ВИБРАНА БІБЛІОГРАФІЯ

1. Александрова А.Ю. Международный туризм / Александрова А. Ю. – М.: Аспект Пресс, 2001. – 461 с.

2. Безуглий В. В., Козинець С. В. Регіональна економічна і соціальна географія світу / Безуглий В. В., Козинець С. В. – Вид. 2-ге, доп., перероб. – К.: Академвидав, 2007. – 688 с.

3. Бовсуновская А.Я. География туризма / Бовсуновская А.Я. – Донецк: ДИТБ, 2002. – 410 c.

4. Весь мир:Города и столицы: Энцикл. справ. – Минск: Харвест, 1999. – 462 с.

5. Воронцова Е. А. Города мира: Энциклопедия / Воронцова Е. А. – М.: РОСМЭН. – 208 с.

6. Воскресенский В. Ю. Международный туризм: Уч. пособ. / В. Ю. Воскресенский. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2008. – 463 с.

7. Все страны и территории мира: Новый географический справочник ЦРУ (The World Factbook) / Пер. с англ.: Леонович Л. – М.: Харвест; У-Фактория; АСТ, 2009. –768 с.

8. География туризма. Учебник для вузов / Под. ред.: Александровой А. Ю. – М.: КноРус, 2009. – 592 с.

9. Глушко А. А., Сазыкин А. М. География туризма / Глушко А. А., Сазыкин А. М. – Владивосток: Изд-во Дальневосточного ун-та, 2002. – 265 с.

10. Голіков А. П. Економіка зарубіжних країн: Навч. посіб. / Голіков А. П., Дейнека О. Г., Позднякова Л. О., Черномаз П. О. – К.: Центр учбової лiтератури, 2008. – 463 с.

11. Головченко В., Кравчук О. Країнознавство: Азія, Африка, Латинська Америка, Австралія і Океанія: Навч. посіб. / Головченко В. Кравчук О. – К.: Нiчлава, 2006. – 336 с.

12. Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник / Дубович І. А. – 2-е вид. – Львів.: Панорама, 2003. – 575 с.

13. Знаменитые столицы и города мира: Справочник / Гарин В., Лисюченко В. – Р/нД: Феникс, 2001. – 512 с.

14. Иванова Л. В. Знаменитые города мира / Иванова Л. В. – Смоленск: Русич, 2003. – 640 с.

15. Истомин В. И., Лагутенко Б. Т. Страны мира: справочник туроператора и туриста / Истомин В. И., Лагутенко Б. Т. – М.: Сов. спорт, 2000. – 224 с.

16. Ігнатьєв П. М. Країнознавство. Країни Азії: Навч. посіб. / Ігнатьєв П. М. – 2-е вид. Чернівці: Книги – ХХІ, 2006. – 423 c.

17. Короткий довідник з комплексного країнознавства (методика країнознавчих досліджень, основні поняття та визначення, країни, персоналії) / М. Д. Будз, В. О. Мартинюк, Р. М. Постоловський, С. С. Троян. – К.: Київ. славіст. ун-т, 2002. – 255 c.

18. Косолапов А. Б. Туристское страноведение. – Европа и Азия: Уч.-практ. пособ. / Косолапов А. Б.– М.: КНОРУС, 2005. – 400 с.

19. Країнознавство. Країни СНД, Європи і Північної Америки: Навч. посіб. / Колект. авт. Дорошко М. С., Кривонос Р. А. Крижанівський В. П., Сербіна Н. Ф. – К.: Ніка-Центр, 2009. – 310 с.

20. Любіцева О. О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти) / Любіцева О. О. – К.: Альт-прес, 2003. – 436 с.

21. Мальська М. П., Гамкало М. З., Бордун О. Ю. Туристичне країнознавство. Європа: Навч. посібник. / Мальська М. П., Гамкало М. З., Бордун О. Ю. – К.: ТОВ Центр Учбової Літератури, 2009. – 224 с.

22. Масляк П. О. Країнознавство: Підручник / Масляк П. О. – К.: Знання, 2007. – 292 с.

23. Методика страноведческих исследований. – М.: МГУ, 1993. – 156 с.

24. Мироненко М. С. Страноведение: Теория и методы: Уч. пособ. для вузов / Мироненко М. С. – М.: Аспект Пресс, 2001. – 268 с.

25. Николаенко Д. В. Рекреационная география / Николаенко Д. В. – М.: Владос, 2001. – 252 с.

26. Окладникова Е. А. Международный туризм. География туристских ресурсов мира / Окладникова Е. А. – М. – СПб., 2002. – 384 с.

27. Парфіненко А. Національна держава і міжнародний туризм у вимірах глобалізації: Вступ до курсу «Туристичне країнознавство» / Парфіненко А. – Харків: Бурун-книга, 2009. – 128 с.

28. Парфіненко А. Ю. Туристичне країнознавство: Навч. посіб. / Парфіненко А. Ю. – Харків: Бурун Книга, 2009. – 288 с.

29. Романов А. А. Зарубежное туристское страноведение / Романов А.А. – М.: Сов. спорт, 1999. – 158 с.

30. Романов А. А., Саакаян Р. Г. География туризма / Романов А.А., Саакаян Р.Г. – М.: Сов. спорт, 2002. – 464 с.

31. Самойленко А. А. География туризма / Самойленко А.А. – Ростов н/Д: Феникс, 2006. – 368 с.

32. Сапожникова Е. Н. Страноведение: Теория и методика туристского изучения стран / Сапожникова Е.Н. – М.: Академия, 2004. – 240 c.

33. Стадник О. Г. Країни світу в цифрах і фактах. Довідник географа, історика, економіста / О. Г. Стадник. – Х.: Основа, 2004. – 288 с.

34. Стафійчук В. І., Малиновська О. Ю. Туристичне країнознавство: туристичні ресурси світу: Європа, Азія, Австралія та Океанія: Навч. посіб. / Стафійчук В. І., Малиновська О. Ю. – К.: Альтпрес. – 2009. – 427 с.

35. Страноведение: Уч. пособ. для вузов / П. И. Рогач, Н. Е. Косяков, В. Г. Гаркавая, С. В. Лукьянчик. – Минск: БГЭУ, 2003. – 283 c.

36. Страны и города: Современная иллюстрированная энциклопедия. – М.: РОСМЭН, 2007. – 576 с.

37. Страны мира: Соврем. справ. – М.: Дом Славянской книги, 2004. – 321 с.

38. Туристичне країнознавство: країни лідери туризму: Навч. посіб. / Під ред.: О. О. Любіцевої. – К.: Альт-прес, 2008. – 436 с.

39. Увесь світ у цифрах і фактах: Довідник. – 2-е вид., випр. та допов. – К.: Мапа, 2002. – 127 с.

40. Ушаков Д. С. Страноведение: Уч. пособ. / Ушаков Д. С. – М.; Ростов-н/Д: МарТ, 2007. – 253 с.

41. Харрис Голфри, Кац Кеннет М. Стимулирование международного туризма в XXI веке / Харрис Голфри, Кац Кеннет М. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 240 с.

42. Чекулаева Е. О. Столицы мира / Чекулаева Е. О. – М.: АСТ: Астрель, 2002. – 522 с.

43. Шаронов А.В. Все о странах мира / Шаронов А.В. – М.: Кристалл, 2006. – 272 с.

44. Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / Под ред.: д-ра геогр. наук, проф. С.Б. Лаврова, канд. геогр. наук Н.В. Каледина. – М.: Гардарики, 2002. – 928 с.

45. Яценко Б. П., Бабарицька В. К. Країнознавство: основи теорії. Навч. посіб. / Б. П. Яценко, В. К. Бабарицька. – К.: Либідь, 2009. – 312 с.

[1] У реальній практиці не завжди можливо провести розмежування понять «держава» і «країна», у зв’язку із чим у даному виданні в окремих випадках дозволяється їхнє синонімічне використання.

[2] Секуляризація (від пізньолат. saecularis – мирський, світський) – процес звуження сфери впливу релігії та церкви на життєдіяльність індивіда і суспільства, звільнення від церковної опіки і регламентації різних сфер суспільного життя.

[3] Громадянське суспільство – співтовариство громадян, комплекс соціальних, економічних, політичних, культурних відносин та інститутів, що спирається на розвинуту систему цивільного права і є відносно автономною від держави структурою. Громадянське суспільство як система інститутів слугує для безпосередньої саморегуляції соціуму, незалежної від влади. Незалежна від влади громадянська активність, що базується на розвиненій мережі автономних від держави соціальних інститутів та об’єднань, є суттєвою умовою зміцнення демократичної системи. Громадянське суспільство передбачає існування широкого кола демократичних прав і свобод членів громадянського суспільства. Повне одержавлення суспільних відносин веде до згортання демократії, встановлення тоталітаризму. У XVII–XVIII століттях громадянське суспільство протиставлялося абсолютистсько-феодальній державі.

[4] Середньовіччя (середні віки) – прийняте у науці позначення періоду, наступного за історією стародавнього світу і передуючого новій історії, зазвичай датується V – серединою XVII століть.

[5] Докладніше див.: История средних веков: В 2 т. – 4-е изд. – М.: МГУ, 2003.

[6] Перехід від розповсюдженої у той час латини до національних мов був важливим кроком на шляху до формування національної свідомості. Так, завдяки здійсненому М. Лютером перекладу Біблії на німецьку мову, тисячі простолюдинів долучилися до друкованого слова, утворивши спільне комунікативне поле, у якому формувалися підвалини майбутньої національної ідентичності.

[7] Тридцятирічна війна (1618–1648) – війна між габсбурзьким блоком (іспанські та австрійські Габсбурги, католицькі князі Німеччини, підтримані папством і Річчю Посполитою) і антигабсбурзькою коаліцією (німецькі простестантські князі, Франція, Швеція, Данія, підтримані Англією, Голландією і Росією). Габсбурзький блок виступав під прапором католицизму, антигабсбурзька коаліція (особливо спочатку) – протестантизму. Поділяється на періоди: чеський (1618–1623) – Чеське повстання 1618–1620 років проти Габсбургів і поразка чехів біля Білої Гори (1620); датський (1625–1629), коли війська габсбурзького блоку (під командуванням А. Валленштейна і І. Тіллі) нанесли поразку Данії, вигнавши датські війська з території Німеччини; шведський (1630–1635), коли шведська армія вдерлася (під командуванням Густава II Адольфа) у Німеччину, здобула перемоги при Брейтенфельді (1631), Лютцені (1632), але була розбита при Нердлінгені (1634); франко-шведський (1635–1648), коли зі вступом у війну Франції визначилася очевидна перевага антигабсбурзької коаліції. У результаті плани Габсбургів зазнали краху, політична гегемонія перейшла до Франції. Скінчилася Вестфальським миром 1648 року.

[8] Докладніше з основними положеннями теорії походження націй цього вченого можна ознайомитися у його праці: Геллнер Э. Нациии и национализм. – М.: Прогресс, 1991.

[9] Наприкінці XIX століття конституційною або парламентською монархією у класичному вигляді була Велика Британія. У XIX столітті відбувається еволюція англійського парламентаризму у бік демократизації виборчого права і створення сучасної парламентської моделі, що стала взірцевою для багатьох капіталістичних країн.

[10] Найвиразніших форм це правління набуло у США. Конституція країни 1787 року оголосила США федеративною державою на чолі з президентом, який очолював виконавчу владу, мав надто велику владу й очолював армію і флот. Найвищий законодавчий орган – Конгрес – складався із двох палат: плати представників (від кожного штату пропорційно кількості населення) і сенату (по дві особи від штату). У цілому державний устрій США не знайшов повторення у європейських країнах, де державність розвивалася у формі конституційних монархій і парламентських республік.

[11] Третю форму держави найповніше було реалізовано у Франції. Згідно з конституцією 1875 року, законодавча влада належала парламенту, що складався із двох палат – сенату і палати депутатів. Обидві палати могли об’єднуватися і спільно обговорювати найважливіші питання, у тому числі вибори президента і внесення поправок до конституції. Виконавча влада належала президенту і міністрам.

[12] Криза розпочалася в Америці, яка після Першої світової війни перебрала роль лідера світової капіталістичної економіки. Вона охопила практично усі країни капіталістичного світу, тривала майже 4 роки і призвела до скорочення промислового виробництва в середньому на 38%. Основною причиною кризи вважається швидкий темп розвитку капіталістичної економіки, внаслідок чого внутрішній платоспроможний попит не встигав за зростанням продуктивності, результатом стало перевиробництво. Першим сигналом кризи стала так звана «Чорна П’ятниця» (25 жовтня 1929 року) – катастрофічне падіння курсу акцій на Нью-Йоркській біржі, що спричинило нечувану паніку. З високорозвинених країн найбільших втрат зазнали США і Німеччина, де промислове виробництво скоротилося на 46,2 і 40,2 %. Економічний спад мав важкі соціальні наслідки. За вказаний період безробіття у країнах, охоплених кризою, зросло з 5,9 млн. до 26,4 млн. осіб.

[13] У літературі 1990-х років, на думку російського дослідника А. Богатурова, під терміном «глобалізація» розумілося щонайменше вісім тенденцій і явищ: 1) об’єктивне посилення проникності міждержавних перепон (феномени «подолання кордонів» і «економічного громадянства»); 2) різке зростання обсягів і інтенсивності трансдержавних і транснаціональних перетоків капіталу, інформації, послуг і людських ресурсів; 3) масоване поширення західних стандартів споживання, побуту, само- і світосприйняття на усі інші частини планети; 4) посилення ролі поза-, над-, транс- і просто недержавних регуляторів світової економіки і міжнародних відносин; 5) форсований експорт і уживляння у політичну тканину різних країн світу тих або інших варіацій моделі демократичного державного устрою; 6) формування віртуального простору електронно-комунікаційного спілкування, що стрімко збільшує можливості для соціалізації особистості, тобто для безпосереднього залучення індивіда (пасивно або інтерактивно), де б той не знаходився, до загальносвітових інформаційних процесів; 7) виникнення і культивування у сфері глобальних інформаційних мереж образу відповідальності усіх і кожного індивіда за чужі долі, проблеми, конфлікти, стан навколишнього середовища, політичні та інші події у будь-яких, можливо навіть невідомих людині закутках світу; 8) виникнення «ідеології глобалізації» як сукупності взаємопов’язаних постулатів, покликаних обґрунтувати одночасно благо і невідворотність тенденцій, що «працюють» на об’єднання світу під керівництвом його цивілізаційного центру, під яким так чи інакше розумілися США та інші найрозвинутіші країни світу.

[14] Британський дослідник П. Діккен зобразив процес «ущільнення» землі під впливом зростання швидкостей переміщення за допомогою картографічного зображення Землі. Шляхом нескладних розрахунків дослідниками було доведено, що за останні 500 років часові витрати на подолання Атлантики скоротилися у понад 500 разів.

[15] У провідних країнах звуження державного сектору, що стає помітним із 1970-х років, супроводжувалося переведенням витрат на соціальний захист у ринок.

[16] Як приклад часто називається ім’я Дж. Сороса – відомого американського фінансиста, який начебто своїми діями у 1992 році серйозно розхитав британський фунт.

[17] Процес створення міждержавних міжнародних організації, що переймають на себе окремі функції, делеговані державами, триває вельми активно: коли на 1909 рік їх нараховувалося лише 37, то на кінець XX століття – 260. Кількість міждержавних організацій невпинно зростає. Серед останніх слід назвати – Союз заради Середземномор’я (Union for Mediterranean), створений за ініціативи Франції.

[18] Якщо на початку XX століття нараховувалося близько 176 неурядових міжнародних організацій, то на кінець їхня кількість сягнула 5472.

[19] Гомогенний – однорідний.

[20] Іноді такі перетворення сприяють економічному зростанню, втім якнайчастіше погіршують соціально-економічні умови і спричиняють негативну реакцію. Такою відповіддю є активізація та помітне поширення релігійного фундаменталізму і антиглобалізаційних рухів.

[21] За оцінками фахівців, всього 10 західних телекомунікаційних компаній володіють 86% світового ринку телекомунікацій. За словами Гаджієва К.С., на європейському телебаченні більше половини фільмів виготовлені у США, а американські медіа-корпорації володіють приблизно 60% каналів розповсюдження відеопродукції у Європі. За допомогою мас-медіа відбувається експансія культурної продукції – кінофільмів, теле- і радіопрограм, поп-музики, шоу-бізнесу у всесвітньому масштабі. Символами культурної експансії стали відомі кожному «Мак-дональдс», «Кока-Кола», «Пепсі», «Піцца Хат», рок, реп, снікерси і джинси.

[22] Розповсюдження англійської відбувається на тлі створення на її основі багатьох інших проміжних мовних явищ, схожих на Денгліш у Німеччині або Сінгліш у Сінгапурі.

[23] Під впливом регіоналізації виникла думка, що до середини XXI століття такі держави, як Італія, Німеччина, США, Франція, Японія не будуть більше цільними соціально-економічними і політичними утвореннями. Замість них на економічній і політичній карті будуть виступати окремі регіони, такі як графство Орандж у Каліфорнії, Осака у Японії, район Ліона у Франції, Рур у Німеччині, цілісність яких буде ґрунтуватися на господарчих зв’язках і економічній доцільності.

[24] Неабиякі критичні інвективи висловлюються й з приводу самої ідеології глобалізації, відкидаючи погляд на глобалізацію як на «панацею» від економічних негаразд та соціальної невлаштованості. Відповідно, саме із глобалізацією пов’язується подальша поляризація світу, поглиблення прірви між рівнем добробуту розвинутих і відсталих країн. По суті, глобалізація «демонизується» і висвітлюється лише темними фарбами, причому такі однозначні оцінки стають більш поширеними. До певної міри цей погляд є надто спрощеним і не дозволяє адекватно оцінити існуючу ситуацію і виробити довгострокові стратегії.

[25] Індустріальне суспільство – (промислове суспільство), позначення стадії розвитку суспільства, що змінює традиційне, аграрне суспільство. Термін належить А. Сен-Сімону; неабияке поширення концепція індустріального суспільства набула на зламі 50-60 років XX століття (Р. Арон, У. Ростоу, Д. Белл та ін.). Формування індустріального суспільства пов’язано із розповсюдженням великого машинного виробництва, урбанізацією, утвердженням ринкової економки і виникненням соціальних груп підприємців і найманих робітників, становленням демократії, громадянського суспільства і правової держави. Із середини XX століття позначився перехід розвинутих країн Заходу на щабель постіндустріального розвитку.

[26] Мається на увазі виникнення і поширення у Європі у 40-х роках XV століття друкарства, що стало справжньою «інформаційною революцією».

[27] Так, ще у 1989 році країни Європейського Союзу встановили квоту на показ американського кіно. А у червні 2003 року до проекту Конституції Європейського Союзу внесено право вето державних органів європейських країн, що дозволяє регулювати показ американських фільмів на екранах, «коли є ризик нанесення шкоди мовному і культурному різноманіттю країн ЄС». У Франції, наприклад, неєвропейське кіно може займати не більше 40% ефірного і екранного часу.

[28] Хоча формулювання «людина безнаціональна» уявляється занадто завчасним.

[29] Мається на увазі відома масова (570 чол.) подорож залізницею із Ланкастера до Лонгобурга із чаєм, випічкою та духовим оркестром, організовану 1841 року в Англії баптистським пастором Томасом Куком. Зазивчай вона вважається першим випадком організації надання масового відпочинку як єдиного комплексу послуг. Т. Кук швидко усвідомив вигідність цієї справи, і невеличка подорож перетворилася на справжній туристичний бізнес. Хоч слід зауважити, що попервах Т.Кук керувався не бізнесовими, а соціальними інтересами. Будучи головою місцевого осередку тверезників, цією акцією він прагнув закликати громадськість до культурної організації дозвілля і вільного часу.

[30] Епістемологія (від грецьк. episteme – знання, logos – вчення) – те саме, що теорія пізнання. Відповідно, епістомологічні пріоритети – пізнавальні пріоритети.

[31] Jamal T., Kim H. Bridging the Iterdisciplinari Divide. Towards an Integrated Framework for Heritage Tourism Research // Tourist Studies. 2005. Vol. 5(1).

[32] Джерело: Черняева Т.И., Шаркова Г.Н. Туризм: производство мест или производство неравенств // Вестн. Моск. ун-та. – Сер.18. Социология и политология. – 2007. - №4. – С. 38-39.

[33] Гедонізм (від грецьк. hādonế – насолода) – напрямок у етиці, що стверджує насолоду, задоволення як найвищу ціль і оснвний мотив людської поведінки.

[34] Суспільство споживання (англ. – consumer society) – сукупність суспільних відносин, основу яких становить принцип індивідуального споживання. Таке суспільство характеризується масовим споживанням матеріальних благ і формуванням відповідної системи цінностей і установок. Суспільство споживання виникає внаслідок розвитку капіталізму, що супроводжується економічним і технічним піднесенням, а також такими соціальними змінами, як збільшення прибутків, що суттєво змінює структуру споживання; зниження тривалості робочого дня і збільшення вільного часу; диференціація соціальної структури суспільства; індивідуалізація споживання.

[35] Глобальні процеси стандартизації і уніфікації готельних послуг, спрямовані на створення образу «рідної» країни, змушують готельні філії провідних ТНК у цьому виді бізнесу імпортувати практично усе, що входить до готельного обслуговування. Так, найвідоміші американські готельні корпорації, такі як «Sheraton», «Hilton Hotels Corp.» та ін., із виходом на міжнародний ринок почали поширювати американські стандарти гостинності відповідно до розширення виїзних туристичних потоків і скарг американців на обслуговування за кордоном, яке не відповідало сформованим у них очікуванням. Нині розкидані всім світом готелі, об’єднані у американські готельні ланцюги, розраховуючи на смаки співвітчизників, імпортують зі США навіть пиво та сигарети. Закордонні філії японських ТНК у ресторанному бізнесі ввозять із Японії традиції і продукти харчування, меблі та усе необхідне для організації ресторанної справи.

[36] Найяскравіше це демонструє метаморфоза, що відбулася з американським містом Палм-Спрінгс. На початку XX століття це був маленький курорт для хворих на туберкульоз. У 1950-ті роки він стає одним з найулюбленіших зимових місць відпочинку для західних штатів США. У 1960-ті – популярним серед голлівудських зірок курортом. У 1970-х він перетворюється на місце відпочинку пенсіонерів. У 1990-х Палм-Спрінгс стає місцем відпочинку для представників нетрадиційної сексуальної орієнтації. Однак на початку XXI століття із цим містом відбулася нова метаморфоза – місцеве індіанське плем’я створило на своїй території казино, в результаті Палм-Спрінгс почав перетворюватися на центр ігорного бізнесу.

[37] Ідея «відкоригувати» реєстр видатних архітектурних пам’яток планети, що не змінювався із XV століття, належить швейцарському мандрівникові Бернарду Уеберу. За його словами, це було зроблено з метою нагадати людям про важливість культурних цінностей і необхідність шанобливого і дбайливого ставлення до них. 7.07.2007 року у Лісабоні було оголошено список нових семи «чудес» світу, що складено за допомогою ста мільйонів мешканців планети, які взяли участь у Інтернет-голосуванні. Серед об’єктів, що потрапили до нових «чудес»: Великий китайський мур, римський Колізей, індійський Тадж-Махал і три «чуда» із Латинської Америки – місто Мачу-Пікчу у Перу, статуя Христа у бразильському Ріо-де-Жанейро і Чічен-Іця у Мексиці. Сьоме місце дісталося скелястому місту Петра у Йорданії. ЮНЕСКО не брало участі у проекті Уебера, воно не визнає подібного ранжування і не вважає новий список «чудес» коректним [52].

[38] Атракція (від лат. attraher – приваблювати, притягати) – властивість здебільше природного або історико-культурного об’єкта, що означає його привабливість.

[39] Докладніше про це у наступному параграфі.

[40] Наприклад, Октоберфест – фестиваль пива у Мюнхені – одне з найбільших народних свят у Європі, що збирає тисячі туристів зі всього світу; знамените свято на честь св. Ферміна у Памплоні (Іспанія), під час якого відбувається відомий багатьом прогін биків вулицями міста; Венеціанський фестиваль у Італії – справжнє народне свято, що приурочене до проводів зими і передує великому посту, та ін.

[41] Туристи, що приїздять на відпочинок із більш заможних країн, витрачають чималі суми на розваги і поводяться більш розкуто, аніж у власній країні. Спочатку це викликає симпатії, втім згодом – ворожість. Науковцями було розраховано індекс роздратованості, в основу якого покладено припущення, що роздратованість, що виникає між туристом і місцевим мешканцем, неминуча і її потрібно контролювати. Цей індекс охоплює чьотири рівні реакції аборигенів. 1. Ейфорія – початкова стадія, хороші стосунки між туристами і місцевими мешканцями. 2. Апатія – перехід до цієї стадії залежить від швидкості і показників розвитку туризму, повна формалізація контактів, туристів розглядають стереотипно як джерело прибутків. 3. Роздратованість – місцеве населення починає виявляти сумніви у користі туризму. Ворожість – усі соціальні і особисті проблеми пояснюються туризмом.

[42] Докладніше про це див. у наст. параграфі.

[43] Бренд – імідж відомого товарного знаку певного товару у свідомості покупця, що допомагає виокремлювати цей товар у низці конкуруючих, це код, який формує позитивне сприйняття товару.

[44] Сьогодні щорічні рейтинги найдорожчих брендів провідних кампаній світу, таких як «Coca-cola», «Microsoft», «Ibm», «Nokia», «Disney», «Mcdonald's» та ін. оцінюються десятками мільярдів доларів.

[45] У свідомості багатьох усталилося ставлення до іміджу як до чогось надуманого і поверхового. Слова О. Пушкіна, висловлені багато років тому з приводу слова імідж, для декого не втратили свого сенсу: «Люблю я очень это слово,/ Но не могу перевести;/ Оно у нас покамест ново,/ И вряд ли быть ему в чести» («Євгеній Онєгін»).

[46] 30 січня 2007 року компанія «Global Market Insite» – найбільший у світі постачальник комплексних рішень для міжнародних маркетингових досліджень, оголосила «Рейтинг брендів міст світу» (Anholt City Brands Index – CBI) за 2006 рік. Рейтинг розроблено британським фахівцем С. Анхольтом у межах глобального дослідження національних брендів. До першої десятки увійшли: Сідней, Лондон, Париж, Рим, Нью-Йорк, Вашингтон, Сан-Франциско, Мельбурн, Барселона та Женева.

[47] Парадигма (від грецьк. parádeigma – приклад, зразок) – вихідна концептуальна схема, модель, панівна протягом певного періоду.

[48] Більш докладний огляд основних показників розвитку міжнародного туризму наведено нижче за текстом цього параграфа.

[49] Деякі науковці ведуть мову навіть про «формування туристичних потреб» та «туристичної залежності».

[50] Необхідність розробки Кодексу відзначалася ще у резолюції, прийнятій Генеральною асамблеєю UNWTO у Стамбулі 1997 року. Протягом наступних двох років було сформовано комітет з підготовки Глобального етичного кодексу, проект якого розробили Генеральний секретар та Юридичний радник UNWTO на основі консультацій із Діловою радою, регіональними комісіями та Виконавчою радою UNWTO. Комісія ООН зі стійкого розвитку на своїй сесії у квітні 1999 року у Нью-Йорку схвалила концепцію Кодексу та запропонувала UNWTO доповнити його пропозиціями із приватного сектору. Письмові коментарі до Кодексу надійшли із понад 70 країн – членів UNWTO та різних організацій. Підсумковий варіант Глобального етичного кодексу, який нараховував 10 пунктів, після тривалих консультацій було одноголосно схвалено у жовтні 1999 р. на сесії Генеральної асамблеї UNWTO у чилійській столиці – місті Сант-Яго.

[51] Імператив (від лат. imperativus – наказовий) – вимога, наказ, закон.

[52] Для порівняння: у 1950 році мегаполісів було всього два – Нью-Йорк і Токіо (Японія), у 1975 – три: ті самі плюс Мехіко (Мексика). Нині ж 12 із 19 мегаполісів планети, де мешкає понад 10 млн. чол., розташовано в Азії, чотири – у Латинській Америці, по одному у Північній Америці (Нью-Йорк, США), Європі (Москва, Російська Федерація) і Африці.

[53] Постіндустріальне суспільство – стадія суспільного розвитку, що слідує за індустріальним розвитком. У різних концепція постіндустріального суспільства, висунутих наприкінці 60-х у 70-ті роки XX століття (Д. Белл, Г. Канн, З. Бзежинський, А. Турен та ін.), основою поступального розвитку суспільства вважається зміна різних епохальних технологій, а також галузеве і професійне розділення праці. Провідну роль у постіндустріальному суспільстві набуває сфера послуг, наука і освіта, корпорації поступаються університетам, а бізнесмени – вченим і фахівцям. Своєрідність розвитку капіталізму в різних країнах зумовила формування різних варіантів концепції постіндустріального суспільства, серед яких виокремлюють дві основні: американську і європейську моделі. У 1980-х роках концепція постіндустріального суспільства отримала розвиток у теорії «інформаційного суспільства» (Є. Масуда, Дж. Нейсбіт та ін.).

[54] Джерело: Junk R. Wieviel Touristen pro Hektar Strand? // GEO. 1980. Heft 10. P. 154–156.

[55] Варто згадати, що тривалий час туристичні практики були доступними здебільшого привілейованим, заможним верствам суспільства.

[56] У даному випадку під диверсифікацією розуміється: 1) загальне урізноманітнення, різновекторний розвиток; 2) екстраполяція туристичного бізнесу на інші галузі виробництва та все різноманіття суспільного життя; 3) розширення пропонованих послуг.

[57] Як приклад можна назвати такі відомі молодіжні субкультури, як: емо, готи, хіпі, хакери, індеаністи, рейвери та ін. Перепис населення у Російській Федерації виявив наявність «хоббітів» і «ельфів». Під час заповнення переписних бланків група пермських підлітків у графі «національність» вказала, що вони – «хоббіти» і «ельфи». Ця група молодих людей – шанувальники творів Джона Рональда Руела Толкіена, одного з засновників жанру фентезі.

[58] США, а також Індія й Польща традиційно вважаються найрелігійнішими країнами світу.

[59] Вважається, що діловий туризм зародився на Заході наприкінці 1970-х років минулого століття. Його появу викликав бурхливий політичний і економічний розвиток, що потребувало проведення різноманітних конференцій, зустрічей, переговорів та інших заходів. Нова індустрія організації ділових зустрічей передбачала розміщення у готелях, транспортне забезпечення, професійних перекладачів та багато іншого.

[60] Джерело: Международные Business Travel ассоциации // Туристическая газета. – Режим доступа: http://www.travelgazette.ru/adt/adt.htm

[61] Інтернет-продаж авіаквитків здійснюється українською авіакомпанією «Аеросвіт» із 2004 року. Починаючи із 2005 року, компанія запровадила продаж електронних квитків. Нині ж електронні квитки цієї кампанії можна замовити і за допомогою «Інтернет». Продаж залізничних квитків у режимі online із 2008 року пропонує «Укрзалізниця». Інтернет-бронювання практикують й деякі вітчизняні автотранспортні підприємства.

[62] Зокрема, карта надає переваги при відвідуванні: Біопарку, Галереї Боргезе, Національної галереї сучасного мистецтва, театру Globe Theatre, Музею Карло Білотті, Міського зоологічного музею (Museo Civico di Zoologia), Національного музею етрусків, розташованого на території Вілли Джулія (Museo Nazionale Etrusco di Villa Giulia), Музею Пьєтро Каноніка, Французької академії Вілла Медичі (Accademia di Francia Villa Medici), Ігротеки у будинку Рафаеля (Ludoteca della Casina di Raffaello), дитячого кінотеатру Cinema dei Piccoli, Будинку Кіно (Casa del Cinema), Лялькового театру Сан Карліно, книжкових крамниць, кафетеріїв і ресторанів.

[63] Шість вагонів «Золотого класу» складаються із п’яти просторих двомісних купе площею 7 квадратних метрів. Кожне з них устатковане індивідуальною системою кондиціонування повітря і опалення, душовою кабіною, підлогою з підігрівом, шафою для одягу, холодильником, кріслом і столиком. У кожному купе встановлено рідкокришталевий телевізор, DVD-програвач, аудіосистему, є вихід у Інтернет і можливість виклику провідника. Апартаменти у вагонах «Срібного» класу не поступаються за комфортом і технічним обладнанням купе «Золотого» класу, але відрізняються більш компактним розміром купе – 5,5 квадратні метри. До складу потягу входять також вагон-бар на 35 місць, два вагони-ресторани – на 64 місця кожен, вагон-кухня із холодним та гарячим цехами, вагон-пральня, вагон-склад, а також сервісний вагон, де можна скористатися послугами перукаря або лікаря.

[64] Принагідно зауважимо, що думки про вплив клімату та природного середовища на людські «звичаї» і «дух» висловлювали ще у XVIII столітті Ш. Монтеск’є та Й. Гердер. У німецькій науковій традиції першої половині XIX століття ці ідеї були висловлені Калом фон Ритером і викладені у масштабній дев’ятнадцятитомній праці «Die Erdkunde im Verhältniss zur Natur und zur Geschichte des Menshen».

[65] Геополітика – політологічна концепція, згідно з якою політика держав, здебільшого зовнішня, визначається географічними факторами (положення країни, природні ресурси, клімат та ін.). Виникла наприкінці XIX – на початку XX століть (Ф. Ратцель, Німеччина; А. Мехен, США; Х. Маккіндер, Великобританія; Р. Челлен, Швеція). Термін «геополітика» використовується також для позначення певного впливу географічних чинників (територіального положення та ін.) на зовнішню політику держав (геополітична стратегія та ін.).

[66] Серед праць С. Рудницького особливо вирізняються «Коротка географія України. Антропогеографія», 1914 р. та «Ukraina. Land und Volk», 1916 р.

[67] У 2007 році наукова й педагогічна громадськість України й українського зарубіжжя відзначила пам’ятні дати, пов’язані з життям і діяльністю видатного вченого-енциклопедиста, фундатора національної наукової географії, дійсного члена НТШ, академіка Степана Рудницького (1877–1937): 130-річчя від дня народження (3 грудня), 80-річчя заснування очолюваного ним академічного Українського науково-дослідного інституту географії і картографії (1 жовтня) і 70-річчя від дня його трагічної смерті у сталінських таборах (3 листопада).

[68] Наприклад, за Ф. Ратцелем, просторові (географічні) характеристики належать до переліку проблем, котрими має опікуватися історична наука. А формула відомого французького географа XIX століття Е. Реклю: «Історія є географія у часі, географія – історія у просторі» – звучить нині доволі актуально. Сучасна географічна методологія ґрунтується на неподільності Просторових, Часових і Соціальних параметрів.

[69] Більш розгорнутий огляд концепцій країнознавчих досліджень представлено у виданні: Мироненко М.С. Страноведение: теория и методы. – М., 2001.

[70] Для туристичного країнознавства культурно-образний підхід має принципове значення, оскільки є основою для створення туристичного образу та іміджу території. Останній передбачає концентроване втілення основних «ідеальних значень» і «сенсів» країни, завдяки чому відбувається актуалізація туристичних ресурсів країни, а сам імідж стає їхнім інформаційним компонентом. Докладніше про це див. розд. 4.

[71] В історичному плані туризм слід розглядати як продовження традицій різних видів подорожування, своєрідний етап у розвитку мандрівництва.

[72] Найдавніші путівники створювалися для грецьких купців з Малої Азії.

[73] Еллінізм – період в історії країн Східного Середземномор’я між 323 і 30 роками до н.е. (підпорядкування Єгипту Риму). Боротьба за владу поміж діадохами призвела до утворення на території держави Олександра Македонського декількох держав: Селевкідів, Птоломеїв, Пергаму, Понтійського царства та ін., політичний устрій яких поєднував елементи давньосхідних монархій з особливостями грецького полісу; протягом II-I століть ці елліністичні держави потрапили під владу Риму.

[74] Автором остаточного списку у деяких джерелах називається Філон Олександрійський (III століття до н.е.), автор трактату «О чудесах». Цей твір характеризує кожне з «чудес»: 1) Єгипетські піраміди; Висячі сади Семіраміди; 3) Храм Артеміди у Ефесі; 4) Статуя Зевса в Олімпії; 5) Олександрійський маяк; 6) Колос Родоський; Мавзолей у Галікарнасі. До наших днів збереглися лише єгипетські піраміди. Перша згадка про «Сім чудес» на Русі зустрічається у Семіона Полоцького, знайомого із описом з якогось візантійського джерела. У Європі Нового часу вони стали відомі після виходу книги Фішера фон Ерлаха (1656–1723) «Нариси з історії архітектури», що містила перші відомі реконструкції відомих пам’яток.

[75] «Опис Еллади» складається з десяти книг, кожну з яких присвячено одній з областей Пелопоннесу і Середньої Греції. Так, книга I дає окремі нариси з історії Аттики, Афін і Пірею та висвітлює їхні численні пам’ятки. Книга II присвячена Коринфу, Аргосу, Фліунту, Сікіону і святилищу Асклепія в Епідаврі. У III книзі розповідається про Лаконіку, а IV книгу присвячено політичній історії Мессенії і міфам, пов'язаним із цією областю, опис визначних пам'яток наводиться наприкінці. Книги V-VI описують Еліду і Олімпію. У VII книзі наведено нарис Ахайі та історію Ахейського союзу. У VIII книзі, найбільшій за обсягом, йдеться про Аркадію та її міста – Мантіней, Тегей і Мегалополь. У IХ книзі розповідається про Беотію, про міста Фіви, Феспію, Орхомен. І нарешті Х книгу Павсаній присвячує Фокіді, опису Дельфійського святилища і його визначних пам'яток.

[76] Слово «бедекер» стало назвою путівників після того, як у 1827 році їх почав друкувати німецький видавець Карл Бедекер (1851–1859 роки). Фірма «К. Бедекер» донині продовжує виготовляти путівник (з 1958 року у Фрайбурзі, Німеччина; у 1980-х роках увійшла у видавничу групу «Лангеншейдт»).

[77] Саме такою заможною і надзвичайно освіченою людиною, як припускають дослідники, був і сам Павсаній.

[78] Кватроченто (італ. quattrocento, буквально – чотириста) – італ. найменування XV століття. Епоха Кватроченто відзначена розквітом культури Раннього Відродження, формуванням життєстверджуючого ренесансного світосприйняття.

[79] З поширенням християнства у Римській імперії почали з’являтися путівники для паломників до християнських святинь. Близько 333 року н.е. було складено «Бурдигальський ітінерарій» анонімного автора з описом шляху від Бурдігали (нині Бордо, Франція) до Єрусалиму. Його текст відповідав взірцям язичницьких путівників з їхнім інтересом до «рідкостей» та «дивин».

[80] Першим українським паломником, який залишив опис своєї подорожі до Святої Землі – Єрусалима, був ігумен одного з монастирів Чернігівщини Данило. У відомому творі «Житие и хождение Данила Руския земли игумена» Данило Паломник описав свою подорож, яку здійснив у 1106–1108 роках. Свої записки він збагачує не лише сакральною інформацією, а й надзвичайно цінним і цікавим матеріалом країнознавчого (географічного, історичного, етнографічного) змісту. Цю працю було перекладено грецькою, німецькою, французькою мовами.

[81] Поворотним пунктом у літературі цього жанру стала книга Франческо Альбертіні «Твір про нові і старі визначні пам’ятки міста Риму» (1510 рік).

[82] Неабиякої популярності набули путівники по Італії, багатій на різні старожитності. Особливою вичерпністю інформації виокремлюються путівники Леандро Альберті (Болонья, 1550), Франческо Сансовіно (Венеція, 1576), Федеріко Цуккаро (Болонья, 1608) і, особливо, Франса Шотта – «Путівник по Італії» (Антверпен, I600), що неодноразово перевидавалася.

[83] Теоретичне обґрунтування необхідності та важливості подорожування для правильного виховання людини містилось у працях найвідоміших тогочасних філософів-просвітників – англійця Дж. Локка (1632–1707) та француза Ж.Ж. Руссо (1712–1778). Життєвий шлях одного з найвідоміших українських просвітників – мандрівного філософа Григорія Сковороди (1722–1794) – втілено саме у подорожі.

[84] Генш В. План предприемлемого путешествия в чужие краи, сочиненный по требованию некоторых особ содержателем благородного пансиона Вениамином Геншем. – М., 1777.

[85] За змістом це була одна з перших пропозиції по організації подорожей за кордон, під час яких група людей у супроводі досвідченого керівника мала здійснити колективну подорож у країни Західної Європи.

[86] Кращою ілюстрацією цього твердження можуть бути записки І.В. Гете і Стендаля про Італію, І.С. Тургенєва і М.М. Карамзіна про Німеччину та Францію, В. Григоровича-Барського про країни Сходу та ін. У 1990 році побачила світ навіть окрема збірка записок російських мандрівників, що містить неабиякий цікавий матеріал з цього приводу. Див.: Русское открытие Франции, XVIII–XIX в.в. Сборник: Пер. с рус. Составители В. Мильчина, А. Осповат; Вступ. ст. В. Мильчиной. М.-Paris: Прогресс: Libr. du Globe, 990.

[87] Доволі багатоаспектне поняття. Одне з базисних визначень наративу дав Дж. Пріне: «Наратив – це виклад (як продукт і процес, об’єкт і акт, структура і структуризація) однієї або більшої кількості реальних або уявних подій, що повідомляються одним, двома або кількома (більш-менш очевидними) оповідачами одному або кільком (більш-менш очевидним) адресатам».

[88] Доволі яскравий опис цього феномену містить пародія американського письменника Марка Твена «Простаки за кордоном» (1869), що багата на нарочитий сміх, буйно-веселий, сповнений блазенства і разом з тим місить приховану довіру до природних чеснот і розуму людини.

[89] Путеводитель по России и за границей. – СПб., 1869; Якубович П. Путеводитель по Европе. – СПб., 1874.

[90] Однією зі складових нечуваного успіху путівників К. Бедекера було те, що він робив ставку не стільки на захопленість, скільки на оперативність і точність подачі інформації. Ходили чутки, що він полюбляв подорожувати інкогніто і, зупиняючись у готелях, вникав до кожної деталі, що стосувалися обслуговування туристів.

[91] На теренах України у зазначений час найбільша кількість путівників видається у Криму і присвячена висвітленню історико-культурного і природного потенціалу цього регіону.

[92] Починаючи із 1960-х років і до кінця XX століття кількість подорожуючих збільшилася майже у 10 разів. Так, якщо у 1960 році ця цифра дорівнювала 69 млн., то у 2000 році – 687 млн. чол.

[93] Свідченням цього може бути вихід 20-томного енциклопедичного видання країнознавчо-етнографічного спрямування: Страны и народны: науч.-популяр. геогр.-этногр. изд.: В 20 т. – М.: Мысль, 1967-1984.

[94] Теоретические основы рекреационной географии / Отв. ред. В.С. Преображенский. – М.: Наука, 1975. – 224 с.

[95] Починаючи із 1976 року основні дослідження в галузі рекреалогії стають зосередженими навколо Всесоюзної науково-дослідної лабораторії з туризму і екскурсій.

[96] Мироненко Н.С., Твердохлебов И.П. Рекреационная география. – М.: МГУ, 1981. – 207 с.; Рекреационная география СССР (аспекты развития и размещения). – М.: Б.и., 1983. – 127 с.; Царфис П.Г. Рекреационная география СССР (курортологические аспекты). – М.: Мысль, 1979. – 311 с.

[97] Ананьев М.А. Экономика и география международного туризма. – М.: Издательство МГУ, 1975. – 299 с.; Зачиняев П.Н., Фалькович Н.С. География международного туризма. – М.: Мысль, 1972. – 263 с.; Котляров Е.А. География отдыха и туризма: Формирование и развитие территориальных рекреационных комплексов. – М.: Мысль, 1978. – 238 с.; Крачило Н.П. География туризма. – К.: Вища школа, 1987. – 208 с. та ін.

[98] Экономика и организация международного туризма. – М.: Экономика, 1984. – 167 с.; Немоляева М.Э. Международный туризм: вчера, сегодня, завтра. – М.: Международные отношения, 1985. – 176 с.

[99] Крачило Н.П. Основы туризмоведения. – К.: Вища школа, 1980. – 117 с.

[100] Перший путівник цієї найстарішої туристичної кампанії побачив світ ще 1845 року.

[101] Слід враховувати, що подібні туристично-країнознавчі описи покликані ознайомити з країною у максимально стислі терміни, висвітливши при цьому найцікавіше.

[102] Як відзначалося у попередньому розділі, нинішній ступінь туристифікації простору передбачає більш-менш окреслений «пантеон» туристичних об’єктів навколо кожної країни або туристичного міста. Так, список найрейтинговіших об’єктів існує нині і в Україні. За підсумками загальнонаціонального проекту «7 чудес України» до нього увійшли: заповідник «Кам'янець» (м. Кам'янець-Подільський, Хмельницька область), Києво-Печерська Лавра (м. Київ), парк «Софіївка» (м. Умань, Черкаська область), заповідник «Софія Київська» (м. Київ), Херсонес Таврійський (м. Севастополь), Хотинська фортеця (м. Хотин, Чернівецька області), заповідник «Хортиця» (м. Запоріжжя).

[103] Час виникнення бекпекерства достеменно невідомий. Існує припущення, що підґрунтя його було закладено так званими «хіппі» 1960-х років, які у той час вдавалися до вільних подорожей. У перекладі з англійської слово «backpack» означає «рюкзак», відповідно бекпекери – «люди з рюкзаками», «мандрівники».

[104] Взагалі, поширення бекпекерського руху, представники якого усвідомлено називають себе мандрівниками і всіляко відмежовуються від порівняння із туристами, можна розглядати як доволі знакове явище. Думається, що у першу чергу воно свідчить про своєрідне «воскресіння» вихідного сенсу мандрівництва як певної філософії і образу життя.

[105] Протягом 2003–2004 років російським науковцем, психологом Анною Фенько було здійснено цікаве дослідження трьох найвідвідуваніших Інтернет-форумів – «Айда.ру», «www.otzyv.ru» та «Сто дорог». Вже на той час на зазначених сайтах було розміщено 3674 розповіді про 79 країн світу.

[106] Етос науки – поняття філософії і соціології науки, що означає сукупність моральних імперативів, прийнятих у науковому співтоваристві і визначаючих поведінку вченого. Найвідомішою є концепція «нормативного етосу науки», розроблена у 1940-х роках американським соціологом Робертом Мертоном.

[107] Цього не слід драматизувати, бо на пострадянському просторі освіта не рідко передувала науковим розробкам.

[108] Туристична дестинація (від англ. destinatsiya – місцезнаходження, місце призначення) – географічна територія, що має визначені кордони, може приваблювати і задовольняти потреби доволі широкої групи туристів (перевезення, розміщення, харчування, розваги, культурні запити та ін.). Регіон туристичної дестинації є одним з найважливіших у туристичній системі (регіон, що генерує туристичні потоки – транзитний регіон – регіон туристичної дестинації), оскільки як самі туристичні дестинації, так і їхній імідж приваблюють туристів, мотивуючи у такий спосіб відвідання і активізуючи усю туристичну систему. Термін «туристична дестинація» було запроваджено Лейпером у середині 1980-х років.

[109] Докладніше про методи комплексного і туристичного країнознавства див.: Методика страноведческих исследований. – М.: МГУ, 1993. – 156 с. та Сапожникова Е.Н. Страноведение: Теория и методика туристского изучения стран. – М.: Академия, 2004. – 240 c.

[110] Зазвичай виокремлюють: китайську; японську; ісламську; західну; православну; латиноамериканську; африканську.

[111] Якщо напередодні Другої світової війни нараховувалося 50 країн, то нині їхня кількість сягає понад 250. За деякими оцінками, через чверть століття на Землі існуватиме до 500 країн.

[112] На момент створення ООН у ньому було представлено 51 державу – суб’єктів міжнародного права, нині – 192 (не враховуючи Ватикан).

[113] Докладніше про це див. у першому розділі.

[114] Романтизм – ідейний і художній напрямок у європейській і американській духовній культурі кінця XVIII – першої половини XIX століть. Відобразивши розчарування підсумками Великої французької революції, в ідеології Просвітництва і прогресі, романтизм протиставив нівелюванню особистості спрямованість до безмежної свободи і нескінченості, жадобу досконалості й оновлення, пафос особистої і громадянської незалежності, культ індивідуальності. Інтерес до національного минулого, його ідеалізація, традиції фольклору і культури різних народів знайшли відображення в ідеології і практиці романтизму. Романтиків приваблювала своєрідність різних історичних епох, екзотичність різних країн світу, їхні індивідуальні особливості, із яких і складається багатство єдиного світового цілого. Надзвичайні і яскраві картини природи, життя, побут і традиції далеких країн і народів надихали романтиків. Вони шукали риси, що складали першооснову національного духу, звідси неабияка увага до усної народної творчості.

[115] Слід відзначити, що у багатьох країнах світу сільський, зелений, аграрний або фермерський туризм густо приправлений фольклорними мотивами. Так, наприклад, у Сербії на порозі тієї чи іншої садиби господарі, вдягнуті у національні костюми, вітають гостей у традиційний спосіб, пропонуючи хліб, сіль, бренді, сливи і сік. Після знайомства і відпочинку гостей у зручних і чистих кімнатах, господарі подають обід на терасі або у садку. Меню містить страви національної кухні і домашні напої. Бесіда за столом супроводжується музикою і піснями. Після обіду відвідувачі ознайомлюються з господарством і певний час проводять із господарями. Зранку гості просипаються під щебетання птахів і господиня пропонує їм приготований за домашніми рецептами полуничний напій, бренді і каву.

[116] Космографія – наукова і навчальна дисципліна, що займалася описом Всесвіту, проіснувала до початку XX століття. Вважається, що вперше термін «космографія» використав грецький вчений Клавдій Птоломей (II століття н.е.). Середньовічна космографія охоплювала предметні галузі геології, географії і астрономії. Праці космографів містили історичні свідчення і спостереження з культури і звичаїв народів світу.

[117] Усталених забобонів не вдалося уникнути навіть великим мандрівникам, віра у надзвичайні дива тяжіла над більшістю людей. Так, правдивий, у цілому, і доволі скептичний Марко Поло повторив небилиці про хвостатих людей у горах Суматри, а зондского носорога перетворив на міфічного єдинорога: «... Шерсть у них, як у буйвола, а ноги слона, посеред лобу товстий і чорний ріг; кусають вони, скажу я вам, язиком; на язиці в них довгі колючки, язиком вони і кусають... З виду звірина потворна». Із довірою сприйняв венеціанський купець і легенду про песиголових людей із Андаманських островів.

[118] Пілігрим (італ. pellegrino, від лат. peregrinus – чужоземець) – мандрівний богомолець; те саме, що паломник.

[119] Предтечею сучасних наукових расових класифікацій можна вважати праці XVII – XVIII століть. Так, першу відому класифікацію рас було надруковано 1684 року Франсуа Берньє. Він виокремлював чотири раси, перша із яких розповсюджена у Європі, Північній Африці, Передній Азії та Індії і до якої близькі також корінні мешканці Америки, друга раса розповсюджена у іншій частині Африки, третя – у Східній Азії, четверта – у Лапландії.

[120] Воно не має нічого спільного із расизмом.

[121] Наприклад, традиційний індійський раціон харчування не передбачає вживання яловичини, оскільки 85% мешканців цієї країни вважають корову священною твариною. Не випадково компанія McDonald’s не продає гамбургери у своїх ресторанах, розташованих в Індії. У мусульманських країнах, які відомо, не прийнято вживати свинину.

[122] Докладніше про процес утворення націй та національних держав див. у першому розділі.

[123] Ендогамія (від грецьк. éndon – усередині і gámos – брак) – шлюбні стосунки усередині певної суспільної групи (популяції, етносу, стану та ін.)

[124] Думку про те, що мова віддзеркалює духовний розвиток народу було висловлено ще у XVIII столітті відомим німецьким філософом Вільгельмом фон Гумбольдтом (1767–1835). У XIX столітті вона отримала розвиток у працях знаменитого філолога-мислителя, професора Харківського університету – Олександра Потебні (1835–1891).

[125] У США навіть назву відомого водопаду Ніагара тепер прагнуть вимовляти як «Най`агра», щоб у жодному разі не вчулося непристойне слово «нігер».

[126] Канон (від грецьк. Kanon – норма, правило) – звід положень, що мають догматичний характер. Використовується у багатьох значеннях.

[127] Паломник (паломництво) (від лат. palma – пальма) – віруючий, який вирушає у шлях для поклоніння святим місцям (у християн в Єрусалим, Рим; у мусульман в Мекку та ін.) Названо за звичаєм перших християнських паломників привозити з Палестини пальмову гілку. Під час тріумфального входження Ісуса Христа до Єрусалиму віруючи устилали його шлях гіллям пальми.

[128] Оракул (лат. oraculum, від org – розмовляю, прошу) – у стародавніх греків, римлян і народів Сходу пророкування, що передавалося жерцями від імені божества віруючим, а також місце, де оголошувалося пророцтво.

[129] Ось як писав про паломників в одному зі своїх чисельних творів відомий італійський поет XIII – початку XIV століть Данте Алігьєрі: «Задумчиво идете, пилигримы,/ И в ваших мыслях чуждые края./ Вы миновали дальние края,/ В скитаниях своих неутомимы». (Данте Алигьери. Малые произведения. – М., 1968).

[130] Екзальтація (від пізньолат. exaltatio – підйом) (фізіолог.) – стан підвищеної збудливості.

[131] Езотеричний (грецьк. esóterikōs – внутрішній) – тайний, сокровенний, зрозумілий лише обраним, призначений тільки для посвячених.

[132] Ашрам – обитель мудреців і аскетів у давній Індії, що зазвичай розташовувалася у віддаленій місцевості – в горах або у лісі. У сучасному індуїзмі термін «ашрам» часто використовується для позначення духовної або релігійної спільноти, куди людина приходить для медитації, молитви, здійснення ритуалу і духовного оновлення. Основною метою ашраму, як правило, виступає духовний розвиток його членів, які займаються вивченням свячених текстів, йогою, медитацією та ін.

[133] Ротонда (італ. rotonda, букв. – кругла) – кругла у плані будівля, зазвичай увінчана куполом.

[134] Ступа (санскр., букв. – куча землі, каміння) – один з основних типів буддійської культової архітектури, де зберігаються священні реліквії; надгробок. З перших століть до н.е. відомі полусферичні Ступи (канонічний тип; Індія, Непал), пізніше дзвоноподібні, вежоподібні, квадратні, східчасті та ін.

[135] Чайтья – на санскриті означає будь-які місця захоронення посмертних останків святого. В Індії на таких місцях зводилися не тільки ступи, але й колони, храми і навіть висаджувалися дерева.

[136] Тривалий час термін «концепт» використовувався як синонім слова «поняття», що відображено й у лінгвістичних словниках. Однак у сучасному соціогуманітарному науковому дискурсі воно отримало дещо інше тлумачення. Не вдаючись у подробиці, пошлемося лише на «Короткий словник когнітивних термінів» (М., 1996), автори якого розглядають концепти як ідеальні абстракті одиниці, сенси, якими оперує людина у процесі мислення, і що відображають зміст досвіду і знання, зміст результатів усієї діяльності людини і процесів пізнання нею навколишнього світу у вигляді певних одиниць «квантів знання». При цьому відзначається, що зміст концепту містить інформацію про те, що індивід знає, припускає, думає, уявляє про той чи інший фрагмент світу. Концепти зводять усе розмаїття спостережуваних явищ до чогось єдиного, під визначені, вироблені суспільством категорії і класи. При будь-якій інтерпретації концепту (лігвістичній, культурологічній, когнітивній) як операційної одиниці мислення – це спосіб і результат квантифікації і категоризації знання, оскільки його об’єктом є ментальні сутності прикметного характеру, утворення яких значною мірою визначається формою абстрагування, модель якого визначається самим концептом, тим самим він не тільки описує свій об’єкт, а й створює його.

[137] Докладніше про це йдеться у першому розділі.

[138] Хартія регіоналізму, прийнята Європарламентом 1998 року, визначає регіон як гомогенний простір, що характеризується фізико-географічною, етнічною, культурною однорідністю, а також спільністю господарських структур та історичної долі.

[139] Докладніше про туристичний імідж див. у наступному розділі.

[140] Герменевтика (від грецьк. hermeneutikos – роз’яснення, тлумачення) – мистецтво тлумачення текстів (класич. давнини, Біблії і т. п.), вчення про принципи їх інтерпретації. У XX ст. набуває ширшого значення як метод, теорія чи філософія будь-якої інтерпретації.

[141] Гносеологія (від грецьк. gnosis – пізнання і...логія) – те саме, що теорія пізнання.

[142] Дискретний (від лат. discretus – розділений, переривчастий) – переривчастість; протиставляється безперервності.

[143] Семантика (від герцьк. sēmantikós – означаючий) – розділ мовознавства, що вивчає значення одиниць мови.

[144] Не випадково ще у XIX столітті відомий науковець, економіст І.В. Вернадський звертав увагу на те, що кожна місцевість має «свій ідеал», а кожна країна – свої «форми досконалості». Саме такого роду «ідеали» і «досконалості», що відрізняють одну місцевість від іншої, слугують одним із чинників, які змушують мільйони людей у всьому світі вирушати у подорож.

[145] Див. наприкл.: Багров Н.В., Швец А.Б., Самулев А.А. Географическая имиджелогия: свидетельство о рождении // Культура народов Причерноморья. – 2001. - №25. – С. 187-194.

[146] Звісно, що у строго психологічному сенсі країна не є суб’єктом, однак суб’єктами є її люди.

[147] За іншою класифікацією Мексику відносять до Латинської Америки, з якою вона пов’язана за мовно-культурними й історичними ознаками.

[148] Донедавна UNWTO виокремлювався ще й Південно-Азійський макрорегіон, який не вирізнявся високими показниками розвитку туризму. З метою поліпшення обрахунку статистичних даних щодо основних показників розвитку туризму його було об’єднано із Близькосхідним. На жаль, у багатьох сучасних підручниках Південно-Азійський регіон помилково розглядається у якості окремого туристичного макрорегіону.

[149] У даному контексті для України варто використовувати досвід європейських країн, де діють правила розвитку міст і районів, відповідно до яких змінюються та розвиваються методи використання землі. Державний контроль спрямований на захист ландшафтів та унікальних куточків природи, запобігання спекуляції землею. Контроль за використанням землі супроводжується регулюванням будівництва та полягає в архітектурному нагляді. У більшості країн прийняті закони, що захищають історико-архітектурні пам’ятки.

[150] Для ефективного функціонування даної моделі потрібно отримати необхідне державне фінансування для участі країни у формуванні й просуванні національного турпродукту, здійснення маркетингових досліджень, рекламно-інформаційної діяльності, організації та проведення міжнародних туристичних виставок, конференцій, семінарів, формування базового пакету інвестиційних проектів у галузі розвитку туристичної інфраструктури тощо.

[151] Туристы предпочитают путешествовать по Европе // Заграница. – №18(430).

[152] Напрями регулювання структурних диспропорцій в туристичній сфері країн Центрально-Східної та Південної Європи: досвід для України в контексті розширеної зони вільної торгівлі: Аналітична записка. – [Електрон. варіант]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/monitor/august08/13.htm.

[153] Докладніше про розвиток релігійного туризму див. розд. 3.4.

[154] У першому розділі ми вже торкалися проблеми виникнення сучасного туризму, де акцентували увагу на чинниках, що спричинили його появу саме у Великій Британії.

[155] Конкістадори – учасники іспанських загарбницьких походів, які вирушали до Америки після її відкриття з метою загарбання цих земель і поневолення місцевого населення.

[156] Фламенко (flamenco) – традиційний музично-танцювальний стиль, що походить з Іспанії. Танці і пісні фламенко, як правило, супроводжуються гітарою і перкусією: ритмічним биттям в долоні, грою на кахоні; іноді – кастаньєтами. Фламенко виникло внаслідок п’ятисотрічної взаємодії циганської і південноіспанської традицій у певних кварталах ряду міст Андалусії. Донині більшість артистів фламенко – андалуські цигани.

[157] Організація Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва – міжнародна регіональна економічна організація, головною метою якої є забезпечення режиму вільної відкритої торгівлі і зміцнення регіональної співпраці. АТЕС утворена у 1989 році, секретаріат організації знаходиться у Сінгапурі. У АТЕС входить 19 країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону (Австралія, Бруней, В`єтнам, Індонезія, Канада, КНР, Малайзія, Мексика, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Перу, Росія, Сінгапур, США, Таїланд, Філіппіни, Чилі, Південна Корея, Японія) і дві території – Гонконг і Тайвань.

[158] АСЕАН – Асоціація держав Південно-Східної Азії (англ. A ssociation of S outh E ast A sian N ations) – політична, економічна і культурна регіональна міжурядова організація країн, розташованих у Південно-Східній Азії. АСЕАН було утворено 9 серпня 1967 року у Бангкок разом з підписанням «Декларації АСЕАН», більш відомій як «Бангкокська декларація». Договірне оформлення АСЕАН відбулося лише у 1976 році у підписаному на острові Балі Договорі про дружбу і співробітництво у Південно-Східній Азії і Декларації згоди АСЕАН.

[159] ОПЕК – організація країн – експортерів нафти, заснована у 1960 році низкою країн з метою координації обсягів продаж і встановлення цін на сиру нафту. ОПЕК контролює близько половини світового обсягу торгівлі нафти.

[160] 12 жовтня 2002 року на Балі було здійснено найбільший в історії Індонезії терористичний акт, коли в результаті трьох вибухів, з яких найбільш потужним був вибух поблизу нічного клубу Сарі в Куті на Балі, загинуло 202 чол., у т.ч. 88 австралійців, 7 американців, 3 новозеландці, понад 600 чол. зазнали поранень.

[161] Жовтень 2003 року ввійде в історію Китаю так само, як і квітень 1961 року в історію всього людства: Китай зробив свій зоряний крок, запустивши в космос перший пілотований корабель. І хоч в історії світової космонавтики політ китайського космонавта Лівея – подія явно не епохальна, для Китаю – виняткова: цей успіх вивів країну в лідери світових космічних держав, поклавши край монополії Росії й Америки на космічні польоти.

[162] Електронні гіганти «Haier», «Lenovo» і «Huawei» знаходяться на вістрі китайської технологічної експансії, крок за кроком збільшуючи свої частки ринку по всьому світі.

[163] Однією з найважливіших проблем експерти називають зростання безробіття на селі. Вже нині офіційний індекс безробіття сягає 4% (2007 рік). За прогнозами китайських економістів, до 2010 року кількість «зайвої» робочої сили на селі збільшиться до 10 млн. чол. Безробіття залишається нагальною проблемою китайського керівництва, поки що далекою від остаточного розв’язання.

[164] За версією «Hurun Report» (китайського аналога американського журналу «Forbes»), 106 китайців володіють особистими активами на суму понад мільярда доларів. Сам «Forbes» нарахував у Китаї 66 мільярдерів. У той же час приблизно 20 млн. китайців живуть у злиднях (щоправда за часів Мао таких було 250 млн.). Однак вже 80 млн. чол. відносять себе до так званого «середнього класу».

[165] У Китаї напередодні Олімпійських ігор було зафіксовано понад 3,5 тис. немовлят, названих на честь Олімпіади. Серед дітей на ім'я Aoyun (у перекладі – Олімпіада) більшість – хлопчики. Шестеро з них проживають в Пекіні. Більшість дітей на ім'я Aoyun народилися в 2000 році, коли Пекін був ще тільки учасником в конкурсі на столицю Літніх олімпійських ігор – 2008. Втім, олімпійські імена власне «олімпіадою» не обмежуються. Більше 4 тис. китайців розділяють свої імена з талісманами ігор в Пекіні «п'ятьма друзями» – пандою, тибетською антилопою, коропом, ластівкою і олімпійським вогнем. Це, відповідно, Бей Бей (880 людей), Джінг Джінг (1240), Хуан Хуан (1063), Йінг Йінг (624) та Ні Ні (642). Якщо ці імена вимовити підряд одне за одним, то виходить фраза «Вас вітає Пекін». Незвично н

Поиск по сайту: