають розвиток гострого інфекційного процесу в матці (ендометриту) після пологів, аборту, операції кесаревого розтину. Ендометрит є одним з найбільш частих і грізних ускладнень післяпологового періоду. Основною скаргою у хворих мікоплазмозом жінок є наявність багатих виділень із статевих шляхів, помірний свербіж, неприємні відчуття при сечовипусканні, біль при статевому акті. Ці відчуття можуть періодично посилюватися, потім мимоволі зменшуватися, аж до повного зникнення.

Мікоплазмоз та діти.

Перебіг мікоплазменної інфекції у малюків відмінно від дорослих – уражається зазвичай бронхолегеневої древо: викликаються запалення глотки, носа, бронхів і легенів. Інтенсивність процесу залежить від стану імунної системи дитини. "Слабкі", інфіковані мікоплазмою дітлахи хворіють частіше і важче. Діти можуть заразитися мікоплазмозом в дитячому садку, школі – будь-якому "тісному" колективі. Мікоплазма в такому випадку передається по повітрю і заражаються нею тільки діти, імунна система яких в даний момент сильно ослаблена (наприклад, після застуди). Найчастіше виникає бронхіт, але може розвинутися і запалення легенів.

Діагностика мікоплазмозу досить складна – ознак, характерних тільки для цього захворювання, немає, а самі мікоплазми настільки малі, що їх неможливо виявити при звичайній мікроскопії.

Для виявлення мікоплазм використовуються такі методи:

- культуральне дослідження з виділенням мікоплазм в клінічному матеріалі (переважно з кількісною оцінкою);

- метод імунофлюоресценції;

- імуноферментний аналіз;

- метод полімеразної ланцюгової реакції.

Лікування хламідіозу та уреаплазмозу:

1. Антибіотики, до яких чутливі збудники інфекції:

-тетрациклінового ряду (тетрациклін, доксициклін);

-макроліди (еритроміцин, олеандоміцин, рулід, джозаміцин, ро- ваміцин);

-групи рифампіцину (рифампіцин).

2. Неспецифічні імуномодулятори: декарис, тимоген, тактивін, хі- мотрипсин, алое, циклоферон, неовір, протефлазид тощо.

Після лікування обов'язковим є проведення контролю виліков­ності.

Поиск по сайту: