Предмет, функції і місце макроекономіки

Макроекономіка є системою знань про функціонування національної економіки як єдиного цілого.

Окремі макроекономічні проблеми вивчали Ф. Кене (1694-1774), А. Сміт (1723-1790), К. Маркс (1818- 1883). Проте як цілісна система знань макроекономіка сформувалася в 30-ті роки ХХ-го століття. Основоположником макроекономіки як цілісної науки є Кейнс (Keynes) Джон Мейнард (1883-1946), англійський економіст. За внесок в розвиток економічної теорії йому було вручено Нобелівську премію, а від англійської королеви він отримав титул лорда.

До Кейнса економічна теорія обмежувалась вивченням господ-дарських процесів на рівні підприємств. Вважалось, що ефективна діяльність підприємств автоматично забезпечить ефективне функ-ціонування всього національного господарства.

Виділяють дві основні причини виникнення макроекономіки:

Перша причина. Глобальна криза 1929-1932 року, яка показала, що економіка стихійного ринку втратила здатність до саморегулювання (регулювання цін, зайнятості, попиту, пропозиції тощо).

Друга причина. Усвідомлення необхідності активного державного втручання в економічні процеси.

Предмет макроекономіки – механізм функціонування національ-ного господарства, тобто взаємодія макроекономічних суб’єктів в ході господарської діяльності та ті явища і процеси в національній еконо-міці, які породжуються цією взаємодією (безробіття та зайнятість, обсяги виробленого в країні продукту та його структура, доходи та витрати макроекономічних суб’єктів господарювання).

Макроекономічні суб’єкти. На відміну від мікроекономіки, де суб’єктами взаємодії є підприємства в макроекономіці виділяють такі суб’єкти:

І. Сектор домашніх господарств (домогосподарств). Домашні господарства – господарства, які є власністю однією або кількох осіб, що мають спільне житло та пов’язані родинними відносинами. Домашні господарства є власниками окремих факторів виробництва (робоча сила, грошові кошти), виробляють певні товари та послуги, здійснюють заощадження, постачають на ринок окремі ресурси.

В США в 1980 р. було 82,4 млн. домогосподарств, в 2002 – 111,3 млн. В Україні в 2004 р. – близько 17 млн.

Проте макроекономіка досліджує не окремі домогосподарства, а їх сукупність в цілому – сектор домогосподарств, як агреговану оди-ницю, яка має певні виміри (обсяг доходів, споживання, нагромад-ження тощо).

ІІ. Підприємницький сектор – сукупність усіх підприємств у країні, які створюють попит на ресурси, пропонують створені ними блага на ринку, отримують доходи, сплачують податки, здійснюють інвестиції тощо.

Статистика США в 2004 р. нараховувала близько 25 млн. підприємств. Згідно даних «Статистичного щорічника України за 2005рік» в Україні їх було близько 1млн.

ІІІ. Державний сектор – усі державні інститути, установи держав-ного управління та державні підприємства. Державний сектор вироб-ляє певні матеріальні блага та послуги, є крупним споживачем знач-ного спектру товарів та послуг, які представлені на ринку, акумулює в бюджеті значну (до 50%), частину ВВП.

ІV. Закордонний сектор – суб’єкти економічної діяльності включа-ючи державні, які знаходяться за межами даної країни. Вплив закордонного сектору на національну економіку здійснюється через широкий спектр чинників: імпорт і експорт товарів та послуг, міграцію робочої сили, рух капіталів тощо.

При взаємодії вказаних суб’єктів виникають макроекономічні процеси (наприклад, інвестування, виробництво тощо), які статис-тикою відображаються в певних показниках. Для вивчення механізму функціонування національного господарства макроекономіка вивчає агреговані показники, які відображають стан економіки в цілому або окремі глобальні процеси (обсяги валового внутрішнього продукту, темпи інфляції, обсяги інвестицій тощо).

Агрегування – укрупнення економічних показників, об’єднання їх в групу. Агреговані показники – узагальнені, синтетичні вимірники, які об’єднують в одному загальному показнику багато окремих показ-ників.

Об’єктом дослідження макроекономіки є агреговані показники. Макроекономіка вивчає домінуючі тенденції і явища в економіці і залишає поза увагою часткові зміни (зміни на рівні мікроекономічних процесів).

Необхідність макроекономічного аналізу:

Перша. Процеси і явища, які відбуваються на макрорівні (інфляція, рівень життя населення, дефіцит державного бюджету тощо) не можуть бути розкриті з допомогою категорій мікроекономіки. Остан-ні характеризують процеси на рівні підприємств і не дають відповіді на цілу низку питань, зокрема таких:

- чому в країні періодично виникають спади економічної діяльності?

- які причини інфляції та масового безробіття?

- як впливають на поведінку агрегованих суб’єктів господарської діяльності ті чи інші зміни в економічному середовищі?

Велика кількість господарюючих суб’єктів (мільйони і десятки мільйонів), які формують національну економіку, створюють особ-ливу систему взаємодіючих елементів. Їй властиві закономірності, якісно відмінні від тих, що виникають при взаємодії суб’єктів мікроекономіки (окремого покупця і продавця, найманого робітника і роботодавця тощо). Для відповіді на ці питання необхідно вивчати взаємодію (поведінку) макроекономічних суб’єктів та її наслідки.

Друга. Ринкова система на початку ХХ століття втратила здатність до саморегулювання. Цим була обумовлена необхідність державного регулювання економіки. Для регуляторної політики держави потрібні були економічні показники відповідного масштабу – показнки, з допомогою яких характеризувалась економіка в цілому – макрое-кономічні показники. Останні отримувались як результати макроекономічних досліджень.

Можливість макроекономічних досліджень стала реальністю з виникненням методів акумуляції і обробки крупних масивів інфор-мації, які давали точні дані про стан і зміни макроекономічних явищ, таких як валовий національний продукт, національний дохід, обсяг споживання та заощаджень тощо.

Поиск по сайту: