ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА АМЕРИКАНСЬКОГО МАКРОРЕГІОНУ

Американський макрорегіон розташований у Західній півкулі. Він включає країни Північної, Південної, Центральної Америки, а також острівні держави і території Карибського басейну.

Загалом в Америці розташовано близько 50 держав і несамоврядних територій. Останні, здебільшого острівні країни, знаходяться в басейні Карибського моря: Антильські острови, Аруба (Нідерланди); Бермудські, Віргінські, Кайманові острови, Монтсеррат, Теркс і Кайкос (Великобританія); Пуерто-Ріко та Віргінські острови (США), Мартиніка, Гваделупа (Франція) та ін. Вони є залишками колоніального минулого великих європейських держав. На багатьох островах метрополії створили чудові умови для розвитку туризму (Бермудські острови, Пуерто-Ріко та ін.).

Особливості історико-культурного розвитку. У певному розумінні Америку можна розглядати як «близьку родичку» Європи. Власне кажучи, і Європа, і Америка являють собою дві гілки однієї лінії розвитку. Вони взаємопов’язані і взаємодіють через партнерство – суперництво. Як відзначалося вище, життєвий простір західноєвропейської цивілізації отримав продовження і на інших континентах, в тому числі у Північній і Латинській Америці. Зберігаючи європейські корені, спільноти Північної і Латинської Америки розвивалися незалежно від Європи і утворили якісно іншу систему, що розглядається дослідниками як локальна цивілізація.

Місце північноамериканської культурно-історичної спільності у сучасному світі важко переоцінити. Особливо це стосується США, досвід яких у політичній, економічній, соціальній, культурній та ін. галузях впливає як на Європу, так і на весь інший світ. Певні напрацювання запозичуються, під впливом інших відбуваються трансформації, деякі стають стимулом для вдосконалення. Іншими словами, Америка залишається зразком динамічного розвитку, в той час як Європа втратила властивий раніше дух новаторства і потерпає від відставання. Як відзначають дослідники, одна з причин її «постарішання» пов’язана не лише із загально-історичним розвитком, а й з демографічним. Як відомо, більша частина молоді, яка прагне «більшого» – вирушає до США – «країни необмежених можливостей».

Процес колонізації Північної Америки, що з кінця XVI століття набуває масових масштабів, триває донині. Спочатку до Америки відправлялися вихідці з Британських островів – англійці, шотландці, ірландці; у XVIII столітті до них долучилися й представники інших європейських держав. У XVII – першій половині XIX століть сюди було завезено значну кількість негрів-рабів з Африки. Протягом XVIII – XIX століть переселенські потоки поповнилися вихідцями з латиноамериканських та азійських країн. Не випадково президент США Дж. Кеннеді назвав американців «нацією емігрантів». Близько 85% населення – американці європейського походження. Досить розмаїтий національний, расовий та релігійний склад населення США, 86% населення складають білі, 14% небілі американці (в тому разі 13% – негри). За деякими прогнозами до 2050 року частка білих (без іспаномовних) скоротитися до 53%. Водночас, як свідчать дані статистики, близько 32 млн. мешканців США не володіють англійською мовою.

Як правило, переселення за океан супроводжувалося відривом від історичних коренів, люди намагалися швидше стати американцями, що спричинило відмову від культурної різноманітності. Виникла тенденція до спрощення, що отримала поширення у суспільстві масового виробництва з його масовою культурою. Свідченням цього є зростання споживання масових – уніфікованих і примітивних товарів, втіленням яких вважається продукція компанії «Мак Дональдс». На думку науковців, саме спрощення багатьох аспектів життя виступає основою єдності нації та її ідентичності. Базою такої ідентичності вважається прагнення до досягнення лише матеріального успіху, а також культурна та національна різнорідність, що консолідується навколо економічної свободи. Таким чином, саме матеріальний добробут виступає критерієм соціальної користі людини. Вважається, що лише незначна частка прагне долучитися до досягнень світової культури, інші – споживають продукцію маскульту, що експортується й в інші країни.

Водночас, в Європі поряд із культурним протекціонізмом дається в знаки тенденція до відкидання масової культури особливо американського ґатунку. Матеріальні статки вже не так ваблять європейців, більшого значення набуває так званий «суб’єктивний добробут». Його уособленням є можливість творчої самореалізації, низький рівень соціальної нерівності, повага й дотримання прав людини. Існує думка, що в Європі може розпочатися (якщо вже не розпочався) процес реконструкції суспільства масового споживання, де провідне місце посядуть постматеріалістичні орієнтири і споживання не «масового», а «унікального». Повною мірою це стосується й туризму, уже сьогодні дається в знаки тенденція диверсифікації туристичних потоків, що, на думку аналітиків, буде набирати все більших обертів і сприятиме появі нових ринкових сегментів і ніш. Найвірогідніше, що у найближчому майбутньому відбуватиметься подальша персоніфікація споживчих запитів, а туризм порине в епоху індивідуальності.

Латинська Америка стрімко нарощує кількість туристичних прибуттів. Вона має унікальні природні об’єкти і пам’ятки історії та культури, завдяки яким південноамериканський напрямок стає все більш популярним серед американських і європейських туристів.

Латинська Америка має порівняно яскраву підкреслену ідентичність, що відрізняє її від Європи та Північної Америки. Деякі дослідники розглядають її як одну з гілок західної цивілізації. Дехто вважає її за самостійну цивілізацію. Саме поняття «Латинська Америка» було введено в обіг французькими географами і політичними діячами в середині XIX століття, з наголосом на тому, що цю Америку утворила католицька Європа. Південноамериканські володіння Іспанії і Португалії покликані були стати своєрідним «рятувальним колом» для чимраз слабших феодальних режимів.

Коли наприкінці XV століття європейські посланці досягли берегів Америки, це виглядало так, наче вони потрапили в інший вимір. Все настільки відрізнялося й дивувало їх, що вражені мандрівники охрестили відкриті землі «Новим Світом».

До того часу, як іспанські та португальські кораблі під керівництвом конкістадорів Є. Кортеса та Ф. Піссаро з’явилися в Латинській Америці, цей континент був заселений великою кількістю племен. Більшість з них були мисливцями, збирачами, примітивними землеробами. Втім, серед них були й осередки розвинених цивілізацій – майя, ацтеки, інки та ін. В результаті винищення індіанців, а їх у доколумбівській Латинській Америці мешкало 10-15 млн. чол., населення помітно зменшилося. Замість знищеного населення в Америку за три століття було направлено понад 10 млн. невільників, більшість з яких потрапила до Латинської Америки (острови Карибського басейну, Гвіану, Бразилію). В результаті у складі цієї великої культурно-історичної спільноти сформувалися три расових субцівілізацій: індіансько-метисна, африкано-мулатська та іберійсько-європейська, кожна з яких вплинула на загальний поступ. Іншими словами, Латинська Америка являє доволі строкатий в расовому відношенні регіон. Нині тут мешкає понад 500 млн. чол.

При всій антропологічній строкатості, цей регіон досить монолітний у мовному і релігійному відношенні. Іспанська є державною мовою в переважній більшості суверенних держав регіону (Аргентина, Венесуела, Мексика та ін.). За деякими даними нею розмовляє ¼ мешканців Латинської Америки. Державна мова Бразилії – португальська. Англомовні країни – Ямайка, Барбадос і деякі з групи Антильських островів, а також колишнє англійське володіння Гайана. Французька в якості державної затверджена у Гаїті, Гваделупі, Мартиніці, Французькій Гвіані; голандська – Антильські острови та Сурінама (Голандія). На основі європейських націй утворилися основні латиноамериканські нації – мексиканці, бразильці, колумбійці та ін.

І все ж таки, поряд з європейськими мовами у деяких країнах державними вважаються корінні мови індіанців – ацтеків, кечуа, гуарані та ін. Вони нагадують про минуле цього регіону. Те саме стосується й традиційних вірувань, які сповідує частина корінних мешканців. Втім, переважна більшість (85%) – католики, що помітно й за кількістю розкішних католицьких храмів, які існують в будь-якому більш-менш значному місті і приваблюють увагу туристів. Окрім того, в Латинській Америці мешкають протестанти, православні, мусульмани, індуїсти, іудеї та ін.

В Латинській Америці далеко зайшов процес урбанізації. Хоч у рівні урбанізації між окремими країнами регіону спостерігаються окремі розбіжності. Так, у Венесуелі частка міського населення дорівнює – 91%, в Аргентині – 86%, Чилі – 86, Уругваї – 85%, в Гаїті – усього 30%, а в Гондурасі – 44%. Ці показники відображають також і рівень економічного розвитку країн.

Разом зі збільшенням міст та їх людності досить помітний процес формування міських агломерацій. В Латинській Америці розташовано три з десяти найбільших у світі міських агломерацій світу. До них належать друга у світ після Токійської агломерація Мехіко (близько 20 млн. чол.), Сан-Паулу (близько 19 млн. чол.), Буенос-Айрос (близько 11 млн. чол.). Іноді стверджується, що агломерація Мехіко – взагалі найбільша у світі.

Багато століть країни Латинської Америки на економічній карті являли собою експортерів, в першу чергу, сільськогосподарської продукції (ананаси і банани країн Центральної Америки, зерно та продукція скотарства Аргентини і Уругваю і т. п.). Водночас, особливо протягом XX століття, йшов пошук шляхів подолання відсталості та економічної і соціальної модернізації. Більш успішною виявилася друга половина XX століття, період після Другої світової війни, коли Латинська Америка перетворилася зі «світового закутка» на один з центрів світового історичного розвитку. Світовий економічний бум 1950-х років викликав прибутковий попит на нафту, мінерали, лісоматеріали, яловичину, каву. Іноземні інвестиції у промисловість, сільське господарство, інфраструктуру допомогли регіону впевнено просуватися вперед. Втім, у 1980-х роках розвиток уповільнився і виявилися інші негативні тенденції. Як стверджують фахівці, вони свідчили про те, що Латинська Америка не зорієнтувалася у нових умовах посилення глобалізаційних процесів.

Наприкінці 1980 – на початку 1990-х років почалася хвиля неоліберальних реформ, що усували перешкоди на шляху глобалізації. Спочатку це сприяло розвитку економіки, втім пізніше він знов загальмувався, почав накопичуватися потенціал протиріч і нестабільності. Початок XXI століття продемонстрував, що кризу в регіоні не подолано. Останнім часом тут спостерігається уповільнений економічний розвиток, соціальна поляризація суспільства, безвідповідальність еліти, масова еміграція тощо. Аналітики вважають, що нині перед державами стоїть гостра потреба корегування реформ у бік посилення ролі внутрішніх факторів економічного розвитку, більшого врахування традицій і самобутності матеріальної культури народів регіону.

У культурній площині XX століття для Латинської Америки пройшло під знаком розвитку ідей, пов’язаних з пошуком справжньої, аутентичної ідентичності, що випливає зі специфічного історичного і культурного розвитку регіону.

Загальна характеристика туристичних ресурсів. Передусім країни Американського макрорегіону виокремлюються багатством природи, що становить природну основу рекреаційних ресурсів.

Природній рекреаційні ресурси. Північна Америка має неабиякий складний рельєф. У її західній частині протягнулася гірська система Кордильєри (найвища точка 6193 м – гора Мак-Кінлі). Тут нерідко трапляються землетруси, є діючи вулкани. Східну частину займають широкі рівнини та середньовисотні гори. Береги розчленовані нерівномірно, значною порізаністю різняться тихоокеанські та атлантичні узбережжя Канади, що випробували обледеніння, внаслідок чого тут уторилася складна система фіордів. Атлантичне узбережжя США має багато пляжів, лагун із добре прогрітою водою. На його південній частині береги утворені будовами коралів із мангровими заростями.

Рослинність субрегіону містить хвойні та широколисті ліси. У штатах Флорида і Каліфорнія, у Мексиці ростуть пальми і фікуси. На Алясці, півночі Канади, півдні Гренландії трапляється й рідкісна хвойна рослинність.

Північна Америка має неабиякі водні ресурси. Найбільша річкова система Міссісіпі – Міссурі (довжина 6420 км). Величезну водну систему утворюють Великі озера, три з яких (Верхнє, Гурон, Мічиган) входять до найбільших у світі. Річка Святого Лаврентія з’єднує їх з атлантичним океаном. Серед найбільших річок слід назвати: Маккензі, Юкон, Колумбію, Колорадо. Річки на заході й півночі материка мають гірську природу – стрімкі, мають багато порогів, водоспадів, що сприяє розвиткові сплавного туризму (рафтінгу). Річка Ніагара утворює систему всесвітньо відомого однойменного водоспаду. На річці Колорадо, прорізавши гірські хребти, розташований знаменитий Великий Каньйон довжиною 320 км². Ця величезна долина має прямовисні східчасті схили, що складаються з порід різного віку й окраски.

Північна Америка – густонаселений та високо урбанізований субрегіон, тому у багатьох районах природні ландшафти поступилися культурним. Водночас, для збереження природи і розвитку туризму було створено численні національні парки. Нині лише у США нараховується близько 350 різних паркових зон, що займають 3,2% усієї території країни. Найвідоміші з них: Йеллоустонський, Йосемітський, Глейшер, Секвоя, Гранд-Каньйон, Гранд-Тітон, Карлсбадські печери (США), Вуд-Баффало, Оленій острів (Канада) та ін.

Рельєф Південної Америки являє собою поєднання високих гір та величезних рівнин. Гірський пояс Кордильєр, протягнувшись уздовж тихоокеанського узбережжя материка, зветься в Південній Америці Андійським або Андами. Найвища точка не лише материка, а й усієї західної півкулі – гора Аконкагуа (6960 м). Майже по всій довжині гірські ланцюги несуть на собі численні конуси вулканів. Усю іншу площу займають плоскогір’я (Гвіанське, Бразильське, плато Патагонії) і рівнини, включаючи найбільшу у світі – Амазонську низину.

Клімат на континенті від арктичного до суворого субарктичного (південні острови Антарктики). Водночас, це й найвологіший материк у світі, саме тут знаходиться найбільший у світі річковий басейн – Амазонка (площа басейна 7 млн. 180 тис. км², середня витрата води 22 тис. л/с). На річках, що збігають з Анд, Гвіанського та Бразильського плоскогір’їв, багато водоспадів. Найвідоміший з них – Ігуасу (висота 722 м), розташований на одній з приток р. Порани. Це один з найкрасивіших водоспадів у світі, його чути за декілька десятків кілометрів. На південноамериканському материку панують тропічні ліси, савани з надзвичайно своєрідним і багатим рослинним та тваринним світом.

Історико-культурні ресурси Американського макрорегіону сформувалися в умовах етнокультурного різноманіття корінних народів та європейських колонізаторів. Особливості колонізації пояснюють виокремлення на континенті двох головних історико-культурних областей – Англосаксонської (до якої належать США та Канада) і Латинської – держави, що розташовані південніше річки Ріо-Гранде (кордони Мексики та США).

Як відомо, європейська колонізація супроводжувалася знищенням традиційної культури і способу життя аборигенів, виправдовуючи це гаслом: «Завоювання робляться на благо тих, кого завойовують», тобто не для пограбування і збагачення, а з благородною метою – нести варварам Великий Хрест. Отже пам’яток доколумбівської цивілізації в Америці збереглося вкрай мало. Серед визначних пам’яток, що розташовані в Південній Америці, особливий інтерес являють залишки стародавньої цивілізації інків, культові міста Мачу-Пікчу і Куско, плато Наска, а також міста епохи колоніалізму.

Історико-культурна спадщина світового рівня помножена на унікальні природні об’єкти роблять південноамериканський напрямок все більш популярним серед американських і європейських туристів. Втім, колосальний туристичний потенціал цього материка використовується поки що вкрай мало. По мірі включення його до туристичного обігу буде збільшуватися частка Південної Америки в міжнародних прибуттях до регіону.

Історико-культурна спадщина Північної Америки ретельно оберігається, чому сприяє як інтерес самих американців, так і туристів з інших країн світу. Індіанські поселення, селища часів «золотої лихоманки» ретельно відтворюються, оберігаються і використовуються у туристичній індустрії США. Неабиякий попит на розваги сприяв появі тут таких специфічних туристичних об’єктів, як тематичні парки. Останнім часом вони склали суттєву конкуренцію традиційним дестинаціям з великою кількістю історико-культурних пам’яток.

Сучасна модель тематичних парків вперше з’явилася в Європі, хоч традиційно її творцем вважається американських кінорежисер-мультиплікатор, художник і продюсер Уолт Дісней. І все ж таки, перший парк було збудовано корпорацією «Де Ефтелінг» у 1952 році за мотивами європейських казок на південному заході Нідерландів. Неабиякий розвиток вони отримують у США, а згодом розповсюджуються в усьому світі. Суть концепції тематичних парків передає сама їхня назва. Будь-яка захоплююча тема, будь то занурення в «Країну мрій» або у таємниці морських глибин, зазвичай стає основою роботи парку. Вона отримує розвиток в атракціонах і виставах, їх підпорядковані усі допоміжні паркові служби. Найстаріший тематичний парк США «Діснейленд» збудовано у 60 км на південний схід від Лос-Анджелесу (штат Каліфорнія). Експозиції цього парку розповідають про історію Америки, культуру різних народів. Нині у США нараховується понад 600 тематичних парків різного спрямування.

Взагалі, в Америці об’єктами туристичного інтересу стають будь-які споруди і установи, що дозволяють «доторкнутися» до минулого або демонструють досягнення сучасної американської цивілізації.

Туристичний ринок. Не зважаючи на те, що розвиток туристичного бізнесу в Америці розпочався відносно недавно – лише після Другої світової війни, цей регіон, слідом за Європою, займає провідне місце на ринку міжнародного туризму. Як видно з таблиці 5.2, за прибутками від міжнародного туризму Америка займає 21,2% світового туристичного ринку (або майже 145 млрд. дол.). Майже доганяють Америку країни Азійсько-Тихоокеанського регіону, де прибуток від міжнародного туризму у 2005 році становив майже 140 млрд. дол. або 20,4% світового ринку. Хоч за кількістю туристичних прибуттів Американський регіон значно відстає від Азійсько-Тихоокеанського (див. табл. 9.1).

Стан туристичного ринку Американського макрорегіону доволі диференційований і безпосередньо залежить від рівня соціально-економічного розвитку країн, що входять до його складу. Найрозвинутіше господарство, в тому числі туристичну інфраструктуру, має Північна Америка – США, Канада та Мексика. Втім, рівень життя – показник матеріального добробуту, в цих трьох країнах неоднорідний. Так, Канада займає за цим показником 3 місце, США – 6-е, а Мексика лише 51-е. Водночас, за об’ємом ВНП США посідає 1 місце в світі, Мексика – 10-е, Канада – 11-е.

Таблиця 9.1

Основні туристичні напрямки Американського регіону**

*Джерело: Основные показатели развития туризма. – Мадрид: UNWTO, 2006. – 12 с.

**Дані ЮНВТО за станом на 2006 рік.

В обох частинах Америки у 2007 році ріст туризму сягнув 4,7%. Усього протягом року Американський макрорегіон відвідало 142 млн. мандрівників. Найбільшим попитом користувалися Центральноамериканські держави. Так, найпривабливішою серед держав всього Американського макрорегіону стала Панама – +27,1%. Країни Карибського басейну втратили свої позиції (–0,9). Тоді як Південна Америка продемонструвала високі показники (+8,1). Розквіт туризму в Південноамериканських країнах сприяє збільшенню ділових подорожей та притоку інвестицій. Найкращі показники останнім часом демонструє Венесуела, в той час як в Аргентині, Бразилії, Чилі, Колумбії, Парагваї, Перу, Суринамі темпи росту дорівнюють від 10 до 20%. Що стосується окремих країн – Чилі (+12,2), Аргентина (+11,1), США (+10,4), їхні показники у 2007 році були названі фахівцями помірно високими.

Велика питома вага Північної Америки в світовому туризмі, про що йшла мова, зумовлена низкою сприятливих факторів, серед яких виокремлюють:

Ø вигідне географічне розташування регіону між трьома океанами: Атлантичним, Тихим та Північним Льодовитим;

Ø наявність різних кліматичних зон, від арктичного поясу (на півночі) до тропічного (Мексика, південь США);

Ø величезну територію з надзвичайно різноманітними ландшафтами, багатими рекреаційними ресурсами, історичними, культурними та господарськими об’єктами;

Ø розвинену економіку країн і високі показники середнього рівня життя та ін.

Географія туризму. В Америці, як і в Європі, переважну частину туристичних потоків зосереджено всередині регіону. Особливо інтенсивно обмін туристами відбувається між трьома країнами Північної Америки: США, Канадою і Мексикою, причому туристичний потік зі Сполучених Штатів у Мексику, за даними UNWTO, є найбільшим у світі.

Найбільш ємний ринок в’їзного і виїзного туризму у Західній півкулі склався у США. Усі основні туристичні потоки в Америці беруть свій початок або закінчуються у цій країні. Останнім часом кількість туристичних прибуттів у США стабілізувалося і дорівнює близько 51 млн. подорожей на рік.

Значна частина подорожей здійснюються з метою відпочинку і розваг. Мандрівників приваблюють унікальні природні об’єкти, їхня неповторна краса і велич овіяні легендами і підсилені рекламою.

Туристи приїздять до США, щоби побувати у долині гейзерів і побачити прояви «живої геології» у Йєллоустонському національному парку, відвідати Калсбадські печери з гігантськими сталагмітами, помилуватися грандіозною панорамою Гранд-Каньйону або насолодитися відпочинком на піщаних пляжах Каліфорнії. Але не тільки багата природа цікавить приїжджих. Великою популярністю у іноземних гостей користуються подорожі до столиці США – Вашингтону, Нью-Йорку, де увагу приваблюють хмарочоси, Манхеттен, Колумбійський університет, вулиця банків Уолл-Стріт, відомий Бруклінський міст і Метрополітен-опера.

Ці об’єкти приваблюють як іноземних туристів, так і самих американців. Щороку американські громадяни здійснюють понад 1 млрд. поїздок (внутрішніх і міжнародних), здебільшого для відпочинку, оздоровлення, розваг, знайомства.

Лікувально-оздоровчий туризм найбільше розвинений у США. У внутрішніх районах країни переважають бальнеологічні курорти (Маммот-Спрінгс, Хібер-Спрінгс, Хот-Спрінгс); уздовж атлантичного і тихоокеанського узбережжя розташувалися приморські кліматичні курорти (Лонг-Біч, Хаттерас, Майамі-Біч, Сан-Дієго, Санта-Круз). Великий приозерно-курортний комплекс сформувався в районі великих озер.

Центром ділового туризму у Новому Світі також є США. Вони генерують і одночасно приймають основні міжнародні туристичні потоки з діловими цілями у Американському регіоні. Близько третини усіх туристів США подорожують із діловими цілями. Географія їхня доволі широка, маршрути половини з них пролягають всередині країни, близько 10% виїздять до Канади, 8% – до Мексики, 7% – до Карибського регіону. Традиційно близькі ділові стосунки США підтримують із країнами Західної Європи (близько 10% відбуттів). Розширюються їхні контакти із країнами Азійсько-Тихоокеанського регіону (5% поїздок). У в’їздному потоці до США бізнес-поїздки складають 25-30%. Іноземні ділові туристи прямують здебільшого на північний схід, південний схід, південний захід та південь країни.

Індустрія зустрічей – одна з найбільш зростаючих сегментів туристичної галузі США. За даними асоціації конвеншн-бюро США, у 2003 році у країні пройшло понад 1 млн. зустрічей на різному рівні. У них брали участь як внутрішні, так і іноземні ділові туристи. Особливо розвинутий у США внутрішній туризм із діловими цілями.

Основу національного ринку ділового туризму утворюють корпорації і асоціації, кількість членів яких помітно зросла за останні роки. Вони проводять переважну частину ділових заходів. Прагнення до об’єднання з метою вирішення будь-яких проблем у США сформувалося історично і походить від англійських колоністів, починаючи із XVII століття.

За даними спеціалізованого американського журналу «Зустрічі і конвенції», у 2002 році у США відбулося 866 тис. корпоративних зустрічей. У кожній з них брало учать у середньому 67 чол. Витрати на їхню підготовку і проведення становили близько 10 млрд. дол. Зустрічі корпоративних ділових туристів організуються на різні теми, найчастіше для обговорення професійних питань і проблем менеджменту. Багато компаній використовують зустрічі для презентації продуктів. Ці заходи проходять у вигляді тренінгів, зустрічей із дистриб’юторами або представниками філіалів.

Релігійний туризм. У цілому в регіоні переважає християнство, представлені також інші релігії. Однак центрів християнського паломництва світового значення в Америці не має. Велика частка католиків серед християн зумовила широке розповсюдження культу Діви Марії, її почитають в усіх католицьких храмах, що стали центрами тяжіння як віруючих, так і туристів, що представляють інші конфесії.

Фестивальний туризм. В Америці організовують чимало фестивальних заходів. Деякі з них стали традиційними і проводяться вже декілька століть поспіль. Безумовно, найвідомішим у світі є бразильський карнавал. Із порівняно нових фестивальних заходів варто відзначити церемонію вручення найпрестижнішої кінопремії «Оскар».

Поиск по сайту: