Етапи розвитку торговельного підприємництва

Торговельне підприємництво – основа розвитку інших видів підприємництва Історично першим видом підприємництва є торговельне, яке зароджувалося в надрах торгових стосунків. Саме торгове підприємництво послужило фундаментом, на якому спорудилися усі інші його види (промислове, банківське, аграрне та ін.), тобто сформувалася ринкова економіка з відповідними типами соціально-економічних систем.

Підприємництво має коротку історію в порівнянні з історією людства і історією його господарської діяльності. Як образ економічної дії, тип і модель економічного мислення і поведінки підприємництво — це атрибут розвитку ринкових стосунків, хоча його перші прояви, були відмічені вже в глибокій старовині і пов’язані з виникненням зовнішньої і внутрішньої торгівлі, яка одночасно є і передумовою, і умовою торгового підприємництва.

Торгівля — одне з прадавніх занять людини. Зародження цієї форми економічних стосунків пов'язане з появою грошей. Коли це сталося? Різні дослідники по-різному відповідають на це питання. Але безперечне одне: за 2000 років до нашої ери вже були цілком розвинені торгово-грошові стосунки з розвиненою торгівлею (Єгипет, Межиріччя, Китай).

Високий рівень економічної і військової могутності Київської Русі був забезпечений зовнішньою торгівлею. Укорінившись на південному краю великого торгового шляху "з варяг у греки" (а це були території верхнього і середнього Дніпра), Київська Русь налагодила стійкі зовнішньоторговельні відносини із Середземномор'ям, Середньою Азією, Персією, Візантією, Багдадом, містами Європи. У Києві в першій половині XI ст. налічувалося 8 торжищ. Жваву торгівлю вели не лише київські купці, але і гості з багатьох країн — ближніх і далеких. Іноземців тягнув сюди не лише достаток "зустрічних" товарів, але і те, що київський люд був грошовим. Із заморських земель в Київську Русь привозили шовк, коштовні камені, прикраси із скла і інші предмети розкоші, благородні метали, а також небачені породи домашніх тварин. А вивозилися традиційні багатства української землі — віск, хутра, мед, льон, вироби із заліза.

Розвиток внутрішньої торгівлі на території України пов'язаний з чумаками. Чумаки — українські торговці або візники, які в XVI - XIX віках вирушали на волах до Чорного і Азовського морів за сіллю і рибою, розвозили їх по ярмарках, а також займалися доставкою інших товарів. Вони були прототипом національного українського купецтва, заснованого на товаристві і взаємовиручці. Чумацька торгівля була популярна і шанована, оскільки була чесна і зв'язана з небезпеками для життя. У Запоріжжі чумаки об'єднувалися в «артілі», а як воїни входили до складу низового товариства, платили увесь прибуток від промислу у військове добро і відшкодовували свої збитки військовою казною.

Саме чумаки як представники українського купецтва з їх якостями стали прообразом сучасного торгового підприємця. Їм були притаманні такі якості, як загострене жадання прибутку, вміння при необхідності постояти за себе, грамотність, націленість на пізнання нового, незвіданого, найенергійніша ініціативність. В купецькому середовищі сформувалася і зміцніла ідея необхідності економічної свободи як рушія цивілізаційного прогресу.

Крім дрібних чумаків, які мали одну чи дві пари волів, виникли в другій половині XVIII століття великі чумацькі підприємства, які давали працю візникам чи наймитам, звичайно колишнім зубожілим чумакам. З багатих чумаків вийшли родини українських підприємців (Терещенки, Харитоненки та інші). Чумакування занепало зі середини XIX століття і цілком зникло з розвитком залізничного та водного транспорту. Проте ще у 1880-х pp. нараховували 200 000 чумаків.

Вагомий внесок в розвиток торговельного підприємництва внесли ярмарки. Ярмарок в Україні у всі часи налагоджував не лише торговельні зв’язки між продавцями і покупцями, але й виконував важливі соціально-культурні функції як засіб спілкування людей, їх розваг. В Україні були два види ярмарків: загальні і спеціалізовані (чайні, хлібні, кінські і так далі). Кожна з них відкривалася один раз на рік — в точній відповідності з назвою цієї форми ринку (ярмарок по-німецьки означає: "яр" — рік, "марк" — торг, тобто торгівля один раз в році). До найбільших відносилися Водохресна (Харків, 6 — 26 січня), Троїцька (Харків, 15 травня — 15 червня), Іл'їнська (Полтава, 10 липня — 10 серпня), Контрактова (Київ, 25 січня — 10 лютого).

З часом ярмаркова торгівля, адаптуючись до умов економічного розвитку, змінювали свої функції. Якщо з XIV ст. до середини XIX ст. основною метою проведення ярмарок була торгівля товарами, то в другій половині XIX ст. — торгівля зразками товарів; а з XX ст. — виставка-продаж товарів і технологій. Найбільший розквіт ярмаркова торгівля в Україні мала у другій половині XIX ст., проте головні недоліки ярмаркової торгівлі такі як слабкий вплив на формування спільного ринку в країні, неможливість подолання ізольованості місцевих ринків, річна періодичність товарообігу, значні транспортні витрати, позбавили ярмарки їх колишнього значення. Розвиток залізниці, телефонного зв’язку і комерційної преси призвели до переходу на систему торгівлі через мандруючих комівояжерів із зразками товарів. Друга половина XIX ст., коли Україна встала на шлях капіталістичного розвитку, дала розвиток ще одній формі торгового підприємництва — біржовій торгівлі.

На початку ХХ ст.. великі ярмарки припинили своє існування, а дрібні перетворилися на базари. Провідна роль стала належати стаціонарній торгівлі, обороти якої склали 60% від всього обороту внутрішньої торгівлі України.

Загальні світові тенденції розвитку торгівлі, які характерні і для розвитку українського торговельного підприємництва, представлені на рисунку 1.5.

Рисунок 1.5 - Етапи розвитку торгівлі в XV-XXI сторіччях

Розвиток торговельного підприємництва в Україні був призупинений в 1917 році через відсутність умов для ведення приватного бізнесу - комуністична ідеологія забороняла приватну власність на засоби виробництва, було відсутнє вільне ціноутворення і конкуренція. Острівці підприємництва залишалися лише в окремих сферах діяльності (торгівля на ринках сільськогосподарської продукції) або в окремі періоди часу (політика непу в СРСР).

Сучасний період відновлення торговельного підприємництва в Україні, пов'язаний із зародженням кооперативного підприємництва (1987-1989 рр.). Прийняття закону СРСР “Про кооперацію” дав поштовх для розвитку торговельно-закупівельних кооперативів і кооперативів по виробництву товарів широкого вжитку (І етап).

ІІ етап. Розвиток так званого “паразитичного” підприємництва (1990-1991 рр.), сутність якого полягала в організації кооперативів “при державних заводах і фабриках”, власниками яких були керівники цих підприємств. Через такі кооперативи продавалася продукція заводів по завищеним цінам, а грошові кошти осідали на рахунках керівників.

ІІІ етап пов'язаний із бурхливим розвитком посередницького підприємництва (1992-1994 рр.) у зв’язку із зламом старої радянської розподільчої системи. На цей період приходиться відновлення біржового руху в Україні.

ІV етап. Етап очікування (1995-1999 рр.). Збільшення кількості підприємців при зменшенні кількості діючих. Відбувається деградація торговельної системи - в переважній більшості торгівля продовольчими і непродовольчими товарами переміщується на ринки.

V етап. Етап зростання (2000-2004 рр.). Прийняття законодавчих актів, направлених на стимулювання підприємницької активності, проте залишається досить багато бюрократичних перепон. Відновлюється торговельна система країни: великими темпами створюються як невеликі магазини, так і місцеві торговельні мережі, формуються оптові підприємства.

VI етап. Етап надій (2004-2008 рр.). Обіцянки з боку влади покращити підприємницький клімат для малого бізнесу в більшості залишилися обіцянками. Високі темпи зростання товарообороту в ці роки були забезпечені бурхливим розвитком національних і міжнародних торговельних мереж, а також великим обсягом виданих банківських товарних кредитів населенню.

VII етап. Робота в умовах кризи (2008-2009 рр.). Внаслідок зменшення обсягів виробництва, падіння гривні і зубожіння населення різко зменшився товарооборот. Наслідками кризи стало банкрутство малих торговельних підприємств і закриття бізнесу фізичних осіб-підприємців.

VIII етап. Подолання наслідків кризи (2010-до сьогодні). Основними сучасними тенденціями розвитку торговельного підприємництва в Україні є:

Сучасні українські підприємці, особливо зайняті в малому бізнесі, зазнають основні труднощі, що виникають внаслідок нерозвиненого інституціонального середовища економіки, що полягають у високому рівні корупції і адміністративних бар'єрів, недостатньої захищеності прав власності, неефективності системи земельних стосунків, недоступності до об'єктів інфраструктури або їх відсутності, низькому рівні ринкової конкуренції, нерозвиненості фінансових ринків. Рішення цих проблем вимагає державного регулювання, що враховує негативні наслідки, обумовлені сучасною кризою і трансформацією української економіки (рис.1.6).

Рисунок 1.6 - Необхідні соціально-економічні умови розвитку підприємництва

Мале підприємництво, що характеризується гнучкістю і пристосовністю до мінливих зовнішніх умов, повинне стати рушійною силою у формуванні і розвитку конкурентних переваг українських товарів і послуг. При цьому необхідно вважати на сучасні фактори, що впливають на розвиток підприємництва, до яких відносяться:

- глобалізація світової економіки та інтеграційні процеси;

- трансформаційні процеси в економіці України;

- інформатизація економіки та суспільства;

- екологічний стан країни;

- культивування вартісного мислення;

- прискорений розвиток сфери послуг;

- поступ соціально-культурного аспекту;

- виражена неформальність економіки (корупція, тіньовий сектор);

- зростання ринкового новаторства.

Поиск по сайту: