Дозвільна система в торговельному підприємництві

Дозвільна система у сфері господарської діяльності - це сукупність урегульованих законодавством відносин, які виникають між дозвільними органами, адміністраторами та суб'єктами господарювання у зв'язку з видачею документів дозвільного характеру. Під дозволом розуміється офіційне санкціонування уповноваженими органами певних дій фізичних і юридичних осіб, яке здійснюється з метою забезпечення громадської безпеки, законності, охорони правопорядку, життя і безпеки громадян. Зазначена мета обумовлює запровадження та існування дозвільної системи в державі.

Правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи в торговельному підприємництві визначає Закон України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності". Він встановлює порядок діяльності дозвільних органів, уповноважених видавати документи дозвільного характеру, та державних адміністраторів.

Пріоритетом державної політики у сфері дозвільної системи є:

поширення застосування європейських принципів започаткування господарської діяльності шляхом застосування «декларативного принципу» та видачі документів дозвільного характеру за принципом організаційної єдності;

визначення вичерпного переліку документів дозвільного характеру, передбачених законами, що унеможливить зобов’язання суб’єктів господарювання отримувати дозволи, запроваджені підзаконними актами;

удосконалення та оптимізація функцій адміністратора з підвищенням його статусу;

посилення відповідальності посадових осіб дозвільних органів та адміністраторів;

запровадження принципу "мовчазної згоди", згідно якого суб’єкт господарювання починає діяльність на підставі зареєстрованої заяви на отримання дозвільного документа у випадку відсутності будь-якої реакції на подані документи з боку дозвільного органу у визначений законом термін;

забезпечення функціонування загальнодержавного Реєстру документів дозвільного характеру;

запровадження єдиного уніфікованого механізму визначення зразка документу дозвільного характеру, вартості його видачі та обліку;

розроблення нормативно-правового акту, яким би: упорядковувались види документів, що видаються суб’єктам господарювання для провадження відповідних видів господарської діяльності і які виступають як елемент державного регулювання відносин у сферах економіки (ліцензія, дозвіл, погодження, висновок тощо), визначались єдині вимоги щодо їх видачі, що в свою чергу унормовувались би відповідним спеціальним законодавчим актом;

Основними формами дозвільної системи регулювання торговельного підприємництва є:

1) ліцензування торгівлі окремими видами товарів;

2) збір за провадження деяких видів торговельної діяльності або патентування видів торгівлі у випадках і в порядку, передбачених законодавством;

3) державна реєстрація торговельних об’єктів та закладів ресторанного господарства;

4) підтвердження відповідності, технічне регулювання і стандартизація товарів;

5) здійснення товарних інтервенцій;

6) встановлення Правил торгівлі та Правил роботи закладів торгівлі та ресторанного господарства.

Також до дозвільних документів відносяться:

- дозволи на будівництво та виконання будівельних робіт;

- видача технічних умов на проектування;

- експертні висновки та погодження, особливо для проектної документації, при атестаціях та обстеженнях виробництв і прийнятті об’єктів в експлуатацію;

- дозвіл на відведення земельної ділянки

- дозволи на початок роботи від органів пожежної охорони, санітарно-епідеміологічної служби та держнагляду за охороною праці;

- дозволи на розміщення реклами та об’єктів торгівлі і сфери послуг, а також багато інших.

У деяких випадках, передбачених законодавством, для заняття окремими видами діяльності вимагається отримання ліцензії. Ліцензія – документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата (суб’єкта, якому видана ліцензія) на ведення зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови дотримання ліцензійних умов.

Відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та спеціальних законів ліцензуванню підлягають такі види торговельної діяльності:

- торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами;

- обіг наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів;

- оптова та роздрібна торгівля лікарськими засобами, імпорт лікарських засобів;

- реалізація озброєння, військової техніки, військової зброї і боєприпасів до неї;

- торгівля вогнепальною зброєю невійськового призначення та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду;

- оптова, роздрібна торгівля ветеринарними медикаментами і препаратами;

- торгівля пестицидами та агрохімікатами;

- продаж спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони;

- торгівля криптосистемами і засобами криптографічного захисту інформації;

- торгівля спеціальними технічними засобами для зняття інформації з каналів зв'язку, іншими засобами негласного отримання інформації;

- експорт та імпорт дисків для лазерних систем зчитування, матриць;

- торгівля племінними (генетичними) ресурсами;

- торгівля піротехнічними засобами;

- торгівля рідким паливом з біомаси та біогазом;

Також потребує ліцензування митна брокерська діяльність.

Суб'єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії. На підставі ліцензії, виданої центральним органом виконавчої влади, господарська діяльність провадиться на всій території України, а на підставі ліцензії, виданої місцевим органом виконавчої влади, - на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Строк дії ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, але не може бути меншим ніж 1 рік.

Основними напрямами державної політики у сфері ліцензування є скорочення видів діяльності, що ліцензуються, поступова децентралізація системи ліцензування.

Збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності є своєрідним аналогом плати за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності, а його запровадження обумовлене необхідністю нормативно-правового регулювання діяльності з роздрібної торгівлі на території України, обміну готівкових валютних цінностей, надання деяких платних послуг, а також послуг у сфері розваг.

Платників збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності з придбанням пільгового торгового патенту, а також суб'єктів, які не є платниками, визначено Податковим кодексом України (стаття 267). Відповідно до зазначених норм платниками такого збору є суб'єкти господарювання та їх відокремлені підрозділи, як юридичні особи, так і фізичні особи-підприємці, які отримують в установленому порядку торгові патенти.

До діяльності, яка потребує придбання торгового патенту й сплати збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності, належить:

· торговельна діяльність у пунктах продажу товарів, тобто роздрібна й оптова торгівля;

· діяльність у торговельно-виробничій (ресторанне господарство) сфері за готівку, інші готівкові платіжні засоби та з використанням платіжних карток;

· діяльність з надання платних побутових послуг, пов'язана з наданням послуг для задоволення особистих потреб замовника за готівку або за допомогою платіжних карток;

· торгівля валютними цінностями в пунктах обміну іноземної валюти;

· діяльність у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей).

Збір за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг не сплачують аптеки, що перебувають у державній та комунальній власності; підприємства та організації, розташовані у селах; фізичні особи-підприємці, які провадять торговельну діяльність у межах ринків усіх форм власності; фізичні особи-підприємці, які здійснюють продаж вирощених в особистому підсобному господарстві; суб'єкти господарювання, які провадять комп'ютерні та відеоігри; суб'єкти господарювання, які провадять торговельну діяльність виключно з використанням соціально-значимих товарів вітчизняного виробництва; підприємства ресторанного господарства, які обслуговують виключно учнів і студентів у навчальних закладах.

Платники збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності можуть придбавати пільговий торговий патент, під яким слід розуміти патент на право провадження торговельної діяльності, під час придбання якого вноситься збір за весь строк його дії. До таких платників, зокрема, належать суб'єкти господарювання, які реалізують товари повсякденного вжитку, продукти харчування, вироби медичного призначення для індивідуального користування, технічні та інші засоби реабілітації через торговельні установи, утворені з цією метою громадськими організаціями інвалідів та інші товари визначені статтею 267 Податкового кодексу України.

Ставки збору за провадження торговельної діяльності диференційовані залежно від виду підприємницької діяльності, місцезнаходження пунктів продажу товарів або надання платних послуг, а також прив'язані до мінімальної заробітної плати. Строк дії торгового патенту становить 60 календарних місяців (5 років), короткотермінового торгового патенту — від 1 до 15 календарних днів, торгового патенту у сфері розваг — 8 календарних кварталів (2 роки).

Численні соціологічні опитування підприємців вказують на те, що основні проблеми, які заважають нормальному розвитку підприємництва в Україні, пов’язані із функціонуванням дозвільної системи. Переважна більшість підприємців вказує, що для отримання будь-якого дозволу потребується забагато часу та значних додаткових фінансових витрат, крім того вони відмічають складність таких процедур. З метою створення умов для подолання адміністративних бар’єрів, скорочення термінів отримання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності, удосконалення координації дій дозвільних органів за принципом організаційної єдності з 2005 року в Україні створюються Єдині дозвільні центри (офіси).

Єдиний дозвільний центр (офіс) (англ.: One stop shop) - це робочий орган відповідної міської ради або районної/обласної адміністрації, в якому представники місцевих дозвільних органів (СЕС, управління архітектури, управління земельних ресурсів тощо) та державний адміністратор за принципом організаційної єдності забезпечують взаємодію із суб’єктами підприємництва з усіх питань дозвільного характеру. Дозвільний центр - приміщення, в якому працюють представники дозвільних органів району та державний адміністратор щодо видачі документів дозвільного характеру, переоформлення, видачі дублікатів, анулювання документів дозвільного характеру.

Дозвільний центр є органом, що погоджує питання спрощення та впорядкування дозвільних, узгоджувальних процедур при започаткуванні та здійсненні підприємницької діяльності. Це місце, де заявники отримують певний комплекс адміністративних послуг, що їх надають органи виконавчої влади та місцевого самоврядування. Він створений з метою:

• усунення правових, адміністративних, економічних та організаційних перешкод у розвитку підприємництва;

• спрощення та впорядкування дозвільних, узгоджувальних процедур, організація діяльності тих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, що надають адміністративні послуги, скорочення витрат часу суб’єктів підприємницької діяльності на отримання дозволів, довідок, погоджень, висновків, необхідних при започаткуванні та здійсненні підприємницької діяльності;

• надання інформаційно-консультативної допомоги суб’єктам господарювання з питань отримання дозволів та погоджень, необхідних для ведення підприємницької діяльності;

• проведення моніторингу та аналізу діяльності відповідних органів та служб щодо дотримання ними порядку здійснення узгоджувальних та дозвільних процедур.

До складу дозвільного центру входять державний адміністратор та представники дозвільних органів. Роботу дозвільного центру забезпечує державний адміністратор, який організовує видачу суб’єкту господарювання документів дозвільного характеру та забезпечує взаємодію районних дозвільних органів щодо видачі документів дозвільного характеру. Крім державного адміністратора у дозвільному центрі працюють представники дозвільних органів - посадові особи відповідних дозвільних органів регіону та структурних підрозділів райдержадміністрації або міськвиконкому:

− інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю;

− санітарно-епідеміологічної служби регіону;

− відділу торгівлі та споживчого ринку;

− відділу контролю за благоустроєм міста тощо.

Порядок видачі документів дозвільного характеру через дозвільний офіс здійснюється у випадках та в порядку, визначених законодавством. Для оптимізації процесу видачі документів дозвільного характеру місцевими дозвільними органами розробляються регламенти (інформаційні картки), які визначають послідовність дій для отримання відповідного документа дозвільного характеру. Схеми дозвільних процедур в узагальненому вигляді наведені на рис.1.9.

Рис. 1.9 - Схема роботи дозвільного центру

В Єдиному дозвільному центрі видаються наступні документи дозвільного характеру:

− висновки дозвільних органів;

− видача дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

− погодження проекту відведення земельної ділянки;

− видача дозволу на виконання будівельних робіт;

− передача земельних ділянок в оренду (договір оренди);

− висновки державної санітарно-епідеміологічної експертизи діючих об'єктів.

Поиск по сайту: