Фінансова система суспільства

Функціонування фінансів забезпечується через фінансову систему суспільства. Фінансова система суспільства – сукупність фінансових органів та економічних відносин, пов’язаних з формуванням та використанням грошових фондів господарюючих субєктів певної країни. Має внутрішню структуру та організаційну будову.

Внутрішня структура фінансової системи - сукупність відносин, яка формується в ході створення грошових фондів і руху грошових потоків.

Організаційна структура фінансової системи – сукупність фінансових органів та інституцій, через які проходять фінансові потоки.

Фінансова система суспільства охоплює:

І. Фінанси суб’єктів господарської діяльності – сукупність грошових ресурсів та відносин, пов’язаних з формуванням грошових фондів та їх використанням в ході економічного відтворення в межах окремих підприємств.

ІІ. Фінанси держави – сукупність економічних відносин через які формуються та споживаються державні грошові фонди - державний бюджет, державний кредит, державні цільові фонди, фінанси дер-жавних підприємств.

ІІІ. Фінанси домогосподарств (населення) – грошові ресурси, які фор-муються у населення у вигляді доходів від трудової та господдарської діяльності, виплат від держави, страхових фондів тощо та викорис-товуються в ході споживання.

ІV. Фінансовий ринок – ринок грошей і капіталів (цінних паперів).

VI. Систему страхування.

Система фінансів сучасних країн тісно взаємодіє з міжнародними фінансами. Міжнародні фінанси – грошові відносини, пов’язані з функціонуванням світового валютного ринку та міжнародних фінан-сових організацій.

Рух грошових коштів відбувається не сам по собі, а спрямовується певними управлінськими структурами, юридичними і фізичними особами. Загальне керівництво фінансами в будь-якій країні здійс-нюють органи державної влади.

Наприклад, до організаційної структури фінансової системи України входять:

І. Органи управління, такі як:

Міністерство фінансів, Державна податкова адміністрація, Державна контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство, Державна комісія з цінних паперів, Рахункова палата, Аудиторська палата, Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Українська державна інноваційна компанія.

ІІ. Фінансові інституції: Національний банк України, комерційні банки, страхові компанії, небанківські кредитні установи (кредитні спілки, інвестиційні фонди), міжбанківська валютна біржа, фондові біржі.

8.3. Державний бюджет – централізований грошовий фонд країни та система відносин між органами державного управління, з одного боку, і фізичними та юридичними особами з іншого, які виникають при формуванні та використання цього грошового фонду. Державний бюджет виконує багато функцій, але головні три:

І. Розподільча (перерозподільча). ІІ. Контрольна. ІІІ. Регуляторна.

Необхідність перерозподілу національного доходу обумовлена тим, що:

А. Надмірна диференціація доходу різних соціальних доходів загрожує соціальній стабільності країни, гальмує стимули до праці.

Б. Без перерозподілу неможливе проведення структурних змін в економіці, розвиток фундаментальних наук, формування робочої сили високої якості (високий загальноосвітній рівень, підвищення ква-ліфікації), достатнього рівня соціального страхування.

В. Існує потреба в підтримці національного виробника.

Г. Проведення громадських робіт та створення соціальної інфра-структури вимагає централізованого спрямування коштів.

Д. Для забезпечення розвитку капіталомістких, низькорентабельних галузей потрібні зовнішні «вливання» коштів.

Е. Необхідне утримання органів державного управління, охорони порядку та збройних сил.

Частка ВВП, яка перерозподіляється через бюджет в останні десятиріччя, має тенденцію до зростання. В розвинутих країнах вона зросла з 12-15 % на початку ХХ ст. до майже 50 % на початку ХХІ ст.

Загальні витрати країн, які входять в ОСЕР, в 1870 р. становили близко 8% ВВП. Напередодні Першої світової війни вони зросли до 10 - 12%. На початку 20-х років - до 15%. В 1937р витрати держави вже перевищили 21%. З другої половини 50-х років вони стали зменшуватись (відносно) і в 1960р. скотились до 18%.Проте незабаром почалося нове, і досить швидке зростання і в1980 р. державні витрати перевищили 43%. Ця тенденція з різними темпами продовжувалась під кінець 90-х років бюджет країн ОЕСР акумулював 48- 49% ВВП. В США державні витрати у 1930 році становили 11% ВНП. З другої половини 80 –х – 35%.

В Україні ця загальна тенденція проявляється, але з певними особливостями.

Таблиця 8.1.

Частка доходів та витрат Зведеного бюджету України в ВВП*

* Джерело:

Як видно з таблиці 8.1. через державний бюджет України перерозподіляється близько 28 відсотків ВВП, що значно менше, ніж в розвинутих країнах. Якщо врахувати високий рівень „тінізації” української економіки (на думку фахівців цієї проблеми – до 40 -60 % ВВП) то знайдемо, що реальна частка ВВП, яка попадає в бюджет і використовується для впливу на суспільні процеси буде ще меншою – до 15-18%. Отже фінансовий сектор української держави в кількісному вимірі на сучасному етапі набагато слабкіший в порівняні з розвинутими країнами.

Організаційна структура державного бюджету залежить від державного устрою країни (унітарна держава чи федеративна).

В державах унітарних в бюджетну систему входять державний бюджет (бюджет центральних органів) і місцевий бюджет (бюджет органів місцевої влади).

В бюджетну систему федеративних держав входить ще і бюджети членів федерації. На початкових етапах виникнення бюджетної системи більш вагому роль відігравали місцеві бюджети. Після Другої світової війни головну роль стали відігравати центральні бюджети. Але ці співвідношення змінюються в широкому спектрі. Основна частина доходів бюджету – сплата податків. Їх сплачують і фізичні, і юридичні особи (див. табл. 8.2.)

Таблиця 8.2.

Частка податків, яку сплачують фізичні особи у Зведеному бюджеті України **

* В мільярдах карбованців.

**

Стан держбюджету може бути: нормальний, коли видаткова частина держбюджету дорівнює доходній, та дефіцитний, коли видатки перевищують доходи. Можливі причини дефіциту:

І. Падіння доходів в умовах кризового стану економіки.

ІІ. Зменшення приросту національного доходу.

ІІІ. Збільшення витрат органів державного управління.

I V. Hадмірний розмір державного сектору.

V. Зростання витрат по обслуговуванню внутрішнього і зовнішнього

державного боргу.

VI. Домінунування політики державного патерналізму.

Можливі заходи по зменшенню дефіциту бюджету:

А. Ліквідація дотацій збитковим підприємствам.

Б. Скорочення витрат на утримання держапарату.

В. Підвищення ефективності системи оподаткування.

Г. Підвищення ролі місцевих органів управління.

Залучення зовнішніх ресурсів для покриття бюджетного дефіциту призводить до зростання платежів по відсотках закордонним креди-торам, але може бути раціональним, якщо вказані відсотки нижчі, ніж у внутрішніх кредиторів.

Поиск по сайту: