 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
УЯВЛЕННЯ ПРО ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ КРАЇНИ
Одним із основних концептів просторово-територіальної організації країн є уявлення про їхнє географічне положення. В найбільш загальному вигляді під географічним положенням слід розуміти розташування географічного об’єкту відносно поверхні Землі, а також по відношенню до інших об’єктів, з якими він знаходиться у тісній взаємодії. Враховуючи те, що в країнознавстві головним об’єктом вивчення є країна, географічне положення в туристичному країнознавстві визначається як відношення певної країни до земної поверхні та інших об’єктів, які знаходяться поза її межами та впливають (іноді визначають) на розвиток туризму.
Поняття «географічне положення» характеризується певними властивостями, серед яких науковці називають:
Ø відношення географічного об’єкта з навколишнім середовищем;
Ø потенційність географічного положення, що уявляється як передумова розвитку країни або регіону;
Ø ресурсоємність – важлива для визначення туристично-рекреаційного потенціалу країни;
Ø дистанційність – передбачає з’ясування відстані між країною та суб’єктами, з якими вона взаємодіє.
Географічне положення містить у собі різні за внутрішнім змістом категорії: фізико-географічне положення; економіко-географічне положення; соціально-географічне положення; політико-географічне положення; еколого-географічне положення; рекреаційно-географічне положення(рис. 4.1).
Рис. 4.1 – Основні категорії географічного положення країни
Слід враховувати, що географічне положення країни може розглядатися за двома напрямками:
Ø географічне положення як фактор розвитку туризму;
Ø географічне положення як умова розвитку туризму.
Географічне положення як фактор розвитку туризму передбачає вияв і аналіз зв’язків (реальних і потенційних) для визначення їхнього впливу на розвиток туризму, його спеціалізацію, особливості організації і технології. Серед географічних факторів розвитку туризму можна виокремити: економіко-географічне положення; соціально-географічне положення; політико-географічне положення; еколого-географічне положення.
Географічне положення як умова, місце розташування дозволяє розкрити основні передумови розвитку туризму, тому є обов’язковою частиною туристичної характеристики країни. Географічні умови розвитку туризму є детермінованими (незмінними). До таких слід віднести: фізико-географічне та рекреаційно-географічне положення.
Пропонуємо розглянути кожну з них більш докладно. Фізико-географічне положення – це розміщення будь-якої місцевості (країни, району, населеного пункту тощо) у просторі по відношенню до фізико-географічних даностей, серед яких можна назвати екватор, початковий меридіан, гірські системи, моря і океани та ін. Відповідно, фізико-географічне положення може визначатися географічними координатами, абсолютною висотою стосовного рівня моря, відстанню до географічних об’єктів, розташуванням у складі природних зон тощо. Фізико-географічне положення є детермінованим, тому з точки зору туристичного країнознавства його слід розглядати у якості передумови для реалізації тих чи інших видів туризму. Нижче за текстом пропонується приклад фізико-географічної характеристики Болгарії – однієї з найпривабливіших туристичних країн.
| Болгарія – відносно невелика за площею держава (111 тис. км2). Рельєф Болгарії відрізняється великою різноманітністю. Велику частину території Болгарії займають гори (28%) і пагорби (41%). Ліси займають приблизно третину (29%) території. Найбільші гірські масиви – Ріла, Пірін і Родопи. Мусала (2925 м) – найвища вершина Болгарії. Майже навпіл країну розтинає хребет Стара-Планіна. Гори ділять територію Болгарії на дві частини: північну, яку в основному займає майже безліса і сильно розорана Дунайська рівнина, і південну, більш гористу, в яку уклинюється Верхнєфракійська низовина. У двох місцях гірський масив Стара-Планіна розітнутий глибокими долинами річок Іськир і Камчія, які утворюють живописні ущелини. Особливо велично виглядає Іськирська ущелина, що вражає різноманітністю вигадливих скельних утворень. Крізь неї за допомогою численних мостів і тунелів прокладено залізничну колію з Північної Болгарії в Софійську котловину. У головному хребті Балканських гір є ряд зручних перевалів. Найбільш відомий історичний Шипкінський перевал. До середньої частини Стара-Планіни з півдня примикає менш високий хребет Стара-Гора, на південь від якого тягнеться обширна Верхнєфракійська низовина, що перетинається річками басейну Маріци. Найбільш гориста південно-західна частина країни, де розташований Ріла-Родопській гірський масив. До його складу входять найвищі гори і хребти Болгарії – Ріла (гора Мусала – 2925 м – найвища точка Балканського півострова), Пірін і Родопи. Особливо виділяються різноманітністю рельєфу Родопські гори, західні відроги яких вищі і лісисті, а східні – майже позбавлені лісової рослинності. Особливу географічну провінцію Болгарії являє Чорноморське узбережжя, що простягнулося майже на 380 км, переважно пологе, з прекрасними піщаними пляжами шириною 100 м і більше. Найбільша річка Болгарії – Дунай. |
Економіко-географічне положення – це просторове розміщення певної місцевості (країни, району, населеного пункту тощо) по відношенню до шляхів сполучення, інших територіальних утворень, що мають з даною місцевістю економічні відносини. Сприятливе, вигідне економіко-географічне положення країни є важливим фактором розвитку туризму.
Водночас, економіко-географічне положення є не лише просторовою категорію, значною мірою воно визначається суспільним та господарчим розвитком місцевості. Практично всі складові економіко-географічного положення належать до рахунку таких, що суттєво змінюються з часом, адже залежать від способу виробництва, рівня розвитку і характеру економіки, науки, техніки тощо. Отже у процесі історичного розвитку економіко-географічне положення країни може докорінно змінюватися. Суттєвим чинником покращення економіко-географічного положення може бути розвиток туризму, оскільки останній, як відомо, сприяє налагодженню майже всієї інфраструктури країни.
Слід брати до уваги, що як фізико-географічне, так і економіко-географічне положення для кожної місцевості є індивідуальним і неповторним, що робить її привабливим для туризму. В туристичному країнознавстві при аналізі географічного положення країни визначення її унікальності є одним із найважливіших завдань, про що слід завжди пам’ятати.
Неабияке (а іноді й ключове) значення для розвитку туризму має політико-географічне положення країни. З’ясування політико-географічного положення передбачає аналіз розташування політичних сил в середині певної країни, а також конфігурацію політичних сил у світовому, регіональному масштабах, в сусідніх країнах та їхній вплив на внутрішньополітичні процеси цієї країни. Це передбачає не тільки фіксацію, але й прогнозування дій військових, міжнародних, політичних, господарських, екологічних та ін.
У просторово-територіальній площині зазвичай виокремлюють наступні види політико-географічного положення країн:
Ø глобальне – визначає місце певної держави на політичній карті світу у контексті її глобальних зв’язків і взаємовідносин з іншими державами світу;
Ø регіональне – включає розміщення і взаємозв’язки з країнами власного історико-географічного регіону;
Ø локально-сусідське – розміщення і взаємодія країни в оточенні держав-сусідів.
По суті, характеристика політико-географічного положення країни є однією з ключових для розвитку туризму. Всілякі кризи, політична нестабільність, мілітаризація економіки, криміногенна обстановка, безробіття, коливання курсу валют і т. п. явища, що є наслідком політики держави, аж ніяк не сприяють розвитку туризму. Останнім часом у деяких туристичних дестинаціях значно зросла загроза життю, здоров’ю та майну туристів. Брак інформації з приводу внутрішньополітичної ситуації в країни призводить іноді до того, що туристи стають жертвами внутрішньополітичних зіткнень, тероризму, карних злочинів, потрапляють у райони бойових дій тощо.
Американське видання «Forbes» щороку презентує свій рейтинг небезпечних країн, куди туристам зі США не радять їздити. У 2007 році до нього потрапило 13 країн. Найнебезпечнішим континентом на планеті визнано Африку – половина держав, що увійшла до списку «Forbes» розташовані на Африканському континенті. Причому 6 із 7-ми країн отримали найвищий, п’ятий рівень небезпеки, це – Сомалі, Демократична Республіка Конго, Кот-д’Івуар, Чад, Ліберія та Судан. Ці країни об’єднуєють низькі показники економічного розвитку, наслідком чого є високий рівень злочинності. Рівень небезпеки сьомої африканської держави – Бурунді – було оцінено на четвірку.
Серед неафриканських найвищий рівень небезпеки мають: Ірак, Афганістан, Гаїті та Ліван. Находження Іраку і Афганістану у цьому списку цілком зрозуміле. Що стосується Гаїті, то раптові демонстрації, що неодноразово переходили у погроми і збройні зіткнення – звичайна справа в цій країні, де практично відсутня поліція, а деякі райони не контролюються владою взагалі. Крім того, до списку увійшли Пакистан та Шрі-Ланка. Вони приєдналися до країн із четвертим рівнем небезпеки. Пакистан потрапив туди здебільшого через близькість до Афганістану, а у Шрі-Ланці активували свою діяльність так звані «Тамільські тигри», що боряться за створення незалежної держави на північному сході острову.
Водночас, слід враховувати, що політико-географічне положення, як і економіко-географічне, є доволі динамічним. Наприклад, у 2006 році до списку «Forbes» входила Росія, яка потрапила туди після теракту в Беслані, вибухів двох літаків над Тульською та Ростовською областям, а також через «нестабільну ситуацію» в деяких республіках Північного Кавказу. На відміну від 2006 року в рейтингу не вказується також Зімбабве і Папуа – Нова Гвінея. Яскравим прикладом в цьому сенсі може бути і Куба, що після багатьох політичних негаразд перетворилася нині на одну з найпривабливіших туристичних країн світу.
Еколого-географічне положення – це відношення до найзначніших екологічних об’єктів, зокрема, до країн та регіонів, що визначають екологічну ситуацію, або до країн та регіонів, на екологічний стан яких може впливати дана країна.
Серед ознак, що визначають екологічні властивості простору науковці називають наступні:
Ø екологічні (природні) функції місцевості в глобальній геосистемі;
Ø стійкість та уразливість природного середовища країни чи регіону по відношенню до антропогенних впливів;
Ø просторовий розподіл в країні реципієнтів впливу – населення, матеріальних та культурних цінностей, природних ландшафтів тощо;
Ø зовнішні (стосовно певної країни) джерела екологічної небезпеки;
Ø природні та антропогенні перешкоди розповсюдження екологічної небезпеки.
Значення аналізу еколого-географічного положення в туристичному країнознавстві останніми роками набуває принципового значення. Це зумовлено принаймні двома чинниками. По-перше, в останнє десятиліття світова спільнота зіткнулася з низкою глобальних та локальних екологічних проблем. Передовсім це – зміна клімату, руйнування озонового слою атмосфери, опустелювання територій, «кислотні опади» та ін.
Отже, проблеми охорони навколишнього середовища, раціонального природокористування постали як першочергові. У зв’язку із цим особлива увага приділяється екологічним аспектам туристично-рекреаційного використання територій. Адже, як відомо, розвиток туризму спричиняє велику концентрацію людей в одному місці, що породжує велике коло проблем, пов’язаних із забрудненням природного середовища. Не дарма один з відомих теоретиків туризму – Й. Криппендорф, визначив економічну систему туризму як «пожирателя ландшафту». Втім, з цього приводу існують й інші погляди, згідно з якими туризм навпаки сприяє збереженню природи, оскільки сам культивує екологічні цінності[137].
По-друге, відпочинок у екологічно чистому місці або, як кажуть сьогодні, так званий «екологічний туризм» є надзвичайно популярним. Кількість охочих долучитися до такого роду відпочинку щороку зростає як серед іноземний мешканців, так і серед наших співвітчизників. Усе це робить визначення еколого-географічного положення країни важливою складовою країнознавчої характеристики.
Останнім часом у багатьох роботах, особливо з географії туризму та рекреаційної географії, йдеться ще й про рекреаційно-географічнеположення країни. Як і фізико-географічне положення, рекреаційно-географічне положення є детермінованим, отже також може виступати як передумова для розвитку туризму. За своїм змістом воно мало відрізняється від характеристики фізико-географічного положення країни. При характеристиці рекреаційно-географічного положення основні даності країни (рельєф, клімат, природа та ін.) висвітлюються під кутом зору її туристичної спеціалізації, можливостей реалізації окремих видів туризму. Рекреаційно-географічне положення значною мірою визначає привабливість окремих місць відпочинку і цілих рекреаційних районів, воно виступає однією зі складових сучасної рекреації. Нижче пропонується приклад характеристики рекреаційно-географічного положення Німеччини.
| Німеччина вважається найрозвинутішою країною Європи і є, фактично, так би мовити «локомотивом» Європейського Союзу. Площа Німеччини становить 357 тис. м2. Населення країни – 82,4 млн. чол. (2005). Німеччина розташована у центрі Європейського туристичного регіону. Її оточують економічно розвинуті країни з потужною туристичною індустрією. Сусідами Німеччини на суші є: Данія, Бельгія, Люксембург, Нідерланди, Франція, Швейцарія, Австрія, Чехія, Польща. Загалом вона межує із дев’ятьма країнами, що є рекордним для Європи. Кордони Німеччини не є важко переборними рубежами, за виключенням південного, що проходить Альпами. ФРН має вихід до двох морів Атлантичного басейну – Північного і Балтійського (довжина берегової лінії – 2,5 тис. км), ними пролягають кордони з Великобританією та Швецією. Країна розташована на перетині транс’європейських транспортних шляхів як меридіального, так і широтного спрямування, вони являють собою найкоротші шляхи, що поєднують Північ із Середземномор’ям, Західну Європу із Східною. Територією Німеччини протікають великі судноплавні річки, в низинах яких виникли великі річкові й морські порти. В цілому, країна вирізняється сприятливим рекреаційно-географічним положенням, що стало запорукою перетворення її на одну з провідних туристичних країн світу. Моря, що омивають країну – мілководі, багаті на піщані обмілини та лікувальні грязі. Береги – низькі, поблизу них тягнуться декілька груп островів: Північні Фризькі острови і Східні Фризькі острови – у Північному морі. Фемарн і Рюген – у Балтійському морі. Завдяки мілководності узбережжя прогрівання води влітку доволі висока для купання. Поверхня Німеччини, підвищуючись із півночі на південь, вирізняється неабияким різноманіттям: у ній поєднуються великі рівнини, пагорбкуваті простори, середгір’я. Ні півночі протягаються Північно-Німецька низина (висоти до 200 м.), в минулому вона неодноразово підлягала заледенінню і затопленню водами Північного моря. Колись вона була сильно заболочена, але нині 9/10 цієї площі осушено. На південь від низини, між Ганновером на півночі й річкою Мейн на півдні, знаходяться Середньогерманські гори, старі й сильно зруйновані часом. Середньовисотні гори займають більшу частину країни, вони вкриті лісами й доволі мальовничі. Саме там розташовано більшу кількість заповідників і природоохоронних територій. Далі на південь розкинулося Баварське плоскогір’я, яким пролягає долина Дунаю. Із південного заходу його обмежує гірський масив Шварцвальд. У цій частині Німеччини багато джерел лікувальних мінеральних вод, навколо яких виникли курорти, найвідоміший з них – Баден-Баден. Нарешті, на крайньому півдні Німеччини здіймається декілька Альпійських хребтів; тут знаходиться найвища точка країни – гора Цугшпіте (2968 м). Це наймальовничіша частина країни. Гірські ліси, пасовища, мальовничі скали й озера, красоти і самітність ландшафтів, чисте цілюще повітря, велика протяжність снігового покрову стали природною основою розвитку у цій частині країни спортивного, курортного та гірськолижного туризму. Німеччина розташована у помірному кліматичному поясі. Характерна риса, властива німецькі погоді – мінливість, зумовлена частою зміною океанічних та континентальних повітряних мас. Зими не відрізняються сировістю – відчувається вплив Атлантики. Середня температура січня – від 0 до 3˚ вище нуля. В долині Рейну луги й поля зеленіють навіть взимку. Прохолодніше буває лише на великих висотах Альпійських хребтів. Середня температура липня – 16-20 C˚. Середньорічна кількість опадів складає 600-700 мм, в Альпах – 1000-2000 мм, тут найбільша частина них випадає у вигляді снігу, який лежить більше півроку. В горах і на узбережжях часті тумани. У країні багато річок. Основні: Рейн (притоки Майн, Мозель, Неккар), Ельба (притоки Заале, Хафель), Одер, Везер, верхня течія Дунаю. Усі великі річки протікають з півдня на північ, пов’язуючи внутрішні райони з морями. Виключенням є Дунай, вій бере свій початок у центрі масиву Шварцвальд і протікає на схід, до Чорного моря. Річки Німеччини багатоводні, протікають широкими долинами. Водорозділи між ними невеликі, що дозволяє об’єднати їх каналами. Найзначніші з них: Середньогерманський канал (тягнеться у широтному напрямку, поєднуючи собою усі головні річки країни), канал Майн-Дунай (дозволив створити транс’європейський водний шлях від Північного моря до Чорного). Річки та канали використовуються для річкових круїзів. В країні багато озер, найбільші й наймальовничіші з них (тектонічні та льодовикові) знаходяться у передгір’ї Альп: Боденське, Кімзе, Штарнбергер-Зе, Аммер. На Північно-германській низині багато мілких озер покровнольодовикового походження, набільші – Мюріц, Шверцнер-Зее. Район має назву Макленбургзьке поозер’я, тут утворилася велика рекреаційна зона. Близько 30% Німеччини вкрито лісами, вони зосереджені здебільшого у південній гірській частині країни. У лісах переважають хвойні породи, з листяних – береза, бук, дуб, горіх. Тваринний світ небагатий, дається взнаки високий ступінь освоєння й заселення території. Зустрічаються: кабан, вовк, олень, заєць, лисиця, борсук, куниця. У річках водиться короп, форель, сом. З птахів зустрічаються майже усі представники європейських лісів – куріпки, рябчики, бекаси, вальдшнепи, качки. Вище лісного знаходиться субальпійський пояс. Субальпійські луги Альп з їхніми яскравими кольорами квітів і сонячною зеленню відомі у всіх країнах Європі. Передальпійські та альпійські райони є найекологічніші, що є привабливим для розвитку туризму. На Середньо-германській низині широко розповсюджені верескові й трав’яні пустощі. Культурні ландшафти у багатьох районах Німеччини витіснили природні ландшафти, що зберігаються у національних парках та інших природоохоронних територіях. Їх нараховується понад 400. За долею охоронних територій (24,6%) Німеччина – друга країна у Європі після Австрії (25,3%), а за загальною площею (близько 90 тис. км2) їй немає рівних у регіоні. Природні парки виконують функції охорони флори і фауни, ландшафтного різноманіття, але водночас є районами рекреації і туризму. Старіший національний парк – Баварський ліс розташовано на кордоні Німеччини і Чехії. Там збереглися давні лісові масиви і болота, багато тварин: благородні олені, рись, видра, куниця, багато птахів. У Люнебурзькій пустощі, що розкинулася на південь від Гамбурга у міжріччі Ельби і Везера, створено природний парк, що охоплює соснові і мілколистяні ліси, болота, нараховує понад 300 видів птахів. |
Всебічний аналіз усіх розглянутих вище категорій дозволяє досягти комплексного уявлення про географічне положення країни. Втім, слід враховувати, що при визначенні географічного положення в туристичному країнознавстві першочерговим завданням є не послідовний аналіз кожної його складової, а створення синтетичної характеристики.
Поиск по сайту: