Сутність і зміст стратегій підприємництва

Термін стратегія (від грец. strategos - «мистецтво полководця») очевидно, має військове походження.

Стратегія - являє собою детальний всебічний комплексний план, призначений найкращим способом виконати місію підприємства і домогтися стійких конкурентних переваг за допомогою взаємодії всіх ресурсів.

Вважаючи на роль і місце стратегії в житті організації, необхідно відзначити декілька принципово важливих моментів.

По-перше, хоча розробляється стратегія здебільшого вищим керівництвом, на її реалізацію повинна працювати вся організація і, насамперед, керівники всіх рівнів управління.

По-друге, в основі дійсно корисної і ефективної стратегії повинні лежати швидше перспективи всієї організації, ніж конкретних людей, хоча розділити їх часто досить складно. На підприємствах, що належать індивідуальним власникам, власник може вважати, що те, що добре для нього, добре і для фірми, але для більшості акціонерних компаній або некомерційних організацій подібна точка зору може стати фатальною.

По-третє, стратегічне планування - складний, тривалий і дорогий процес. Він повинен супроводжуватися широкими дослідженнями в різних сферах і збором фактичних даних. Фірма, що здійснює стратегічне планування, повинна збирати велику кількість даних, що стосуються галузі, споживачів, конкурентів, ринку, технічних і технологічних нововведень і т.п.

По-четверте, наявність усвідомленої стратегії дозволяє фірмі визначити для себе і для інших свою індивідуальність, проводити свідому і ефективну кадрову політику.

По-п'яте, стратегія повинна розроблятися так, щоб зберегти свою цілісність на тривалий термін. Цього можна досягти тільки у тому випадку, якщо стратегічні плани є достатньо гнучкими і допускають модифікацію і переорієнтацію, що в умовах сучасного ділового середовища просто необхідно.

Тепер слід визначити, що ж є об'єктом стратегічного планування. Серед об’єктів виділяють три групи.

1. Організації. Як об'єкт стратегічного управління організація розглядається як відкрита комплексна соціально-економічна система, що представляє сукупність структурних підрозділів (стратегічних господарських підрозділів).

2. Стратегічні господарські підрозділи (СГП) або бізнес-одиниці. Стратегічний господарський підрозділ (бізнес-одиниця) - це напрямок або низка суміжних напрямків діяльності організації, самостійний ринково орієнтований господарський підрозділ, який може виступати повноцінним конкурентом на своєму сегменті ринку, має своє коло постачальників, споживачів і конкурентів. Він очолюється директором, який несе повну відповідальність за стратегічний розвиток і поточну діяльність СГП.

3. Функціональні зони організації. Функціональна зона організації - це сфера діяльності, організаційно представлена функціональними структурними підрозділами, які спеціалізуються на виконанні певних функцій і забезпечують ефективну діяльність як окремих СГП, так і організації в цілому (наприклад, маркетинг, управління людськими ресурсами і т.п.)

Після визначення об'єкта необхідно визначити предмет. Стратегічне управління стосується широкого кола провідних організаційних рішень з приводу проблем, орієнтованих на майбутнє, пов'язаних з генеральними цілями організації і перебувають під впливом неконтрольованих зовнішніх факторів.

Виділимо предмети стратегічного планування і управління.

1. Проблеми, прямо пов'язані з генеральними цілями організації. Генеральні цілі орієнтовані в майбутнє і, як правило, спрямовані на підвищення ефективності діяльності організації шляхом забезпечення взаємозв'язку цілей, ресурсів і результатів. Тому рішення про вивід на ринок нових товарів або освоєння нових ринків носять стратегічний характер. Рішення, що відносяться до економії матеріальних, енергетичних або трудових ресурсів, мають приватний характер і не відносяться до стратегічних.

2. Проблеми і рішення, пов'язані з будь-яким елементом організації, якщо цей елемент необхідний для досягнення цілей, але в даний момент відсутній чи є в недостатньому обсязі. У практиці стратегічного управління рішення відноситься до стратегічних проблем, якщо планується зміна генерального постачальника товарів, придбання нового для організації технологічного обладнання, запрошення нового персоналу (нових фахівців) тощо.

3. Проблеми, пов'язані з неконтрольованими зовнішніми чинниками. Проблеми стратегічного управління найчастіше виникають внаслідок впливу різних зовнішніх факторів. Тому, щоб не помилитися у виборі стратегії і напрямку розвитку, важливо визначити, які економічні, політичні, науково - технічні, соціальні та інші фактори впливають на майбутнє організації. Організація постійного моніторингу зовнішнього середовища - важлива умова ефективності та конкурентоспроможності організації.

Пітер Ф. Друкер у своїй книзі «Ефективне управління» детально розглядає, якою повинна бути стратегія підприємства. Стратегія компанії повинна:

• вирішити, які можливості вона хоче реалізувати і який ризик вона готова і може прийняти на себе;

• вирішити питання про масштаби і структуру свого бізнесу і, що особливо важливо, визначити правильне співвідношення між спеціалізацією, диверсифікацією і інтеграцією;

• зробити вибір між грошима та часом, між будівництвом власної справи і покупкою або іншою участю в спільному підприємстві для досягнення своєї мети;

• визначити організаційну структуру, погодившись з реальним станом справ, зі своїми можливостями і програмою діяльності.

Принципи стратегічного планування

Перспективність. Стратегічне управління орієнтоване на довгострокову перспективу. Наслідки прийняття стратегічних рішень відіграють визначальну роль у долі компанії на протязі тривалого часу. Потрібно пам'ятати, що стратегічні помилки дуже складно виправити. Більш того, їх наслідки не можна виправити ніякими оперативними методами.

Пріоритетність. Довгострокова стратегічна лінія визначає всю подальшу роботу підприємства. Обрана стратегія розвитку та шляхи її реалізації служать основою для побудови всіх оперативних планів діяльності. І тут, на жаль, дуже часто відбувається збій: у ситуації, коли необхідно швидко прийняти рішення, поточні інтереси часто беруть гору над стратегічними, незважаючи на затверджений стратегічний план.
Тому вмінню слідувати розробленої стратегії потрібно вчитися.

Реалізованість. При постановці довгострокових цілей і визначенні стратегії їх досягнення враховуються реальні можливості компанії. Цілі повинні бути досяжними, а завдання - напруженими, але здійсненними.

Ітеративність (поетапність). Впровадження стратегії в життя відбувається поетапно: рішення довгострокових завдань здійснюється через реалізацію середньострокових і короткострокових ініціатив. Досягнення кінцевої стратегічної мети - послідовний багатоетапний процес, який необхідно постійно контролювати. Принцип ітеративності в стратегічному управлінні означає ще й необхідність багаторазового повторного аналізу всього циклу стратегічного менеджменту.

Комплексність. Всебічний аналіз й облік інформації дозволяють своєчасно реагувати на зміни зовнішнього та внутрішнього середовища. Для того щоб розробити ефективну стратегію, необхідно врахувати велику кількість чинників.

Процес стратегічного управління допомагає у прийнятті перспективних і поточних управлінських рішень. Його завдання - забезпечити необхідні і своєчасні нововведення і зміни в організації.

У стратегічному управлінні можна виділити чотири основні напрямки або блоки: розподіл ресурсів, адаптація до зовнішнього середовища, внутрішня координація та організаційне стратегічне планування.

1. Розподіл ресурсів. Даний напрямок передбачає розподіл обмежених стратегічних ресурсів організації. Будь-які ресурси, що використовуються організацією в її діяльності, є обмеженими. На рівні стратегічного планування мова йде про ресурси, які надають довгостроковий вплив на діяльність організації, ресурсів, які можуть використовуватися багаторазово і у великій кількості варіантів, формування і накопичення яких вимагає витрат часу і сил. До таких ресурсів належать капітал у формі грошових коштів, виробничих будівель, споруд та обладнання; управлінські таланти; кваліфікований персонал; технологічний досвід.

2. Адаптація до зовнішнього середовища. Адаптацію слід інтерпретувати в широкому сенсі слова. Вона охоплює всі дії стратегічного характеру, які покращують відносини компанії з її оточенням. Компаніям необхідно пристосовуватися і змінювати свою поведінку як у зв'язку із змінами у зовнішньому середовищі на користь сприятливих можливостей, так і у зв'язку з несприятливими змінами, що породжують небезпеку. Адаптація до зовнішнього середовища передбачає вивчення і аналіз середовища в поточний момент і прогнозування можливих змін середовища, які можуть впливати на організацію в майбутньому.

3. Внутрішня координація. Це завдання включає координацію стратегічної діяльності для найкращого використання переваг організації та пом'якшення негативних наслідків існуючих у неї слабких сторін. Для будь-якої компанії характерна наявність як сильних, так і слабких сторін. Сутність внутрішньої координації полягає у визначенні довгострокової політики організації відносно своїх сильних і слабких сторін.

4. Організаційне стратегічне планування. Стратегічне планування - послідовність дій і рішень, які вживають вищим керівництвом, для розробки конкретних стратегій, що забезпечують досягнення загальних цілей організації. Відсутність чітко сформульованої стратегії позбавляє менеджерів можливості оцінювати цілі і напрями розвитку організації, цілеспрямовано і ефективно управляти персоналом.

Поиск по сайту: