Шаолiнь

Легендарний монастир заснований 495 року за велiнням iмператора спецiально для славнозвiсного буддiйського монаха Бодхiдхарми, що прийшов iз Пiвденної Iндiї. Той казав, що китайцi аж надто широко трактують шлях до спасiння, захоплюючись ритуалами та включаючи до пантеону нових i нових божеств. Мiсцевi його не зрозумiли, i Бодхiдхарма подався в печеру, де, сидячи обличчям до стiни, медитував дев’ять рокiв. Про те, що примусило його вийти з того стану, iсторiя мовчить, але м’язи нiг у ченця атрофувались i вiн знову навчився ходити, використовуючи особливi вправи. Саме вони лягли в основу славетного бойового мистецтва кунг-фу.

У 1928 роцi близько 500 будiвель монастиря згорiли, а те, що можна тут побачити тепер, вiдбудовано аж у 1980-х роках.

Територiя обителi велика, тож вiдразу бiля входу ми опинилися в електромобiлях. Їдеш алеями i дивишся круглими очима на сотнi молодикiв i дiтей (дiвчат теж), що тренуються на великих майданах обабiч алей. У Театрi кунг-фу найкращi з найкращих демонструють свою вправнiсть, яка дуже залежить вiд внутрiшньої енергiї. Без цього важкувато пробити голкою скло або влежати на вiстрях восьми списiв. А пам’ятаєте «звiринi» стилi боротьби? Ми вгадали чотири з продемонстрованих, а два так i лишилися загадкою.

До монастиря прилягає Лiс пагод — 246 споруд, побудованих мiж 791 i 1803 роками. Це, мабуть, наймальовничiше мiсце Шаолiня, хоча по сутi є цвинтарем. Пагоди — то надгробки. Що вони вищi, то бiльшими були заслуги похованих пiд ними ченцiв.

Щодо шкiл кунг-фу, то вони не в Шаолiнi, а поруч, у мiстi Денфен. Навчання платне, програма схожа на звичайну шкiльну, але майже весь вiльний вiд традицiйних урокiв час присвячений тренуванням i духовнiй практицi.

Неподалiк вiд монастиря, в горах, облаштований великий амфiтеатр просто неба. Тут ми побачили неперевершену виставу. Були i суперове свiтлове шоу, i спецефекти, i спiви, i танцi... Не обiйшлося без кунгфуїстiв — вбранi у якiсь свiтлянi одежини, вони ширяли мiж гiр, нiби завдяки надприроднiй силi. I як вони все встигають: i навчатися, i тренуватися, i виступати?..

Лоян

Це мiсто поруч iз Шаолiнем — одне iз семи давнiх столиць Пiднебесної. Звiдси країною правило 9 династiй i 70 iмператорiв.

У V столiттi бiля Лояна, на березi рiчки Ло, виник буддiйський печерний монастир i почалося створення статуй Просвiтленого. Чотириста рокiв ремiсники витесували у гротах Лунменя новi й новi статуї та барельєфи. Тут збереглося близько 3600 написiв на каменi, понад 100 тисяч статуй святих. Найвища скульптура сягає у висоту 17 метрiв, а найменша — близько 2. Серед найвiдомiших об’єктiв — Грот десяти тисяч Будд.

Та цифрами не передати враження вiд мiсцини. Чарiвнiсть її взагалi не пiддається змалюванню. Вночi лiхтарики-лотоси i стилiзованi човники на рiчцi, вiддаленi вогнi гiрського монастиря на протилежному березi, створюють таємничу, трохи мiстичну атмосферу. Вдень усе виглядає величним i монументальним. Як завжди, коли вiдчуваєш подих сивої давнини, починаєш замислюватися над вiчним...

Неподалiк вiд Лояна знаходиться Храм бiлого коня. Чесно кажучи, перебуваючи там, я не знала, що це найдавнiша буддiйська споруда Китаю. Храм як храм, пiсля десятка побачених уже й перестаєш особливо перейматися... Та легенда оповiдає, що 68 року нашої ери два монахи на двох бiлих конях привезли сюди з Iндiї священнi рукописи. Збудований на тому мiсцi храм досi є вмiстилищем стародавнiх книг.

Отакий вiн, Китай: старовини i величi стiльки, що перестаєш помiчати, а тут ще й метушня та всюдисущий мiсцевий ширпотреб...

Поиск по сайту: